Постанова № 21787740, 08.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/1469/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12.30

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Стойки В.В.

при секретаріСальковій В.О.

за участю

представника позивача Чеверда Г.О.

представника відповідача Базишена Р.О.

розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ШСУ-1» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька про визнання неправомірними дій та визнання недійсним податкового повідомлення рішення №0000372344/0/321609749/17820 від 28.10.2010,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “ШСУ - 1” звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними та визнання недійсним податкового повідомлення рішення №0000372344/0/32609749/17820 від 28.10.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, щодо безпідставно встановленого завищення податкового кредиту на загальну суму 192381,00грн. у період з серпня 2009 по червень 2010 по факту придбання ТМЦ за укладеними нікчемними правочинами на суму податкового кредиту безпідставні. Позивач просить суд визнати дії відповідача неправомірними при винесені спірного податкового повідомлення-рішення про зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 192381грн. 00 коп. та про нарахування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 93991грн.30коп. та визнати недійсним податкове повідомлення - рішення №0000372344/0/321609749/17820 від 28 жовтня 2010 р.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання зявився, адміністративний позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволені.

Розгляд справи здійснювався за допомогою автоматизованої системи звукозапису та протоколювання судових засідань «Камертон».

Заслухавши представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ШСУ -1» зареєстровано як юридична особа, код ЄДРПОУ 32609749.

Відповідач Державна податкова інспекція у Куйбишевському районі міста Донецька є субєктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі міста Донецька було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «ШСУ-1» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Донстройтранс» (ЄДРПОУ 36306165) за період серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий, березень, квітень, травень та червень 2010 року, за результатами якої складено акт №5046/23-313/32609749 від 14 жовтня 2010 року та встановлено, що ТОВ «ШСУ-1» здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які відображено у наданих до перевірки первинних бухгалтерських, банківських та податкових документів, договорів, які укладені в порушення ч.1 ст. 203 ЦК України, їх зміст суперечить зокрема інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Зазначені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України). Дана угода має ознаки нікчемності. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 , п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, зазначені правочини укладені ТОВ «ШСУ-1» з ТОВ «Донстройтранс» на суму податкового кредиту 192381грн. є нікчемними.

28 жовтня 2010 року Державною податковою інспекцією у Куйбишевському районі міста Донецька було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000372344/0/321609749/17820, яким визначено ТОВ «ШСУ-1» суму податкового зобов*язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 286372 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем - 192381грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 93991,30грн.

Відповідачем було зроблено висновок про нікчемність правочину укладеного між позивачем та ТОВ “Донстройтранс”.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В якості доказів нікчемності угоди між позивачем та ТОВ “Донстройтранс” відповідач посилається на відсутність у позивача акту приймання продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ на підприємстві, не підтвердження фактичного отримання товарів та її транспортування, недоведеність фактичного отримання товарів та його транспортування, не можливість встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати.

Не погоджуючись із прийнятим ДПІ у Куйбишевському районі міста Донецька податковим повідомленням-рішенням, позивач 25 січня 2011року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.

За змістом акту перевірки, порушення позивачем приписів Податкового кодексу України виразилося у тому, що позивач необґрунтовано сформував податковий кредит з ПДВ на суму 192381грн., до якого були включені вартість ТМЦ по податковим накладним від ТОВ «Донстройтранс».

Суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсним даного податкового повідомлення-рішення підлягають задоволенню виходячи з наступних встановлених обставин.

Так судом встановлено, що між ТОВ “ШСУ-1” (Покупець) та ТОВ “Донстройтранс” (Продавець) був укладений договір б/н від 03 серпня 2009 р. (надалі Договір).

Відповідно до умов Договору Продавець зобовязується передати у власність Покупця товар, який Покупець зобов*язується сплатити на умовах цього договору. Договором визначені вимоги до якості товару, термін постачання і порядок розрахунків, відповідальність сторін, умови внесення змін та термін дії договору, порядок вирішення суперечок.

На підтвердження виконання даного договору та постачання продукції ТОВ “Донстройтранс” позивач надав первинні документи:

- видаткові накладні №030803 від 03.08.2009р., №030804 від 03.08.2009р., №040902 від 04.09.2009р., № 040903 від 04.09.2009р., №04.09.2009р. №051003 від 05.10.2009р., №051004 від 05.10.2009р., №011101 від 01.11.2009р., №021213 від 02.12.2009р., №021212 від 02.12.2009р., №050104 від05.01.2010р., №050103 від 05.01.2010р.. №010208 ВІД 01.02.2010р., №010207 від 01.02.2010р., №010313 від 01.03.2010р., №010421 від 01.04.2010р., №010420 від 01.04.2010р., №050508 від 05.05.2010р., №030604 від 03.06.2010р., №030605 від 03.06.2010р.;

- платіжних доручень №257 від 23.11.09р., №259 від 01.12.09р., №б/н від 10.12.2009р., №277 від 28.12.09р., №280 від 28.12.09р., №б/н від 14.01.10р., №16 від 21.01.10р., №б/н від 11.02.10р., №№42 від 22.02.10р., №б/н від 25.03.10р., №67 від 25.03.10р., №б/н від 27.04.10р., №92 від 26.04.10р., №б/н від 03.08.10р.

- акти списання товарно-матеріальних цінностей та інші первинні бухгалтерські документи.

Для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи судом було призначено судову економічну експертизу.

Згідно з висновками судової економічної експертизи наданими первинними документами підтверджується факти придбання товарів позивачем, використання їх у власній господарській діяльності та обґрунтування сформованого податкового кредиту.

З огляду на те, що у позивача є всі необхідні первинні документи, які підтверджують виконання вищезазначених угод з ТОВ «Донстройтранс», а також висновки судової економічної експертизи, суд вважає, що зазначені в акті перевірки відповідача відомості не можуть бути підставою для визнання угод нікчемними.

Таким чином, відповідач не довів суду обставин, які б свідчили про нікчемність договорів, укладених позивачем з ТОВ «Донстройтранс».

Натомість, позивачем надано достатній обєм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про звязок витрат по придбанню товарів за вказаними договором із господарською діяльністю ТОВ «Донстройтранс», фактичне використання товару у його власній господарській діяльності.

Як зазначалося судом вище, за наслідками господарських операцій поставки по вказаним договорів ТОВ «Донстройтранс» були оформлені та видані позивачу податкові накладні. Контрагент позивача є платниками податку на додану вартість, що не спростовується кожною стороною. Таким чином, вказані підприємства мали право видавати податкові накладні позивачу.

Суми податку на додану вартість за цими податковими накладними позивач відніс до складу податкового кредиту з цього податку, що підтверджено податковими деклараціями з податку на додану вартість за податковий період.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

П.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України №168/97-ВР передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно до пп.7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.3.1. п.7.2 ст.7 Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп.7.2.6. п.7.6 ст.7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Як встановлено судом вище, оплата за товари, поставлені позивачу є витратами, понесеними у звязку із здійсненням господарської діяльності підприємства, а також діяльність щодо відносин позивача із цими контрагентом, є такою, що повязана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), у звязку з чим є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Таким чином, з урахуванням наведених правових норм та наданих письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи, у звязку з чим є необґрунтованим у даному випадку донарахування податковим органом позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням № 0000372344/0/321609749/17820 від 28.10.2010 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов*язання з податку на додану вартість у сумі 286372 грн. 30 коп., в тому числі за основним платежем - 192381грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 93991,30грн.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Як передбачено п.п. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про державну податкову службу в Україні ” органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, відповідач при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваного податкового рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано але необґрунтовано, тобто не з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ДПІ у Куйбишевському районі м.Донецька не довела у повній мірі правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, тому суд вважає позовні вимоги в частині визнання його недійсним обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Втім, позивачем не було доведено неправомірність дій податкового органу, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно ст.94 КАС України з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 3.40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ШСУ-1» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м.Донецька про визнання неправомірними дій та визнання недійсним податкового повідомлення рішення № 0000372344/0/321609749/17820 від 28.10.2010 року - задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення № 0000372344/0/321609749/17820 від 28.10.2010 року.

Врешті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3.40 грн.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 08 лютого 2012 року у присутності представників сторін.

Повний текст постанови виготовлений 10 лютого 2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Суддя Стойка В. В.