Постанова № 21777732, 02.03.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня 2012 року Справа № 5020-10/211-1/117-7/075 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіГоголя Ю.М.,

суддівЛисенко В.А.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

прокурор, Бучко Роман Васильович, посвідчення № 393 від 05.10.11, Старший прокурор відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил України;

представник позивача, не з'явився, Міністерство оборони України;

представник відповідача, ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.01.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Ай-я";

представник третьої особи, не з'явився, Севастопольська квартирна експлуатаційна частина морська;

представник третьої особи, не з'явився, приватне підприємство "Плазма";

представник третьої особи, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман";

розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України

на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Альошина С.М.) від 19 грудня 2011 року у справі №5020-10/211-1/117-7/075

за позовом Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41,Севастополь,99011)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ай-я" (вул. Н. Краєвої, 15,Севастополь,99002)

3-ті особи Севастопольська квартирна експлуатаційна частина морська (вул. Хрустальова, 60,Севастополь,99040)

Приватне підприємство "Плазма" (вул. Первомайська, буд. 10,Кача,Севастополь, місто, Севастополь, місто,99804)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" (вул. Громова, 60-А,Севастополь,99002)

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Ай-Я”, про витребування майна, розташованого за адресою: місто Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 41, загальною вартістю 503725,00 грн., а саме: будинків, будівель та споруд військового містечка Б-34 в цілому, які складаються: казарма літер ”А”, напівпідвал під літер „А”, ганок, ганок, котельна літер „Д”, ганок, склад ПЗМ літер „Е”, вбиральня літер „Ж”, капоніри літер „З”, „И”, „К”, „Л”, інші споруди літери 1-9, загальною площею 376,9 кв.м.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2010 року накладено арешт на будинки, будівлі та споруди військового містечка Б-34, які належать товариству з обмеженою відповідальністю „Ай-Я”, без обмеження права користування.

Ухвалою господарського суду від 11.05.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача Севастопольську квартирно-експлуатаційну частину морську та в якості третіх осіб на стороні відповідача приватне підприємство „Плазма” та товариство з обмеженою відповідальністю „Інкерман”.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 330,388,658 Цивільного кодексу України, статті 1,3,6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, пункт 3 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, обґрунтовані тим, що майно, придбане відповідачем у ПП „Плазма” за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 11.08.2006 року, раніше вибуло з володіння власника Міністерства оборони України не з його волі, що підтверджується відсутністю повноважень у ОСОБА_3 на укладання щодо цього майна договору купівлі-продажу від 07.03.20069 року між державою Україна в особі Міністерства України, від імені якого діяло Центральне Спеціалізоване будівельне управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ та ТОВ „Торгівельна компанія „Інкерман”.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19 грудня 2011 року у справі №5020-10/211-1/117-7/075 у позові відмовлено повністю. Скасовані заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду міста Севастополя від 05.08.2010.

Не погодившись з вказаним судовим актом, прокурор звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд справи неодноразово відкладався.

28 лютого 2012 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, яким просять рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 02 березня 2012 року прокурор та представник відповідача підтримали свої доводи та заперечення, інші представники сторін у судове засідання не зявились.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 11.08.2006 року між приватним підприємством „Плазма” та товариством з обмеженою відповідальністю „Ай-Я” укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна. Цей договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 , зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №2471 та в Державному реєстрі правочинів за №1498848, що підтверджується витягом з цього реєстру від 11.08.2006 року №2751241 (том 1, а.с. 8-9).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2. та 1.3 договору купівлі-продажу від 11.08.2006 року приватне підприємство „Плазма” продало, а товариство з обмеженою відповідальністю „Ай-Я” купило належні продавцю будинки, будівлі та споруди військового містечка Б-34 в цілому, які складаються з: казарма літер ”А”, напівпідвал під літер „А”, ганок, ганок, котельна літер „Д”, ганок, склад ПЗМ літер „Е”, вбиральня літер „Ж”, капоніри літер „З”, „И”, „К”, „Л”, інші споруди літери 1-9, загальною площею 376,9 кв.м., що розташовані за адресою: місто Севастополь, Севастопольська зона ПБК, 41, що підтверджується довідкою-храктеристикою №1369, виданою Севастопольським бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна 25.07.2006 року.

При цьому, право власності ПП „Плазма” підтверджено договором купівлі-продажу нерухомого майна від 17.05.2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №1435, зареєстрованим у Державному реєстрі правочинів 17.05.2006 року, витяг №2389172 та зареєстрованим 17.05.2006 року у ДКП БТІ і ДРОНМ міста Севастополя за реєстровим №3527 у реєстрову книгу №16нж (том 1, а.с. 26-27).

Згідно із реєстраційним написом на договорі купівлі-продажу від 11.08.2006 року, зазначені в ньому будівлі, будинки та споруди військового містечка Б-34, зареєстровані КП „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна” Севастопольської міської Ради на праві власності за ТОВ „Ай-Я" і записані в реєстрову книгу 16нж сторінка 91 під реєстровим № 3527 від 15.08.2006 року.

Право власності на спірне майно до ТОВ „Торгівельна компанія „Інкерман” перейшло відповідно до договору від 07.03.2006 року, укладеного з державою Україна в особі Міністерства оборони України від імені якого діяло Центральне Спеціалізоване будівельне управлянні (Госпрозрахункове) ЦСБУ „Укроборонбуд”, а саме ОСОБА_3, який діяв за довіреністю, посвідченою 10.02.2006 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, у реєстрі за №375 (том 1, а.с. 18-22).

На момент укладення договору купівлі-продажу від 17.05.2006 року між ТОВ „Торгівельна компанія „Інкерман” та ПП „Плазма”, зазначений договір від 07.03.2006 року був посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №1093.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.09.2010 року у справі №5020-10/212-1/116, яке набрало законної сили, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2006 року визнаний недійсним на підставі того, що його укладення, за відсутності факту списання нерухомого майна, що прямо суперечить вимогам частини першої статті 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у звязку з наступним.

Заявник апеляційної скарги ставить вимогу про витребування майна з володіння відповідача, посилаючись на неправомірність такого володіння, зазначаючи, що спірне майно вибуло з володіння Держави поза її волею.

У відповідності до вимог ст. ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2)було викрадене у власника або особи, якій він передав його у володіння;

3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналізуючи викладені вище вимоги закону, судова колегія дійшла висновку, що спірне майно не було загублене власником або особою, якій власник передав це майно у володіння. Майно було відчужено від імені власника на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, що однозначно виключає можливість його загублення. Таким чином, підстава, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 388 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав спірне майно за відплатним договором від ПП «Плазма»(третя особа по справі). Міністерство оборони України (позивач) не передавало майно ані ПП «Плазма», ані ТОВ «Ай-Я», тому жодне з цих підприємств не могло вкрасти спірне майно у Міністерства оборони України, отримати його шляхом омани або в інший протиправний спосіб. ПП «Плазма»було власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу реєстр № 1435 від 17.05.2006 р, посвідченого приватним нотаріусом СМНО ОСОБА_2

Відповідно до ст. 12 ч. 5 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше встановлене судом. Добросовісною та розумною має бути поведінка усіх учасників правовідносин, у тому числі Держави України, Кабінету міністрів України, Міністерства оборони України, та господарюючих суб'єктів приватного сектору економіки. Відповідач вправі розраховувати на таку добросовісність під час укладення цивільно-правових договорів та угод. Право власності згідно ст. 41 Конституції України є непорушним. Добросовісність володіння презюмується.

Досліджуючи факт отримання права власності на спірне майно судова колегія дійшла висновку, що ніхто з попередніх власників цього майна не має ніяких претензій або заяв з приводу відчуження майна в не правовий спосіб. Лише в липні 2010 року прокурор подав позовну заяву, що на його думку в березні 2006 року представники продавця (Держави Україна), діючи з перевищенням наданих повноважень, продали спірне майно ТОВ «ТК «Інекрман», а далі такий договір було визнано недійсним в судовому порядку.

При цьому дослідження матеріалів справи та нормативної бази з цього питання свідчить про те, що спірне майно було включене до Переліку нерухомого військового майна Збройних сил України, яке може бути відчужене (розпорядження КМУ № 299-р від 26.07.2001 р, розпорядження КМУ № 518-р від 28.07.2004 р,), та Додаткового переліку № З нерухомого військового майна ЗС України, яке може бути відчужене.

Більш того, в апеляційній скарзі заявник вказує на те, що спірне майно було включене до додаткового переліку № 6 нерухомого військового майна, що пропонується до відчуження. Даний додатковий перелік було затверджено у встановленому порядку.

Як зазначено вище, Кабінет міністрів України та урядовий комітет, діючі в рамках своїх повноважень, від імені власника виразили волю на відчуження спірного майна. В затверджених від імені держави переліках не встановлювалося обмежень, стосовно набувачів майна - тобто будь-яка особа (юридична або фізична) могла набути зазначене майно у власність, на що була воля власника.

З викладеного виходить, що майно вибуло з володіння власника не поза його волею, а у відповідності до його волі. Воля власника - Держави - була оформлена належним чином, шляхом затвердження відповідних переліків, які повністю відповідають спеціальному законодавству у сфері правового режиму майна Збройних сил України.

Господарським судом міста Севастополя раніше розглянуто пов'язану справу № 5020-10/212-1/116 за позовом заступника прокурора ВМС ЗС України в інтересах Держави Україна в особі Міністерства оборони України до ТОВ «ТК «Інкерман»(про визнання договору недійсним), рішення по якій від 21 вересня 2010 року набуло чинності.

Під час розгляду цієї справи, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 07.03.2006 був підписаний представником Міністерства оборони України ОСОБА_3 з перевищенням наданих йому повноважень, а саме, в частині відчуження військового нерухомого майна, яке не було списано в установленому порядку.

Згідно із частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

При цьому частиною другою зазначеної статті встановлено, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що на виконання пункту 4.1 договору купівлі-продажу від 07.03.2006 сторонами було підписано Акт прийому-передачі від 16.03.2006, відповідно до якого Відповідачу було передано наступне нерухоме майно військового містечка Б-34: казарма літер «А»(загальною площею 350,40 кв.м.); н/підвал під літером «А»; ґанок; ґанок; казарма літер «Д»(загальною площею 26,50 кв.м.); ґанок; склад ПСМ літер «Е»; вбиральня літер «Ж»; капонір літер «З»; капонір літер «И»; капонір літер «К»; капонір літер «Л»; інші споруди літер 1-9, що розташовані за адресою: м. Севастополь, Севастопольська зона ПБК-41.

При цьому, з боку Держави Україна цей акт було підписано Центральним Спеціалізованим будівельним управлінням (Госпрозрахункове) ЦСБУ в особі директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ - «Укроборонбуд»ОСОБА_3, із посиланням на довіреність від 10.02.2006 реєстровий № 375, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Відповідно до пункту 3.2 договору купівлі-продажу від 07.03.2006 покупець (Відповідач) перераховує продавцю протягом десяти банківських днів з дати підписання цього договору кошти в сумі 480000 (чотириста вісімдесят тисяч) гривень на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»№ 26001962481345 в філії 1-го Українського Міжнародного Банка, МФО 322755 код ЄДРЮФОП 33482302, свідоцтво платника податків 39090440, ІПН 334823026598, у тому числі ПДВ 80000,00 гривень. Продавець в особі філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд», після отримання від покупця коштів, сплачує у встановленому порядку та розмірі суму ПДВ, отриману від покупця, за місцем реєстрації філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд», як платника податків (Шевченківський район м. Києва), а залишок коштів у повному обсязі перераховує до спеціального фонду Держаного бюджету України (Міністерство оборони України власні надходження) на рахунок № 35227031003192 в ОПЕРУ Державного казначейства України, МФО 820172, код ОКПО 0003022 без ПДВ.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що зазначені умову договору виконані сторонами у повному обсязі. Зокрема, Відповідачем були здійснені платежі на рахунок філії ЦСБУ «Укроборонбуд»№ 26001962481345 в філії 1-го Українського Міжнародного Банка, МФО 322755, в період з 13.03.2006 по 14.03.2006 сумами 124000,00 грн., 63000,00 грн. та 293000,00 грн. Всього 480000,00 грн. При цьому в призначені платежу зазначено «за купівлю нерухомого майна по договору купівлі-продажу нерухомого майна 1093 від 07.03.2006».

15.03.2006 філією ЦСБУ «Укроборонбуд»було перераховано на рахунок № 35227031003192 в ОПЕРУ Державного казначейства України, МФО 820172, Міністерство оборони України (ІК: 00034022) кошти у розмірі 390000,00 грн. Вказані обставини підтверджуються листом Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України від 14.07.2010 № 99, банківськими виписками від 15.03.2006 № 24, від 14.03.2006 № 23 та від 13.03.2006 №22.

Факти передачі майна Відповідачу та прийняття Позивачем грошових коштів за договором купівлі-продажу від 07.03.2006, а також відсутність будь-яких дій з їх повернення Відповідачу свідчить про наступне схвалення цього правочину Міністерством оборони України.

Витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 26.08.2010, наявним в матеріалах справи, підтверджується той факт, що припинення дії довіреності від 17.08.2004, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2369, було зареєстровано в реєстрі 10.04.2006 (том 2, а.с.13).

Отже на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.03.2006, довіреність від 10.02.2006 реєстровий № 375, що видана ОСОБА_3, на підставі якої він підписав вказаний договір від імені Міністерства оборони України, була дійсною.

В силу положень ст. 35 ГПК України враховуючи той факт, що рішення суду по справі № 5020-10/212 набуло законної чинності, відповідач вважає, що фактичні обставини, викладені в цьому судовому акті, не потребують додаткового доказування, так як є встановленими (ч. ч. 2, 5 ст. 35 ГПК України).

Під час розгляду цієї справи не було встановлено, що майно, яке є предметом договору, вибуло з володіння власника поза його волею. Навпаки було встановлено, що відповідні переліки було затверджені у встановленому порядку, що однозначно підтверджує наявність волі. Окрім цього існувало безліч доручень та внутрішніх розпоряджень Міністерства оборони України на відчуження спірного майна, що також свідчить про наявність волі власника.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ай-Я»є власником спірного майна на підставі договору купівлі-продажу реєстраційний № 2471 від 11.08.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_2 Даний договір є дійсним, ніким не визнаний недійсним, не оскаржений, та не є нікчемним в силу закону.

У відповідності до ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину може бути здійснене лише на тексті такого правочину, який відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, отже саме по собі нотаріальне посвідчення договору, який став правовою підставою для отримання відповідачем у власність спірного майна, є безумовним підтвердженням законності отримання майна.

Договір зареєстрований у встановленому законодавством порядку, право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем 15 серпня 2006 року в КП «БТІ і ДРОНМ»Севастопольської міської ради за реєстр. № 3 527 в книзі 16 нж на сторінці 91.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації такого права у відповідності до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Позовна вимога про витребування майна, заявлена в рамках даної справи, водночас означає припинення права власності на спірне нерухоме майно.

Підстави припинення права власності викладені в ст. 346 ЦК України. Жодна з цих підстав припинення права власності не може бути заснована до майна, що належить відповідачу.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України добросовісність презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Однак, прокурор не надав доказів того, що відповідачу було відомо про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження майна.

Також слід зазначити, що позовні вимоги про витребування майна є віндикаційним позовом. Проте однією з особливостей віндикаційного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності. Водночас, між сторонами має місце спір з приводу права власності на нерухоме майно. Таким чином, в даному випадку право позивача не може бути захищено шляхом задоволення віндикаційного позову.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ст. 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Згідно зі статтею 10 Закону України „Про оборону України" Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління

Відповідно до статті 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" Управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. У відповідності до статті 4 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" до суб'єктів управління віднесено міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

З матеріалів справи вбачається, що Держава Україна, як власник майна, виразила свою волю на продаж майна, шляхом оприлюднення відповідного переліку, який є своєрідною офертою для необмеженого кола покупців.

Покупець майна (ТОВ „ТК „Інкерман") висловило свою волю на придбання майна, відображеного в переліку. Перелік був загальнодоступним та однозначно свідчив про бажання Держави Україна на відчуження майна.

Від імені Держави Україна повноваження власника майна здійснювало Міністерство оборони України, яке мало підготувати усі необхідні документи для продажу, а також отримати грошові кошти за результатами продажу.

Згідно листа Центрального спеціалізованого будівельного управління МО України грошові кошти, отримані від продажу військового містечка Б-34, надійшли на рахунки Міністерства оборони України 15 березня 2006 року (за різницею сплачених податків).

Таким чином виходить, що договір купівлі-продажу між сторонами фактично відбувся. Продавець бажав продати майно, майно було продане суб'єкту, який бажав його купити, та грошові кошти були в повному обсязі отримані Продавцем Державою Україною від імені якої гроші отримало Міністерство оборони України, як орган, уповноважений на управління майном. В свою чергу покупець отримав нерухоме майно, зареєстрував право власності на зазначене майно.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 19 грудня 2011 року у справі №5020-10/211-1/117-7/075 залишити без змін.

Головуючий суддяЮ.М. Гоголь

СуддіВ.А. Лисенко

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41,Севастополь,99011) 2.Міністерство оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)

3.Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай-я" (вул. Н. Краєвої, 15,Севастополь,99002)

4.Севастопольська квартирна експлуатаційна частина морська (вул. Хрустальова, 60,Севастополь,99040)

5.Приватне підприємство "Плазма" (вул. Первомайська, буд. 10,Кача,Севастополь, місто, Севастополь, місто,99804)

6.Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Інкерман" (вул. Громова, 60-А,Севастополь,99002)