Постанова № 21777113, 30.01.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2012 р. Справа № 5015/5567/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

суддівКота О.В.

Кролевець О.А.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РІО-міст" на ухвалу господарського суду Львівської області від 26.09.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011 р.

у справі №5015/5567/11

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробничої компанії "Львівхолод"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "РІО-міст"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 простягнення сплачених коштів, відшкодування завданих збитків та моральної шкоди за участю представників: позивача: Струк А.І.

відповідача: не зявився

третьої особи: не зявився

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю торгівельно-виробнича компанія (надалі "ТОВТВК") "Львівхолод" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ"РІО-міст" про стягнення суми, який обґрунтовано нормами ст.ст.216, 230 ЦК України та фактом визнання недійсним в судовому порядку договору купівлі-продажу від 04.03.2010р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 26.09.2011р. (суддя ДовгаО.І.) порушено провадження у справі, прийнято та призначено позовну заяву до розгляду;

зобовязано сторін надати суду документи згідно переліку;

вжито заходів до забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ"РІО-міст" в межах суми заявлених позовних вимог про стягнення суми перерахованих коштів по договору від 04.03.2010р., подвійного розміру збитків та судових витрат, а саме в розмірі 10939745,06грн.;

- накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ"РІО-міст" в межах суми заявлених позовних вимог про стягнення суми перерахованих коштів по договору від 04.03.2010р., подвійного розміру збитків та судових витрат, а саме в розмірі 10939745,06грн.

Зазначена ухвала оскаржена ТОВ"РІО-міст" в частині вжиття заходів до забезпечення позову. За результатами розгляду апеляційної скарги відповідача постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. (судді КраєвськаМ.В., ГалушкоН.А., ОрищинГ.В.) ухвалу місцевого господарського суду залишено в силі з підстав правильного застосування судом першої інстанції норм ст.ст.66, 67ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ"РІО-міст" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Львівської області від 26.09.2011р. в частині вжиття заходів до забезпечення позову та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. у звязку з неправильним застосуванням судами норм ст.ст.66, 67ГПК України, і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Учасники процесу згідно з приписами ст.1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 ГПК України. Зокрема, абз.1 ч.1 ст.67 ГПК України передбачає, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Вибір заходу до забезпечення позову залежить від предмету спору та обраного позивачем способу. Судам слід мати на увазі, що у позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат.

Так, з оскаржуваної ухвали вбачається, що судом у справі №5015/5567/11 накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ"РІО-міст", в межах суми заявлених позовних вимог про стягнення суми перерахованих коштів по договору від 04.03.2010р., подвійного розміру збитків та судових витрат, а саме в розмірі 10939745,06грн.

Поряд з цим, судом одночасно застосовано й інший засіб до забезпечення позову, а саме: накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ"РІО-міст" в межах суми заявлених позовних вимог про стягнення суми перерахованих коштів по договору від 04.03.2010р., подвійного розміру збитків та судових витрат, а саме в розмірі 10939745,06грн.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що в позові про стягнення грошових коштів арешт на майно застосовується тоді, коли кошти в боржника відсутні, а тому виконання рішення про стягнення коштів неможливе.

Втім, з поданих суду касаційної інстанції матеріалів вбачається, що при винесенні ухвали від 26.09.2011р. господарським судом Львівської області не встановлено факту відсутності грошових коштів у відповідача.

Переглядаючи зазначену ухвалу, апеляційний господарський суд вказав, що на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2011р. позивачем долучено до матеріалів справи відповіді із банківських установ щодо наявності коштів на рахунках ТОВ"РІО-міст", з яких вбачається, що лише на рахунку Львівської обласної дирекції ВАТ"Райффайзен Банк Аваль" обліковуються 3481,86грн., а решта відсутні кошти.

Однак, Львівським апеляційним господарським судом не зазначено підстав витребування, прийняття та оцінки нових доказів від позивача при перегляді винесеної на підставі ст.ст.66, 67 ГПК України ухвали місцевого господарського суду.

Так, ч.3 ст.106 ГПК України врегульовано, що у разі подання апеляційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, передбачені пунктами 1, 5, 10 - 21 частини першої цієї статті, до суду апеляційної інстанції передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги.

За необхідності суд апеляційної інстанції витребує з суду нижчої інстанції також копії інших матеріалів справи, а в разі потреби й матеріали справи (в оригіналі), необхідні для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду.

Тобто, при здійсненні апеляційного провадження з перегляду ухвали суду першої інстанції необхідним є саме встановлення правильності застосування судом норм процесуального законодавства з урахуванням наявних на час винесення ухвали матеріалів. Незважаючи на дане, Львівський апеляційний господарський суд вчиняв дії, які передбачені при розгляді заяви сторони про вжиття заходів до забезпечення позову.

Крім того, судами не враховано, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.33 ГПК України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності звязку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у звязку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими повязується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами даного враховано не було, а оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.

Колегія суддів також зазначає, що по-перше, в позові про стягнення грошових коштів арешт на майно застосовується тоді, коли кошти в боржника відсутні, а тому виконання рішення про стягнення коштів неможливе. По-друге, абз.1 ч.1 ст.67 ГПК України передбачає, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. Одночасне застосування обох заходів до забезпечення позову законом не передбачено.

Поряд з цим, з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається висновок місцевого господарського суду про те, що єдиним заходом до забезпечення позову, який спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення, є арешт всього рухомого та нерухомого майна ТОВ"РІО-міст". Втім, даний висновок не відповідає вимогам процесуального законодавства.

Згідно ст.190 ЦК України майном як особливим обєктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. У ст.139 ГК України майно визначено як сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності субєктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих субєктів. Особливим видом майна субєктів господарювання є цінні папери.

Дійшовши висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачу на суму позову, суд першої інстанції не врахував, що в ухвалі про накладення арешту на майно боржника господарський суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних. Суд залишив поза увагою і той факт, що вжиті заходи до забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності відповідача.

Зважаючи на дане, колегія суддів вбачає обґрунтованими доводи заявника про неадекватність вжитих заходів до забезпечення позову позовним вимогам позивача та неспроможність даних заходів забезпечити фактичне виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РІО-міст" задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Львівської області від 26.09.2011р. в частині вжиття заходів до забезпечення позову та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. у справі №5015/5567/11 скасувати.

Справу №5015/5567/11 передати до господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Головуючий суддяО. Кот СуддіО. Кролевець С. Шевчук