Постанова № 21793268, 20.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 лютого 2012 р. № 2а- 278/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудних С.О.,

при секретарі судового засідання Король Д.О.,

за участю представників сторін:

представника позивача - Підіпригора М.О.,

представник відповідача -Ламанова Т.В.,

розглянувши адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001870854 від 23.12.2011 р., прийняте відповідачем.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомленнярішення ґрунтується на помилкових судженнях субєкта владних повноважень, що викладені в акті № 2261/23-106/31340536 від 09.12.2011р., а відтак, суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обовязок по оплаті грошового зобовязання з податку на додану вартість на користь Державного бюджету України. Крім цього, позивач зазначив, що висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Харків-Автозапчастини», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 не відповідають вимогам цивільного законодавства, та були зроблені податковою інспекцією з перевищенням наданих їй повноважень. Також позивач зазначив, що має належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Харків-Автозапчастини», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 та надають право платнику податків відображати господарські операції з зазначеними субєктами господарювання у податковому обліку.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги і доводи заявленого позову, просила суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що за висновками проведеної ДПІ у Ленінському районі м. Харкова та ДПІ у м. Дружківка, перевірки діяльності контрагентів позивача ТОВ «Харків-Автозапчастини»(акт від 28.03.11р. № 448/23-304/31439826), ТОВ «Фенікс»(акт від 17.03.11р. № 90/2300/31996899), ФО-П ОСОБА_3 (акт від 18.05.11р. № 861/17-221/НОМЕР_2) було встановлено факт нікчемності всіх правочинів, вчинених даними субєктами господарювання з покупцями, яким зокрема, був позивач ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський». Даного висновку на думку відповідача є достатньо для судження про порушення ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України. Показники господарських операцій, що були проведені в межах нікчемних правочинів, не можуть бути відображені в податковому обліку з податку на додану вартість, так як нікчемний правочин в силу ст. 216 ЦК України не створює жодних юридичних наслідків. В порушення наведеного правила, платник податків відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Харків-Автозапчастини», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 і тим самим скоїв порушення п.п.7.4.1 і 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», та п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги і доводи заперечень проти позову, просив суд прийняти рішення про залишення позову без задоволення.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Хлібзавод «Салтівський»пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з ідентифікаційним кодом - 31340536, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові.

Фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові було проведено планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський»(код ЄДРПОУ 31340536) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.10.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.10.2011р. Результати проведеної перевірки оформлені актом від 09.12.2011р. № 2261/23-106/31340536.

З посиланням на згаданий акт перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові було винесено податкове повідомлення-рішення від 23.12.2011р. 0001870854, яким позивачу було збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 196300,50 грн., з яких за основним платежем 196157,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 143,50 грн.

Як зясовано судом, спірне податкове повідомленнярішення було винесено СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові в звязку з відображенням в акті перевірки від 09.12.2011р. № 2261/23-106/31340536 фактів порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: відображення в податковому обліку з податку на додану вартість первинних документів, що були складені ТОВ «Харків-Автозпчастини», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 за господарськими операціями, котрі відбувались у межах нікчемних правочинів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу оскаржуємого податкового повідомлення-рішення та відображених в акті перевірки від 09.12.2011р. № 2261/23-106/31340536 суджень субєкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних у справі документів, між позивачем, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»(за договором - Покупець) та ТОВ «Харків-Автозапчастина»(за договором Постачальник) було укладено договір поставки товару № 40 від 04.01.2011р., згідно умов якого Постачальник зобовязався постачати, а Покупець приймати та оплачувати на умовах цього Договору товар (запасні частини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного звязку, електронної пошти чи в усній формі. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття Покупцем товару по видатковій накладній Постачальника. За умовами зазначеного договору поставка товару здійснюється на умовах EXW місце відвантаження: склад Постачальника, розташований за адресою: м. Харків, вул. Таганська, 15. Моментом поставки товару вважається момент підписання представником Покупця видаткової накладної. Форма розрахунків безготівкова.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Харків-Автозапчастина»передав позивачу, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»у січні 2011 року товар (запчастини до транспортних засобів в асортименті) на загальну суму 124091,70 грн., в т.ч. ПДВ 20681,95 грн.

ТОВ «Харів-Автозапчастина»виписало та надало позивачу видаткові накладні: від 10.01.11р. № 1876, від 11.01.11р. № 1882, від 14.01.11р. № 1894, від 20.01.11р. № 1909, від 21.01.11р. № 1902, від 25.01.11р. № 1919, від 28.01.11р. № 1928, та податкові накладні: від 10.01.11р. № 1876, від 11.01.11р. № 1882, від 14.01.11р. № 1894, від 20.01.11р. № 1909, від 21.01.11р. № 1902, від 25.01.11р. № 1919, від 28.01.11р. № 1928.

Податкові накладні отримані від ТОВ «Харків-Автозапчастина»були відображені позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2011 року. При цьому суд звертає увагу, що зауваження щодо форми та змісту податкових накладних виписаних ТОВ «Харків-Автозапчастина»з боку СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові були відсутні під час перевірки та в ході розгляду справи. Судом було встановлено, що податкові накладні виписані ТОВ «Харків-Автозапчастина»відповідають вимогам п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підтвердження факту отримання товару та прийняття на склад позивач, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»надав копії прибуткових ордерів: від 10.01.11р. № 94, від 11.01.11р. № 97, від 14.01.11р. № 96, від 20.01.11р. № 175, від 21.01.11р. № 176, від 25.01.11р. № 187, від 28.01.11р. № 245.

Представник позивача у судовому засіданні пояснила, що автозапчастини придбавалися та були використані для ремонту власних транспортних засобів. На підтвердження наявності на балансі у ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»транспортних засобів та використання автозапчастин придбаних у ТОВ «Харків-Автозапчастина»для ремонту власних транспортних засобів позивач надав: витяг щодо остаточної вартості основних засобів, договір купівлі-продажу № 73/1 від 13.09.05р., № 16Д від 27.02.04р., довідку щодо списання запасів за січень 2011 року.

Також суд зазначає, що відповідач не заперечує факт наявності у позивача, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»власних транспортних засобів. Крім цього, зазначені обставини знайшли своє відображення на 83 аркуші акту перевірки від 09.12.11р. № 2261/23-106/31340536.

Вартість придбаного товару була повністю сплачена позивачем шляхом безготівкових розрахунків, а саме шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 124091,70 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Харків-Автозапчастина», про що свідчать виписки з банку, оборотно-сальдова відомість по рах. 631, окрім того, факт повної оплати товару визнаний суб'єктом владних повноважень.

За матеріалами справи судом встановлено, що у січні 2011 році позивач мав взаємовідносини з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на підставі договору поставки № 01/01-ПР-4С від 01.01.11р., згідно умов якого Постачальник (ФО-П ОСОБА_3.) зобовязався поставляти та передавати у власність Покупцю (ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський») цукор (далі по тексту - товар), а Покупець зобовязався прийняти товар та своєчасно його оплатити. За умовами зазначеного договору поставка товару здійснюється окремими партіями та будь-якою зі сторін договору за їх домовленістю. Загальна вартість товару складається із сум вартості кожної окремої партії товару, яка визначена в накладних.

На виконання умов договору поставки № 01/01-ПР-4С від 01.01.11р. ФО-П ОСОБА_3 передав у власність позивачу, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»товар (цукор) на загальну суму 2140742,80 грн., в т.ч. ПДВ 356790,47 грн., а саме у січні 2011 року на суму 1051141,94 грн., в т.ч. ПДВ 175190,32 грн. та у лютому 2011 року на суму 1089600,86 грн., в т.ч. ПДВ 181600,14 грн., що підтверджується виписаними ФО-П ОСОБА_3 видатковими накладними від 03.01.11р. № РН-0000002, № РН-0000003, від 06.01.11р. № РН-0000006, № РН-0000007, РН-0000008, від 10.01.11р. № РН-0000010, № РН-0000011, від 13.01.11р. № РН-0000016, № РН-0000018, РН-0000017, від 14.01.11р. № РН-0000022, РН-0000021, від 18.01.11р. № РН-0000032, № РН-0000033, від 19.01.11р. № РН-0000035, № РН-0000036, від 21.01.11р. № РН-0000044, від 24.01.11р. № РН-0000049, РН-0000047, № РН-0000050, від 26.01.11р. № РН-0000056, № РН-0000057, від 27.01.11р. № РН-0000060, № РН-0000059, від 24.02.11р. № РН-0000122, № РН-0000118, № РН-0000123, № РН-0000119, від 23.02.11р. № РН-0000116, № РН-0000117, від 22.02.11р. № РН-0000114, № РН-0000115, від 18.02.11р. № РН-0000109, № РН-0000110, № РН-0000107, від 16.02.11р. № РН-0000100, № РН-0000101, від 15.02.11р. № РН-0000096, від 10.02.11р. № РН-0000088, № РН-0000087, від 03.02.11р. № РН-0000070, № РН-0000071, від 01.02.11р. № РН-0000063, № РН-0000064 та податковими накладними: від 03.01.11р. № 2, 3, від 06.01.11р. № 5, 6, 7, від 10.01.11р. № 10, 11, від 13.01.11р. № 18, 17, 16, від 14.01.11р. № 21, 22, від 18.01.11р. № 32, 33, від 19.01.11р. № 36, 37, від 21.01.11р. № 45, від 24.01.11р. № 48, 50, 51, від 26.01.11р. № 57, 58, від 27.01.11р. № 60, 61, від 24.02.11р. № 61, 56, 60,57, від 23.02.11р. № 55, 54, від 22.02.11р. № 52, 53, від 18.02.11р. № 48, 47, 43, від 16.02.11р. № 39, 40, від 15.02.11р. № 35, від 10.02.11р. № 25, 26, від 03.02.11р. № 9, 8, від 01.02.11р. № 2, 1.

Як вбачається з акту перевірки позивача від 09.12.2011р. № 2261/23-106/31340536 відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові вважає безпідставним відображення позивачем у податковому обліку з ПДВ, а саме у складі податкового кредиту за січень 2011 року та за лютий 2011 року сум ПДВ у розмірі 175190,32 грн. за податковими накладними виписаними ФО-П ОСОБА_3 у січні 2011 року., так як актом перевірки контрагента ФО-П ОСОБА_3 було встановлено не реальність господарських операцій саме у січні 2011 року. щодо взаємовідносин позивача з ФО-П ОСОБА_3 у лютому 2011 року відповідач загалі нічого не зазначає.

Податкові накладні виписані ФО-П ОСОБА_3 у січні 2011 року були відображені позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за січень 2011 року та лютий 2011 року, тобто в тому періоді коли були отримані спірні податкові накладні. Також суд вважає за необхідне зазначити, що податкові накладні виписані ФО-П ОСОБА_3 на імя позивача у січні та лютому 2011 року повністю відповідають вимогам п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України.

З наявних у справі документів випливає, що придбаний за переліченими первинними документами товар (цукор) власними силами позивача був доставлений на склад (цеха) ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський». Товар був прийнятий на підприємство за прибутковими накладними: від 03.01.11р. № 9, 1/п, від 06.01.11р. № 34, 13, від 10.01.11р. № 21, 54, від 13.01.11р. № 34, 30, 87, від 14.01.11р. № 105, 40, від 18.01.11р. № 49, 125, від 19.01.11р. № 55, 141, від 21.01.11р. № 155, від 24.01.11р. № 177, 188, 67, від 26.01.11р. № 203, 111,від 27.01.11р. № 82, 225, від 01.02.11р. № 267, 101, від 03.02.11р. № 308, 121, від 10.02.11р. № 141, 281, від 15.02.11р. № 435, від 16.02.11р. № 154, 456, від 18.02.11р. № 288, 473, 167, від 22.02.11р. № 178, 515, від 23.02.11р. № 522, 185, від 24.02.11р. № 533, 532, 187, 188.

Крім цього, на підтвердження реальності господарської операції щодо поставки цукру позивач надав аналіз рахунку 2.0.1 «Запаси, Цукор»за період з 01.01.11р. по 28.02.11р., журнали проводок по рахунку 2.0.1. «Запаси, Цукор»за січень 2011р. та лютий 2011 р.

Придбаний товар був оприбуткований на ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський», згідно рахунку № 201 «Сировина й матеріали».

Позивач за отриманий товар (цукор) сплатив ФО-П ОСОБА_3 у безготівковій формі суму у розмірі 2300000,00 грн., про що свідчать виписки з банку.

На підставі Довідки АА № 423560 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України судом було встановлено, що видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів (15.81.0), неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (51.39.0), роздрібна торгівля хлібом, хлібобулочними та кондитерськими виробами (52.24.0), роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (52.11.0), пакування (74.82.0), діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.24.0).

На підставі первинних документів наданих позивачем: свідоцтво про право власності від 05.05.2001р. на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Гв. Широнінців, 1; витяг щодо остаточної вартості основних засобів, судом встановлено наявність у позивача виробничого обладнання для здійснення власної господарської діяльності виробництво хліба та хлібобулочних виробів.

Відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові не заперечує факт здійснення позивачем такого виду діяльності як виробництво хлібобулочних виробів, що також знайшло своє відображення на 3 аркуші довідки про загальну інформацію щодо ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»та результати його діяльності за період з 01.04.10р. по 30.06.11р. (додаток № 2 до акту перевірки).

Представник позивача у судовому засіданні пояснила, що цукор придбаний у ФО-П ОСОБА_3 був використаний ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»для виробництва хлібобулочних виробів.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові в ході розгляду справи до суду не надано.

Також судом встановлено, що у липні 2010 року на підставі усного договору позивач, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»мав взаємовідносини з ТОВ «Фенікс», який за договором є Постачальником.

На підставі видаткової накладної № 182 від 09.06.2010р. ТОВ «Фенікс»передало у власність позивачу товар (шпоночний матеріал) на загальну суму 1712,45 грн., в т.ч. ПДВ 271,61 грн.

По першій події сплата грошових коштів за товар, ТОВ «Фенікс»виписав та надав позивачу, ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»податкову накладну № 180 від 08.06.10р.

Зазначена податкова була відображена позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних за липень 2010 року. Судом встановлено, що податкова накладна № 180 від 08.06.10р. оформлена з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість».

Позивач розрахувався з ТОВ «Фенікс»у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 1712,45 грн. на рахунок ТОВ «Фенікс», що підтверджується банківською випискою.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, котрі в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін спірних правочинів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за переліченими вище правочинами СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Оглянувши зміст перелічених правочинів, суд відзначає, що предметом даних правочинів не є речі, котрі обмежені в цивільному обороті, зміст прав та обовязків сторін не суперечить закону, правочини за формою та змістом узгоджуються з вимогами закону.

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача: ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 зобовязань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 7.2.1 п.7.2, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії виписок з банку засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагентів-постачальників: ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 спільного інтересу щодо їх отримання ПрАТ «Хлібзавод «Салтіський»(що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові не спростовано встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів та не доведено нереальності спірних господарських операцій, так як єдиним мотивом для судження відповідача про нікчемність спірних правочинів є висновки інших органів податкової служби ДПІ у Ленінському районі м. Харкова та ДПІ у м. Дружківка.

Однак, з положень статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

При цьому, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом Порядок № 985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомленьрішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях-рішеннях.

Проте, в акті перевірки субєктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та контрагентів позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені субєктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами позивача: ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Перевіряючи обґрунтованість судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів, суд враховує правові позиції Верховного суду України, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та зазначає про відсутність в матеріалах справи даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру незаконно заволодіти майном Держави.

З приводу судження владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного та Господарського кодексу України, ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ЗУ «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податків. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86), ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86), суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи відповідачем, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих позивачем на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливість проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що спірні договори: договір поставки № 40 від 04.01.11р., договір поставки № 01/01-ПР-4С від 01.01.11р. були укладені сторонами з додержанням норм цивільного та господарського права, були повністю виконані сторонами, а господарські операції за спірними правочинами відбулись. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти: ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТО «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 є повязаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобовязань за спірними право чинами, вчиненні правочини обєктивно не були потрібні для організації господарської діяльності платників податків, вчинені за спірними правочинами господарські операції не мали реального характеру та не спричинили змін майнового стану ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»відповідач до суду не надав.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами-постачальниками: ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення позивачем порушення ЗУ «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України.

Інших мотивів, окрім нікчемності спірних правочинів за висновками актів перевірок контрагентів, відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення-рішення не поклав.

Оскільки спірні правовідносини склались з приводу формування платником податків податкового кредиту з ПДВ, суд вважає за необхідне при вирішенні справи керуватись положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Аналогічна за змістом норма права міститься в приписах п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В підпункті 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.2.6 п. .2 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 ЗУ «Про ПДВ»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абз. 1 п. 5 зазначеного Порядку, передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі, і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах позивачем були отримані належним чином оформлені податкові накладні від контрагентів-постачальників: ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3, які були відображені позивачем у реєстрі отриманих накладних.

З пояснень представника відповідача, які повністю узгоджуються з матеріалами справ, судом встановлено, що на момент укладення спірних правочинів та виписування спірних податкових накладних ТОВ «Харків-Автозапчастина», ТОВ «Фенікс», ФО-П ОСОБА_3 були зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість, що свідчить про те, що відсутня єдина підстава для визнання накладної недійсною виписування її особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірного рішення згідно з актом перевірки не покладено, а також наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, то суд доходить висновку про недоведеність факту порушення ПрАТ «Хлібзавод «Салтівський»п.п. 7.4.1 і п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд відмічає, що відповідно до вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем вказаного процесуального обовязку стосовно податкового повідомлення рішення № 0001870854 від 23.12.2011 р. не виконано, тому суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, а отже є таким, що підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" є обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський" до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001870854 від 23.12.2011 року прийняте Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Харкові.

Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст виготовлено 27.02.2012 р.

Суддя С.О. Чудних