Ухвала суду № 21796040, 15.02.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/6813/11

Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Грищук С.Д.

представників позивача: Кучера В.О., Гладюка І.І., Мініх І.М.

представника відповідача (апелянта): Драчука С.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" до Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року Державне підприємство «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» (ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал») звернулось в суд з адміністративним позовом до Старокостянтинівської обєднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (Старокостянтинівська ОДПІ) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 грудня 2010 року №0000822300/0, №0000842300/0.

10 листопада 2011 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне зясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити

Представники позивача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Старокостянтинівською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «С.Дж.Р. Груп» за період з 01 січня 2008 року по 01 жовтня 2010 року, за результатами якої складено акт від 30 листопада 2010 року №1551/231/00282553.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 77780 грн. в тому числі: за півріччя 2009 року в сумі 1766 грн.; за три квартали 2009 року в сумі 26395 грн.; за 2009 рік в сумі 43473 грн.; за І квартал 2010 року в сумі 14503 грн.; за півріччя 2010 року в сумі 32822 грн.; за 3 квартали 2010 року в сумі 34307 грн.

Також, виявлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 62224 грн., а саме у червні 2009 року на суму 9288 грн., у серпні 2009 року на суму 18302 грн., у листопаді 2009 року на суму 8314 грн., у січні 2010 року на суму 9558 грн., у березні 2010 року на суму 6285 грн., у травні 2010 року на суму 10477 грн.

На підставі акта перевірки, 15 грудня 201 року Старокостянтинівською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000822300/0, яким ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності в сумі 106150 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 77780 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 28370 грн. та №0000842300/0 яким позивачеві визначене податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 93336 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 62224 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 31112 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Хмельницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» документально підтвердив наявність підстав для зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину, валові витрати за перевіряємий період сформовано відповідно до вимог п.п 5.2.1 п. 5.2, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств», що підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також придбані товари дійсно повязані з господарською діяльністю позивача, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно, положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не повязані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо повязані з господарською діяльністю платника податку і підтверджуватись документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996).

В свою чергу вказаний Закон визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи встановлено те, що 05 червня 2010 року між ТОВ «С.Дж.Р.Груп» (Постачальник) та ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» (Покупець) укладено договір поставки №050609/СК37-06/09, згідно умов якого Постачальник зобовязується поставити та передати у власність Покупця моноліт ЗПУ.ПГЗ-01АКТ, моноліт ЗПУ.КПП-01-2 для використання у виробництві залізобетонних виробів (п.1.1 і 1.2 договору), кількість якого визначається в специфікації №1. Пунктом 6.1 договору визначено, що розрахунки за товар (моноліт) здійснюється у безготівковій формі за кожну поставлену партію товару на умовах відстрочки платежу протягом 3-х банківських днів з дня поставки.

Згідно п.4.2 договору поставка товару здійснюється на умовах FCA правил ІНКОТЕРМС (ред.2000 року) автомобільним транспортом зі складу постачальника на склад покупця за рахунок покупця. Відповідно до специфікації №1 (додаток №1 до договору №050609/СК 37-06/09 від 05.06.2010 року) ТОВ "С.Дж.Р.Груп" зобов'язалось передати у власність позивача моноліт ЗПУ.ПГЗ-01 в кількості 7870 л, моноліт ЗПУ.ПГЗ-01АКТ в кількості 3945 л, моноліт ЗПУ.КПП-01-2 в кількості 7890 л на загальну суму 1606128,00 грн. (в тому числі ПДВ 267688,00 грн.).

Крім того, 28 грудня 2009 року між позивачем та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" укладено додаткову угоду №1 про внесення змін та доповнень до договору поставки №050609 СК 37-06/09 від 05 червня 2009 року, відповідно до якої збільшено суму договору поставки на суму 15% загальної вартості та змінено термін дії договору - до 01 березня 2010 року.

Проведення розрахунків підтверджуються податковими та видатковими накладними, звітами про переміщення номенклатури на складах, накладними на внутрішнє переміщення та платіжними дорученнями.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп.. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Так, податкові накладні виписані ТОВ «С.Дж.Р.Груп» для ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», містять всі обовязкові реквізити: опис послуг, їх кількість, ціну поставки без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, тощо, придбані послуги використовувались для організації щоденної діяльності позивача та забезпечення відповідності діяльності позивача вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Старокостянтинівською ОДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що порушення кримінальної справи стосовно директора ТОВ "С.Дж.Р.Груп" за фактом створення фіктивного підприємства саме по собі не тягне за собою недійсність договору поставки №050609/СК 37-06/09 від 05 червня 2009, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних, оскільки постановою від 27 квітня 2011 року кримінальну справу порушену відносно ОСОБА_1 та невстановлених слідством осіб за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ "С.Дж.Р.Груп", за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України закрито.

Отже, договір поставки №050609/СК37-06/09 від 05 червня 2009 року укладений між ДП "Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" є дійсним та не був оскаржений в судовому порядку, таким чином він є таким, на підставі якого виникли права і обов'язки сторін даної угоди.

Таким чином, укладений договір поставки між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» договір не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що даний договір не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Старокостянтинівської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області , - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2011 року, залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 лютого 2012 року .

Головуючий /підпис/ Матохнюк Д.Б.

Судді/підпис/ Мельник-Томенко Ж. М.

/підпис/ Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар