Постанова № 21788982, 02.02.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2012 року 2а-4210/09/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., суддів - Старової Н.Е., Щавінського В.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доДержавного агентства земельних ресурсів України, ОСОБА_2

треті особи голова Державного агентства земельних ресурсів України Воєводін В.В., Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області

провизнання дій протиправними та визнання наказів недійсними, в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Державного агентства земельних ресурсів України (далі - Відповідач 1), ОСОБА_2 (далі - Відповідач 2), треті особи - голова Державного агентства земельних ресурсів України Воєводін В.В., Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, в якому просить:

- визнати дії Державного агентства земельних ресурсів України протиправними;

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державного агентства земельних ресурсів України від 31 січня 2008 року № 18-кт про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області;

- визнати протиправним та скасувати наказ голови Державного агентства земельних ресурсів України від 01 лютого 2008 року № 19-кт про призначення ОСОБА_2 виконуючим обов'язки начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що звільнення його від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області здійснено безпідставно та всупереч вимогам чинного законодавства. Так, відповідно до наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 31 січня 2008 року № 18-кт позивача звільнено з 31 січня 2008 року у день, коли ОСОБА_1 перебував в період тимчасової непрацездатності. Крім того, позивач посилається на порушення Відповідачем 1 вимог пункту 1 частини першої статті 40, статті 42, статті 49-2 Кодексу законів про працю України, так як йому не було запропоновано роботу на тому ж підприємстві, одночасно з попередженням про звільнення.

В письмових запереченнях наданих до суду, Відповідач 1 проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що оскаржувані накази видані Відповідачем 1 в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, а звільнення позивача відбулось правомірно. Крім того, в письмових запереченнях Відповідач 1 зазначив, що після видання оскаржуваних наказів Державне агентство земельних ресурсів України двічі реорганізовувалось і поновити позивача на роботі не можливо, оскільки юридичної особи - Державне агентство земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 00032632), з якою у позивача були трудові відносини, на даний час не існує. У звязку з цим, Відповідач 1 вважає позовні вимоги необґрунтованими.

02 лютого 2012 року до початку розгляду справи по суті представники Позивача та Відповідача 1 подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Проте, у судове засідання, призначене на 02 лютого 2012 року, Відповідач 2 та треті особи не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Згідно з вимогами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, судом визнано за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, судом встановлене наступне.

Судом встановлено, що у червні 1998 року згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 19.06.1998 року № 108-к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів Київської області з присвоєнням 11 рангу державного службовця.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 69 "Про реорганізацію Державного комітету України по земельних ресурсах" Державний комітет України по земельних ресурсах реорганізований шляхом перетворення в Державне агентство земельних ресурсів України

Державним агентством земельних ресурсів України на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 69 прийнято наказ від 26.04.2007 року № 4 "Про реорганізацію територіальних органів земельних ресурсів".

У зв'язку з вищезазначеними обставинами, у липні 2007 року згідно з наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 27.07.2007 року № 215-к ОСОБА_1 призначений на посаду виконуючого обов'язки начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області з присвоєнням 11 рангу державного службовця, звільнивши з посади начальника Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів Київської області.

Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 31.01.2008 року № 18-кт ОСОБА_1 було звільнено від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області.

Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 01.02.2008 року № 19-кт ОСОБА_2 призначено виконуючим обов'язки начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, як такого, що пройшов стажування на цій посаді.

Не погоджуючись з рішенням про припинення перебування на державній службі, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких положень законодавчих актів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Частиною першою статті 14 цього Закону встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи невиконання службових обовязків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, повязаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Водночас, за змістом статті 30 Закону України "Про державну службу" підставами припинення державної служби є загальні підстави, передбачені Кодексом законів про працю України та спеціальні, які визначені як в Закону, так і в інших правових актах.

Так, спеціальним кодифікованим актом, що регулює трудові відносини є Кодекс законів про працю України.

Відповідно до статті 2 Кодексу законів про працю України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Так, частиною першою статті 42 та частиною другою статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому, переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивності праці.

Отже, звільнити працівника, в даному випадку позивача, на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України було можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працював на посаді керівника Києво-Святошинського територіального органу з земельних ресурсів протягом 1998 - 2008 років, претензій щодо відсутності кваліфікації чи непродуктивності праці позивачу не заявлялось, про звільнення попередньо позивач не повідомлявся.

Крім того, ознайомившись із матеріалами справи, судом встановлено, що Державним агентством земельних ресурсів України не було запропоновано ні переміщення на нижчу посаду, при наявності вакантних місць, не надано суду належних доказів того, що у Державного агентства земельних ресурсів України при звільненні позивача була відсутня можливість працевлаштування ОСОБА_1, що він не відповідав кваліфікаційним вимогам та професійним знанням та вмінням, не надано доказів того, що позивач відмовився від вакантних посад на час звільнення.

Таким чином, під час звільнення ОСОБА_1 не було дотримано Відповідачем 1 принципу пропорційності, не дотримано балансу між несприятливими наслідками для прав особи та цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія), не було враховано право особи на участь у прийнятті рішення.

Отже, Державним агентством земельних ресурсів України в порушення вимог пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статті 42, статті 49-2 Кодексу законів про працю України звільнено ОСОБА_1 від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, що є достатнім для висновку про те, що його звільнення відбулося з порушенням вимог законодавства.

Крім того, судом встановлено, що у період з 25.01.2008 року по 01.02.2008 року включно ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується оглянутим судом Листком непрацездатності Серії ААФ № 507527, виданого Поліклінікою № 2 Святошинського району м. Києва, копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як вбачається з оскаржуваного наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 31 січня 2008 року № 18-кт, ОСОБА_1 був звільнений від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області 31 січня 2008 року.

Тобто, позивача було звільнено саме під час його тимчасової непрацездатності, що прямо суперечить положенням чинного законодавства України.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 у період з 25.01.2008 року по 01.02.2008 року включно знаходився на лікарняному, суд приходить до висновку про незаконне звільнення позивача, без дотримання вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Отже, за сукупністю наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що наказ голови Державного агентства земельних ресурсів України від 31 січня 2008 року № 18-кт про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області є протиправним, а відтак підлягає скасуванню в судовому порядку.

Однак інші вимоги позивача не ґрунтуються на законі та не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу голови Державного агентства земельних ресурсів України від 01 лютого 2008 року № 19-кт про призначення ОСОБА_2 виконуючим обов'язки начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, то суд виходить з того, що предметом даного позову є поновлення трудових прав державного службовця, порушених його звільненням. Способом захисту порушеного права у цьому випадку є поновлення працівника на посаді, з якої його було звільнено.

За таких обставин вимога про визнання незаконним наказу щодо призначення на відповідну посаду іншої особи не може розглядатись як спосіб захисту порушеного права, оскільки у випадку позитивного вирішення судом питання про поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, така особа звільняється відповідно до вимог п. 6 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що обраний в даній справі спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконним наказу про призначення виконуючим обовязки начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області ОСОБА_2 та подальшого поновлення позивача на посаді начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області не відповідає змісту прав позивача, а тому позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Разом з тим, вирішуючи питання про поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, суд виходить з наступного.

Так, під час розгляду справи факт перебування ОСОБА_1 на посаді начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області свого підтвердження не знайшов.

Згідно досліджених судом письмових доказів, зокрема завіреної копії наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 27.07.2007 року № 215-к, встановлено, що ОСОБА_1 з 27.07.2007 року призначений виконуючим обов'язки начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області. Дана обставина підтверджується і відповідним записом у трудовій книжці ОСОБА_1.

Так, позивач на підтвердження того, що він був призначений начальником управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, надав суду копію наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 17.12.2007 року № 1154-к про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області з присвоєнням 11 рангу державного службовця. Але при цьому, судом встановлено, що дана обставина не підтверджується відповідним записом в трудовій книжці

Згідно з частиною першою статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Таким чином, виходячи з викладеного суд не приймає до уваги подану позивачем копію наказу Державного агентства земельних ресурсів України від 17.12.2007 року № 1154-к.

Крім того судом встановлено, оскаржуваний наказ від 31 січня 2008 року № 18-кт було видано Державним агентством земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 00032632).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію Державного агентства земельних ресурсів України" від 14.02.2008 року № 48 реорганізовано Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення в Державний комітет України із земельних ресурсів - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України через Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

В подальшому, Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" від 09.12.2010 року № 1085 утворено Державне агентство земельних ресурсів України, при цьому реорганізувавши Державний комітет України із земельних ресурсів.

Відповідно до частин першої, другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася з дня внесення до ЄДРПОУ запису про її припинення.

Факт правонаступництва повинен бути передбачений у рішенні (документі про створення нової юридичної особи. Однак дані про те, що Державне агентство земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 37552980) є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, а Державний комітет України із земельних ресурсів є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 00032632) відсутні.

За таких обставин, Державне агентство земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 37552980) не є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, а Державний комітет України із земельних ресурсів не є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 00032632).

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновків, що підстав для поновлення ОСОБА_1 в новоутвореному територіальному органі Державного агентства земельних ресурсів України (ЄДРПОУ 37552980) відсутні, так як поновлення на нову посаду не відповідає чинному законодавству України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи наведені всі обставини в їх сукупності та виходячи з того, що під час розгляду справи доводи позивача знайшли часткового підтвердження, суд дійшов висновку про часткову правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Державного агентства земельних ресурсів України від 31 січня 2008 року № 18-кт про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків начальника управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Балаклицький А. І.

Судді Старова Н.Е.

Щавінський В.Р.