Постанова № 21823057, 21.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2012 р. 15:49 Справа №2а-16226/10/15/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Кисельовій А.Є., за участю: представника позивача - Єсіпова О.П., Матяш С.Ф.

представника відповідача Мельник І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулося з адміністративним позовом Закрите акціонерне товариство «Кримський ТИТАН»(далі позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2010 року №00002507000/0.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим з порушенням норм чинного законодавства, відповідачем невірно застосовані норми податкового законодавства, тому спірне рішення підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що висновок відповідача стосовно того, що позивач не мав права на віднесення до сум бюджетного відшкодування сум ПДВ, отриманих і сплачених у зв'язку з придбанням продукції у ТОВ «Айронкомпані», оскільки угода між позивачем та його контрагентом є нікчемною, не ґрунтується на нормах законодавства. Позивач підкреслює, що зменшення суми бюджетного відшкодування здійснено податковим органом з порушенням вимог Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки всі суми ПДВ, що включені у декларацію за квітень та червень 2010 року підтверджені податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами, визначені правильно, тобто податковий орган необґрунтовано зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ, яка правомірно включена до декларацій з ПДВ за травень, липень 2010 року та підлягає відшкодуванню. Позивач також вважає, що податковий орган не мав повноваження на проведення перевірки, оскільки податковим органом були проведені камеральна, а також виїзна позапланова перевірки ЗАТ «Кримський ТИТАН» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок у банку за травень, липень 2010 року, і порушень законодавства відносно нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ "Айронкомпані", встановлено не було, про що було складено довідки від 03.09.2010 № 175/07-00/32785994, від 29.09.2010 № 194/07-00/32785994.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 14.12.2010 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.03.2011 року по справі призначена судово-бухгалтерська експертиза, зупинено провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.12.2011 року поновлено провадження.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ЗАТ «Кримський ТИТАН» перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Кримський ТИТАН», що не повязано з реорганізацією підприємства, у звязку з чим, питання щодо зміни позивача правонаступником судом не вирішувалося.

Представники позивача в судовому засіданні наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у адміністративному позові, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що податкове повідомлення рішення, оскаржуване позивачем, було прийнято за результатами проведеної перевірки, у звязку з виявленням порушень податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для його скасування не має.

Представник відповідача зазначив, що ТОВ «Айронкомпані» не має основних фондів, операції не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничих потужностей та іншого майна, які економічно необхідні для зберігання та продажу товарів, дані податкової звітності свідчать про відсутність товару (лом стальний), що у квітні та червні 2010 року був реалізований ЗАТ «Кримський ТИТАН».

Згідно даних Розрахунку комунального податку за 1 квартал 2010 року, наданого ТОВ «Айронкомпані», кількісний склад працівників складало 2 людини, за даними додатку К1/1 Декларації з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2010 року, наданого ТОВ «Айронкомпані», балансова вартість основних фондів на початок розрахункового кварталу становить 2260 грн., залишків запасів на початок та кінець звітного періоду не має; декларація з ПДВ за квітень та червень 2010р. ТОВ «Айронкомпані» до податкового органу не надавалися, податкове зобов'язання та податковий кредит з ПДВ не задекларовані, податок на додану вартість ТОВ «Айронкомпані» не сплачено.

Отже, на думку представника відповідача, такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного Кодексу прирівнюється до нікчемного.

В обґрунтування правової позиції представник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі надав письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Кримський ТИТАН» є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи 32785994), зареєстрованою виконавчим комітетом Армянської міської ради 31.08.2004 року відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А00 № 439803. 21.04.2011 року. У відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» ЗАТ «Кримський ТИТАН» перейменовано у ПАТ «Кримський ТИТАН»

Судом встановлено, що позивач зареєстрований платником податків та зборів, в тому числі податку на додану вартість.

Таким чином, ПАТ «Кримський ТИТАН» являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязаній виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна невиїзна перевірка ЗАТ «Кримський ТИТАН» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок в банку за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у квітні 2010 року, та за липень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась у червні 2010 року.

За результатами перевірки складено акт № 358/07-00/32785994 від 28.10.2010 р., за висновками якого встановлено порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п.7.4, іл.7.7.10 п.7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", завищення ЗАТ "Кримський ТИТАН" суми ПДВ, що заявлена до бюджетного відшкодування за травень 2010 року на суму 106 836,00 грн., за липень 2010 року на суму 117 265,00 грн.

На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.11.2010 року №00002507000/0, яким встановлена сума завищення бюджетного відшкодування на 224101,00 грн., в тому числі за травень 2010 року 106836,00 грн., за липень 2010 року 117265,00 грн.

Не погодившись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позивних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення рішення, яким встановлено завищення ЗАТ "Кримський ТИТАН" суми ПДВ, що заявлена до бюджетного відшкодування за травень 2010 року на суму 106 836,00 грн., за липень 2010 року на суму 117 265,00 грн.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій на час виникнення спірних правовідносин були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон).

Подальше посилання на Закон України «Про податок на додану вартість», який втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначеного Закону діяли на час перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобовязання загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, обов'язок і порядок сплати ПДВ, поняття бюджетної заборгованості і її відшкодування, визначені Законом України «Про податок на додану вартість», яким і повинен керуватися податковий орган.

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

Під фактичною сплатою отримувачем суми податку в межах цієї норми слід розуміти здійснення оплати цієї суми постачальникам в складі ціни придбаних товарів (послуг) під час проведення розрахунків за них.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає сплата сум ПДВ постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної спати ПДВ, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми ПДВ, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг, які відносяться до господарської діяльності позивача.

Таким чином стає зрозумілим, що згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» сума бюджетного відшкодування формується як відємне значення різниці між податковими зобовязаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати ним податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг).

Враховуючи зазначене, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону N 168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ЗАТ «Кримський ТИТАН» мав господарські відносини з ТОВ «Айронкомпані» на підставі договору №283/з від 17.10.2008 року. Відповідно до умов договору продавець був зобовязаний поставити, а покупець прийняти і оплатити брухт сталевий вуглецевий вид 10 (обрізь жерсті) по ДСТУ 4121-2002. За умовами договору Продавець поставляє Покупцю протягом 2009-2013 рр. брухт сталевий вуглецевий вид 10 у кількості 36000 тон +/- 10% за ціною 1999,43 грн. В ціну товару включена доставка. Поставка в кожному конкретному періоді здійснюється виключно за заявкою Покупця.

Згідно договору постачання № 283/з від 17.10.2008 в квітні 2010 року було здійснено постачання обрізі жерсті (брухт сталевий вуглецевий вид 10) на суму 641016,50 грн. в т.ч. ПДВ 106836,09 грн.; у червні 2010 року було здійснено постачання обрізі жерсті (брухт сталевий вуглецевий вид 10) на суму 703588,50 грн., в тому числі ПДВ 117264,75 грн.

Судом встановлено, що позивач отримав від ТОВ «Айронкомпані» податкові накладні у квітні 2010 року №19 від 02.04.2010 року - сума ПДВ - 15616,50 грн., №20 від 08.04.2010 року - сума ПДВ - 14756,17 грн.; №21 від 09.04.2010 року сума ПДВ 15307,17 грн.; ., №23 від 20.04.2010 року - сума ПДВ 15086,00 грн.; №22 від 16.04.2010 року - сума ПДВ 15907,75 грн.; №24 від 23.04.2010 року - сума ПДВ 15442,25 грн.; №25 від 29.04.2010 року - сума ПДВ 14720,25 грн.; загалом на суму ПДВ 106836,09 грн.

У червні 2010 року позивачем отримані податкові накладні №38 від 04.06.2010 року на суму ПДВ 15209,50 грн., №40 від 11.06.2010 року на суму ПДВ 13376,00 грн., №39 від 09.06.2010 року на суму ПДВ 15309,25 грн., №41 від 17.06.2010 року на суму ПДВ 14724,00 грн., №42 від 21.06.2010 року на суму ПДВ 13882,50 грн., №37 від 01.06.2010 року на суму ПДВ 16625,00 грн., №43 від 24.06.2010 року на суму ПДВ 14427,00 грн., №44 від 30.06.2010 року на суму ПДВ 13711,50 грн., разом на 117264,75 грн.

Матеріали справи свідчать, що вказаний товар був отриманий позивачем, що підтверджується прибутковими ордерами та видатковими накладними: у квітні 2010 року - прибутковим ордером № ТИ-0003511 від 06.04.2010, видатковою накладною РН-0000022 від 02.04.2010 на суму ПДВ 15616,50 грн., прибутковим ордером ТИ-0003624 від 09.04.2010, видатковою накладною РН-0000023 від 08.04.2010 на суму ПДВ 14756,17 грн., прибутковим ордером № ТИ-0003674 від 09.04.2010, видатковою накладною РН-0000024 від 09.04.2010 на суму ПДВ 15307,17 грн.; прибутковим ордером № ТИ-0003964 від 16.04.2010, видатковою накладною РН-000022 від 16.04.2010 на суму ПДВ 15907,75 грн.; прибутковим ордером № ТИ-0004093 від 20.04.2010, видатковою накладною РН-0000026 від 20.04.2010 на суму ПДВ 15086,00 грн.; прибутковим ордером № ТИ-0004607 від 29.04.2010, видатковою накладною РН-0000028 від 29.04.2010 на суму ПДВ 14720,00 грн. Загалом на суму ПЛВ 106836,09 грн.

У червні 2010 року отримання товару підтверджується прибутковим ордером № ТИ-0006379 від 09.06.2010, видатковою накладною РН-0000042 від 09.06.2010 на суму ПДВ 15309,25 грн.; прибутковим ордером № ТИ-0006493 від 11.06.2010, видатковою накладною РН-0000043 від 11.06.2010 на суму ПДВ 13376,00 грн., прибутковим ордером № ТИ-0006806 від 17.06.2010, видатковою накладною РН-0000044 від 17.06.2010 на суму ПДВ 14724,00 грн., прибутковим ордером № ТИ-0006905 від 21.06.2010, видатковою накладною РН-0000045 від 21.06.2010 на суму ПДВ 13882,50 грн., прибутковим ордером № ТИ-0007091 від 24.06.2010, видатковою накладною РН-0000046 від 24.06.2010 на суму ПДВ 14427,00 грн.,прибутковим ордером № ТИ-0007295 від 30.06.2010, видатковою накладною РН-0000047 від 30.06.2010 на суму ПДВ 13711,50 грн. Разом на суму ПДВ 117264,75 грн.

У квітні 2010 ЗАТ "Кримський ТИТАН" провело оплату ТОВ "Айронкомпані" за обрізь жерсті в сумі 740 000 грн., в т.ч. ПДВ 123 333 грн., в червні 2010 року оплата проведена на суму 680 000 грн., в т.ч. ПДВ 113 333 грн.

Таким чином, за отриманий товар ЗАТ "Кримський ТИТАН" у квітні та червні 2010 року сплатило ТОВ "Айронкомпані" грошові кошти на загальну суму 1 120 504,16 грн. в т.ч. ПДВ 224 101,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 6582 від 06.04.2010 (35 000 грн., у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 6334 від 01.04.2010 (25 000 грн., у т.ч. ПДВ 4 166,67 грн.); № 6437 від 02.04.2010 (35 000 грн., у т.ч. ПДВ 5833,33 грн.); № 6633 від 07.04.2010 (25 000 грн. у т.ч. ПДВ 4 166,67 грн.); № 7044 від12.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 6725 від 08.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 6945 від 09.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); №7220 від 13.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 7353 від 14.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 7599 від 16.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 7724 від 19.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 7864 від 20.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 7989 від 21.04.2010 (70 000 грн. у т.ч. ПДВ 11 666,67 грн.); № 8177 від 22.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 8495 від 27.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 8765 від 29.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 8638 від 28.04.2010 (25 000 грн., у т.ч. ПДВ 4 166,67 грн.); № 7517 від 15.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 8887 від 30.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 8277 від 23.04.2010 2 232,00 грн. у т.ч. ПДВ 372,00 грн.); № 8276 від 23.04.2010 (32 768,00 грн. у т.ч. ПДВ 5 461,33 грн.); № 8398 від 26.04.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 11511 від 02.06.2010 (40 000 грн. у т.ч. 6 666,67 грн.); № 11656 від 03.06.2010 (40 000 грн. у т.ч. 6 666,67 грн.); № 11980 від 08.06.2010 (25 000 грн., у т.ч. ПДВ 4 166,67 грн.); № 11826 від 07.06.2010 (40 000 грн. у т.ч. 6 666,67 грн.); № 11981 від 08.06.2010 (10 000 грн. у т.ч. 1666,67 грн.); № 12543 від 14.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 12830 від 16.06.2010 (25 000 грн., у т.ч. ПДВ 4 166,67 грн.); № 12717 від 15.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 13200 від 18.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 13014 від 17.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 13817 від 25.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 13686 від 24.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); №13967 від 29.06.201 (20 000 грн. у т.ч. ПДВ 3 333,33 грн.); № 14102 від 30.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 12077 від 09.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); №13558 від 23.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 13431 від 22.06.2010 (40 000 грн. у т.ч. 6 666,67 грн.); № 13280 від 21.06.2010 (35 000 грн. у т.ч. ПДВ 5 833,33 грн.); № 12349 від 11.06.2010 (20 000 грн. у т.ч. ПДВ 3 333,33 грн.); № 12242 від 10.06.2010 (20 000 грн. у т.ч. ПДВ 3 333,33 грн.);№ 11377 від 01.06.2010 (50 000 грн. у т. ч. ПДВ 8 333,33 грн.).

Вказані обставини підтверджуються висновком судово-економічної експертизи по справі №2а-16226/10/15/0170 від 14.12.2011 року.

Таким чином, судом встановлено, що сума податку на додану вартість 224101,00 гривень була сплачені ЗАТ «Кримський ТИТАН», зазначена сума увійшли до складу ціни придбаних товарів та була перерахована на розрахунковій рахунок продавця ТОВ «Айронкомпані».

Зазначені суми податку на додану вартість, згідно отриманих податкових накладних, були включені позивачем до складу податкового кредиту у декларації з податку на додану вартість за квітень та травень 2010 року, в подальшому до сум бюджетного відшкодування у декларації за червень та липень 2010 року.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що ТОВ «Айронкомпані» у період, коли ним були виписані податкові накладні, було зареєстровано платником податку на додану вартість, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ «Айронкомпані» був юридичною особою, зареєстрованою як платники податку на додану вартість і тому відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Фактичне отримання товару для подальшого використання у господарської діяльності ЗАТ «Кримський ТИТАН», а відтак здійснення господарської операції, підтверджуються матеріалами справи, а саме: копією договору, копіями платіжних доручень, прибутковими ордерами, видатковими накладними. Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними. Використання отриманого товару підтверджується вимогою-накладною №ТИ-0007844 від 30.04.2010 року, № ТИ-0012186 від 30.06.2010 року.

Вказані документи у сукупності свідчить про факт отримання товару з метою подальшого використання у господарської діяльність та про товарність господарської операції.

Таким чином, сума податку на додану вартість, сплаченого за договором, правомірно включена позивачем до податкового кредиту на підставі податкових накладних ТОВ «Айронкомпані», яке на час укладення договору та складання податкових накладних було зареєстроване як платник податку у порядку встановленому чинним законодавством.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання продукції у ТОВ «Айронкомпані», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку - покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Айпронкомпані» договору з тих підстав, що постачальник позивача не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а саме: основних фондів, виробничих потужностей та транспортних засобів, виходячи з встановленої товарності господарської операції між позивачем та ТОВ «Айронкомпані», та зазначає наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку ТОВ «Айронкомпані» та позивачем була вчинена господарська операція щодо придбання товару. Матеріали справи підтверджують отримання товару для подальшого використання в господарської діяльності. Оплата за договорами була здійсненна позивачем в повному обсязі.

Зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ТОВ «Айранкомпані» правочину на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обовязку щодо сплати податків, зборів (обовязкових платежів) вступає у звязку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обовязку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобовязує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з отримання товару від ТОВ «Айранкомпані», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були. Крім того, відповідачем не надані докази, що вказаний товар був придбаний у інших постачальників.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (по ланцюгу), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Звідси власне відсутність доказів сплати постачальниками позивача до бюджету не може слугувати достатньою підставою для зменшення податкового кредиту при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника ПДВ.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд звертає увагу відповідача, що Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування. Зокрема, у постановах від 26 грудня 2006 року у справі N 21-262 во 06, від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500 во 08, від 11 жовтня 2006 року у справі N 21-593 во 06 викладено висновок, що Законом N 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

У правових позиціях, що містяться у згаданих вище постановах Верховного Суду України, звернуто увагу на юридичні підстави для зменшення суми бюджетного зобов'язання, тобто, на необхідність доведення податковим органом недійсності відомостей, наведених у податкових накладних, наприклад, у випадку, коли власне самі операції не проводилися.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування та зменшення суми податкового кредиту з ПДВ згідно спірного податкового повідомлення-рішень, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Що стосується посилання позивача на порушення податковим органом процедури перевірки заявлених даних у податкової декларації за травень, липень 2010 року, а саме: здійснення документальної невиїзної перевірки ЗАТ «Кримський ТИТАН» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок у банку за травень, липень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось у квітні, червні 2010 року, після проведення камеральної та документальної виїзної перевірки з цих самих питань, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509-XII від 04.12.1990 року органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів)…

Відповідно до п.п.7.7.5. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Судом встановлено, що відповідачем проведена камеральна, а також виїзна позапланова перевірка позивача, за результатами яких складені довідки, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні. Таким чином, порушень законодавства відносно нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним ТОВ «Айронкомпані», встановлено не було.

З 28.10.2010 року, тобто після здійснення камеральної та позапланової виїзної перевірки податковим органом була проведена невиїзна документальна перевірка з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ на розрахунковий рахунок у банку за травень, липень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось у квітні, червні 2010 року, про що складений відповідний акт.

Таким чином, судом встановлено здійснення податковим органом повторної невиїзної документальної перевірки, після проведення позапланової виїзної перевірки за цій самий період, з цих самих питань. Суд зазначає, що проведення повторної невиїзної документальної перевірки з посиланням на п.п. 7.7.5 п. 7.5. ст. 7 Закону країни «Про податок на додану вартість» не передбачено цим Законом.

Підпунктом 7.7.5 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який є спеціальним нормативно-правовим актом, у правовідносинах, яки виникли між платником податку та податковим органом, не встановлено можливість здійснення документальної невиїзної перевірки (камеральної) після проведення позапланової виїзної перевірки (документальної). Такім чином, норми Закону України «Про податок на додану вартість» відносно порядку, підстав та строків здійснення перевірок сум бюджетного відшкодування ПДВ є спеціальними, тобто норми цього закону мають перевагу над нормами інших законів, які є загальними. У звязку з чим суд вважає, що у податкового органу були відсутні повноваження щодо проведення такої перевірки. Посилання представника відповідача на наявність права на проведення повторної документальної невиїзної перевірки після проведення позапланової виїзної перевірки у звязку з тим, що це право вказано в акті позапланової виїзної перевірки, та у звязку з встановленням нових обставин, суд вважає безпідставними, оскільки ці ствердження не ґрунтуються на нормах закону.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, суд дійшов висновку, що податковим органом прийнято рішення з порушення основних принципів адміністративної процедури, а відтак адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень відповідача.

Під час судового засідання, яке відбулось 21.12.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 24.12.2012 року

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 10.11.2010 року №00002507000/0

3.Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень та витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 7032,00 грн. шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Тоскіна Г.Л.