Постанова № 21788088, 23.12.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2011 р. Справа № 2a-3125/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Микитюка Р.В.

при секретарі Дущак С.М.

за участю представників сторін:

від позивача - Дубей В.Р.

від відповідача - Девда С.М., Глібчук І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Промтехсервіс"

до відповідача: Державної податкової інспекції в Косівському районі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000362301 та № 0000352301 від 21 вересня 2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Промтехсервіс" (надаліпозивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Косівському районі (надалівідповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000362301 та № 0000352301 від 21 вересня 2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомленнярішення винесені відповідачем незаконно, оскільки відповідачем, як податковим органом, не подано жодних доказів на підтвердження обставин своїх висновків, викладених в акті невиїзної позапланової документальної перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

Представники відповідача проти позову заперечили, надавши суду письмове заперечення, яке мотивоване наступним. Працівниками ДПІ в Косівському районі було проведену документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, якою встановлено порушення пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме заниження ПП “Промтехсервіс” податку на прибуток на 3 квартал 2010 року в сумі 304208,00 грн.

Також перевіркою виявлено порушенням позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, встановлено заниження податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 243366,00 грн.

Крім того, перевіркою встановлено недодержання ПП “Промтехсервіс” вимог частини 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України. В ході проведення перевірки встановлено відсутність реальної можливості надання послуг позивачу від його контрагента - ТОВ "Укрспецбудгруп", а саме відсутність майна, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Відповідач зазначає, що позивачем відображено в податковій звітності правових взаємовідносин з його контрагентами без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження оподаткування, а отже правочини укладені позивачем з ТОВ "Укрспецбудгруп" є нікчемними, оскільки не передбачають настання реальних наслідків. В звязку з цим, у позивача відсутнє право на формування валових витрат, а також безпідставно сформовано податковий кредит. Таким чином, відповідач вважає, що прийняті ним оскаржувані рішення законно та обґрунтовано, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Розглянувши адміністративний позов та заперечення, заслухавши представника позивача та представників відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та проаналізувавши правові норми законодавства України, судом встановлено наступне.

Проведеною відповідачем 09.09.2011 року позаплановою невиїзною документальною перевіркою позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 2010 року, результатами якої зафіксовані в акті перевірки №1099/23-0/32567861 встановлено порушенням позивачем:

-пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме заниження ПП “Промтехсервіс”податку на прибуток на 3 квартал 2010 року в сумі 304208,00 грн.;

-пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, встановлено заниження податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 243366,00 грн.;

-частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216 та статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах здійснених позивачем з його контрагентами, а отже мають ознаки нікчемності.

Крім того, перевіркою встановлено відсутність обєктів оподаткування при здійсненні господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ “Укрспецбудгруп”. За таких обставин відповідач приходить до висновку, що укладені договори між позивачем та його контрагентом укладені без мети настання реальних наслідків, а тому містять ознаки нікчемності.

Таких висновків відповідач дійшов в звязку з тим, що у контрагента позивача товариства з обмеженою відповідальністю “Укрспецбудгруп” відсутні реальні можливості надання послуг позивачу, що на думку відповідача, підтверджується результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ “Укрспецбудгруп” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період березень, квітень, травень, липень 2010 року на виконання постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 17.05.2011 року, зафіксованої Актом перевірки від 24.05.2011 року за №559/23-10/34413879, де виявлено, що у даного контрагента позивача відсутнє майно, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно, яке необхідне для здійснення господарських операцій у повних обсягах. Фінансово-господарські взаємовідносини, закріплені угодами між ТОВ “Укрспецбудгруп” та контрагентами визнано фіктивними, оскільки вчинені вони без наміру настання правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами. Крім того, під час перевірки не представилося можливим встановити місцезнаходження контрагента позивача та його посадових осіб. (а.с.164-174).

В ході перевірки не підтверджено реальності надання послуг позивачу його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю “Укрспецбудгруп” так як не було підтверджено реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна для здійснення господарських операцій.

На підставі акту перевірки від 09.09.2011 року №1099/23-0/32567861 відповідачем 21.09.2011 року винесено податкові повідомлення рішення №0000362301, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 380260,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 304208,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 76052,00 грн. та №0000352301, яки позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 304208,00 грн., в тому числі за основним платежем 243366,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 60842,00 грн.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та Відділом освіти Косівської РДА в червні 2010 року було укладено договори підряду по капітальному ремонту та будівництву обєктів.

У зв'язку із скороченими строками виконання робіт між ПП «Промтехсервіс»та його контрагентом ТзОВ “Укрспецбудгруп” було укладено договори підряду (будівництва, капітального ремонту обєктів): №1/06 від 03.06.2010 року, №8/07 від 06.07.2010 року, №11/07 від 01.07.2010 року, №41/07 від 06.07.2010 року, №9/06 від 25.06.2010 року, №3/07 від 06.07.2010 року, №7/07 від 06.07.2010 року, №1/07 від 06.07.2010 року, №2/07 від 06.07.2010 року, №6/07 від 06.07.2010 року, згідно яких підрядник зобовязується на свій ризик виконати за дорученням Замовника роботу, по побудові обєктів, а замовник зобовязується прийняти цю роботу та оплатити.

Позивач, як замовник у триденний термін після підписання акту виконаних робіт перераховує підряднику (ТОВ “Укрспецбудгруп”) кошти згідно актів виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт (форми КБ-2) та довідки про вартість виконаних робіт, підписаних та завірених Замовником.

Під час укладення вищевказаних договорів ТОВ «Укрспецбудгруп»позивачу було представлено ліцензію на право здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. (а.с.226, 227).

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у договорах вчинених у визначеній законом формі, а відповідні акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, видаткові накладні та інші платіжні документи, які не містять недоліків, підписані сторонами та скріплені печатками, повязані з цими договорами відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобовязань, свідчать що волевиявлення сторін правочинів було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що ПП “Промтехсервіс” укладало договори підряду із ТОВ “Укрспецбудгруп”, у зв'язку із скороченими строками виконання робіт (капітального ремонту та будівництва обєктів) згідно договорів укладених між ПП “Промтехсервіс” та Відділом освіти Косівської РДА. Зазначав, що договори підряду між позивачем та Відділом освіти Косівської РДА укладалися в червні 2010 року, а капітальний ремонт та будівництво обєктів потрібно було виконати до вересня 2010, тобто до початку нового навчального року.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваних ним правочинів суперечить чинному законодавству та яким самим нормам. Також, відповідач не зазначає чим саме дані правочини суперечать інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних договорів недійсними з підстав їх невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки відповідача. Однак, з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Щодо посилання відповідача на статтю 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку” та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Як вбачається з рішень податкового органу, саме висновок відповідача про те, що конкретні правочини укладалися без мети настання реальних наслідків згідно статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України є підставою визнання таких правочинів нікчемними. Обґрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як субєкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобовязує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Проте, вищевказані норми чинного законодавства суперечать висновкам відповідача, оскільки у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а також жодних порушень по вчинених сторонами правочинів, судом не встановлено.

У звязку з виконанням умов договорів, позивачем було виконано всі умови передбачені вищезазначеними договорами, на підставі чого було підписано відповідні акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та сформовано податкові накладні, наявні в матеріалах справи.(а.с.65-161).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, згідно акту про результати планової виїзної перевірки ПП “Промтехсервіс” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року та валютного законодавства з 01.04.2010 року по 31.12.2010 року від 09.03.2011 року №219/23-0/32567861 жодних порушень під час фінансово-господарських взаємовідносин між ПП “Промтехсервіс” та ТОВ “Укрспецбудгруп” податковими перевіряючими не виявлено.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливобезпосередньо після її закінчення.

У відповідності до п.5.1. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз.4 п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону).

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України (даліКодекс) дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 статті 138 Кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом “а” пункту 198.1 статті 198 Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, Законом України “Про податок на прибуток” та Податковим кодексом України передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а також не дозволяють включати до складу податкового кредиту суми, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями або іншими подібними документами відповідно до Закону.

Суд зазначає, що відповідач по справі не заперечує самого факту виконання робіт (надання послуг) позивачем піч час капітального ремонту та будівництва обєктів та сплати грошових коштів за виконані роботи. Підставою для висновку податкового органу щодо порушень вчинених позивачем став акт від 24.05.2011 року за №559/23-10/34413879 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ “Укрспецбудгруп” з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період березень, квітень, травень, липень 2010 року на виконання постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м.Києва від 17.05.2011 року, а також пояснення директора ТОВ “Укрспецбудгруп”, який наполягав на своїй непричетності до господарської діяльності даного товариства та зазначав, що печатка та усі документи знаходяться у юриста. Крім того, перевіряючими здійснено посилання на пояснення директорів навчальних закладів Косівського район, в яких виконувалися ремонтні роботи ПП “Промтехбудсервіс” та які зазначили, що ТОВ “Укрспецбудгруп” їм не відоме.

Згідно розяснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Таким чином, для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівника вищевказаного контрагента нашого підприємства на момент укладення, нібито, нікчемних правочинів. Таким доказом має бути вирок суду за кримінальною справою, власні пояснення керівника підприємства-контрагента, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання (при розгляді адміністративної та цивільної справи), якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив із того, що позивач не може нести відповідальності за свого контрагента, за можливу недостовірність відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі за умови його необізнаності. Також, позивач не зобовязаний перевіряти наявність чи відсутність трудових відносин свого контрагента з його працівниками та чисельність працівників у своїх контрагентів, оскілки законодавством України не передбачено такого обовязку для сторони. Така відповідальність контрагентів позивача покладається виключно на них та на органи державної влади, а в разі встановленого порушення контрагентами, правові наслідки настають виключно для них самих. Таким чином, позивач не може нести відповідальності за порушення з боку своїх контрагентів, оскільки, як вже зазначалось вище законодавством України не передбачено такого обовязку для сторони. Отже, якщо контрагенти допустили порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для них.

Посилання відповідача на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів для виконання робіт по капітальному ремонту та будівництву обєктів, як підстава не реального виконання робіт з боку субпідрядника, суд не приймає як належний та достовірний доказ нікчемності угод, оскільки в акті перевірки не зясовано яким чином і ким виконувались ці роботи і не перевірено шляхом зустрічних перевірок технічну та практичну можливість виконання цих робіт в порядку субпідряду тощо.

В свою чергу, зазначені обставини не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту та включення сум до складу валового доходу, оскільки сторонами було дотримано всіх вимог вищезазначених договорів, про що складено та підписано відповідні документи встановленого законом зразка, а саме акти приймання виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та податкові накладні, які не містять недоліків, містять всі необхідні реквізити передбачені законодавством та відповідають зразкам встановлених законодавством України.

Враховуючи те, що виконання позивачем робіт зазначених в договорах підтверджено належно оформленими документами, повязаних з оплатою даних договорів, то віднесення валових витрат здійснене у відповідності до норм Закону України “Про оподаткування підприємств”, а тому висновок відповідача щодо зниження позивачем суми податку на прибуток є безпідставним та таким, що не відповідає нормам закону. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у відповідності до Податкового кодексу України правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після складення відповідних накладних, які засвідчують факт виконання робіт та передачі товарів (послуг) на підставі укладених договорів, а тому висновок відповідача щодо завищення позивачем податку на додану вартість є необґрунтованим та не в повній мірі дослідженим.

За таких обставин, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомленнярішення державної податкової інспекції в Косівському районі №0000362301 від 21 вересня 2011 року про визначення приватному підприємству “Промтехсервіс” податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі в сумі 3304208,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 76052,00 грн. та №0000352301 від 21 вересня 2011 року про визначення приватному підприємству “Промтехсервіс” податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 243366,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 60842,00 грн. підлягають скасуванню, а позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомленнярішення державної податкової інспекції в Косівському районі №0000362301 від 21 вересня 2011 року про визначення приватному підприємству “Промтехсервіс” податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі в сумі 3304208,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 76052,00 грн.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомленнярішення державної податкової інспекції в Косівському районі №0000352301 від 21 вересня 2011 року про визначення приватному підприємству “Промтехсервіс” податкового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 243366,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 60842,00 грн.

Стягнути з державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:Микитюк Р.В.

Постанова складена в повному обсязі 28.12.2011 року.