Рішення № 21778815, 15.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/41815.02.12 Господарський суд м.Києва колегіально у складі судді Ягічевої Н.І.(головуюча), судді Мандичев Д.В., Ломака В.С., розглянувши матеріали справи за

позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд»

до Запорізького державного підприємства «Радіоприлад»

Державний концерн «Укроборонпром»

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації»

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області

Арбітражний керуючий Забродін Олексій Михайлович

про: визнання права власності на 6/10 частини нежитлового приміщення підвалу та І поверху А-5, загальною площею 103,6 кв. м. по пр. Леніна, 58, місто Запоріжжя

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_2 (директор наказ від 10.10.1992);

від Відповідача -1 ОСОБА_3 (дов. №36 від 04.01.2011р.);

від Відповідача 2 не зявились;

від Третьої особи - 1не зявились;

від Третьої особи 2- ОСОБА_4 (дов. №01/47 від 21.02.2012р.);

від Третьої особи - 3не зявились.

Розгляд справи здійснювався за допомогою засобів технічного фіксування судового процесу на підставі ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "БВК ЛТД" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізького державного підприємства "Радіоприлад", Міністерства промислової політики України про визнання права власності на 7/10 частин нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр.Леніна, 58, м.Запоріжжя.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.08.2010 року (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2010 року (головуючий суддя Москальова І.В., судді Алєєва І.В., М'ясищев А.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.12.2010 року вказані судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою від 07.02.2011 року господарський суд Запорізької області направив матеріали справи за встановленою підсудністю до господарського суду міста Києва.

04.03.2011 року позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати за ним право власності на 60% або 60/100 частини нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр.Леніна, 58, м.Запоріжжя.

Під час нового розгляду справи господарський суд міста Києва рішенням від 29.04.2011 року (суддя Мельник С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року (головуючий суддя Кошіль В.В., судді Моторний О.А., Шапран В.В.), позовні вимоги задовольнив.

Визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю "БВК Лтд" право власності на 60/100 частини нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр.Леніна, 58, м.Запоріжжя. Стягнув з Запорізького державного підприємства «Радіоприлад»на користь Позивача судові витрати та 7200,00 грн. витрат на проведення судової експертизи.

Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад»звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції з огляду на порушення та невірне застосування норм матеріального та процесуального права.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2011р. рішення господарського суду міста Києва від 29.04.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року у справі №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13 господарського суду міста Києва скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва, касаційну скаргу Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" задоволено, касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області задоволено частково.

Розпорядженням № 04-1/1220 від 26.10.2011 р. було призначено повторний автоматичний розподіл справ, відповідно до якого, справу передано на новий розгляд судді Ягічевій Н.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2011р. прийнято справу №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13 до провадження та присвоєно їй № 28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418, розгляд справи призначено на 17.11.2011р.

17.11.2011р. від Позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про здійснення технічного фіксування судового процесу.

17.11.2011р. від Позивача надійшли через канцелярію суду письмові пояснення по суті справи з додатковими документами, а саме: витягом з інформаційного листа Вищого арбітражного суду України та копіями Постанов Київського апеляційного Господарського суду та Вищого господарського суду України.

В судовому засіданні 17.11.2011р. від Відповідача-1 надійшли додаткові письмові пояснення по суті спору з урахуванням висновків, викладених в Постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 від 17.11.2011р., на підставі ст. 77,86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 01.12.2011р.

01.12.2011р. від Позивача надійшли письмові пояснення по справі (дослідження доказів та пояснення до письмових пояснень Відповідача-1). Крім того, Позивачем було надано копію Постанови Запорізького апеляційного Господарського суду у справі № 14/164/06 від 19.12.2006р., копію листа Міністерства промислової політики України від 23.05.2008р. № 10/5-2-512, копію Рішення Запорізької міської ради № 470/33 від 28.12.2006р. з додатком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 від 01.12.2011р., на підставі ст. 77,86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.12.2011р.

15.12.2011р. від Міністерства промислової політики України надійшов відзив на позов, відповідно до якого, останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 21.12.2011р. призначено колегіальний розгляд справи у складі судді Ягічева Н.І. (головуюча), судді Мандичев Д.В., Ломака В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 від 21.12.2011р., на підставі ст. 4-5, 4-7, 77,86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справ до провадження колегією суддів.

В судовому засіданні 21.12.2011р. Міністерство промислової політики надало для залучення до матеріалів справи копію Акту приймання-передачі Запорізького державного підприємства «Радіоприлад»зі сфери управління Міністерства промислової політики України в управління Державного концерну «Укроборонпром»

Ухвалою Господарського суду міста Києва №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13-55/418 від 21.12.2011р., на підставі ст. 77,86 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 26.01.2012р.

16.01.2012р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від Третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи без уповноваженого представника.

24.01.2012р. суд за власною ініціативою зробив витяг на Відповідача-2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в якому зазначено, що Міністерство промислової політики України припинило свою діяльність.

В судовому засіданні 26.01.2012р. представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Відповідача надав усні заперечення по суті позову, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників та дослідивши надані суду докази, суд вирішив замінити неналежного Відповідача-2 Міністерство промислової політики України на належного Державний концерн «Укроборонпром», у звязку з тим, що Актом приймання-передачі від 17.11.2011р. який було укладено між Міністерством промислової політики України та Державним концерном «Укроборонпром»було передано всі права та обовязки на управляння Запорізьким державним підприємством «Радіоприлад».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012р. на підставі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України замінено неналежного Відповідача-2 Міністерство промислової політики України на належного Державний концерн «Укроборонпром», відкладено розгляд справи на 15.02.2012 о 12:20.

15.02.2012р. від Відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд відхилив вказане клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з його необґрунтованістю.

В судовому засіданні 15.02.2012р. представник Позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник Відповідача-1 в судовому засіданні 15.02.2012р. заперечив проти позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа-2 в судовому засіданні 15.02.2012р. підтримала твердження Відповідача-1 та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники Відповідача-2, Третьої особи-1 та Третьої особи-3 в судове засідання 15.02.2012р. не заявились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується відмітками на поштових повідомленнях про вручення, які містяться в матеріалах справи.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення представників сторін про місце, дату та час проведення судових засідань.

Зважаючи на строки вирішення спору передбачені ст.69 Господарського процесуального кодексу України та на достатність представлених сторонами документів, справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у Постанові від 18.10.2011р. у справі №28/101/09-09/07/456-20/203/09-8/295/09-3/5009/535/11-14/13, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази та заслухавши в засіданні пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.1992 року між позивачем та ДП "Радіоприлад" (правонаступником якого є Відповідач-1) було укладено договір №24.

Відповідно до п.1 Договору, Відповідач-1, як орендодавець здає, а Позивач, як орендар, приймає в орендне користування приміщення під склад-магазин, розташоване по вул.Леніна, 58, м.Запоріжжя, площею 144 кв.м.

Згідно до п.12 Договору в редакції протоколу розбіжностей до Договору № 24, строк договору встановлено з 01.02.1993р. по 31.12.1997р.

Протягом строку дії договору №24 позивач звертався до відповідача-1 з листом від17.05.1993 року з проханням надати дозвіл провести ремонт за такими видами робіт: установка простінку, яка відділяє магазин від сантехнічної магістралі, а також простінок для відділення туалету, демонтаж сходів та встановлення нових, штукатурка стін та стелі, художньо-оформлювальні роботи, та з листом від19.02.1996 з проханням дозволити використання орендованого згідно договору № 24 приміщення під магазин-бар.

Судом встановлено, що на вказаних листах міститься погоджувальний напис Відповідача-1.

31.12.1997 року між сторонами було складено акт, з якого вбачається, що акт про передачу майна позивачу не буде складено до вирішення переговорів щодо подальшої оренди спірного приміщення.

11.06.1998 року між Позивачем та ДП "Радіоприлад" (правонаступником якого є Відповідач-1) орендодавець та було укладено договір №129 оренди державного майна (далі договір №129), відповідно до умов якого Відповідач-1, як орендодавець, передає, а позивач, як орендар, приймає в строкове платне користування приміщення, яке знаходиться на балансі ДП "Радіоприлад" (п.1.1. Договору № 129), приміщення розташоване в житловому фонді підприємства ДП "Радіоприлад" за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна,58, підвал, загальною площею 97,5кв.м. (п.1.2. Договору № 129), призначення приміщення: кафе-магазин (п.1.3. Договору № 129).

Відповідно до п.10.1 Договору № 129 цей Договір діє з 01.01.1998р. по 01.01.1999р.

Додатковою угодою №1 сторони виклали даний договір в новій редакції зі строком дії на 3 роки з 01.01.1999 року по 01.01.2002 року.

Додатковою угодою від 26.12.2002 року строк дії договору встановлений з 01.01.2003 року по 01.01.2006 року на 3 роки.

Із змісту п.10.6 Договору № 129 вбачається, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін в на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до п.10.6. Договору №129 та відповідно до рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2006 року №14/164/06 строк дії договору було пролонговано до 01.01.2009 року.

Під час дії договору №129 Позивач звертався до Відповідача-1 з листом від 02.07.1998 року №20, копія якого міститься в матеріалах справи, з проханням надати дозвіл на проведення ремонтно-будівельних робіт, необхідних для роботи кафе-магазина в орендованому приміщенні по пр. Леніна, 58, а саме, реставрація, а при неможливості виготовлення нових вхідних дверей, ідентичних по стилю, накладення плитки на сходи та вибоїни, потребуючих ремонту.

Судом встановлено, що на вказаному листі міститься погоджувальний напис Відповідача-1.

Матеріалами справи, а саме витягом з протоколу засідання колегії при головному архітекторі міста (Головного управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради) від12.02.1999 №113 було узгоджено робочий проект кафе-магазина по пр.Леніна,58 для оформлення відповідних документів на реконструкцію приміщень.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від28.12.1999 №625/5 було надано дозвіл Позивачу виконати реконструкцію нежитлового приміщення, розташованого в підвалі пятиповерхового житлового будинку №58 по пр.Леніна орендованого у відповідача-1 під кафе-магазин згідно узгодженого проекту.

11.04.2000 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м.Запоріжжя Позивачу було видано дозвіл на виконання будівельних робіт у кафе-магазині по пр.Леніна,58, а саме зміна функціонального призначення, косметичний ремонт.

Розпорядженням Запорізького міського голови від10.08.2000 №801р було затверджено акт держаної технічної комісії про прийняття в експлуатацію кафе-магазину загальною площею 103,6кв.м. по пр.Леніна,58 позивача після реконструкції нежитлового приміщення, орендованого у відповідача-1.

Актом № 44 державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта кафе-магазин по пр. Леніна, 58, після реконструкції нежитлового приміщення прийнято в експлуатацію.

Листами від 13.10.2008 року №131-3457, від 16.12.2008 року №131-4784, від 20.01.2009 року №131-69 відповідач-1 повідомив позивача про припинення договору №129, у звязку із закінченням строку, на який його було продовжено.

Таким чином, строк дії договору № 129 закінчився 01.01.2009, що не заперечується сторонами.

У відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.02.2007 серії САВ № 061815, власником нежилого приміщення ХVII підвалу та І поверху літ. А-5, загальною площею 103,6 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 58, являється держава Україна.

У відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1319, призначеної ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.11.2009 у даній справі та проведеної ТОВ «Регіональне судово-експертне бюро», було встановлено, що при проведенні позивачем будівельних робіт з реконструкції спірного нежилого підвального приміщення був створений обєкт з новим функціональним призначенням; частка держави в нежилому приміщенні ХVII підвалу та І поверху літ. А-5 загальної площі 103,6 кв.м. по пр. Леніна, 58 в м. Запоріжжя, складає 40 % або 40/100 частини, що дорівнює 41,44 кв.м., частка ТОВ фірми «БВК Лтд»у вказаному приміщенні становить 60 % або 60/100 частини, що дорівнює 62,16 кв.м.

Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на 6/10 частини нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м по пр. Леніна, 58, м.Запоріжжя.

Міністерство промислової політики України заперечувало проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до ст.37 Закону України «Про власність»(який діяв на момент виникнення правовідносин) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Підставою для визнання права власності на частку державного майна Позивач зазначає здійснення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, тоді як листом від 02.07.1998р. № 20, Позивач звернувся до Відповідача-1 за згодою на проведення ремонтно-будівельних робіт, при яких частково відновлювалась якість майна, втрачена за час оренди. Крім того, обовязок своєчасно здійснювати поточний ремонт орендованих основних фондів за рахунок власних коштів відповідно до п.5.4 Договору покладається на орендаря.

До того ж, Міністерство зазначає, що норми ст. 272 ЦК УРСР, ст. 27 Закону, якими на час укладення договорів оренди мали керуватись сторони при визначенні їх прав і обов'язків у зв'язку з поліпшенням майна, не передбачали права орендаря стати співвласником орендованого майна внаслідок проведених поліпшень у будь-якому випадку.

Пунктом 10.5 Договору визначає, що у разі розірвання Договору, поліпшення орендованого майна, здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця визначається власністю орендаря.

Міністерством Промислової політики України крім іншого зазначено, що виходячи з положень Договору та норм Закону, стосунки з приводу поліпшень майна з'ясовуються між сторонами Договору в рамках орендних відносин, а не відносин власності. Крім того, відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб відбувається відповідно до законодавства про приватизацію.

Третя особа-3 (Регіональне відділення фонду Державного майна України по Запорізькій області) заперечила проти позовних вимог Позивача, підтримала позицію Міністерства промислової політики, та зазначила, що відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником; частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зазначену позицію, Третя особа-3 зазначила, що приписи ч.4 ст. 778 Цивільного кодексу України, що стосуються поліпшень найманої речі, з огляду на пункт 10.5 Договору не може застосовуватися.

Відповідач-1 (Запорізьке державне підприємство «Радіоприлад») заперечував проти заявлених позовних вимог, підтримав позицію Міністерства промислової політики України та Регіонального відділення фонду Державного майна України по Запорізькій області. Крім того, Відповідач -1 зазначив, що висновок експерта, викладений у звіті судової будівельно-технічної експертизи №1319 від 12.07.2010р., проведеної на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 26.11.2009р. по справі № 28/101/09-09-07/456-20/203/09-8/295/09 стосовно створення об'єкта з новим призначенням у зв'язку з проведенням реконструкції безпідставне, оскільки приміщення було призначене для цього виду діяльності з моменту підписання договору оренди № 129. Крім того,Відповідач -1 зазначає, що експерт не дає повної та вичерпної відповіді на перше питання, що позбавляє можливості встановити класифікацію нежитлового підвального приміщення; у зв'язку з неправильним застосуванням матеріалів справи, експертом помилково встановлюється вартість об'єкта нерухомості, не проводиться класифікація об'єкта дослідження; експерт не відповідає на третє питання завдання, в зв'язку з чим залишилося нез'ясованим, чи призвели будівельні роботи саме до створення нової речі, адже у технічному висновку ТОВ «Настрой», який здійснювався за завданням позивача, було визначено, що у спірному приміщенні несущі стіни та конструкції не змінилися; у зв'язку з неправильним застосуванням матеріалів справи, що призвело до неправильного визначення вартості нежитлового приміщення, експертом не могли бути вірно визначені частки держави та ТОВ фірми «БВК ЛТД»в нежитловому приміщенні; помилковість викладених висновків унеможливлює надання правильних відповідей на питання 4 та 6, поставлені перед експертом відповідно до ухвали суду від 26.11.2010р.

Враховуючи вищевикладене, Відповідач-1 зазначає, що експерт не в повній мірі відповів на поставлені перед ним питання, натомість, при неправильному використанні даних дійшов помилкових висновків, які не могли бути використані судом при винесенні рішення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідачів такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Предметом спору у цій справі є визнання права власності на 60/100 частин нежитлового приміщення ХVІІ підвалу та І поверху А-5 загальною площею 103,6 кв.м. по пр.Леніна, 58, м.Запоріжжя.

Відповідно до ст.316 ЦК України право власності є право на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно до ст.386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх субєктів права власності.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного субєктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Обовязковість доведення наявності факту порушення прав та/або інтересів позивача узгоджується і з позицією Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Положеннями ст. 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з реєстраційним посвідченням Запорізького БТІ від 17.09.1990 року будинок №58 по пр. Леніна в цілому зареєстрований за Виробничим обєднання «Радіоприлад».

Як встановлено господарським судом, правовою природою договору, укладеного між позивачем та відповідачем - Запорізьським державним підприємством «Радіоприлад», є договір (найму) оренди. Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді таких справ, застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Умови договору оренди, як від 01.01.1992 р. №24, так і №129 від 11.06.1998 р., укладеного сторонами, не передбачають виникнення права власності внаслідок реконструкції орендованого приміщення, навпаки, ці договори містять умови, які забезпечують збереження права орендодавця на спірне майно. Так, у п.2.2. договору №129 встановлено, що передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Суд встановив і це підтверджено матеріалами справи, що інших умов, укладений між сторонами договір оренди не містить.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.23 вказаного Закону орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обовязків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обовязків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки правовідносини, що виникли з договору №129 існували після набрання чинності Цивільного кодексу України 2004року, то до цих цивільних відносин застосовуються положення ЦК України.

Відповідно ст.788 ЦК України передбачено що у разі, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником; частка наймача у праві власності відповідає вартості витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, ця норма встановлює наслідки створення нової речі в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця і має застосовуватися лише у випадках, якщо сторони не встановили інших умов у договорі.

Згідно п.10.5 вищезазначеного договору №129 у разі розірвання договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнаються власністю орендаря. Відповідно до п.6.3 вказаного договору орендар має право, зокрема, з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.

Таки чином, умови договору не можуть бути змінені інакше ніж за згодою сторін або в судовому порядку за ініціативою однієї із сторін. Більше того, правовідносини, які врегульовані статтею 778 Цивільного кодексу України стосуються поліпшень найманої речі, а пункт 10.5 передбачає долю поліпшень лише у разі розірвання договору. Судом встановлено, що строк дії договору №129 закінчився 01.01.2009р. до звернення з позовом, тобто він не розривався, а відтак і наслідки, передбачені вказаним пунктом не могли застосовуватись. В свою чергу, Позивач не довів, що відбулося саме розірвання договору оренди державного майна №129 від 11.06.1998р.

Відповідно ст. 321 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" право власності є непорушним, а передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.

До того ж, на спірне майно поширюються норми Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за приписами яких придбання орендованого державного чи комунального майна у власність можливе лише шляхом застосування процедур приватизації.

Згідно ст.42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами, встановленими ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 332 ЦК України, переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобовязана відшкодувати власникові матеріалу його вартість.

Згідно зі ст.179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обовязки.

Таким чином, оскільки обєктом оренди або річчю, у розумінні ст.179 ЦК України є нерухоме майно нежитлове приміщення, яке незалежно від використання за призначенням підвал чи кафе не змінює своїх властивостей нерухомого майна - нежитлового приміщення, суд не приймає як належний доказ висновок експертизи, про те що в результаті реконструкції підвалу був створений новий обєкт з використанням за новим призначенням.

На підтвердження відсутності нової речі, також свідчить рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.12. 2006 року №476/33 про реєстрацію за державою права власності на нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, XVII підвалу та І поверху літ.А - 5 загальною площею 103.6 кв.м . Зазначене рішення, та право власності не скасовані до цього часу.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають як доказово та юридично неспроможні.

Судові витрати покладаються на Позивача відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 42, 43, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК Лтд»(код ЄДРПОУ 13633445) в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 21.02.2012р.

Суддя (головуюча) Н.І. Ягічева

Суддя Д.В. Мандичев

Суддя В.С. Ломака