Постанова № 21790179, 24.05.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

24 травня 2011 р. 12:08 Справа №2а-4770/11/0170/7 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Силантьєвої О.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістік Парадіз"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення №0002422301 від 12.04.2011 року та №0002562301 від 12.04.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправним та підлягають скасуванню, оскільки висновки зроблені у ході проведеної перевірки не ґрунтуються на нормах діючого законодавства. Позивач вважає, що ним не було допущено порушень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при віднесені на валові витрати сум, сплачених постачальнику за придбаний товар, а тому з боку позивача не має факту заниження податку на прибуток у перевіреному періоді.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, письмових заперечень суду не надав. В ході судового розгляду представник відповідача зазначав, що у позивача у первинних бухгалтерських документах під час проведення документальної перевірки відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення шпалер, а тому віднесення позивачем сум, сплачених за придбані шпалери здійснено із порушенням п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі встановлених перевірками порушень з боку позивача норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз»є юридичною особою, державну реєстрацію якої проведено Виконавчим комітетом Сімферопольської міської Ради Автономної Республіки Крим 23.12.2008р. (ідентифікаційний код 36275336) (а.с.7) Згідно довідки про взяття на облік платника податків (за формою 4-ОПП) від 04.08.2010 року №3180/29-0 (а.с.23) позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ в м. Сімферополі.

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим у період з 21.02.2011р. по 14.03.2011р. була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Логістік Парадіз» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами проведеної перевірки був складений Акт від 28.03.2011 року №3433/23-7 (а.с.25-57) (далі - Акт перевірки), у висновках якого вказано, що перевіркою встановлені порушення ТОВ «Логістік Парадіз»:

1. п.1.32. ст.1, п.5.1. та п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1040351,00грн., у т.ч. за 1 квартал 2010 року на суму 1136682 грн., за 2 квартал 2010 року на суму 25178 грн., за 3 квартал 2010 року на суму 85633 грн., за 4 квартал 2010 року завищення на суму 207142 грн.

2. п.1.32. ст.1, п.5.1., п.п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування податком на прибуток за 2010 рік на загальну суму 828569,00грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0002422301 від 12.04.2011 року (а.с.59) відповідно до якого ТОВ «Логістік Парадіз» збільшено суму грошового зобовязання та зобовязано сплатити до бюджету податок на прибуток приватних підприємств у сумі 1300438,75грн. (+1.040.351,00грн. основного платежу й 260.087,75грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)).

- повідомлення-рішення (за формою «П») №0002562301 від 12.04.2011 року (а.с.60) відповідно до якого ТОВ «Логістік Парадіз» зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 828569,00грн. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) не нараховувалися.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Актом перевірки встановлено, що перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року встановлено їх завищення всього у сумі 4989972,00грн., у тому числі за 1 квартал 2010 року в сумі 4546730 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 100710грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 342532 грн.

Актом перевірки при перевірці правильності формування валових витрат встановлено, що позивачем з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір на перевезення шпалер. У первинних бухгалтерських документах під час проведення документальної перевірки відсутні товарно транспортні накладні по перевезенню шпалер. До перевірки надані лише накладні, де відсутня інформація про перевізника, марки автотранспорту, за якою адресою зроблена доставка шпалер.

Посилаючись в акті на положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач зробив висновок, що валові витрати позивача не підтверджені відповідними документами, не належать до складу валових витрат, а тому позивачем необґрунтовано віднесені до складу валових витрат сума на придбання шпалер. Дане порушення призвело до завищення валових витрат на загальну суму 4989972грн.

Відповідно статуту ТОВ «Логістік Парадіз» (а.с.8-21) та довідки Головного управління статистики в АР Крим з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.22), одним з видів діяльності позивача є оптова торгівля будівельними матеріалами.

В пункті 2.9 акта перевірки (а.с.28) відповідач встановлює, що позивач мав право і фактично займався в періоді, що перевірявся, оптовою торгівлею будівельними матеріалами.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір поставки №22-02-019 від 22.01.2009 року (а.с.61-63) відповідно предмету якого, ФОП ОСОБА_1 (постачальник) зобовязується поставити позивачу (покупцю) шпалери, а покупець зобовязується прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість. Договір укладено зі строком дії до 31.12.2012 року.

Слід вказати, що в акті перевірки відповідач (аркуш акту 12, а.с.36) вказує на те, що договір між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено на перевезення шпалер, що не відповідає дійсності та спростовується наявними матеріалами справи.

Представник відповідача не надав обґрунтованої відповіді зазначення цих обставин в акті перевірки.

Відповідно до п.2.1. договору поставки №22-02-019 від 22.01.09р., укладеного між ФОП ОСОБА_1 та позивачем, поставка товару здійснюється на умовах EXW зі складу постачальника (місто Дніпропетровськ). Пункт 2.2. договору передбачає, що разом з товаром постачальник повинен передати покупцеві документи згідно чинного законодавства (бухгалтерські документи й документи, що підтверджують якість товару). Згідно з п.2.3. договору право власності на поставлений товар переходить до покупця (позивача) в момент отримання товару на складі постачальника.

В акті перевірки (аркуш акту 32, а.с.55) (відносно податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів) відповідач зазначив, що станом на 01.01.2010 року та на 31.12.2010 року на балансі підприємства транспортні засоби не рахувались. При цьому у п.п. 2.4.1. (а.с.26) акту перевірки, відповідач зазначив, що позивач у період, який перевірявся, був платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Матеріали справи свідчать, що станом на 01.07.2009 року та на час розгляду справи позивач є власником двох вантажних автомобілів, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с.64-65). Також у цей період позивач був платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що підтверджується наданими відповідачу розрахунками суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на 2009 та 2010 роки (а.с.66-69).

Позивач пояснив, що дані транспортні засоби (вантажні автомобілі) використовуються ним для доставки придбаного товару зі складу постачальників, в тому числі використовувалися для доставки товару (шпалер) зі складу ФОП ОСОБА_1 відповідно до умов договору поставки №22-02-019 від 22.01.09р., що передбачають самостійний вивіз товару покупцем (умови EXW згідно правил Інкотермс 2000). Штатні водії Позивача здійснюють доставку вантажу зі складу постачальника згідно подорожніх листів вантажного автомобіля й накладних постачальника на товар, тому оформляти товарно-транспортні накладні немає ніякої потреби. Товар переходить у власність Позивача на складі постачальника й, отже, Позивач власним транспортом перевозить вже власний товар.

На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся був чинний Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, яка діяла у період, який перевірявся відповідачем), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996р. №193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» встановлено, прибутковий ордер застосовується для обліку матеріалів, які надходять на підприємство від постачальників чи з переробки. Прибутковий ордер в одному примірнику складається матеріально відповідальною особою у день надходження цінностей на склад.

Вказаним наказом встановлено, що накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11), використовується для обліку руху матеріальних цінностей в середині підприємства та їх відпуску господарствам свого підприємства, що розташовані за межами його території, а також стороннім організаціям.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених субєктом господарювання витрат в склад валових витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обовязковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до валових витрат, витрат субєкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Як вбачається з акту перевірки сам факт взаємовідносин між позивачем та контрагентом фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 податкова інспекція не спростовує.

Матеріали справи свідчать, що внаслідок взаємовідносин позивача з фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, останнім були складені податкові накладні, з зазначенням в номенклатурі товару шпалер (різних категорій та марок) (а.с.114-119), видаткові накладні (а.с.102-110).

Також з матеріалів справи вбачається, що транспортування придбаних позивачем товарів (шпалер) відбувалося транспортом позивача, про що свідчать подорожні листи вантажного автомобілю (а.с.80-92).

Актом перевірки не встановлено порушень при складанні та ведені вказаних документів.

Отже з наданих документів вбачається, що позивач направляв ФОП ОСОБА_1 закази на відповідні партії товару (а.с.94-101), товар (шпалери) передавався на підставі видаткових накладних, на відповідні партії товару постачальником оформлювалися та передавалися позивачу податкові накладні з ПДВ, вантажні автомобілі, що належать позивачеві, здійснювали перевезення отриманого товару, якій перейшов у власність позивача згідно умов договору поставки, зі складу постачальника (перевезення здійснювалися з оформленням подорожнього листа вантажного автомобіля.

Згідно з вибірково наданими позивачем документами (видатковими накладними (а.с.121-147), податковими накладними (а.с.150-172) вбачається, що позивач в перевіряємому періоді здійснював реалізацію покупцям товару (шпалер), що були ним придбані у ФОП ОСОБА_1

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення витрат до валових витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів валових витрат.

При цьому також слід вказати, що ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З вказаного вбачається, що для віднесення витрат у склад валових витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами, вказані вище документи мають усі реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню ТМЦ, та ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Поряд з цим посилання відповідача на порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в звязку з відсутністю товарно транспортних накладних є неправомірним.

Так, згідно діючого законодавства, товарно-транспортні накладні не є обовязковим документом при перевезенні власного товару (з моменту його отримання на складі постачальника право на товар переходить до покупця, в даному випадку до позивача). Товарно-транспортні накладні використовується при наданні послуг з перевезення вантажів, але в цьому випадку позивач ніяких послуг по перевезенню не надавав та не від кого не отримував.

Відповідно до частини третьої статі 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» N2344-III від 05.04.2001р., документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, автомобільний перевізник, яким є позивач, повинен мати та предявляти уповноваженим особам лише документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах. Водій транспортного засобу (а не позивач), повинен мати та предявляти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, серед яких зазначено товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207 був затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

Відповідно до пункту другого цього Переліку для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб серед документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні передбачено наявність накладної або іншого документу, який підтверджує право власності на вантаж.

Наявність у юридичної особи (її водія) товарно-транспортної накладної при перевезенні вантажів для власних потреб такої юридичної особи вказаним переліком не передбачено.

В Акті перевірки, відповідач неодноразово вказує на порушення позивачем пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, бо позивачем не надано товарно-транспортні накладні про перевезення товару, отриманого від ФОП ОСОБА_1 Однак, така правова позиція відповідача не є обґрунтованою, оскільки товарно-транспортні накладні не віднесені діючим законодавством до обовязкових документів податкового обліку.

Посилання відповідача на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні суд вважає безпідставними, тому що ніяких послуг по перевезенню вантажів в означеному випадку не було, а тому товарно-транспортні накладні використовуватися не повинні.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про необґрунтованість висновків відповідача про відсутність у позивача права на формування валових витрат в звязку з відсутністю товарно транспортних накладних.

Матеріали справи вказують на товарність операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1 за договором поставки №22-02-019 від 22.01.2009р., належне, відповідно до норм діючого законодавства, документальне підтвердження руху товару та, відповідно, правомірне віднесення позивачем сплачених постачальнику за товар сум до складу валових витрат при обчислені податку на прибуток підприємств.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються висновки відповідача про порушення позивачем положень пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд також приймає до уваги, що згідно п.2.26 Акту перевірки відповідачем не направлялися жодні зустрічні перевірки жодному з контрагентів позивача (в т.ч. ФОП ОСОБА_1.), тому що в ході перевірки не встановлено «сумнівних» операцій з контрагентами.

Крім того, слід зазначити, що у податковому повідомленні-рішенні №0002422301 від 12.04.2011 року відповідач вказує на обовязок позивача сплатити податок на прибуток приватних підприємств. Однак, якщо звернутися до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то такій податок, як податок на прибуток приватних підприємств, цім Законом не передбачений.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення рішення відповідача є такими, що прийняті необґрунтовано, є протиправними та підлягають скасуванню, в звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 30.05.2011р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 12.04.2011р. №0002422301.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (за формою «П») від 12.04.2011р. №0002562301.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістік Парадіз» (АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 59, ЄДРПОУ 36275336) 3,40грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.