Рішення № 21779113, 28.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2/18928.02.12 За позовомПриватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

ДоПриватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

Треті особи 1) Головне управління юстиції в Одеській області;

2) ОСОБА_1

Простягнення 9703,94 грн. Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Сидорова Ю.С.

Від відповідача Пінчук А.А.

Від третіх осіб не зявилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 9703,94 грн.

Ухвалою від 10.10.2011р. Господарським судом міста Києва порушено провадження у справі №2/189.

Представниками сторін в судовому засіданні 25.10.11р. надано суду документи на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2011р. про порушення провадження у справі; відповідачем надано відзив на позов.

В судовому засіданні 25.10.11р. судом було оголошено перерву на 01.11.11р.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 31.10.11р. в звязку з перебуванням судді Домнічева І.О. на лікарняному та з метою дотримання процесуальних строків, було вирішено передати дану справу для розгляду судді Самсін Р.І.

Ухвалою від 01.11.11р. розгляд справи було призначено на 06.12.2011р.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 08.11.11р., в звязку з виходом судді Домнічевої І.О. з лікарняного, було вирішено передати дану справу від судді Самсіна Р.І. для розгляду судді Домнічевій І.О.

Ухвалою від 06.12.11р. суд зобовязав сторони надати суду письмові документально та нормативно обґрунтовані пояснення по суті спору, з врахуванням позиції Верховного Суду України, що викладена в Постанові від 07.11.11р. по справі № 48/562 Господарського суду міста Києва; залучив до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління юстиції в Одеській області та ОСОБА_1, та зобовязав позивача і залучених третіх осіб вчинити певні дії та надати письмові пояснення.

Представником позивача в судовому засіданні 10.01.12р. надані письмові пояснення по суті спору; в іншій частині вимоги ухвали суду від 06.12.11р. позивачем не виконані; відповідачем вимоги ухвали суду від 06.12.11р. не виконані повністю.

Представники третьої особи-2 (або особисто - ОСОБА_1) в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Від третьої сооби-1 10.01.12р. через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло пояснення на позов, відповідно до якого третя особа-1 повідомляє, що згідно пояснень водія відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_1 після настання дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19.11.2010р., він негайно повідомив ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія»за номером, вказаним на страховому полісі (тел. 0800 301-01-01); страховий агент на місце ДТП не виїхав; копію страхового полісу ОСОБА_1 було надано у ПАТ «Страхова компанія «Уніка»(копія письмових пояснень ОСОБА_1 додана до пояснення на позов); стосовно вимог ухвали суду щодо надання письмових пояснень по суті спору, то третя особа-1 зазначає, що до неї не надходили копія позову з додатками, тому виконати вимоги ухвали не має можливості, в звязку з чим, в також в звязку з відсутністю фінансування, третя особа-1 не змогла направити представника в судове засідання, надати письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду м. Києві від 10.01.12р. судом було відкладено розгляд справи на 24.01.12р.

Крім того, за клопотанням відповідача у відповідності до ст. 69 ГПК України судом було продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Через відділ діловодства Господарського суду м. Києва 23.01.12р. від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 24.01.12р. в звязку з перебуванням судді Домнічевої І.О. на лікарняному та з метою дотримання процесуальних строків, було вирішено передати дану справу для розгляду судді Самсіну Р.І.

Ухвалою від 24.01.2012р. розгляд справи було призначено на 07.02.2012р. та зобовязано позивача, відповідача та третіх осіб виконати вимоги ухвали суду від 10.01.2012р.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 06.02.12р. в звязку з виходом судді Домнічевої І.О. з лікарняного було вирішено передати дану справу від судді Самсіна Р.І. для розгляду судді Домнічевій І.О.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 07.02.12р. від відповідача надійшли письмові пояснення по суті спору.

Ухвалою від 07.02.2012р. суд оголосив перерву в судовому засіданні до 28.02.2012 р. та зобовязав третю особу-2 надати визначені ухвалою письмові документально та нормативно обґрунтовані пояснення по суті спору.

Представники третіх осіб в призначене судове засідання не зявилися. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Вимоги ухвали суду від 07.02.2012р. третьою особою-2 не виконані.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам та третім особам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони та треті особи були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники Позивача у судових засіданнях підтримували викладені у позові обставини, та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача у судових засіданнях проти позову заперечували з підстав, наведених у відзиві та просили в позові відмовити повністю; Треті особи заявлені Позивачем вимоги також не визнавали та не підтримували.

В судовому засіданні 28.02.12р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами і третіми особами письмові пояснення, заслухавши усні пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд

ВСТАНОВИВ:

17.09.2009р. між ЗАТ «СК «Кредо-Класик», яку відповідно до протоколу № 191 від 17.02.2010 р. було перейменовано на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА»(Позивач), як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником та вигодонабувачем, було укладено Договір добровільного страхування, відповідно до умов якого позивачем було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу марки «Шевролет» д.р.н. НОМЕР_1

19 листопада 2010 р. по вул. Радянської Армії в с. Маякі відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу «Опель» д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Шевролет»д.р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.12.2010 р. по справі № 3-8494/10 ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та накладено адміністративний штраф за ст. 124 КпАПУ.

Зазначену вище ДТП згідно Договору страхування від 17.09.2009р. було визнано страховим випадком, про що складено Страховий акт № 00056641/1 від 10.01.2011 р.

Розмір страхового відшкодування визначено на підставі Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 28.11.2010 р. та зазначено в Страховому акті № 00056641/1 від 10.01.2011 р., згідно якого сума страхового відшкодування склала 10 213 грн. 94 коп., з розрахунку 10996,85 грн. (розмір матеріального збитку згідно висновку №856) 782,91 грн. (франшиза за Договором страхування від 17.09.2009р.) = 10 213 грн. 94 коп.

На підставі заяви ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування, платіжним дорученням № 001676 від 19.01.2011 р. Позивач виплатив страхове відшкодування в розмірі 10 213 грн. 94 коп.

Цивільно-правова відповідальність особи, що на законних підставах керує транспортним засобом «Опель»д.р.н. НОМЕР_2, була застрахована відповідачем, що підтверджується Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3089965 між ним та Головним управлінням юстиції в Одеській області (третя особа-1).

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик (відповідач) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3089965 є полісом «І»типу і відповідно до ст. 15.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»його дія поширюється на особу, яка експлуатує забезпечений транспортний засіб на законних підставах.

Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення, а також, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження таким транспортним засобом.

При цьому, ст. 126 КпАПУ передбачена відповідальність за керування транспортними засобами водіями, які зокрема не мають при собі або не пред'явили чи не передали для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом.

ОСОБА_1 Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20.12.2010 р. по справі № 3-8494/10 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КпАПУ, а не за ст. 126 КпАПУ.

Головним управлінням юстиції в Одеській області також підтверджено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Опель»д.р.н. НОМЕР_2 на законних підставах, оскільки перебував у трудових відносинах з Головним управлінням юстиції в Одеській області займав посаду водія Відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області.

Таким чином дія Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3089965 поширюється на Худіна Павло Валерійович, який експлуатував забезпечений транспортний засіб на законних підставах під час вчинення ДТП.

Судом також відхиляються заперечення Відповідача, що оцінювач - ОСОБА_3, який встановлював розмір страхового відшкодування та складав Висновок № 856 не мав на це відповідних повноважень, оскільки Позивачем надано суду - Свідоцтвом про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_3 та Свідоцтвом №НОМЕР_3 від 29.02.2008р. про присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення авто товарознавчих експертиз.

Також, щодо заперечень Відповідача про протиправність Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження, в звязку з введенням даних до розрахунків калькуляції власноруч, то суд зазначає, що відповідно до п. 8.5.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, у разі документального підтвердження відновлення КТЗ чи його складової частини на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві розрахунки вартості ремонтно-відновлювальних робіт проводяться на підставі вартості однієї нормо-години ремонтних робіт цього підприємства. На підставі викладеного, при складанні Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу використовувався «Збірник цін на запасні частини «Українська Автомобільна Корпорація, випуск № 2-2010 р. Київ 2010»та рахунок-фактура № КА-0001552/АВ від 25.11.2010 р. виставлений ПАТ «Одеса-авто», який є офіційним дилером Укравто, а отже введення даних до розрахунків калькуляції власноруч було експертом вчинено правомірно та на підставі належних вихідних даних.

Також, щодо дати ремонтної калькуляції № 274 від 09.12.2010 р., то відповідно до пояснення ОСОБА_3, який є судовим експертом по спеціальності 12.2 «Визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитку, завданого власнику транспортного засобу», при складанні Висновку № 856 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, останнім була допущена технічна писка по даті складання, що підтверджується витягом з системи Аudatex, який містить журнал подій по даній справі і з якого чітко вбачається коли та яка дія була проведена користувачем, в даному випадку Лузановим Олександром Петровичем.

Враховуючи вищевикладене судом відхиляються заперечення Відповідача щодо недійсності Висновку № 856 від 28.11.2010 р. експертного автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Шевролет»д.р.н. НОМЕР_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 1171 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на момент вчинення ДТП ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Головним управлінням юстиції в Одеській області займав посаду водія Відділу державної виконавчої служби Біляївського районного управління юстиції Одеської області.

У роз'ясненнях, що містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», зазначається, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Стаття 1194 ЦК України регулює правовідносини з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність. Так, цією нормою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/3089965, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 25500 гривень, франшиза - 510 грн.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

Суд погоджується з розрахунком Позивача, що розмір суми виплаченого ним страхового відшкодування, яка підлягає відшкодуванню Відповідачем, становить 9703,94 грн., з розрахунку 10996,85 грн. (розмір матеріального збитку згідно висновку №856) 782,91 грн. (франшиза за Договором страхування від 17.09.2009р.) 510 грн. (франшиза за Полісом № ВЕ/3089965) = 9703,94 грн.

Позивач звернувся до Відповідача з Регресною вимогою № 47 від 16.06.2011р. про відшкодування йому 9703,94 грн. (вх. відповідача №6428 від 23.06.2011р.); в матеріалах справи відсутні докази задоволення Відповідачем вказаної вимоги.

Належним чином засвідчені копії вище вказаних документів, залучені до матеріалів справи та відповідно визнаються судом належними доказами по даній справі.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі - Закон), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно із п. 22.1. ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Частинами другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, якщо вона завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у строки, передбачені ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Разом з тим, пунктом 37.4 статті 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги повязані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою відповідальною за завдані у даному випадку збитки, відповідно до положень вказаного закону, в межах передбачених договором обовязкового страхування цивільної відповідальності є саме відповідач.

Відповідно до підпункту 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вказаного закону, (в редакції чинній на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто, вказана норма не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно договору майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум в межах передбачених договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності. Статтею 38 вказаного закону, (в редакції чинній на момент виплати страхового відшкодування) визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону. Тобто зазначена стаття передбачає наявність права у страховика на предявлення регресного позову, а не відсутність такого права (даної правової позиції зокрема притримується Верховний Суд України в Постанові від 07.11.2011р. винесеній за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду України №48/562 від 22.06.2011р.).

Отже, відповідно до положень наведених норм до позивача, з моменту виплати страхового відшкодування, перейшло право вимоги до відповідача як до страховика, страхувальник якої відповідальний за заподіяний збиток, і неповідомлення страхувальником відповідача про настання страхового випадку не звільняє відповідача від виплати страхового відшкодування в порядку регресу, однак надає йому право пред'явлення регресного позову до страхувальника (аналогічної правової позиції зокрема притримується Вищий господарський суд України в постанові №53/128 від 14.09.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (м. Київ, вул. Фрунзе, 40; ідентифікаційний код 20602681) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»(м. Київ, вул. Рейтарська, 37; ідентифікаційний код 20033533) грошові кошти у розмірі 9703 (девять тисяч сімсот три) грн. 94 коп., 102 (сто дві) грн. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 02.03.12р.