Постанова № 21790307, 07.06.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

07 червня 2011 р. 16:56 Справа №2а-14173/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Платан"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача – представник за довіреністю ОСОБА_1,

від відповідача – представник за довіреністю ОСОБА_2

Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення №0024332301/0 від 22.10.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач вказує, що відповідач в ході проведеної перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства внаслідок здійснення діяльності з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, оскільки позивач не несе відповідальності за діяльність своїх контрагентів (постачальників), а також контрагентів своїх постачальників. Тому, сплачений позивачем у ціні товару на користь своїх постачальників ПДВ позивач мав законне право відносити до податкового кредиту з ПДВ, а сплачені позивачем кошти за товар до складу валових витрат з податку на прибуток. Таким чином, Позивач вважає, що ним не було допущено порушень Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість у зв'язку із придбанням товарів.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що податкове повідомлення – рішення прийнято ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого було занижено податкове зобов’язання з податку на додану вартість за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року у сумі 1198351грн. Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі встановлених перевіркою порушень, є обґрунтованим та законним.

По справі було призначено судову – економічну експертизу, висновки якої залучені до матеріалів справи (а.с.121-130).

Відповідач надав суду письмові заперечення на експертний висновок. (а.с.158).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Платан"зареєстровано Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим 11.02.2000р. як юридична особа (ідентифікаційний код 30645832) (а.с.12). Згідно довідки про взяття на облік платника податків (за формою 4-ОПП) від 23.01.2008р. №193/29-0 (а.с.25) позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Сімферополі АР Крим. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100096093 від 06.02.2008 року позивач є платником ПДВ (а.с.26).

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим з 14.09.2010р. по 04.10.2010р. була проведена виїзна документальна перевірка ПП «Платан» (ідентифікаційний код 30645832) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами проведеної перевірки був складений акт від 11.10.2010 року №14478/23-7/30645832 (а.с.27-54) про результати виїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Платан» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року (далі – Акт перевірки).

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0024332301/0 від 22.10.2010 року (а.с.87), відповідно до якого позивачу нараховане податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1797526,50грн. (1198351,00грн. основного платежу та 599175,50грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся та на час прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень – рішень був чинним Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Пунктом 1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до висновків Акту перевірки відповідачем були встановлені порушення позивачем п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов’язання з ПДВ за період з 01.07.2009 року по 30.06.2010 року складає 1198351,00грн., та зменшено від’ємне значення рядка 26 у сумі 14947,00грн.

З Акту перевірки вбачається, що встановлене порушення обґрунтовано тим, що позивач мав господарські стосунки (з придбання товару) з підприємствами: ПП «Домостройсервіс»; ПП «Будпостач»; ТОВ «Марбет»; ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро», які в свою чергу мали стосунки із підприємствами по ланцюгу (у кількості 9 юридичних осіб – «Лігапромінвест», «Шлях 1», ТОВ «Демпо», «Артіпак», «Лугено дім», «Союз», «Мегатара», підприємство «ОТП – Промзапчасть плюс», ТОВ «Макоріт»), які за даними перевірки мають ознаки фіктивності (не отримували прибуток, не знаходяться за юридичною адресою та до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, визнано банкрутом). Відповідачем зроблено висновок, що сплачений позивачем у ціні товару на користь зазначених 5-ти осіб ПДВ, позивач не має права відносити до податкового кредиту з ПДВ, а сплачені позивачем кошти за товар до складу валових витрат з податку на прибуток.

При цьому, відповідач в Акті перевірки вказує на отримання позивачем податкової вигоди шляхом формування «штучного» податкового кредиту по ланцюгу. Відповідач також стверджує, що операції між позивачем та контрагентами – юридичними особами (ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро») з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводились, ці операції з придбання та реалізації мали не товарний характер, так як у ході перевірки не було надано документів, підтверджуючих факти здійснення доставки товару (товарно-транспортні накладні, акти приймання товару, довіреності), а раз так, то угоди між позивачем та цими контрагентами є нікчемними.

Відповідно до Статуту приватного підприємства «Платан» (а.с.13-23) та довідки Головного управління статистики в АР Крим (а.с.24), основним видом діяльності позивача є оптова торгівля будівельними матеріалами. В п.4 Додатку 1 до Акту перевірки (а.с.81-85) відповідач також фіксує, що позивач мав право і займався в періоді, що перевірявся, оптовою торгівлею будівельними матеріалами.

До матеріалів справи залучені копії договорів постачання укладених позивачем з ПП «Домостройсервіс» (а.с.88-89), ПП «Будпостач» (а.с.90-92), ТОВ «Марбет» (а.с.93-95), ТОВ «Будмакс» (а.с.96-98), АТ «Полімерагро» (а.с.100-102).

У договорах передбачено, що оформлення передачі (поставки) товару здійснюється шляхом підписання накладних (видаткових накладних). Саме це і було зроблено сторонами, і відповідні накладні були надані співробітникам відповідача під час перевірки, про що зазначено у Акті перевірки (стор. 7 акту перевірки а.с.33).

В договорах, укладених позивачем з контрагентами (ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро») передбачено базис поставки товару EXW (тобто, самостійний вивіз товару покупцем зі складу постачальника). Позивач є власником вантажних транспортних засобів, що підтверджується відповідачем в акті перевірки. Із використанням цих автомобілів позивач мав можливість здійснювати вивіз товару від постачальників, у тому числі і від зазначених контрагентів, а тому перевізник, як такій, у цих правовідношеннях відсутній, і оформлювати товарно-транспортні накладні (ТТН) немає ніякої потреби. Водії позивача використовують подорожні листи та видаткові накладні на товар.

З метою встановлення фактичних даних по справі судом було призначено судову економічну експертизу. Висновок судової економічної експертизи від 31.03.11р. №3894 залучений до матеріалів справи (а.с.121-130).

На вирішення експерта поставлені питання щодо підтвердження документами первинного та податкового обліку позивача висновки ДПІ в м. Сімферополь, викладені в акті планової виїзної перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 1198351грн., а також питання щодо підтвердження первинними документами позивача товарності операцій, оприбуткування по бухгалтерському обліку товарно – матеріальних цінностей з підприємствами: ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро».

З висновку судової економічної експертизи, вбачається, що експертом досліджувалися документи складені при виконанні умов вказаних договорів (у тому числі: податкові декларації позивача по податку на додану вартість за період із 01.07.2009 року по 30.06.2010 року включно, накладні на товар, отриманий від постачальників ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс», АТ «Полімерагро» за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, виписки банку з доданими документами за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, касові звіти з підтверджуючими документами за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, журнали-ордери по рахунках 281, 631 за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, оборотно-сальдові відомості 281 рахунку, головна книга за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, реєстри отриманих податкових накладних за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, декларації з ПДВ за період 01.07.2009 року по 30.06.2010 року, акти звірок з постачальниками ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс», АТ «Полімерагро», звіти з продаж товарів від постачальників ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс», АТ «Полімерагро»).

Експертом встановлено, що згідно до видаткових накладних за період, який перевірявся, позивачу на виконання вказаних договорів від ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро» було поставлено товарно – матеріальні цінності на суму 7074131,45грн., у тому числі ПДВ – 1179021,86грн. ПП «Платан», згідно видаткових накладних, повернуло товар ПП «Будпостач» на суму 26849,87грн. у т.ч. ПДВ на суму 4474,98грн. Експертом встановлено, що надані накладні складені згідно до вимог діючого законодавства та мають необхідні реквізити.

Експерт встановив, що отримані позивачем товари оприбутковані позивачем у повному обсязі на відповідних рахунках.

Також, внаслідок дослідження виписок банку експерт встановив, що позивач сплатив у безготівковій формі у повному обсязі вартість отриманого товару постачальникам.

Експерт дійшов висновку, що документами бухгалтерського обліку позивача підтверджується товарність операцій за період з липня 2009р. по червень 2010р. між позивачем та ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро».

Експертом були досліджені податкові накладні виписані позивачу вказаними контрагентами та встановлено їх оформлення на загальну суму ПДВ у розмірі 1175046грн. при цьому податкові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Експерт встановив, що на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані, мали свідоцтва платників податку на додану вартість, а здійснені між контрагентами та позивачем операції мають належне документальне оформлення.

В результаті проведеної експертизи експерт дійшов висновку, що висновки ДПІ про заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 1198351грн. не підтверджуються документами первинного бухгалтерського, податкового обліку, заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету позивачем за період з 01.07.09р. по 30.06.10р. не встановлено, а документами первинного бухгалтерського обліку підтверджується товарність операцій між позивачем та ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро».

Висновки експертизи суд вважає повними, обґрунтованими та приймає у якості доказу по справі.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини —правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Проте відповідач в акті перевірки визнав ці правочини такими, що направлені на заволодіння майном держави, без будь-якого обґрунтованого підтвердження таких фактів.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (який діяв на час проведення перевірки) (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Встановлення в ході перевірки таких факти не є належним доказом укладення угод з метою завдання шкоди державі.

В силу положень Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючі органи наділені повноваженнями нарахування податкових зобов’язань та стягнення податкового боргу, тобто застосування в межах встановленої законом компетенції, заходів направлених на недопущення несплати платником податку таких податків та недопущення завдання шкоди державі.

Договори укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.

З матеріалів справи суд робить висновок, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Відповідачем під час проведення перевірки не було встановлено відсутність цивільної правоздатності контрагентів позивача, а у ході розгляду справи, в силу ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів відсутності їх цивільної правоздатності, відсутності реєстрації цих осіб платниками податку на додану вартість.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.           

Відповідачем також не встановлено та не надано доказів порушення при оформленні податкових накладних виписаних контрагентами позивача.

Отже придбання товарів підтверджується відповідним чином виписаними постачальниками видатковими накладними і податковими накладними, а також зробленою оплатою (тобто, списанням коштів з поточного рахунку покупця) за отриманий товар.

На підставі зазначених документів, висновків судової економічної експертизи, суд приходить до висновку про реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для виникнення права на податковий кредит та встановлено факт того, що вчинені позивачем дій відповідають господарській меті та направлені на отримання доходу.

Посилання відповідача, в обґрунтування встановленого порушення, в акті на те, що у періоді, який перевіряється, основні постачальники позивача ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро» мали стосунки з підприємствами з ознаками фіктивності, з чого, як вказувалося вище, було зроблено висновок про те, що позивач за рахунок вказаних підприємств був вигодонабувачем є необґрунтованими з наступного.

Діючим законодавствам не встановлений обов’язок покупця при придбанні у належного продавця товару здійснювати перевірку взаємовідносин такого продавця з його контрагентами, а саме перевіряти наявність їх державної реєстрації, наявність (дійсність) свідоцтва платника ПДВ, перевіряти наявність основних фондів та інше.

В акті перевірки відсутній аналіз документальних даних про рух товару у постачальників (ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро») та покупця (ПП «Платан») та не встановлено, що за документальними даними постачальників товари не відпускалися, а за документальними даними позивача товари не надходили.

Поряд з цим актом перевірки не встановлений, з посиланням на відповідні докази, прямий зв'язок між придбаним позивачем товаром у ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро» та відносинами цих контрагентів з переліченими вище підприємствами з ознаками фіктивності.

Прослушать

Суд також вказує, що згідно діючого законодавства, товарно-транспортні накладні не є обов’язковим документом при перевезенні власного товару (з моменту його отримання на складі постачальника право на товар переходить до покупця, в даному випадку до позивача). Товарно-транспортні накладні використовується при наданні послуг з перевезення вантажів, але в цьому випадку позивач ніяких послуг по перевезенню нікому не надавав та не від кого не отримував.

Відповідно до частини третьої статі 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» N2344-III від 05.04.2001р., документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, автомобільний перевізник, яким є позивач, повинен мати та пред’являти уповноваженим особам лише документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах. Водій транспортного засобу (а не позивач), повинен мати та пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, серед яких зазначено товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207 був затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Відповідно до пункту другого цього Переліку для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб серед документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні передбачено наявність накладної або іншого документу, який підтверджує право власності на вантаж.

Наявність у юридичної особи (її водія) товарно-транспортної накладної при перевезенні вантажів для власних потреб такої юридичної особи вказаним переліком не передбачено.

У будь якому разі, навіть відсутність актів прийому-передачі товару та ТТН не робить укладені позивачем угоди недійсними.

Також суд зазначає на те, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні відповідачем зазначено, що позивач порушив також п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». На стор.27 (другій та третій абзаци зверху аркушу (а.с.53)) акту перевірки відповідач послався на підпункт п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме на те, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Твердження відповідача про порушення позивачем зазначеної норми Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим, оскільки надання податкової накладної це обов’язок платника податку – у даному випадку продавця, оскільки він видає податкову накладну (позивач же у відносинах з вказаними контрагентами виступає у якості покупця, а тому не може порушити цю норму Закону.). Крім того, відповідач не навів в акті перевірки перелік конкретних податкових накладних, які надані та оформлені контрагентами позивача (ПП «Домостройсервіс», ПП «Будпостач», ТОВ «Марбет», ТОВ «Будмакс» та АТ «Полімерагро») із порушенням норми п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин, суд робить висновок про необґрунтованість висновків проведеної перевірки та про протиправність прийнятого на їх підставі податкового повідомлення – рішення, в зв’язку з чим воно підлягає скасуванню.

На підставі викладеного позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 94 КАС України встановлено,якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви сплачений судовий збір у сумі 3,40 грн., а також понесені витрати на проведення судової експертизи у сумі 8377,20грн, що підтверджується актом виконаних робіт №17 від 18.04.11р., рахунком №830/1 від 14.12.10р.та платіжним дорученням №2840 від 21.12.10р. (а.с.147-149,160).

Таким чином, на користь позивача з Державного бюджету України підлягає стягненню сума судових витрат у розмірі 3,40грн. та 8377,20грн., а разом 8380,60грн.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 13.06.2011 р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0024332301/0 від 22.10.2010 року, яким ПП «Платан» нараховане податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1797526,50грн., з яких 1198351,00грн. - основний платіж та 599175,50грн. штрафні (фінансові) санкції.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Платан" (95022, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Глінки/Дерюгіної, б.57Б/2) 8380,60грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                         Маргарітов М.В.