Постанова № 21788498, 24.01.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2012 р. Справа № 2a-4219/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Данилюк І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №1-ЮР від 19.12.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №3989/10/10 від 12.09.2011 року,

прокурор: Савчук Л.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Інтерплит Надвірна"

до відповідача: Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000692301, № 0000702301 від 08.12.2011 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛК Інтерплит Надвірна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000692301, № 0000702301 від 08.12.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в Надвірнянському районі при проведенні перевірки позивача за період липень-грудень 2010 року, січень-березень 2011 року та винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000692301, № 0000702301 від 08.12.2011 року було порушено вимоги Цивільного Кодексу України, Податкового Кодексу України та значно перевищено компетенцію надану контролюючому органу при визнанні укладених договорів нікчемними. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, актами приймання-передачі, податковими накладними, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД», правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для даного виду договорів. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Згідно чинного законодавства України єдиною правовою підставою для формування податкового кредиту визнають наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю. Коли ж контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що перевірка проводилась у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. В ході перевірки встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори з субєктом господарювання ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначив, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обовязок зі сплати податків, зборів, обовязкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентом позивача своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договори мають протиправний характер. А такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемними. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, прокурора, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Як встановлено в судовому засіданні ДПІ в Надвірнянському районі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «ЛК Інтерплит Надвірна»з питань правильності та достовірності формування податкового зобовязання та податкового кредиту з ПДВ при взаєморозрахунках з ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД»за липень-грудень 2010 року та січень-березень 2011 року. За наслідками перевірки 24.11.2011 року складено акт № 1863/23-32472712.

Згідно акту перевіркою встановлено наступні порушення позивача:

1. ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст.. 216 ЦК України від 16.01.2003 року в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків.

2. п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.4, пп. 7.5.1, п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року.

3. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.11, ст.. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року.

На підставі акту перевірки № 1863/23-32472712 від 24.11.2011 року Державною податковою інспекцією в Надвірнянському районі було винесено податкові повідомлення-рішення № 0000692301, № 0000702301 від 08.12.2011 року, якими позивачу визначено суму грошових податкових зобовязань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, а саме:

1.за рішенням № 0000692301 збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 1172084,75 гривень;

2.за рішенням № 0000702301 визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 863717 гривень та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 215929 гривень, що разом становить 1079646, на які зменшується бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ в Надвірнянському районі взято до уваги акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 22.06.2011 року № 289/23-3/36697963 «Про проведення документальної невиїзної перевірки субєкта господарювання ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД»з питань правильності обчислення податкових зобовязань та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТзОВ «НВП Електрохім»за період липень-грудень 2010 року та січень 2011 року та з ПП «Експерт-Логістік»за період січень та березень 2011 року», де зазначено, що станом на 22.06.2011 року ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»має стан «23»- місцезнаходження не встановлено. Зазначеним актом перевірки також встановлено, що в ході аналізу податкової звітності по підприємству ТОВ «Аверс плюс ЛТД»встановлено, що відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Опитати керівника підприємства та отримати копії первинної бухгалтерської документації по фінансово-господарським взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами не надалось можливим в звязку з відсутністю підприємства за адресою реєстрації.

В основу висновку ДПІ в Надвірнянському районі лягли ті обставини, що ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»не виявлено за його місцезнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного товариства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в Надвірнянському районі дійшло не зважаючи на факт наявності всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що реальність виконання договорів паралельно підтверджено відповідними актами прийманняпередачі підписаними позивачем та ТОВ «Аверс Плюс ЛТД». При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідні правочини його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно із п.2 ст.38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»№ 755-IV від 15.05.2003р. наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням є підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, а не визнання нікчемними правочинів, що здійснені такою юридичною особою до моменту постановлення такого судового рішення.

Згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців»№ 755- IV від 15.05.2003р., якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до п.2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців»№ 755- IV від 15.05.2003р. відомості про місцезнаходження юридичної особи повинні міститись в Єдиному державному реєстрі.

За таких обставин, доводи працівників ДПІ в Надвірнянському районі про нікчемність укладених правочинів через відсутність ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД»за місцем знаходження, не може слугувати вагомим доказом фіктивності такого правочину оскільки відомості про місцезнаходження ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД»містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Судом встановлено, що 12.04.2010 року між ТОВ «Аверс Плюс ЛТД»та ТОВ «ЛК Інтерплит Надвірна»було укладено договір № 009-10 на поставку природного газу.(Т.2 а.с.58-60)

На дату укладення угод ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД»було зареєстроване як юридична особа, являлося платником податку на додану вартість, мало ліцензію на постачання природного газу.(Т.2 а.с.68-70)

На постачання та транспортування газу позивачем укладено договори та додаткові угоди з ВАТ «Івано-Франківськгаз», а саме: договір № 09-10/7а-2009 на постачання та транспортування природного газу (про порядок організації обліку газу) від 02 січня 2009 року, додаткову угоду № 1 до договору (технічної угоди) № 09-10/7а-2009 від 02.01.2009 року на постачання та транспортування природного газу від 09 червня 2009 року, договір (технічна угода) Н-11-№ 7а на постачання та транспортування природного газу від 01 січня 2011 року, додаткову угоду до договору (технічна угода) Н-11Т-№7 від 01.01.2011 року на постачання та транспортування природного газу від 15.06.2011 року, додаткову угоду №02 до договору (технічна угода) Н-11Т-№7а від 01.01.2011 року на постачання та транспортування природного газу від 01.08.2011 року, договір (технічна угода) № Н-11-№7а/0 на постачання та транспортування природного газу від 06 серпня 2011 року, додаткову угоду до договору (технічна угода) Н-11Т-№7а від 01.01.2011 року на постачання та транспортування природного газу від 15 вересня 2011 року, додаткову угоду № 1 до договору (технічна угода) на постачання та транспортування природного газу № Н-11-№7а/0 від 11.10.2011 року.(Т.1 а.с.43-66)

01 травня 2010 року між дочірною компанією «Укртрансгаз»Національної компанії «Нафтогаз України»та ТзОВ «ЛК Інтерплит Надвірна»було укладено договір № 4-Тр про транспортування природного газу. Згідно предмету вказаного договору виконавець зобовязується здійснити транспортування трубопровідним транспортом природного газу від пунктів прийому-передачі газу магістральними трубопроводами до пункту призначення газорозподільної станції, а замовник зобовязується сплатити за транспортування газу встановлену плату.(Т.1 а.с.105-108)

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обовязкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави відповідач не наводить. Обґрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцем знаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як субєкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобовязує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»розяснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу обєктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку” та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення та висновки акту перевірки № 1863/23-32472712 від 24.11.2011 року не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки Акту перевірки ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків.

Факт реальності та виконання укладених правочинів підтверджується матеріалами справи, зокрема: актом приймання-передачі природного газу від 02 серпня 2010 року на виконання договору № 09-10/7а-2009 року від 02.01.2009 року та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 12 квітня 2010 року № 009-10, актом приймання-передачі природного газу від 31 липня 2010 року до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 31 липня 2010 року до договору № 009-10 від 12.04.2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01 вересня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 31 серпня 2010 року до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01 жовтня 2010 року до договору від 02.01.2009 року № 09-10/7а-2009 та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 12 квітня 2010 року № 009-10, актом приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2010 року до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01 листопада 2010 року до договору №09-10/7а-2009 року від 02.01.2009 року та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 12 квітня 2010 року № 009-10, актом приймання-передачі природного газу від 31 жовтня 2010 року до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01.12.2010 року до договору № 09-10/7а-2009 року від 02.01.2009 року та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 12 квітня 2010 року № 009-10, актом приймання-передачі природного газу до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року за листопад 2010 року від 30.11.2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2010 року до договору від 02.01.2009 року № 09-10/7а-2009 та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 12 квітня 2010 року № 009-10, актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2010 року до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2010 року до договору № 009-10 від 12 квітня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01.02.2011 року до договору Н-11-№7а від 01.01.2011 року та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 07 грудня 2010 року № 009-11,актом приймання-передачі природного газу від 31 січня 2011 року до договору № 009-11 від 07 грудня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01 березня 2011 року до договору Н-11-№7а від 01.01.2011 року та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 07 грудня 2010 року № 009-11, актом приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2011 року до договору № 009-11 від 07 грудня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2011 року до договору № 009-11 від 07 грудня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 01 квітня 2011 року до договору від 01.01.2011 року Н-11-№7а та на поставку природного газу між постачальником та споживачем від 07.12.2010 року № 009-11., актом приймання-передачі природного газу від 31 березня 2011 року до договору № 009-11 від 07 грудня 2010 року, актом приймання-передачі природного газу від 31 березня 2011 року до договору № 009-11 від 07 грудня 2011 року.(Т.1 а.с.69-103)

Підприємство-транспортувальник природного газу починає його транспортування споживачу у певному періоді (календарний місяць) лише за умови отримання до початку вказаного періоду від ОДУ ДК (обєднаного диспетчерського управління дочірньої компанії) «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»підтвердження виділених постачальникам законтрактованих лімітів газу. Отримавши акти приймання-передачі природного газу податкові інспектори не звернули увагу, що вони підписані не тільки постачальником і споживачем газу, але і його транспортувальником ВАТ «Івано-Франківськгаз»в особі Надвірнянського УГГ. Крім того, транспортування газу магістральними мережами було здійснено ДК «Укртрансгаз»згідно окремого договору №4-ТР від 01.05.2010 року. (Т.1 а.с.105-108.)

Виконання договірних умов позивача і ТзОВ «Аверс Плюс ЛТД»підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними.(Т.1 а.с.134-250)

Отже, фактичні поставки газу засвідчуються не лише постачальником і споживачем газу, а й транспортними організаціями, які здійснили транспортування газу.(Т.1 а.с.49-104)

Таким чином операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів і первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими наладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

П.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1.порядковий номер податкової накладної.

2.дату виписування податкової накладної.

3.повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

4.податковий номер платника податку (продавця та покупця).

5.місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

6.опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, обєм).

7.повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

8.ціну поставки без врахування податку.

9.ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

10.загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З наявних в матеріалах справи податкових накладних вбачається, що вони містять усі реквізити передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».(Т.1 а.с.134-216)

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит ввжається дата здійснення першої з подій:

Або дата списання коштів з банківсього рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Або дата отримання подтакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуєтсья покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Податковий кредит ТОВ «ЛК Інтерплит Надвірна»сформувало у відповдіності до Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі наданих податкових накладних (Т.1 а.с.134-216), які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у відповідача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Відповідно до п. 11.4 Закону України «Про податок на додану вартість»зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюєтсья правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені Законами України з питань оподаткування.

Відповдіно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушеня правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Таким чином на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення ДПІ в Надвірнянському районі повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Надвірнянському районі № 0000692301, № 0000702301 від 08.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК Інтерплит Надвірна" судові витрати в розмірі 28 грн. 23 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:/ПІДПИС/Черепій П.М.

Постанова складена в повному обсязі 30.01.2012 року.