Постанова № 21780508, 22.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.12 Справа № 5015/6054/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: головуючий суддя

Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Мурська Х.В.,

при секретарі судового засідання Швець О.В.

за участю представника позивача Рабомізо Н.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Агросоюз-Захід»на рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року у справі № 5015/6054/11 порушеній за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОПОС – торг»до приватного підприємства «Агросоюз-Захід»про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Львівської області (суддя Р.Матвіїв) рішенням від 28 листопада 2011 року, постановленим по справі №5015/6054/11 позов задовольнив повністю, стягнув з відповідача на користь позивача 13253,18 грн. основного боргу та 8175,95 грн. штрафу, 255,00 грн. сплаченого державного мита та 236,00 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із рішенням, приватне підприємство «Агросоюз-Захід»подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року, просить оскаржене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скаржник посилається на порушення судами норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України, а саме зазначає, що судом першої інстанції не було враховано клопотання сторони (відповідача у справі) про відкладення розгляду справи та порушено основи господарського судочинства, зокрема, рівності перед законом та судом і змагальності судового процесу.

Львівський апеляційний господарський суд ухвалою від 23 січня 2012 року прийняв апеляційну скаргу приватного підприємства «Агросоюз-Захід»на рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року у справі №5015/6054/11 до свого провадження, призначив розгляд справи та зобов’язав скаржника до дати судового засідання надати суду докази оплати судового збору у розмірі та в порядку, встановленому законом України «Про судовий збір».

22 лютого 2012 року позивач подав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, а твердження скаржника –безпідставними та необґрунтованими. У спростування тверджень скаржника позивач зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції скаржник здійснив часткове погашення боргу, після чого позивач уточнив позовні вимоги і зменшив їх розмір. Такі дії скаржника можна трактувати як визнання ним боргу перед позивачем. Також, позивач звертає увагу на те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Також позивач повідомляє, що на момент звернення відповідача із апеляційною скаргу до суду, останнім не було здійснено оплати товару.

Про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлені належним чином, про що є докази у справі.

У судове засідання з’явився представник позивача, який надав пояснення у справі, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без розгляду з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, позивач вважає, що відповідач (скаржник) зловживає наданими законом процесуальними правами з метою невиконання своїх обов’язків, заперечив проти відкладення розгляду спору.

Відповідач (скаржник) не забезпечив участі представника у судове засідання, про причини не повідомив, жодних клопотань чи пояснень не подав.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішив розглядати апеляційну скаргу за наявними за відсутності скаржника у порядку встановленому статтею 75 Господарсько-процесуального кодексу України.

Заслухав пояснення позивача, розглянув матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевірив законність і обґрунтованість рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року у справі № 5015/6054/11 у повному обсязі, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з урахуванням наступного.

З матеріалів справи №5015/6054/11 слідує, що з метою забезпечення процесуальних прав сторін та для надання можливості відповідачу виконати вимоги ухвали господарського суду Львівської області від 17 жовтня 2011 року суд першої інстанції відклав розгляд справи та попередив сторони про те, що клопотання, пояснення, витребувані судом докази та інші документи сторони повинні подати за 3 дні до початку судового засідання та довів до відома сторін, що згідно з п. 5 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України за ухилення від виконання дій, покладених господарським судом, з винної сторони може бути стягнутий штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а справа, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України може бути розглянута за наявними у ній матеріалами.

Проте, відповідач повторно в судове засідання не з’явився, натомість, подав клопотання № 105 від 25 листопада 2011 року про відкладення розгляду справи. Суд відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду, оскільки суд має достатньо доказів для вирішення спору по суті, а у відповідача було достатньо часу для подання додаткових доказів, заперечення чи спростування позову. Крім цього, відповідач не зазначив у клопотанні поважності причин неможливості забезпечити участь представника у судове засідання.

Як установлено статтею 42 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В силу статті 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Процесуальна рівність сторін забезпечується, зокрема, ст. 22 ГПК, відповідно до якої сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторонам надаються рівні процесуальні можливості, зокрема, у зверненні до суду - якщо позивач звернувся з позовом, відповідач вправі подати зустрічний позов; під час розгляду справи - сторони мають рівні процесуальні права щодо подання клопотань, заяв чи заперечень, надання доказів, висловлювання своїх міркувань щодо судового розгляду та інше.

Порушенням процесуальної рівності сторін є розгляд справи за відсутності сторони, належним чином не повідомленої про слухання справи.

Господарський суд зобов'язаний забезпечити рівні можливості сторін, зокрема, у надані суду пояснень, доказів, клопотань, участі в судовому засіданні; не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов'язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.

Статтею 77 ГПК України унормовано, що суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Змагальність полягає в тому, що сторони у визначених процесуальним законом способі та формі належними і допустимими доказами доводять суду свою позицію. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів.

Будучи належним чином повідомленим про розгляд справи відповідач не надав суду відзиву на позовну заяву та інші документи витребувані судом, не з’явився у судове засідання, а у клопотанні (а.с. 35) не пояснив поважності причин неможливості забезпечити участь в судовому засіданні представника, не назвав особи представника, а також не пояснив причин неподання ним відзиву на позов чи спростування або заперечення позовних вимог.

Отже, місцевий господарський суд забезпечив сторонам реальну можливість для здійснення прав і виконання обов’язків, передбачених ст. 22 ГПК - сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і у доведенні їх переконливості.

З огляду на викладене, при прийнятті рішення суд першої інстанції забезпечив дотримання процесуальних прав відповідно до вимог положень передбаченими ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно, рішення суду постановлене із дотримання вимог ст. 129 Конституції України і повинне бути залишеним в силі внаслідок справедливої процедури його прийняття.

Викладене спростовує викладені в апеляційній скарзі твердження відповідача про недотримання судом першої інстанції приписів статтей 42, 43 ГПК України при ухваленні оскарженого рішення.

За приписами статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Господарський суд Львівської області прийшов до висновку про те, що вимога позивача про стягнення заборгованості у сумі 25429,13 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно з ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, в силу ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання.

Відповідно до вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник, в силу ст. 612 цього ж Кодексу, вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Стаття 611 Цивільного кодексу України визначає що, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України). В процесі укладення господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарський договір вважається укладеним якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо о усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з матеріалами справи 11 квітня 2011 року сторони уклали договір поставки товару №110411, відповідно до якого постачальник (позивач по справі) зобов’язався протягом дії договору передавати покупцеві (відповідачу по справі) у власність товар за цінами, в асортименті та в кількості, що погоджується сторонами в накладних або специфікаціях, які є невід’ємною частиною договору, а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити його на умовах, встановлених цим договором. Предметом поставки цього договору, відповідно до п.1.3 договору, є: охолоджені та заморожені елементи м’яса свинного та яловичого, свинина охолоджена та заморожена в напівтушах 2 категорії, розділка свинна, сало свиняче, субпродукти свинні та яловичі, та інший товар, згідно специфікації на кожну окрему партію товару.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що покупець проводить оплату за товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника - стовідсоткова попередня оплата, або на умовах, узгоджених в сертифікації, на кожну окрему партію товару. Специфікації є невід’ємною частиною даного договору.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару (блоки із м’яса яловичих голів заморожених у розмірі –1792,50 кг. на суму 27253,18 грн. що підтверджується: актом приймання-передачі товару по кількості і якості від 22 липня 2011 року; специфікацією №11324 від 22 липня 2011 року; видатковою накладною № РН - 0011324 від 22 липня 2011 року; довіреністю на отримання товару № 136 від 22 липня 2011 року.

Відповідно до специфікації №11324 від 22 липня 2011 року до договору поставки товару №110411 від 11 квітня 2011 року, погодженої сторонами, відповідач зобов’язався провести стовідсоткову оплату за товар до 25 липня 2011 року.

Оскільки оплата за товар в узгоджений сторонами строк не була здійснена, позивач звернувся до відповідача із вимогою №94 від 11 серпня 2011 року про сплату 27253,18 грн. боргу в семиденний строк, після чого відповідач сплатив частину заборгованої суми, а саме 14000 грн. Станом на 05 жовтня 2011 року заборгованість відповідача становила 17253,18 грн. і позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вищезазначеної суми, штрафу в розмірі 8175,95 грн., розрахованого з наведеної суми на підставі п. 4.2.2. договору.

Після порушення провадження у справі відповідач сплатив ще 4000,00 грн., відтак стягувана сума зменшилась і становила 13253,18 грн., про що позивач повідомив суд шляхом подання заява про уточнення позовних вимог, в якій зменшив суму позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Таким чином, на момент розгляду справи судом першої інстанції сума основного боргу відповідача перед позивачем становила 13253,18 грн., доказів її сплати суду не надано, тому цю суму суд стягнув з відповідача.

Щодо 8175,95 грн. штрафу.

Укладаючи договір поставки №110411 від 11 квітня 2011 року, сторони дійшли згоди щодо всіх його істотних умов та взяли на себе зобов’язання з їх виконання. В тому числі сторони при укладенні договору у встановленому законом порядку погодили й п.4.2.2., яким передбачено, що у разі порушення грошових зобов'язань зі сторони покупця, тобто у разі прострочення термінів оплати, погоджених сторонами в специфікації більш ніж 7 календарних днів, покупець сплачує штраф 30% від неоплаченого товару.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про підставність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення штрафу у розмірі 8175 грн. 95 коп. Розмір штрафу обрахований відповідно до п. 4.2.2. договору поставки товару від 11 квітня 2011 року №110411 та становить 30% від боргу в сумі 17253,18 грн., що існував на момент 05 жовтня 2011 року, коли позивач звернувся до суду із позовом.

Верховний суд України у постанові від 22 листопада 2010 року у справі №14/80-09-2056 вказав, що суб’єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання зобов’язань встановленням окремого виду відповідальності –договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань. Єдина вимога є та, що цей договір або його умови не повинні суперечити законодавству України. Як зазначає стаття 627 Цивільного кодексу України під поняттям “свобода договору” розуміється, що сторони є вільними: 1) в укладенні договору, 2) у виборі контрагента, 3) у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Означені положення й було дотримано сторонами при укладенні та підписанні договору поставки товару №110411 від 11 квітня 2011 року, зокрема щодо нарахування штрафу в розмірі 30% від не оплаченого товару (п. 4.2.2. договору).

Таким чином, рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не назвав і не надав суду ні доказів виконання ним договірних зобов’язань, ні доказів необґрунтованості, незаконності чи безпідставності рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року у справі №5015/6054/11.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що господарський суд Львівської області на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів встановив фактичні обставини справи та дав їм відповідну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Щодо судового збору.

За приписами ст. 4 закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції необхідно сплатити 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до вимог ст. 9 закону України «Про судовий збір»судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Станом на 01 січня 2012 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1073,00 грн., відтак з урахуванням оспорюваної суми ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року у справі №5015/6054/11 становить 804,75 грн.

Натомість за подання означеної апеляційної скарги відповідач сплатив 738,75 грн. судового збору, що підтверджено квитанцією №33 від 09 грудня 2011 року (а.с. 91). Доказів сплати решти необхідної суми судового збору (66,00 грн.) скаржник до апеляційної скарги не додав, про що складено відповідний акт (а.с. 107, 108).

Львівський апеляційний господарський суд вимагав, проте відповідач не надав доказів сплати судового збору в повній сумі. Тому з відповідача необхідно стягнути до спеціального фонду Державного бюджету України 66,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 28 листопада 2011 року у справі №5015/6054/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Агросоюз-Захід»без задоволення.

Стягнути з приватного підприємства «Агросоюз-Захід»(м. Львів, вул. Героїв УПА, 73; ідентифікаційний код 33252578) до спеціального фонду Державного бюджету України 66,00 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.

суддя Мурська Х.В.