Ухвала суду № 21795417, 24.01.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2012 р.справа № 2а-0870/1067/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:          Новошицькій О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року у справі №2а-0870/1067/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»), звернулося до суду з позовом в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №0000510808/0, яким визначено податкові зобов’язання з податку на додану вартість та №0000520808/0 від 12.07.2010 р., яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неправомірні висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту. Позивач вважає неправомірною позицію ДПІ щодо відсутності підстав для віднесення сплачених сум ПДВ у вартості товарів до складу податкового кредиту, у разі подальшої реалізації готової продукції, виготовленої з таких товарів, за цінами нижче собівартості.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011р. позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що порядок формування податкового кредиту, з огляду на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», не має зв’язку з фінансовим результатом звітного податкового періоду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що операції по реалізації товарів за цінами, нижче собівартості, неможливо вважати господарською діяльністю у розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв’язку з чим платник, виходячи з приписів пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позбавлений права на віднесення сум ПДВ, сплаченого за такими операціями, до складу податкового кредиту.

          Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі проведена виїзна позапланова виїзну перевірка ВАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»з питань правомірності формування податкового обліку з податку на додану вартість по господарським операціям за період з 01.09.2008 р. по 28.02.2010 р., за результатами якої складено акт від 30.06.2010 р. №230/08-08/00194122.

В акті перевірки вказано на порушення позивачем пунктів 7.4.1, 7.4.4 п.7.4, 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 5.7 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р № 166 «Про затвердження податкової декларації з ПДВ та порядок її заповнення», що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку на суму 45382665 грн. та заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 25973054 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем, за перевіряємий період здійснювалась реалізація власного виробництва по цінам, нижче її собівартості. Відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткуванні прибутку підприємств» ціна товарно-матеріальних запасів, що складають собівартість, віднесена на валові витрати.

          На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000510808/0 від 12.07.2010 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 38959581 грн. (основний платіж –25973054,0грн., штрафні санкції –12986527,0грн), та № 0000520808/0 від 12.07.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 45583799 грн..

Позиція податкового органу у спірних правовідносинах полягає у тому, що підприємством безпідставно сформовано податковий кредит по неприбутковим операціям, які мали місце у перевіряємому періоді, а саме реалізація продукції власного виробництва за ціною нижче її виробництва. На думку СДПІ, неприбуткові операції не відповідають меті господарської діяльності, яка полягає у одержані прибутку, що виключає право платника на віднесення сум ПДВ, які сплачені у вартості товару, що використаний у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість України». порядок формування податкового кредиту, з огляду на вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», не має зв’язку з фінансовим результатом звітного податкового періоду.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п.5.1. ст..5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, визначальними ознаками для віднесення витрат до валових витрат підприємства є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) податку на додану вартість, факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів, у вартості яких сплачено (нараховано) ПДВ, в господарській діяльності платника.

Як вбачається з Акту перевірки СДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Факт сплати ПДВ підтверджено належним чином оформленими податковими накладними.

Натомість, позиція СДПІ полягає у тому, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання прибутку, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості матеріалів та сировини, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.

Під господарською діяльністю, згідно п.1.32 ст.1 названого Закону, розуміється –будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, не ставляють в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Отже, збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв’язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Відповідачем, на якого в силу ч.2 ст.71 КАС України покладено обов’язок доказування правомірності прийнятого рішення, не надано доказів того, що здійснення збиткових операцій є наслідком умисних дій позивача, а не наслідком економічних умов, які виникли на час реалізації продукції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні рішення відповідача не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено підстави та порядок формування платником податкового кредиту.

Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на спосіб, у який діяла СДПІ визначаючи спірні податкові зобов’язання.

Відповідно до пп..1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з пп..1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, звичайна ціна товарів (робіт, послуг) має бути визначена виходячи з інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідачем не встановлено, що позивачем здійснювалась реалізація товарів за цінами нижчими звичайних, які склалися на ринку на час продажу позивачем виготовленої продукції. Вказуючи на продаж виготовленої продукції за цінами нижче її собівартості та визначаючи суми ПДВ, сплачені у вартості придбаних матеріалів та сировини, що використовувалися у виготовлені кінцевої продукції, перевіряючи особи СДПІ вдалися до визначення матеріальної складової виготовленої продукції у спосіб, який не передбачено Законом, що суперечить не лише вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», а і приписам ст..19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім цього, з Акту перевірки не вбачається на якій стадії позивачем допущено порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Якщо на стадії формування податкового кредиту за наслідками господарських операцій щодо придбавання матеріалів та сировини, які використовувались позивачем у власній господарській діяльності з метою виготовлення кінцевої продукції, то СДПІ не вказано в чому полягають такі порушення. При цьому, як зазначено вище СДПІ не заперечувалась реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Якщо на стадії визначення позивачем від’ємного значення, як різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом, враховуючи продаж кінцевої продукції за цінами нижчими її собівартості, то податковим органом не враховано, що Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено обов’язок платника коригувати свій податковий кредит у разі продажу готової продукції за цінами нижчими її собівартості.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», тобто не відповідають критеріям правомірності, які пред’являються до рішень суб’єктів владних повноважень та які визначено ч.3 ст.2 КАС України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

                                         УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2011року у справі №2а-0870/1067/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 27.01. 2012 р.).

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк