Постанова № 21787969, 28.09.2011, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2011 р. Справа № 2a-2250/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Черепія П.М.

при секретарі Данилюк І.М.

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №17/01 від 17.01.2010р.

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №1001/Т/10-0 від 16.02.2009р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю " Парктур"

до відповідача: Державної податкової інспекції в місті Яремче

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000102301 від 27.05.2011 р.,-

ВСТАНОВИВ:

08.07.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю " Парктур" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Яремче про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000102301 від 27.05.2011 р.

Позовні вимоги мотивувало тим, що внаслідок протиправних дій на підставі акту перевірки від 15 квітня 2011 року № 124/23/32145510 відповідачем винесено незаконне податкове повідомлення рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що невиїзна документальна перевірка проведена з порушенням Закону України “Про державну податкову службу” та Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затверджених Наказом ДПА України № 350 від 18.08.2005 року.

Крім того перевіряючими не дотримано порядку оформлення актів за результатами перевірки.

Представник позивача не погоджується також із висновками перевірки викладеним в акті, вважає їх необґрунтованими, непідтвердженим належними засобами доказування. Наголосив на тому, що на момент укладення позивачем договору з ТОВ “Вест - Траст”, правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину.

Просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, щоДПІ в м. Яремче проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Парктур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період січень 2011 року, про що складено акт перевірки №124/23/32145510 від 15.04.2011 року. Даною перевіркою встановлено, що в січні 2011 року ТОВ "Парктур" порушило пункт 198.2 та пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 5498333,33 гн., внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість в сумі 1284825 грн. На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією в м. Яремче винесено податкове повідомлення-рішення № 0000102301 від 27.05.2011 року, яким нараховано податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 1284825 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1 грн.

Представник відповідача також наголосив на тому, що службовими особами контролюючого органу зроблено висновок, що в січні 2011 року ТОВ "Вест-Траст", з яким був укладений договір суборенти з позивачем, фінансово-господарською діяльністю не займалося, а здійснювало діяльність спрямовану на проведення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, в тому числі і ТОВ "Парктур", з метою штучного формування податкового кредиту.

А тому, здійсненні ТОВ "Парктур" правочини є нікчемними і в силу Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Просить в задоволені позову відмовити.

Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

ТзОВ “Парктур” зареєстровано виконавчим комітетом Яремчанської міської ради 02 грудня 2002 року про що свідчить копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с 67-68).

У період за який проводилась перевірка ТОВ “Парктур” було зареєстровано платником ПДВ: свідоцтво від 22.10.2003 року № 13180704. Дані факти зазначені в акті відповідача від 11.02.2011 року за № 713/23-1/23801576 (а.с. 10-22)

Судом встановлено, що з 04.04.2011 року по 15.04.2011 року Державною податковою інспекцією в м. Яремче проведено невиїзну позапланову документальну перевірку за період січень 2011 року діяльності ТОВ "Парктур" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки складено акт № 124/23/32145510 від 15.04.2011 року, в якому зафіксовані наступні порушення:

1.п.1 ст.203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених за період січень 2011 року по ланцюгу з контрагентами постачальниками ТОВ «Вест Траст»;

2.ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2011 р. № 2756-IV, підприємством завищено суму податкового кредиту, в результаті чого занижено до сплати в дохід бюджету податок на додану вартість по деклараціях за січень 2011 року на загальну суму 5498333,33 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією в м.Яремче винесено податкове повідомлення-рішення № 0000102301, яким нараховано податкове зобовязання по ПДВ в сумі 1284825 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 1 грн. (а.с. 9)

Не погоджуючись із даним рішенням позивачем було подано скаргу до ДПА в Івано-Франківській області, яка була залишена ДПА в Івано-Франківській області без задоволення, а в подальшому податкове повідомлення-рішення оскаржене в судовому порядку (а.с. 23-25).

Щодо правомірності проведення перевірки слід зазначити наступне.

У відповідності до статті 11 Закону України “Про Державну податкову службу” органи Державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, має право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

Згідно пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом № 327 від 10.08.2005 року за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання - довідка. Акт службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання. Довідка службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про не встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що директора ТОВ «Парктур»повідомлено про проведення перевірки наказом про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки від 19.03.2011 року за № 60 з повідомленням «про призначення перевірки»від 21.03.2011 року за № 593/10/152, надісланим на адресу ТОВ «Парктур»з повідомленням про вручення адресату листа, згідно ст. 42 «Листування з платником податків», Податкового Кодексу України, як вбачається із акту перевірки.

У відповідності до пункту 2.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затвердженого Наказом № 327 від 10.08.2005 року вступна частина акту невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинна містити підстави для проведення перевірки відповідно до Закону України “Про Державну податкову службу в Україні” та інших законодавчих актів.

Згідно пункту 2.3. Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок платників податків, затверджених Наказом № 355 від 27.05.2008 року невиїзні документальні перевірки можуть проводитися посадовими особами органу ДПС з письмового дозволу керівника органу ДПС про проведення перевірки.

Відповідно до п.4.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України № 266 від 03.07.2001 року документальна невиїзна перевірка триває протягом 30 днів від дати віднесення платника до другої категорії за результатами первинного автоматизованого співставлення. Відповідно до цього ж Порядку другою категорією визнаються платники, в яких виявлено розбіжності при звірці показників податкової звітності контрагентів, у результаті яких задекларовано податкових зобовязань менше, ніж податкового кредиту контрагентами.

Зокрема згідно довідки № 270/23-32145510 від 23.03.2010 року планової виїзної перевірки ТзОВ “Парктур” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року та довідки № 165/23-32145510 від 24.05.2011 року планової виїзної перевірки ТзОВ “Парктур” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, встановлено відсутність порушень податкового законодавства щодо заявлення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (Т.1 а.с.60-66, Т.2 а.с.11-16).

Щодо висновків перевіряючих про наявність порушень згідно акту перевірки від 15.04.2011 року № 124/23/32145510 слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що між позивачем ТОВ "Парктур" та ТзОВ «Вест - Траст»01 жовтня 2009 року був укладений договір суборенди майна № 10/09-ПТ з додатками до договору (Т.1 а.с. 69-221).

На виконання укладеного договору суборенди № 10/09-ПТ від 01 жовтня 2009 року з додатками ТзОВ “Вест-Траст” передало, а ТОВ "Парктур" прийняло майно згідно акту передачі (Т.1 а.с. 222-245, Т.2 1-5).

На думку суду, сторони укладаючи договір суборенди майна та передачі його, діяли у відповідності до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомленнярішення базується на висновках відповідача щодо нікчемності раніше укладеного між позивачем та ТзОВ “Вест - Траст” правочину.

В основу висновку лягли ті обставини, що в 2009 році вищезазначене підприємство не виявлено за його місцемзнаходженням, та є свідченням відсутності у вищезазначеного підприємства первинних документів, які б підтверджували факт здійснення відповідних господарських операцій. До такого висновку ДПІ в м. Яремче дійшло не зважаючи на факт наявності оригіналів всіх первинних документів у позивача та не зважаючи на те, що відповідні обсяги робіт виконаних вищевказаним підприємствам паралельно підтверджені відповідними актами прийманняпередачі підписаними позивачем, як орендарем та орендодавцем. При цьому відповідач стверджує, що укладаючи відповідний правочин його сторони не мали на меті досягнути якихось певних результатів, що наче б то є свідченням їх спрямування на незаконне заволодіння державним майном та протирічить інтересам держави і суспільства, а тому у відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Однак такі висновки відповідача, суд вважає не підтвердженими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

В акті перевірки № 124/23/32145510 від 15.04.2011 року міститься посилання на те, що 25.03.2011 року ТОВ "Вест-Траст" подало декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року, цим самим підтверджується, що на момент укладання правочину ТОВ "Вест-Траст" було зареєстровано у встановленому законом порядку та був платником ПДВ і зареєстрований в ЄДРПОУ.

З огляду на зазначене факт укладення договору з контрагентом та реальність виконання договору підтверджується наступними обставинами.

Окрім того, факт передачі цих товарів та послуг від ТзОВ “Вест-Траст” до позивача підтверджується договором, який разом з усіма додатками укладений у визначеній законом формі і підписаний сторонами (а.с. Т1. 69-221), актом передачі майна в суборенду (Т1. 222-246, Т2. 1-5), податковими деклараціями туристичного збору (Т2. 17-18), звітом № 580/ТН1 про проведення технічного нагляду за сертифікованими послугами з тимчасового розміщення (проживання) шале готельного комплексу "Буковель" ТзОВ "Парктур" від 21 лютого 2011 року, а тому суд вважає, що немає жодних підстав для посилання відповідача на частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач не зазначає чим саме зміст заперечуваного ним правочину суперечить чинному законодавству та яким самим нормам. Також, відповідач не зазначає чим саме даний правочин суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Суд вважає, що дії чи бездіяльність третьої особи, які не повязані безпосередньо з виконання своїх договірних зобовязань, а стосуються виключно його прав та обовязків як платника податків, не можуть впливати на іншу сторону правочину, однак можуть породжувати ті чи інші правові наслідки виключно для особи, яка допустилася відповідних порушень.

Так, в силу редакцій частини 1 статті 207 Господарського кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади може бути визнаний судом недійсним.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з субєктивної оцінки відповідача. З даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 628. Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначенні на розсуд сторін і погоджений ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку” та “недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності ТзОВ «Вест-Траст»за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як субєкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобовязує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

Як вбачається з рішення ДПА в Івано-Франківській області про результати рогляду скарги, висновок відповідача про те, що конкретні правочини укладалися без мети настання реальних наслідків згідно статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України є підставою визнання таких правочинів нікчемними (а.с. 23-25).

Проте, вищевказані норми чинного законодавства суперечать висновкам відповідача та рішенню ДПА в Івано-Фрнківській області, оскільки у відповідності до пункту 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність відповідних правочинів і якою нормою визначено його оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частина 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з врахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним в судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Однак, як вже зазначалося судом ніхто з даного приводу до суду не звертався, а тому згідно частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обовязкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи та у відповідності до вимог частин 3,5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідного правочину відображено у договорі вчиненому у визначеній законом формі, а відповідні акти прийманняпередачі, платіжні документи, які повязані з цим договором відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобовязань, свідчать що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Що стосується актів передачі майна в суборенду, укладених між ТзОВ “Парктур” та ТзОВ “Вест-Траст”, то суд, проаналізувавши зазначені акти, приходить до висновку, що вони повністю відповідають формі встановленій Державним комітетом статистики України.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як в момент укладення позивачем договору з ТзОВ “Вест-Траст”, так і в процесі його виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними, не обґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. При цьому суд зазначає, що з врахуванням вищезазначеного позивачем не було допущено заниження суми податку на прибуток та правомірно віднесено до податкового кредиту відповідну суму коштів після виконання робіт передбаченими відповідними договорами з дотриманням всіх вимог чинного законодавства.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податковое повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Яремче № 0000102301 від 27.05.2011 р..

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Парктур" судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:/підпис/Черепій П.М.

Постанова складена в повному обсязі 04.10.2011 року.