Рішення № 21786414, 27.02.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2012 р. Справа № 5023/10205/11

вх. № 10205/11

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Рильова В.В.

суддя Светлічний Ю.В.

при секретарі судовогозасідання Лобов Р.М.

за участю представників сторін:

позивача - позивача - ОСОБА_1, дов. №172/8 від 23.12.11р.

Представник відповідача - ОСОБА_2, дов. №3 від 22.04.10р.

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Гіпротракторосільгоспмаш" , м. Харків

до Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі міста Харкова, м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ВАТ «Головний інститут по проектуванню заводів тракторного автомобільного та сільськогосподарського машинобудування» (“Гіпротракторосільгоспмаш”) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача Управління пенсійного фонду в Дзержинському районі м. Харкова заборгованості з орендної плати в сумі 206396,88 грн., 3% річних в сумі 3598,63 грн., та інфляційні витрати в сумі 366,62 грн., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті судового збору.

Вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за договором оренди № 165-Арн від 01.01.2011 року щодо своєчасного внесення орендної плати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 грудня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19 грудня 2011 року об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 грудня 2011 року розгляд справи відкладено на 10 січня 2012 року об 11:40 год.

28 грудня 2011 року відповідач через канцелярію суду надав заперечення на позовну заяву (вх. № 37595), в яких проти позову заперечує повністю та просить відмовити в його задоволенні в обґрунтування заперечень надав документи, які судом долучені до матеріалів справи.

04 січня 2012 року, позивач, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 128), яка судом задоволена, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

10 січня 2012 року, відповідач, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 306), яка судом задоволена, надані відповідачем документи судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10 січня 2012 року оголошувалась перерва до 24 січня 2012 року о 10:40 год.

23 січня 2012 року, позивач, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 1307), яка судом задоволена, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

24 січня 2012 року, відповідач, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 1425), яка судом задоволена, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24 січня 2012 року оголошувалась перерва до 06 лютого 2012 року об 11:30 год.

06 лютого 2012 року відповідачем через канцелярію суду надані доповнення до заперечення (вх. № 2446), які судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 лютого 2012 року для розгляду справи 5023/10205/11 призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 06 лютого 2012 року, задоволено клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи; для розгляду даної справи призначено судову колегію у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Светлічний Ю.В., Рильова В.В.

Відповідно до п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, розгляд справи починається заново в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

У судовому засіданні 06 лютого 2012 року оголошувалась перерва до 27 лютого 2012 року о 10:30 год.

У призначеному судовому засіданні 27 лютого 2012 року позивач позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у наданих запереченнях на позов.

Присутні у судовому засіданні позивач та відповідач пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 січня 2011 року між ВАТ "ГІПРОТРАКТОРОСІЛЬГОСПМАШ" ( далі позивач, орендодавець) та Управлінням Пенсійного фонду в Дзержинському районі м. Харкова (далі відповідач, орендар) укладено Договір оренди № 165-Арн (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого, позивач (орендодавець) надає орендарю в тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, загальною площею 1200м кв., що розташовані у нежитловій будівлі за адресою м. Харків, проспект Леніна, 40 для використання Орендарем для розміщення конторських приміщень (п. 1.1, 1.2 договору).

Факт передачі приміщення в оренду підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами 01 січня 2011 року та скріплений їх печатками.

Відповідно до п.4.1. Договору оренди, за орендоване приміщення орендар сплачує орендодавцю договірну ціну за місяць, виходячи із погоджувального протоколу, який є невід'ємною частиною договору. Оплата орендної плати проводиться щомісячно не пізніше 10-го числа поточного місяця. При цьому, погоджувальним протоколом від 01.01.2011 р. сторони встановили, що за орендоване майно орендар сплачує орендну плату з 01 січня 2011 року із розрахунку за 1 кв. м. - розрахунку 38,10 грн. у т.ч. ПДВ 20%.

01 січня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до договору оренди № 165-Арн від 01.01.2011 р., якою сторони домовились, що орендодавець додатково надає в оренду нежитлові приміщення 0-го поверху у нежитловій будівлі за адресою м. Харків, проспект Леніна, 40, площею 105,00 кв.м., що надаються Орендарю для зберігання документації. Пунктом 2 зазначеної додаткової угоди, сторони погодили, що умови оренди, узгоджені в Договорі оренди № 165-Арн від 01.01.2011р. поширюються і надані в оренду за зазначеною угодою приміщення (0-го поверху площею 105 м.кв. ). Погоджувальним протоколом від 01.01.2011 р. сторони визначили розмір орендної плати за оренду додатково орендованого приміщення 0-го поверху площею 105 м кв. із розрахунку 17,10 грн. за 1 м кв.

Факт передачі приміщення в оренду за додатковою угодою № 1 підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна, підписаним сторонами 01 січня 2011 року та скріплений їх печатками.

Згідно з п.2.1. Договору, строк дії Договору оренди встановлено з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року, та зазначено, що після спливу строку дії даного договору, договір припиняється (не пролонгується), а можливі наступні орендні відносини регулюються при укладенні нового договору оренди.

Відповідно до п.2.2. Договору оренди, дія договору припиняється, зокрема по закінченню строку дії договору.

Як встановлено п.5.1.8. та п.3.3. Договору оренди, Орендар повинен не пізніше дня припинення дії даного договору повернути Об'єкт оренди Орендодавцю за Актом приймання -передачі.

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутністю заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, якій був раніше встановлений договором.

Як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем у судових засіданнях, після закінчення строку дії Договору оренди, тобто після 28 лютого 2011 року, відповідач орендовані приміщення позивачу не повернув та продовжував користуватись ними протягом березня 2011 року, квітня 2011 року, травня 2011 року, червня 2011 року та частково липня 2011 року (до 13 липня 2011 року включно). Платіжним дорученням № 3562 від 07.04.2011 р. Відповідач здійснив часткову оплату за оренду приміщень за березень 2011 року в сумі 1795,50 грн. та платіжним дорученням № 3563 від 07.04.2011 р. здійснив часткову оплату за оренду приміщень за квітень 2011 року в сумі 1795,50 грн., зазначивши у якості підстави оплати Договір № 165 - Арн від 01.01.2011р., що підтверджується реєстром платіжних документів обслуговуючого банку Позивача від 07.04.2011 року.

Вищевказані платежі позивачем приймалися, про що позивач прямо вказує у позовній заяві.

Фактично користування Відповідачем орендованими приміщеннями за Договором оренди № 165-Арн від 01.01.2011р. та Додатковою угодою №1 припинилося 13 липня 2011 року, у зв'язку із укладенням сторонами Договору про закупівлю послуг з оренди нежитлових приміщень від 14.07.2011р. стосовно того ж об'єкту оренди.

Зазначені факти встановлені рішенням господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2011 року у справі № 5023/7483/11 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Гіпротракторосільгоспмаш" , м. Харків до Управління Пенсійного Фонду України в Дзержинському районі міста Харкова про стягнення неустойки за вищезазначеним договором оренди.

Отже, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", яке є в силу ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, визначено, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1 Конвенції, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ("Брумареску проти Румунії", § 61)".

Відповідно до вимог ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору у встановленому діючим законодавством порядку та доказів передачі орендованого майна, зокрема акту прийому - передачі орендованого майна після закінчення строку дії договору, суд вважає, що договір оренди № 165-Арн від 01.01.2011 р. станом на 13 липня 2011 року був діючим.

Позивач вказує, що ним свої зобовязання за договором оренди виконані належним чином, проте, відповідач свої зобовязання за договором виконував неналежним чином, оплату за оренду приміщень здійснював не у повному обсязі, внаслідок чого за період з березня 2011 року по липень 2011 року, станом на т01.12.2011 року у відповідача перед позивачем виникла заборгованість з орендної плати у розмірі 206396,88 грн., що і стало підставою позивачу для звернення з відповідним позовом до господарського суду Харківської області.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Колегією суддів встановлено, що у даній справі предметом спору є стягнення з відповідача орендної плати за фактичне користування ним приміщеннями, переданих йому позивачем на підставі господарського договору - договору оренди № 165-Арн від 01 січня 2011 року.

Відповідач помилково вважає, що, оскільки він є органом державної влади, то спірні правовідносини регулюються тільки Законом України «Про здійснення державних закупівель», та до них не застосовуються норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, з огляду на таке.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням ( ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України органи державної влади набувають і здійснюють цивільні права і обовязки у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обовязковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Вказаний вище договір оренди № 165-Арн від 01 січня 2011 року, укладений між ВАТ "ГІПРОТРАКТОРОСІЛЬГОСПМАШ" (позивачем у справі) та Управлінням Пенсійного фонду в Дзержинському районі м. Харкова (відповідачем у справі) на час винесення рішення є чинним та недійсним судом не визнавався.

Законом України «Про здійснення державних закупівель» (далі - Закон) встановлено, що цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Метою цього Закону є створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, забезпечення раціонального та ефективного використання державних коштів.

В статті 1 зазначеного Закону наведені значення термінів, зокрема, послугою є будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-дослідні або дослідно-конструкторські розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренду), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт; а, предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, які накуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі і на які учасникам дозволяється подавати пропозиції конкурсних торгів (кваліфікаційні, цінові пропозиції) або пропозиції на переговорах у разі застосування процедури закупівлі в одного учасника.

При цьому, дія цього Закону застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (в будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень.

Цей Закон застосовується до підприємств, визначених у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, у разі якщо підприємства відповідають хоча б одній з таких ознак:

1) підприємство користується податковою пільгою, передбаченою податковим, митним законодавством України, - протягом користування такою пільгою;

2) підприємство відповідно до закону звільнено від обов'язку сплачувати заборгованість перед бюджетами, за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за зобов'язаннями перед фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування - протягом календарного року від дати такого звільнення;

3) отримує пряму або опосередковану бюджетну підтримку, в тому числі у вигляді компенсації частини витрат або відшкодування відсотків за кредитами, - протягом календарного року від дати одержання бюджетної підтримки ( ст. 2 Закону ).

З аналізу вищезазначених правових норм Закону вбачається, що вони не містять положень щодо звільнення будь-якого субєкту державних закупівель від належного виконання укладених та дійсних господарських зобовязань.

Таким чином, наведені обставини справи, з урахуванням приписів чинного цивільного законодавства, дають підстави колегії суддів дійти висновку про те, що між сторонами, існують договірні зобовязання, які мають виконуватись відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

На підставі вказаного, саме відповідач у даних відносинах є рівноправним учасником договірних відносин, який відповідно до погоджених сторонами умов договорів має певні зобовязання перед своїм контрагентом, а саме, обовязок сплатити орендну плату за користування переданими йому нежитловими приміщеннями.

За період з березня 2011 року по липень 2011 року за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 206396,88 грн., внаслідок неналежного виконання зобовязання по сплаті орендної плати за договором оренди нежилого приміщення.

Дана заборгованість підтверджена матеріалами справи та визнана відповідачем у повному обсязі.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 206396,88 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобовязання з оплати орендної плати за договором оренди № 165-Арн, який був укладений між сторонами по справі 01 січня 2011 року.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, колегія суддів визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 206396,88 грн. заборгованості з орендної плати, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем зобов'язання по договором оренди та додаткової угоди до нього на заборгованість з орендної плати, за період з 11.03.2011 року по 01.12.2011 року включно нараховано 3% річних в розмірі 3598,63 грн., та за період з березня 2011 року по листопад 2011 року включно інфляційні витрати у розмірі 366,62 грн., розрахунок яких перевірено судом з урахуванням вимог діючого законодавства та які підлягають стягненню з відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, п. 5 ст. 81 , статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду в Дзержинському районі м. Харкова ( код ЄДРПОУ 22655247, місцезнаходження 61166, м. Харків, просп. Леніна, 40; п/р 256053032098 в ХОУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 351823) на користь Відкритого акціонерного товариства «Головний інститут по проектуванню заводів тракторного, автомобільного та сільськогосподарського машинобудування» («ГІПРОТРАКТОРОСІЛЬГОСПМАШ») (місцезнаходження: 61166, м. Харків, просп. Леніна, б.40 Код ЄДРПОУ 00236903; п/р 26006820014602 у відділенні №20 банку «Грант» м. Харкова, МФО 351607) 206396,88 грн. заборгованості з орендної плати; 3% річних в розмірі 3598,63 грн., інфляційні витрати у розмірі 366,62 грн. та судовий збір у розмірі 4207,24 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя Аюпова Р.М.

суддя Рильова В.В.

суддя Светлічний Ю.В.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 03 березня 2012 року

справа № 5023/10205/11