Постанова № 21782491, 01.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2012 р. Справа № 5023/9425/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

третя особа - Хорольська Г.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова (вх. № 31 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 14.12.11 р. у справі № 5023/9425/11

за позовом ТОВ "Торгівельно-промислова компанія "Технопром"

до ТОВ "ТМК"

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова

про визнання недійсним правочинів

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 р. ТОВ “ТПК “Технопром” звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення заборгованості у сумі 4500 грн. за договорами підряду та поставки, які позивач вважав укладеними та дійсними.

21.04.2011р. позивач змінив позовні вимоги та просив визнати недійсними правочини у вигляді договорів № СТП-5/05-9 від 15.05.09р., № О-6/07-09 від 20.07.09р., № МО-21/03-10 від 03.03.10р., № МО-23/03-10 від 25.03.10р., № ПНР-26/04-10 від 28.04.10р., укладені між ТОВ "ТМК" (код 24476693) та ТОВ “ТПК “Технопром”, з 15.05.09р., з 20.07.09р., з 03.03.10р., з 25.03.10р., з 28.04.10р., відповідно, визнати недійсним правочин у вигляді додаткової угоди №1 від 01.03.11р. до договору підряду № СТП-5/05-9 від 15.05.09р. укладеної між ТОВ “ТМК ”та ТОВ “ТПК “Технопром" з 01.03.10р., позивачем у заяві від 21.04.2011р. про зміну предмету позову не зазначені підстави та обґрунтування змінених позовних вимог.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Тихий П.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на те, що в момент вчинення правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 р. по справі № 5023/2765/11 апеляційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2011 р. у справі № 5023/2765/11 залишено без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2011 р. у справі № 5023/2765/11 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.10.2011 р. по справі № 5023/2765/11 касаційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 р. у справі № 5023/2765/11 задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 29.04.2011 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 у справі № 5023/2765/11 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.12.2011 р. по справі № 5023/9425/11 (суддя Жельне С.Ч.) в позові відмовлено, з посиланням на те, що в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства, зобов’язання сторонами виконувались.

Третя особа - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.

У апеляційній скарзі зазначила, що оскаржувані судові рішення безпосереднім чином стосуються прав та обов’язків ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова як контролюючого органу, яким під час перевірки було встановлено, що договори укладені між позивачем та відповідачем не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними. Отже, угоди які були укладені між сторонами спричинили штучне формування зазначеними суб’єктами господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість, порушення встановленого порядку формування валових доходів та витрат, а також податкових зобов’язань з податку на додану вартість, що безпосередньо знайшло своє відображення на дохідній частині Державного бюджету України, що є власністю держави, однак суд першої інстанції не взяв це до уваги та прийняв не законне рішення.

Представники позивача та відповідача у призначене судове засідання вдруге не з’явилися, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надали, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду скарги.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вжити необхідні заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає можливим розглянути справу без участі представників позивача та відповідача.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, встановила, що між ТОВ “ТМК” (відповідач) та ТОВ “ТОРПВЕЛЬНО ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ “ТЕХНОПРОМ” (позивач) укладений договір підряду № СТП -5/05-9 від 15.05.2009 р., за яким відповідач зобов’язався виконати пуско - налагоджувальні та монтажні роботи, а позивач, - прийняти та оплатити вказані роботи, додатковою угодою № 1 від 01.03.2010 року до договору підряду № СТП - 5/05-9 від 15.05.2009 р. встановлено, що оплата за виконані роботи здійснюється трьома простими векселями, емітентом яких є покупець загальною номінальною та договірною вартістю 450 000,00 грн.

20.07.2009 р. між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № 0-6/07-09, за яким зобов’язався поставити, а позивач прийняти та оплатити промислове обладнання, на умовах викладених в договорі.

03.03.2010 р. сторони уклали договір підряду № МО-21/03-10, за яким відповідач зобов’язався виконати для позивача будівельно-монтажні роботи з капітального ремонту та монтажу обладнання, а позивач, як замовник, зобов’язався здійснити контроль та технічний нагляд за додержанням якості, об`ємів та вартості виконуваних робіт, прийняти та оплатити вказані роботи.

25.03.2010 р. між сторонами укладений договір підряду № МО-23/03-10, за яким відповідач зобов’язався виконати для позивача будівельно-монтажні роботи з капітального ремонту та монтажу обладнання, а позивач, - здійснити контроль та технічний нагляд за додержанням якості, об`ємів та вартості виконуваних робіт, прийняти та оплатити вказані роботи.

28.04.2010 р. сторони уклали договір підряду № ПНР-26/04-10, за яким відповідач зобов’язався виконати для позивача пуско - налагоджувальні роботи, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити вказані роботи.

Отже, між позивачем та відповідачем укладені договори підряду та поставки відносини по яким регулюються нормами Цивільного Кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі п. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що умови, викладені у спірних договорахщодо предмету, ціни та строку його дії (умови, що є обов'язковими згідно зі ст. 180 ГК України) не суперечать ні чинному законодавству, ні моральним засадам суспільства та відповідають вимогам ст.ст. 638, 655, 712, 837 Цивільного кодексу України.

За приписом статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що спірні договори відповідають вимогам діючого законодавства.

ДПІ в Червонозаводському районі м. Харкова наполягала на визнанні спірних договорів недійсними через їх нікчемність, тобто вважає їх такими, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України) та в розумінні відповідних положень ст. ст. 203, 215 ЦК України передбачається визнання договору недійсними з інших підстав та мотивів, що порушують публічний порядок, тобто намагалась змінити підстави позову та визнати договори недійсними по підставам не зазначеним в позові.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 22 ГПК України визначення підстав і предмету спору є виключним правом позивача і суд не може змінювати їх на свій розсуд.

Враховуючи, що позивачем не ставилося питання про визнання спірних договорів такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочинами, тобто нікчемними, а ДПІ Червонозаводського району у м. Харкові не була стороною у справі, та не заявляла будь –яких вимог щодо нікчемності договору, у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання зазначених договорів нікчемними по мотивам зазначеним третьою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання,несе відповідальність за наявності її вини/умислу або необережності/, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, при застосуванні норм статті 228 ЦК України повинна встановлюватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 р.)

Як свідчать матеріали справи ДПІ не надані докази звернення до правоохоронних органів, докази наявності вини певних осіб, яка виражається в намірі порушити встановлений законом порядок сторонами правочину або однією зі сторін, докази притягнення винних осіб до відповідальності та звернення до суду з відповідним позовом.

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі істотні умови, що характерні для договору поставки та договорів підряду.

Відносно обставин виконання спірних договорів,то суд першої інстанції безпідставно вийшов за межи позовних вимог та вдався до дослідження документів підтверджуючих виконання договорів, в той час як предметом позову було визнання договорів недійсними без зазначення підстав позову.

Отже, у суду першої інстанції не було підстав для перевірки виконання або невиконання договорів та наявності ознак фіктивних правочинів.

Колегія суддів вважає, що в зв’язку з тим, що позивач просив визнати договори недійсними без зазначення підстав позову та обґрунтування своїх вимог,підставою позову не було визнання зазначених договорів нікчемними,тобто такими що порушують публічний порядок, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу з задоволенні позову.

Одночасно вважаємо, що наявність вказаного рішення суду ніяким чином не позбавляє ДПІ права звернутися в установленому законом порядку до суду з позовом про визнання спірних договорів нікчемними або недійсними та застосування наслідків їх нікчемності з інших підстав.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що третьою особою не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а мотиви третьої особи не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст.15,16, 204, 215, 655, 712, 837 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 14.12.2011 р. по справі № 5023/9425/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Повний текст постанови підписаний 02.03.2012 р.