Постанова № 21789968, 15.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"15" лютого 2012 р. Справа № 2а-15680/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Скляра Є.С.,

за участю представника позивача - Бакуліна А.С.,

представника відповідача - Гнатченко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Державного підприємства завод "Електроважмаш"

до Державної податкової служби у Харківській області

проскасування податкової консультації та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство завод "Електроважмаш" (далі по тексту позивач, ДПЗ "Електроважмаш"), звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби у Харківській області (далі по тексту відповідач, ДПС у Харківській області) в якому просить скасувати податкову консультацію ДПС у Харківській області № 4580/10/15-430 від 14.10.2011 року через її необґрунтованість та невідповідність нормам матеріального права і зобовязати відповідача надати позивачеві нову податкову консультацію у відповідності до норм матеріального права та з урахуванням висновків суду.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він самостійно не розміщує відходи господарської діяльності у спеціально відведених місцях, таке зберіганні здійснюється відповідними організаціями, що мають спеціальні дозволи, крім того ДПЗ "Електроважмаш" укладено цивільно-правові договори купівлі-продажу за якими він продає частину металобрухту, а решту використовує у власній подальшій господарській діяльності, зазначає, що металобрухт не є відходами та дія Закону України "Про відходи" не поширюється на відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. Тобто, з огляду на викладене вище, ДПЗ "Електроважмаш" не є платником екологічного податку.

Позивачем до ДПС України було направлено лист-звернення з приводу екологічного податку, яка пере направила його на адресу ДПА у Харківській області.

Позивач вважає, що ДПА у Харківській області надана податкова консультація щодо сплати екологічного податку, яка суперечить нормам діючого законодавства, нормам та змісту зазначеного податку. На думку позивача, платниками екологічного податку є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Тобто, ДПЗ "Електроважмаш" не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць чи обєктів.

В судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позові, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, надав письмові заперечення, в яких зазначив, що надане позивачу розяснення з приводу екологічного податку вважає таким, що не суперечить чинному законодавству, та посилається на норми п.п. 14.1.223 п.14.1 ст.14, п. 240.1, п. 240.5 ст. 240, п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, п. 250.1 ст. 250 Податкового кодексу України і п. 4 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 1999 року № 2034. Також зазначив, обовязком платника податку є обчислення, нарахування та сплата до бюджету екологічного податку, а також складання податкової звітності у разі наявності фактичних обсягів розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу, крім розміщення обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини що розміщуються на власних територіях (обєктах) субєктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збиранням і заготівлі таких відходів в умовах, визначених п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Кодексу.

Таким чином, наведені в адміністративному позові норми податкового законодавства, які визначають субєктів та порядок сплати екологічного податку, співпадають з нормами податкового законодавства, наведених у листі № 4580/10/15-430 від 14.10.2011 року ДПА у Харківській області.

На підставі викладеного просив у задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ДПЗ "Електроважмаш" є юридичною особою, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121, про що свідчать копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 420686, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради (а.с. 58), копія довідки серії АА № 315745, видана головним управлінням статистики у Харківській області (а.с. 59), копія статуту (а.с. 146-158), є платником податків і зборів, передбачених податковим законодавством України в тому числі й екологічного податку, що підтверджується копіями податкових декларацій (а.с. 116-145).

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” та Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України контролюючі органи за зверненням платників податків надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до п.53.3 ст.53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Державної податкової служби України за отриманням податкової консультації з відповідним листом № 254/2-65 від 13.09.2011 р. (а.с. 9).

В цьому листі позивач поставив наступні запитання:

-чи повинен суб'єкт господарювання розраховувати та сплачувати екологічний податок за металевий брухт, котрий утворюється у власній виробничій діяльності суб'єкта господарювання?

-чи повинен суб'єкт господарювання розраховувати та сплачувати екологічний податок за об'єми металевого брухту, котрий утворився у власній виробничій діяльності суб'єкта господарювання та переробляється самим суб'єктом господарювання (використання у власному виробництві)?

-чи повинен суб'єкт господарювання розраховувати та сплачувати екологічний податок за об'єми металевого брухту, котрий передається іншому суб'єкту господарювання згідно раніше укладених договорів?

Державна податкова служба України перенаправила вказаний лист № 254/2-65 до Державної податкової адміністрації у Харківській області, відповідно до листа №1539/6/15-2116 від 22.09.2011 р. (а.с. 10).

ДПА у Харківській області надала позивачу письмову податкову консультацію №4580/10/15-430 від 14.10.2011 р. (а.с. 11).

В цій податковій консультації податковий орган зазначив наступне. Листом від 14.10.11 за вих. № 4580/10/15-430 ДПА роз'яснила ДП завод "Електроважмаш" питання практичного застосування положень Розділу VIII Кодексу у розрізі поставлених питань.

Так, у вказаному листі ДПА зазначає, що відповідно до п. п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Кодексу, об'єктом та базою оподаткування екологічним податком є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Під розміщенням відходів розуміється зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами (п. п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Таким чином, суб'єкт господарювання повинен розраховувати та сплачувати екологічний податок за весь обсяг металевого брухту, який тимчасово зберігається (розміщується) на власних територіях у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (крім металевого брухту як вторинної сировини для суб'єктів, які мають відповідну ліцензію).

Додатково позивачу було роз'яснено, що розмір екологічного податку розраховується із застосуванням ставок податку, визначених в ст. 246 Кодексу, в залежності від класу небезпеки (рівня небезпечності) відходів та з урахуванням коефіцієнтів до ставок податку.

Дану консультацію відповідача позивач вважає необгрунтованою та такою, що не відповідає діючому законодавству з чим суд погодитись не може через наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи»:

розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах;

спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Тобто трактування поняття «розміщення відходів»у Податковому кодексі України відрізняється від трактування у Законі України «Про відходи». Якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, то згідно до статті 5 Податкового кодексу України, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення вказаного Кодексу. На цей час законодавством не передбачено отримання дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами на зберігання відходів на майданчиках для відходів, тому, що статтею 23 Закону України «Про відходи»до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища не віднесено питання надання вказаних дозволів. Наказом Держстандарту № 89 від 29.02.1996 затверджено Класифікатор відходів ДК 005-96, який містить вичерпний перелік відходів, що можуть утворюватися у виробничих процесах (в тому числі до переліку відходів включені різні види відходів, що виникають у виробничому процесі з використанням чорного та кольорового металів). Тимчасове розміщення відходів не має конкретно встановленого законодавством часу, тому зберігання від часу утворення будь-яких відходів до їх видалення з території підприємства і буде тимчасовим розміщенням відходів, обсяги яких підлягають оподаткуванню екологічним податком. Відповідно до п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України не є обєктом та базою оподаткування обсяги та види окремих відходів як вторинної сировини, що розміщується на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензії на збирання та заготівлю вторинної сировини.

Враховуючи вищевикладене, якщо списані матеріальні цінності або відходи виробництва в обліку не відображаються як сировина, то вони вважаються як відходи, обсяги та види яких є об'єктом оподаткування екологічним податком згідно до п. п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України.

Постановою Кабінетів Міністрів України від 01.11.1999 р. № 2034 затверджено Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів, який встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними.

За приписами п. 4 цього Порядку, первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Відомості для первинного обліку відходів, що заносяться до зазначених документів, обумовлюються системою показників, необхідних для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів (типова форма первинної облікової документації N 1-ВТ "Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари" та Інструкція щодо її заповнення затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07.07.2008 № 342). Згідно з п. 9 цього Порядку, паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними та передбачає складення і ведення паспортів відходів, паспортів місць видалення відходів, реєстрових карт об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до державного класифікатора ДК 005-96 "Класифікатор відходів".

Враховуючи викладене, діючим законодавством передбачено ведення первинного обліку відходів, а також здійснення їх паспортизації.

Суд неодноразово витребовував у представника позивача документи, які б свідчили про те, яким саме чином на підприємстві обліковується відходи з металевих виробів, зокрема ті які у подальшому реалізовуються третім особам так й ті, які ніби-то повторно використовуються у виробництві.

Належних доказів, крім письмових пояснень, суду представником надано не було.

Суд зазначає, під податковою консультацією (п.п. 14.1.172 п.14.1 ст.14 ПК України) розуміється допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України, до загальнодержавних належать податки та збори, зокрема, екологічний податок.

Згідно із п.п.14.1.57 п.14.1 ст.14 кодексу, екологічний податок - загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року;

В пункті 240.1 статті 240 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Відповідно до п.240.2 цієї ж статті, платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

В п. 242.1 ст. 242 Кодексу визначені об'єкти та база оподаткування, а саме:

обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;

обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Тобто, норма ст. 240 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, хто саме є платниками екологічного податку.

Цей пункт як об'єкт оподаткування визначає діяльність щодо розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Важливим для з'ясування об'єкта оподаткування екологічним податком у цьому пункті є з'ясування понять "розміщення відходів" та "окремі види відходів як вторинна сировина".

Визначення "розміщення відходів" міститься у п.п.14.1.223 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, згідно з яким розміщення відходів становить собою "зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами".

Термін відходи, наведений в ст. 1 «Про відходи», а саме - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення).

Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Законодавець в Податковому кодексі встановив наступний порядок, зокрема, об'єктом оподаткування за п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України є діяльність щодо розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини. При чому визначення розміщення відходів, наведене у п.п. 14.1.223 п. 14.1. ст. 14 ПКУ, об'єднує як розміщення, так і тимчасове зберігання. Буквальне тлумачення положень п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 та п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України дозволяє стверджувати про те, що об'єктом оподаткування є як зберігання, так і розміщення.

Особа, яка утворила відходи, повинна сплатити екологічний податок.

Стаття 5 Податкового кодексу України визначає, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення вказаного Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав договори купівлі-продажу №01/07 та 02/07 від 01.02.2007 року із ТОВ «Укрхармет-2006»із додатковими угодами до них (а.с. 12-47). Предметом договорів є, те, що продавець зобовязується передати товар у власність покупцю, а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну суму. Найменування товару лом та відходи чорних металів згідно з ДСТУ 4121-2002 (п. 1.2 договору № 01/07, а.с. 12) і лом та відходи кольорових металів і сплавів у відповідності з ДСТУ 3211-95 (п. 1.2. договору № 02/07, а.с. 30). Договори підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Крім того, позивачем надано до матеріалів справи договір підряду № 23/1 від 12.01.2010 року згідно з яким ТОВ «Укрхармет-2006»- підрядник та ДПЗ «Електроважмаш»- замовник. Предметом цього договору є роботи, передбачені Законами України «Про металобрухт»та «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності»(демонтаж та розборка, порізка і сортування та інш. промислового металобрухту). Договір підписаний обома сторонами та скріплений печатками (а.с. 48-51).

До матеріалів справи позивачем надана копія ліцензії серія АВ № 831651, видана Міністерством промислової політики України Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрхармет-2006», вид господарської діяльності заготівля, переробка металобрухту чорних металів, від 12.12.2006 року з терміном дії до 12.12.2011 року. (а.с. 52).

Отже, як слідує із системного аналізу вищевикладених норм, суд зазначає, що об'єктом оподаткування буде вважатися діяльність щодо розміщення відходів, в тому числі і тимчасове розміщення відходів.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач здійснює тимчасове розміщення відходів до видалення та вивозу для утилізації та для видалення, він є платником екологічного податку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем вірно надано позивачу розяснення в частині практичного застосування п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 та п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України.

З урахуванням наведених доводів та доказів суд дійшов висновку про обґрунтованість спірної податкової консультації.

За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства завод "Електроважмаш" до Державної податкової служби у Харківській області про скасування податкової консультації та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.