Ухвала суду № 21799369, 15.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2012 р. м. КиївК-21326/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Карася О.В.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод Автонавантажувач»та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові (правонаступника Державної податкової інспекції у м.Львові)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008

у справі № 5/1081-28/161А

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод Автонавантажувач»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові

про визнання протиправними (нечинними) податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 23.08.2007 позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові від 07.02.2007 № 0000021511/0/2131 на суму 367492,65 грн. та від 06.03.2007 № 0000021511/1 на суму 367492,65 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково. Визнано протиправними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові від 07.02.2007 № 0000021511/0/2131 та від березня 2007 року № 0000021511/1 в частині визначення суми платежу податковим зобовязанням та застосуванням у звязку з цим штрафних (фінансових) санкцій в сумі 17499,65 грн. В решті позову відмовлено.

ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити без змін постанову суду першої інстанції. Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п. 1.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 2 ч. 1 ст. 116, п. 3 ч. 2 ст. 159 Цивільного кодексу України, ст. 41, ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України, ст.ст. 5, 9 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», Порядку складання розрахунку частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду державного бюджету України за результати фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого наказом ДПА України від 19.07.2006 № 421, наголошує на тому, що визначений податковим органом платіж є дивідендами, питання з виплати яких віднесено до виключної компетенції загальних зборів господарського товариства. Посилаючись на порушення судом ст. 1, п. 11 ст. 13, ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначає, що виплата дивідендів прямо суперечить цілям процедури санації і після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права приймати рішення про виплату дивідендів.

ДПІ у м.Львові подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та винести нову постанову про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 1.2 ст. 1, п.п. 17.1.4 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», наголошуючи на тому, що донарахована сума податкового зобовязання за платежем: податок на прибуток на частку державного майна є сумою податкового зобовязання у розумінні даного Закону.

15.02.2012 судом касаційної інстанції у попередньому судовому засіданні за заявою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові відповідно до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну позивача у справі - Державної податкової інспекції у м.Львові на його правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м.Львові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

У статному фонді ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач»державі належить частка (акції, паї) в розмірі 57,39 %.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкового зобовязання за платежем: частина прибутку (доходу) господарських організацій (державних, казенних підприємств та їх обєднань), що вилучаються до держбюджету, у загальній сумі 367492,65 грн., з яких 349993 грн. основного платежу та 17499,65 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 25.01.2007 № 2/15-0/05808758, про порушення позивачем вимог ст. 67 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік»від 20.11.2005 № 3235-ІV та п. 6, п. 7 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 № 678. Порушення полягало у тому, що позивач за 9 місяців 2006 року не сплатив до Державного бюджету України відрахування відповідно до розміру державної або комунальної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах, а саме: 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно із правилами бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв) на суму 349993 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилаються сторони у касаційних скаргах, та вважає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини у справі та надав їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до доданих правовідносин.

Статтею 67 Закону України «Про Державний бюджету України на 2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-IV, серед іншого, установлено, що господарські організації: державні, в тому числі казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств, а також господарських організацій, у статутних фондах яких є частка комунальної власності, зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної або комунальної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Порядок і норматив відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини.

Положення статті 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»не визнані неконституційними, а тому були обовязковими до виконання зазначеними у них господарськими організаціями.

Таким чином, на ВАТ «Львівський завод Автонавантажувач», як на акціонерну компанію у статутному фонді якої державі належить частка (акції, паї), поширювалися вимоги ст. 67 Закону України «Про Державний бюджету України на 2006 рік»щодо сплати частини прибутку до загального фонду державного бюджету.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду апеляційної інстанції про помилковість визначення податковим органом такого внеску, як частина прибутку (доходу), що мала сплачуватися до загального фонду Державного бюджету акціонерною компанією, у статутному фонді якої державі належать частки (акції, паї), яким є підприємство позивача, у якості податкового зобовязання у порядку, визначеному Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів) і сплати штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

У податкового органу не було правових підстав вважати суму вказаних внесків податковим зобовязанням, та, відповідно, визначати таку суму, застосовуючи положення п.п.«б»п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, та визначати позивачеві штрафні санкції на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього ж Закону, оскільки у складі переліку загальнодержавних податків та зборів, встановленого ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 р. № 1251-XII, викладеного Законом України від 18.02.1997 р. №77/97-ВР в новій редакції (із змінами та доповненнями, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутній такий платіж, як частина прибутку (дивіденди), що сплачуються до бюджету таким субєктом господарювання, як акціонерне товариство у статутному фонді якого є державна частка.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 14 вказаного Закону (пункт 3 частини першої статті 14 в редакціїЗакону України від 24.12.2002 р. № 349-IV) прирівняними до податку на прибуток є зобовязання зі сплати до бюджету дивідендів лише державних некорпоратизованих, казенних або комунальних підприємств, яким не було підприємство.

Спірні відрахування до держбюджету мали бути здійснені на виконання вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», а не в наслідок рішень емітента корпоративних прав, про які йдеться у ст. 41 Закону України «Про господарські товариства»та низці цивільно і господарсько-правових норм законодавства та у п. 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і виплати на виконання вимог цього ж Закону не можуть ототожнюватися з дивідендами, які виплачуються за рішенням емітента корпоративних прав у звязку із розподілом прибутку, а також не є дивідендами у розумінні п.1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно, суд касаційної інстанції відхиляє посилання позивача, викладені у касаційній скарзі, на положення ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», ст. 1, ст. 17 та п. 11. ст. 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 № 2343-XII, якими позивач обґрунтовує свою позицію щодо суперечності виплати дивідендів цілям процедури санації.

Відповідно, позиція податкового органу про те, що виплати, які позивач зобовязаний був здійснювати у відповідності до вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», належать до виплат (дивідендів), на які поширюються вимоги Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є також помилковою.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод автонавантажувач»та Державної податкової інспекції у місті Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, передбаченому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіО.В. Карась

Л.В. Ланченко