Ухвала суду № 21803306, 10.02.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Блохін А. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2012 року справа №2а/0570/22295/2011

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Юрко І.В., Бишова М.В., секретарі Поляковій К.М. за участю представника позивача Можарової З.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року по справі № 2а/0570/22295/2011 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «НВП Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання протиправними дій та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Агентство маркетингових досліджень АМІ» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової невиїзної перевірки та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року по справі № 2а/0570/22295/2011 позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька від 18 листопада 2011 року № 0000211542, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 129178 грн., у тому числі за основним платежем 129177 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. У задоволені іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі міста Донецька подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як незаконну та необґрунтовану, яка прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Сторони про час, місце та дату судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми на судовому розгляді відповідач не скористався.

Представник позивача, у судовому засіданні, проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Агентство маркетингових досліджень АМІ» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 13539835, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08044542 від 17 січня 2005 року.

7 листопада 2011 року відповідачем була позапланова невиїзна перевірка позивача по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Монт Сервіс» за червень 2011 року, результати якої викладені в акті перевірки від 7 листопада 2011 року № 3250/23-313/13539835 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 18 листопада 2011 року прийняте податкове повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України: № 0000211542, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 129178 грн., у тому числі за основним платежем 129177 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач оскаржує саме вищенаведене податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року № 0000211542.

За вищевказаним актом від 7 листопада 2011 року № 3250/23-313/13539835 відповідачем прийняте тільки одне податкове повідомлення-рішення 18 листопада 2011 року № 0000211542. Стосовно наявності в матеріалах справи копії податкового повідомлення-рішення № 0000212344, суд першої інстанції зазначив, що єдина його відмінність від податкового повідомлення-рішення № 0000211542 є його номер, в іншому дані рішення є однаковими.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем зазначено завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 227966 грн. за червень 2011 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс». Відповідно до додатку 5 до декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року позивачем сформовано суму податкового кредиту по ТОВ «Монт Сервіс» на 129177 грн., яка, на думку відповідача, є завищеною, внаслідок чого позивачем занижений податок на додану вартість в сумі 129177 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 березня 2011 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монт Сервіс» як продавцем був укладений договір № 14, відповідно до якого покупець замовляє та оплачує, а продавець поставляє товар у відповідності до наявного асортименту; ціна, кількість та асортимент товару зазначається в рахунку-фактурі. 14 та 15 березня між сторонами договору були укладені додаткові угоди № 1 та № 2, зокрема, стосовно асортименту продукції програмного забезпечення. На виконання даного договору ТОВ «Монт Сервіс» були надані позивачу рахунки-фактури та видаткові накладні від 1 червня 2011 року, 3 червня 2011 року, 6 червня 2011 року, 10 червня 2011 року, 17 червня 2011 року, 24 червня 2011 року, 25 червня 2011 року, 30 червня 2011 року; податкові накладні від 1 червня 2011 року № 13 на загальну суму 16149 грн. 96 коп., в тому числі податок на додану вартість 2691 грн. 66 коп., від 3 червня 2011 року № 39 на загальну суму 45900 грн., в тому числі податок на додану вартість 7650 грн., від 6 червня 2011 року № 59 на загальну суму 26269 грн. 92 коп., в тому числі податок на додану вартість 4378 грн. 32 коп., від 6 червня 2011 року № 60 на загальну суму 14450 грн. 04 коп., в тому числі податок на додану вартість 2408 грн. 34 коп., від 10 червня 2011 року № 119 на загальну суму 34440 грн. 12 коп., в тому числі податок на додану вартість 5740 грн. 02 коп., від 10 червня 2011 року № 140 на загальну суму 26269 грн. 92 коп., в тому числі податок на додану вартість 4378 грн. 32 коп., від 17 червня 2011 року № 192 на загальну суму 39507 грн. 89 коп., в тому числі податок на додану вартість 6584 грн. 65 коп., від 17 червня 2011 року № 191 на загальну суму 7054 грн. 98 коп., в тому числі податок на додану вартість 1175 грн. 83 коп., від 17 червня 2011 року № 193 на загальну суму 67779 грн. 11 коп., в тому числі податок на додану вартість 11296 грн. 52 коп., від 24 червня 2011 року № 267 на загальну суму 14109 грн. 96 коп., в тому числі податок на додану вартість 2351 грн. 66 коп., від 24 червня 2011 року № 274 на загальну суму 192185 грн. 28 коп., в тому числі податок на додану вартість 32030 грн. 88 коп., від 24 червня 2011 року № 268 на загальну суму 459 грн., в тому числі податок на додану вартість 76 грн. 50 коп., від 25 червня 2011 року № 289 на загальну суму 156332 грн. 48 коп., в тому числі податок на додану вартість 26055 грн. 41 коп., від 25 червня 2011 року № 294 на загальну суму 80954 грн. 23 коп., в тому числі податок на додану вартість 13492 грн. 37 коп., від 30 червня 2011 року № 325 на загальну суму 11649 грн. 96 коп., в тому числі податок на додану вартість 1941 грн. 66 коп., від 30 червня 2011 року № 326 на загальну суму 34679 грн. 88 коп., в тому числі податок на додану вартість 5779 грн. 98 коп., від 30 червня 2011 року № 327 на загальну суму 3467 грн. 99 коп., в тому числі податок на додану вартість 578 грн., від 30 червня 2011 року № 330 на загальну суму 3400 грн. 02 коп., в тому числі податок на додану вартість 566 грн. 67 коп. Оплата отриманого товару була здійснена позивачем уповному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно статті 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судом першої інстанції встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Монт сервіс», став акт Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 5 жовтня 2011 року № 1209/3-23-40-36959317 про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Монт Сервіс» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Титан-Промторг» за червень 2011 року.

Судом першої інстанції досліджений акт перевірки ТОВ «Монт сервіс» від 5 жовтня 2011 року та встановлено, що під час даної перевірки податковим органом досліджувалися взаємовідносини ТОВ «Монт сервіс» із контрагентом-постачальником Приватним підприємством «Титан-Промторг» при формуванні ТОВ «Монт сервіс» податкового кредиту, та не досліджувалися господарські операції між позивачем та ТОВ «Монт сервіс» за червень 2011 року. В даному акті перевірки податковим органом лише зазначений перелік підприємств, яким ТОВ «Монт сервіс» реалізовував товар, серед яких є і позивач, та зазначено, що ТОВ «Монт сервіс» сформовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам із позивачем.

Висновок відповідачем про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Монт сервіс» здійснений як наслідок визначення в акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва неможливості придбання товару ТОВ «Монт Сервіс» у ПП «Титан-Промторг», здійснений, в свою чергу, на підставі акту Світловодської ОДПІ від 22 серпня 2011 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Титан-Промторг» у зв'язку із незнаходженням його за юридичною адресою.

Вищенаведені обставини стосовно ТОВ «Монт сервіс» не мають відношення до правомірності формування податкового кредиту позивачем. ТОВ «Монт сервіс» були сформовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем за червень 2011 року, що підтверджується актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 5 жовтня 2011 року. Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено.

Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. На момент здійснення господарських операцій червень 2011 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Одним із основних видів діяльності ТОВ «Монт Сервіс» відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб є оптова торгівля компютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням. Крім цього, ТОВ «Монт сервіс» має свідоцтво від 21 лютого 2011 року про внесення суб'єкта підприємницької діяльності до Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення.

Позивачем надані суду письмові доказів (видаткові накладні, довіреності), які посвідчують подальший рух товару (програмного забезпечення), а саме його подальшу реалізацію. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента.

Суд першої інстанції не прийняв посилання відповідача в акті перевірки на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, що посвідчують транспортування обладнання, з огляду на те, що програмне забезпечення, придбане позивачем, не є обладнанням, крім цього, дані документи не впливають на формування позивачем податкового кредиту, та їх відсутність з огляду, в тому числі, на малогабаритність товару, не є ознакою нікчемності правочину. Стосовно ненадання певної частини первинних документів позивачем відповідачу, слід зазначити, що дана обставина також не свідчить про наявність ознак нікчемності правочину, крім цього, відповідач ґрунтує свої висновки перше за все на підставі висновків акту перевірки контрагента позивача ДПІ в Голосіївському районі м. Києва, та надання всіх первинних документів позивачем суду ніяким чином не вплинуло на висновки податкового органу щодо нікчемності правочину та обсяг заперечень відповідача на позов. Відповідачем в акті перевірки правочин між позивачем та ТОВ «Монт сервіс» визначений як нікчемний, тобто такий, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обовязків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Слід також зазначити, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року № 0000211542, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 129178 грн., у тому числі за основним платежем 129177 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн., з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі зясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року по справі № 2а/0570/22295/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2011 року по справі № 2а/0570/22295/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП Агентство маркетингових досліджень АМІ», м. Донецьк до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання протиправними дій та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2011 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддяА.А. Блохін

Судді І.В. Юрко

М.В. Бишов