Постанова № 21780286, 21.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.12 Справа № 15/91/5022-1531/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддяБонк Т. Б.

суддіБойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Чорній

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник

від відповідача 1 (апелянта) ОСОБА_3; ОСОБА_4 представник

від відповідача 2 не зявився

від третьої особи не зявився

розглянув апеляційну скаргу CПД-ФО ОСОБА_3, м. Тернопіль, б/н і б/д

на рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2011 р. (суддя Бучинська Г. Б.)

у справі № 15/91/5022-1531/2011

за позовом Обслуговуючого кооперативу «Рибне господарство «Бузок», с. Городище, Зборівський район, Тернопільська область

до відповідача 1 CПД-ФО ОСОБА_3, м. Тернопіль

до відповідача 2 Зборівської районної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 Головне управління Держкомзему у Тернопільській області, м. Тернопіль

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.12.2011 р. у справі № 15/91/5022-1631/2011 частково задоволено позовні вимоги Обслуговуючого кооперативу «Рибне господарство «Бузок», с. Городище, Зборівський район, Тернопілська область, визнано недійсним договір оренди водного обєкта (ставка) від 04.06.2008 р., укладеного між Зборівською районною державною адміністрацією та СПД-ФО ОСОБА_3, в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.10.2002 р. в позові відмовлено, з СПД-ФО ОСОБА_3 на користь позивача стягнуто 21, 25 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, зі Зборівської районної державної адміністрації на користь позивача стягнуто 21, 25 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду мотивоване тим, що укладені сторонами у справі договори оренди земельної ділянки та водного обєкта (ставка) не відповідають вимогам чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації правочинів. При цьому, договір оренди земельної ділянки суд вважає неукладеним з огляду на відсутність його державної реєстрації, у звязку з чим в позові про визнання недійсним цього договору відмовив.

У своїй апеляційній скарзі відповідач 1 просить змінити дане рішення в частині п.п. 1 та 2 резолютивної частини рішення та викласти їх в новій редакції, а саме відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що в оскаржуваному рішенні не наведено жодного факту, який свідчив би про порушення прав чи інтересів позивача при укладенні договору оренди водного обєкта.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів оренди, позивач посилається на те, що умовами договору від 24.10.2002 р. передбачено, що останній набуває чинності з моменту державної реєстрації в Зборівській районній державній адміністрації, а також передбачає обов'язковість його нотаріального посвідчення. Відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі укладаються в письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Даним законом передбачено, що договори укладаються за типовими формами, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Водночас, укладений між відповідачами договір оренди земельної ділянки від 24.10.2002 р. нотаріально не засвідчений та не зареєстрований, а сам договір оренди земельної ділянки від 24.10.2002 р. не відповідає типовій формі, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від17.03.1993 р. № 197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею» (в тому числі на умовах оренди). Щодо договору оренди водного обєкта (ставка) від 04.06.2008 р., позивач зазначає, що відповідно до листа Головного управління Держкомзему у Тернопільській області № 32-50-К-390 від 29.09.2011 р., будь-які відомості про проведення державної експертизи даного договору відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Городищенської сільської ради Зборівського району № 4 від 07.08.2002 р. «Про згоду на передачу в оренду ставка» вирішено надати згоду на передачу в оренду землі водного фонду загальною площею 25, 59 га, з них площа ставка 18, 6 га за межами населеного пункту с. Городище для риборозведення строком на 25 років (п. 2 рішення).

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 352 від 23.12.2002 р. «Про надання в оренду ставка в с. Городище» надано в оренду СПД-ФО ОСОБА_3 водний обєкт в с. Городище Зборівського району загальною площею 25, 59 га для риборозведення строком на 25 років.

Судом встановлено, що 24.10.2002 р. між Зборівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та СПД-ФО ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації № 352 від 23.10.2010 р. «Про надання в оренду ставка» передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування земельну ділянку загальною площею 25, 59 га, яка розташована на території Городищенської сільської ради Зборівського району, в тому числі: водне дзеркало 18, 6 га, землі під гідротехнічними спорудами 0, 30 га, багаторічних насаджень 0, 63 га, болото 2, 65 га, пасовищ 2, 49 га, порушені землі 0, 92 га згідно плану користування, що додається (п. 1.1 договору).

Також 04.06.2008 р. між Зборівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та СПД-ФО ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди водного обєкта (ставка), згідно умов якого орендодавець надає на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 23.10.2002 р. № 352 «Про надання в оренду ставка в с. Городище», а орендар приймає в строкове платне користування водний обєкт (ставок), (надалі обєкт оренди), який знаходиться за адресою: Тернопільська область, Зборівський район, с. Городище (п. 1.1 договору).

Сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту державної реєстрації в Зборівській районній державній адміністрації, а згідно п. 9.3, даний договір нотаріально посвідчується.

Також із матеріалів справи вбачається, що головне управління держкомзему у Тернопільській області листом № 32-50-К-390/4711 від 29.09.2011 р., повідомило, що у СПД-ФО ОСОБА_3, АДРЕСА_2, відсутня будь-яка землевпорядна документація, у звязку з чим останній не орендує земельної ділянки. Щодо договору оренди ставка повідомило, що розпорядження голови райдержадміністрації прийняте без врахування процедури набуття права оренди.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Згідно ч. 3 ст. 47 ЦК Української РСР, нотаріальне посвідчення угод обовязкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього кодексу.

Відповідно до ст. 48 ЦК Української РСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Також ст. 18 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Ч. 2 ст. 125 ЗК України (в редакції чинній на момент укладення договору) встановлено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Договір оренди, відповідно до законодавства, повинен бути нотаріально посвідченим (п. 7 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.1998 р.). Датою реєстрації договору оренди у Книзі записів є дата засвідчення факту державної реєстрації (п. 14 Порядку).

Отже, відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 2 ст. 125 ЗК України, ст. 18 Закону України «Про оренду землі», постанови Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.1998 р. «Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі»(чинної на момент укладення договору), є укладеним з моменту такої реєстрації.

Суд першої інстанції встановив, договір оренди землі від 24.10.2002 р. не був зареєстрований у встановленому законом порядку, тому дійшов висновку, що даний договір є неукладеним. А оскільки недійсною може бути визнана лише укладена угода, то в частині визнання недійсним договору оренди землі від 24.10.2002 р. суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до п. 8 Тимчасового положення про порядок передачі земель водного фонду Зборівського району в оренду юридичним та фізичним особам, затвердженого рішенням Зборівської районної ради № 153 від 26.09.2000 р., на який посилається відповідач 2, договір оренди земель водного фонду в обовязковому порядку реєструється відповідною державною адміністрацією та нотаріально посвідчується.

Ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, суд першої інстанції, визнаючи недійсим договір оренди водного обєкта, мотивував своє рішення відсутністю державної експертизи та державної реєстрації правочину, а також невідповідністю типовій формі.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договори оренди земельної ділянки та оренди водного обєкта, не будучи стороною за цими договорами, зобов'язаний довести, яким чином оспорювані ним договори порушують (зачіпають) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, зобовязаний перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України, є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст. 1 ГПК України, особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Однак, звертаючись до суду із даним позовом, позивач всупереч наведених вище вимог, не наводить, в чому полягає порушення його прав та законних інтересів, для захисту яких він звернувся до суду.

В судовому засіданні представник позивача обґрунтував порушення його права делегуванням представництва і захистом інтересів територіальної громади с. Городище, які порушуються відповідачем 1 в результаті оренди ним ставка.

Проте, така мотивація позивача не може бути взята до увага, оскільки не доводить порушення саме його прав чи законних інтересів укладеним и договорами оренди земельної ділянки та водного обєкта.

Крім цього, згідно статуту обслуговуючого кооперативу Рибне господарство «Бузок», зареєстрованого 29.09.2011 р. (а. с. 20), кооператив створений трьома засновниками з метою створення належних умов членам (асоційованим членам) кооперативу, на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, для здійснення ними підприємницької діяльності, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Оскільки позивачем не доведено, а апеляційним судом не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача вчиненими правочинами, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, скасувавши рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди водного обєкта (ставка) від 04.06.2008 р. Щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.10.2002 р., то апеляційна інстанція дійшла висновку про залишення рішення господарського суду в цій частині без змін, проте, з підстав відсутності порушеного права та законного інтересу позивача вчиненим правочином.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Керуючись ст.ст. 99, 101 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Cубєкта підприємницької діяльності фізично особи ОСОБА_3, м. Тернопіль задоволити.

2.Рішення господарського суду Тернопільської області від 02.12.2011 р. у справі № 15/91/5022-1631/2011 скасувати в частині задоволення позовних вимог Обслуговуючого кооперативу «Рибне господарство «Бузок», с. Городище, Зборівський район, Тернопільська область про визнання недійсним договору оренди водного обєкта (ставка) від 04.06.2008 р. скасувати. В цій частині прийняти нове рішення.

В позові Обслуговуючого кооперативу «Рибне господарство «Бузок», с. Городище, Зборівський район, Тернопільська область до Cубєкта підприємницької діяльності фізично особи ОСОБА_3, м. Тернопіль та до Зборівської районної державної адміністрації про визнання недійсними договору оренди водного обєкта (ставка) від 04.06.2008 р., укладеного між Зборівською районною державною адміністрацією та Cубєкта підприємницької діяльності фізично особи ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Рибне господарство «Бузок», вул. Східна, 3, с. Городище, Зборівський район, Тернопільська область (ЄДРПОУ 37345765) на користь Cубєкта підприємницької діяльності фізично особи ОСОБА_3, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 537 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

3.Господарському суду Тернопільської області видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

4.В решті рішення залишити без змін.

5.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддяБонк Т. Б.

СуддяБойко С. М.

СуддяМарко Р. І.

Повний текст постанови виготовлений 24.02.2012 р.