Постанова № 21789977, 20.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 лютого 2012 р. № 2-а- 17427/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Скляр С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕХЛІС" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, Самойленко Інни Миколаївни - головного державного ревізора-інспектору відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання протиправними дій,

встановив:

ТОВ "ІНТЕХЛІС" звернулося до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати незаконними дії головного державного ревізора-інспектору відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова Самойленко Інни Миколаївни щодо складання акту про результати невиїзної документальної позапланової перевірки товариства з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р. від 23.08.2011 р. № 2779/23-212/35245557 та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002052302 від 11.10.2011 року, прийняте відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки посадовою особою відповідача Самойленко І.М. та при оформленні її результатів у вигляді акту мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, оскільки висновки останнього базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3, яка водночас діє за довіреністю від імені ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки були дотримані вимоги чинного законодавства, а прийняте за результатами перевірки рішення є законним, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства України, за що у відповідності до Податкового кодексу України позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваного рішення.

Заслухавши сторони, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова була проведена невиїзна документальна позапланова перевірка ТОВ "ІНТЕХЛІС" з питання правильності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р., за результатами якої 23.08.2011 року було складено акт перевірки № 2779/23-212/35245557, де були зафіксовані порушення вимог п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, ТОВ "ІНТЕХЛІС" було занижено до сплати в бюджет податок на додану вартість на суму 7 559 542,00 грн. та ч. 1, 5 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками ТОВ "Сібітрейд", ТОВ "Діп Електрік".

За наслідками вказаної перевірки та на підставі складеного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від № 0002052302 від 11.10.2011 року, згідно з яким позивачу було визначено податкове зобов'язання за платежем: ПДВ у розмірі 7559542,00 грн.

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Судом встановлено, що перевіркою, проведеною відповідним податковим органом, були встановлені вищезазначені порушення податкового законодавства з боку позивача, до яких відповідач дійшов з огляду на наступне.

Так, в акті зазначено, що згідно "Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" встановлено розбіжності податкового кредиту ТОВ "ІНТЕХЛІС" з податковими зобов'язаннями постачальників підприємства, а саме: ТОВ "Сібітрейд" та ТОВ "Діп Електрік".

На обгрунтування вищезазначеного відповідач послався на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 26.04.2011 року № 13333/1800/36989577 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Сібітрейд" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.11.2010 року по 31.03.2011 року", відповідно до якого були встановлені порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальниками та покупцями товарів, робіт, послуг на загальну суму 286 238 166 грн. Також, перевіркою встановлено було відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України "Про ПДВ" та ст.185 - ст. 203 розділу 5 ПК України, у зв'язку з чим дані, відображені ТОВ "Сібітрейд" у деклараціях з ПДВ у періоді, що перевірявся, на загальну суму 47 706 361 грн., у тому числі податкове зобов'язання на загальну суму 23 857 949 грн. та податковий кредит на загальну суму 23 848 412 грн. є недійсними.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ "Діп Електрік", то посилання відповідача в даному випадку маються на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.04.2011 року № 1333/1800/36989577 "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "Діп Електрік" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року", відповідно до якого були встановлені порушення ч. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Діп Електрік" при придбані та продажу товарів (послуг), які не були передані в порушення ст. ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Також, перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у травні 2011 року, які підпадають під визначення ст. 134 р.111 та ст. 185 р. V ПК України, що свідчить про відсутність у ТОВ "Діп Електрік" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє в свою чергу свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, а тому всі угоди носять фіктивний характер.

Із вищевикладеним суд не погоджується, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Сібітрейд" і ТОВ "Діп Електрік" були укладені господарські договори, предметом яких була поставка товарів на користь позивача на умовах оплати їх ціни.

Так, приймання товарів здійснювалось на підставі належним чином складених видаткових накладних, постачальники товару на момент здійснення господарських операцій були платниками ПДВ, а тому мали право видавати позивачу податкові накладні, які в подальшому були використані позивачем під час формування податкової звітності. Отримані позивачем товари в повному обсязі оприбутковано було на балансі підприємства, а в подальшому реалізовано на користь третіх осіб, що підтверджується доданими до матеріалів справи документами.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, де передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою відповідно до Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктами 201.10 та 201.11 Податкового кодексу України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

За матеріалами справи судом встановлено, що контрагентами на адресу позивача були виписані податкові накладні, що відповідали вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем була включена до податкового кредиту відповідного період.

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту, що виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Отже, судом встановлено, що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період, підтверджена податковими накладними, зауважень до заповнення яких відповідач під час перевірки не мав.

Суд також звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати іншим платником податків податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого позивачем неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та зазначеними в акті контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, висновок відповідача щодо недійсності договорів, укладених між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, взятий за основу при прийнятті оскаржуваного повідомлення-рішення, є хибним, оскільки ці договори не були визнані такими в судовому порядку.

Окрім того, суд звертає увагу, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено право податкового органу при проведені перевірки одного платника податків враховувати результати аналогічної перевірки іншого платника податків, що всупереч зазначеному мало місце в даному випадку.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, відповідна сторона - ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова в даному випадку не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Щодо решти позовних вимог, то вони, на думку суду, задоволенню не підлягають як не доведені стосовно порушення прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, що потребує судового захисту в розумінні положень ст. 2 КАСУ.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова № 0002052302 від 11.10.2011 року, прийняте відносно товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕХЛІС".

В іншій частині позовних вимог - в задоволенні відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 20.02.2012 року.

Суддя Самойлова В.В.