Рішення № 21778155, 28.02.2012, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2012 р.

Справа № 5004/137/12 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про визнання права власності на самочинно реконструйоване приміщення автомийки та самочинно збудований оздоровчий комплекс з кафе.

Суддя С.В. Костюк

Представники:

від позивача: н/з.

від відповідача: ОСОБА_4, дов. від 01.02.2012р.

Права та обовязки учаснику судового процесу розяснені відповідно до ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення, відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Суть спору: Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та просить визнання право власності на самочинно реконструйоване приміщення автомийки та самочинно збудований оздоровчий комплекс з кафе, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Позивач обґрунтовуючи заявлену вимогу вказує, що право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 набув на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №519 від 20.02.2008р., факт володіння підтверджено Державним актом від 24.06.2008р. серія ЯД №324076; 26.02.2008р. на підставі договору купівлі-продажу набув право власності на цех обробки металу та сушки деревини, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 по договору дарування від 18.08.2010р. земельна ділянка подарована відповідачу по справі; право власності на дану земельну ділянку за відповідачем підтверджено Державним актом від 20.06.2011р. ЯЛ №087080. Реконструйовані та самочинно збудовані обєкти нерухомості знаходяться на земельній ділянці, що належать ОСОБА_3, яка передана позивачу в користування по договору суперфіції, при будівництві обєктів було дотримано норми чинного законодавства, що підтверджено висновками ДБН від 18.01.2012р. № 7012, № 7013.

При нормативному обґрунтуванні заявленої вимоги посилається на положення статей 161, 331, 316, 328, 375, 376 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 17.02.2012р. зобовязано позивача обґрунтувати правові підстави звернення з позовом до відповідача з врахуванням положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, представити докази в підтвердження надання дозволу на будівництво автомийки, оздоровчого комплексу з кафе та ввод даних обєктів в експлуатацію, докази зміни цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1

На вимогу суду позивач представив пояснення від 27.02.2012р., в якому посилається на положення статей 55, 124 Конституції України,ст. 100 Житлового кодексу України та відповідні судові рішення, які долучає до пояснення. Також до пояснення долучає копію рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 09.06.2010р. №371-10, пунктом 1 якого надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту влаштуванням тимчасової мийки для автомобілів на АДРЕСА_1 копію рішення Луцького міського голови від 14.03.2011р. №104 про дозвіл на знесення дерев на АДРЕСА_1; акти від 28.02.2011р. на прийом в експлуатацію димових і вентиляційних каналів, складені з участю підприємця ОСОБА_2 та представників житлової організації.

Відповідач - підприємець ОСОБА_3 у відзиві на позов наданому 27.02.2012р. через канцелярію суду вказує, що обставини викладені в позовній заяві є достовірними, позовну заяву про визнання права власності визнає в повному обсязі.

Також подано два клопотання від позивача та відповідача, зареєстровані 27.02.2012р. за вхідними номерами №01-29/2350/12д та №01-29/2349/12д, про розгляд справи у їх відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав, будь-яких клопотань та заяв не подав.

Як слідує з матеріалів справи позивач підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до відповідача - підприємця ОСОБА_3 про визнання права власності на самочинно реконструйоване приміщення автомийки та самочинно збудоване приміщення оздоровчого комплексу з кафе, що знаходяться за адресою м. Луцьк, АДРЕСА_1.

Підставою набуття права власності вказує договір купівлі продажу нежитлового приміщення від 26.02.2008р. №624, відповідно до якого Покупець-ОСОБА_2, як фізична особа, придбав у Продавця - ПП "Антон плюс" у власність нежитлове приміщення - цех обробки металу та сушки деревини за адресою АДРЕСА_1 (а.с.15-16). На підставі даного договору КП "ВОБТІ" видано ОСОБА_2 свідоцтво на право власності на цех обробки металу та сушки деревини Є-1 (а.с.17).

На земельну ділянку для обслуговування виробничої бази площею 0,154 га по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.02.2008р. №519 позивачу було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку (а.с. 14).

18.08.2010р. зазначена земельна ділянка ОСОБА_2 (позивач) по договору дарування була подарована ОСОБА_3 (відповідач) (а.с.11-12), останньому на підставі зазначеного договору дарування було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

05.01.2011р. ОСОБА_3 (відповідач ) надав в строкове платне користування позивачу ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку по договору суперфіції (а.с.50).

Як слідує з позовної заяви на даній земельній ділянці позивач самочинно збудував приміщення автомийки та оздоровчого комплексу з кафе та просить суд визнати за ним право власності на зазначені обєкти нерухомості .

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюється законом.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено, що обовязковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад іноземців та осіб громадянства, іноземних юридичних осіб,міжнародних організацій, іноземних держав.

Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно визначено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом МЮ України 07.02.2002р. за №7/5 та зареєстрована в Мінюсті України 18.02.2002р. за №157/6445 (надалі Тимчасове положення).

Відповідно до п. 2.2. Тимчасового положення для реєстрації виникнення, існування, припинення права власності на нерухоме майно до БТІ подаються правовстановлюючі документи, що визначені цим Положенням. Перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на обєкти нерухомого майна (додаток №2 до Тимчасового положення) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Пунктом 6.1 Тимчасового положення встановлено, що оформлення права власності на обєкти нерухомого провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 10 ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до делегованих повноважень виконавчих органів в міських радах у галузі житлово комунального господарства належить облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності

В силу статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України “Про судоустрій України”.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а відповідно до ч.1 ст. 16 даного кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, позивачем не подано жодних доказів, які б свідчили про порушення або оскарження його права власності на обєкти нерухомості щодо яких заявлено позов відповідачем; в судовому засіданні зясовано, що позивач не звертався до органів виконавчої влади з заявою про оформлення права власності та до БТІ про реєстрацію права власності на самочинно збудовані обєкти.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог, а тому відмовляє в позові.

Господарський суд, керуючись ст. ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

СуддяС.В. Костюк

Повне рішення

складено

05.03.2012р.