Ухвала суду № 21763862, 09.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

Дата ухвалення
09.02.2012
Номер справи
2а-5904/11/2670
Номер документу
21763862
Форма судочинства
Адміністративне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5904/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" лютого 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.

розглянувши а порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро Стиль" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро Стиль" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро Стиль" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012305 від 10.01.2011 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 137641,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 34410,00 грн., а всього 172052,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро Стиль" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Архітектурне бюро Стиль»(код ЄДР 33595706) з питань взаємовідносин з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»код з ЄДР 34981754) за період з 01.12.2008 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 8512/23-5/33595706 від 23.12.2010 року.

Перевіркою встановлено, що в порушення п/п. 7.2.4., 7.4.1., 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено податковий кредит на суму 137641,00 грн., у т.ч.: грудень 2008 р. в сумі 3231 грн., квітень 2009 р. в сумі 24925 грн., травень 2009 року в сумі 9409 грн., липень 2009 р. в сумі 13067 грн., серпень 2009 р. в сумі 20250 грн., жовтень 2009 р. в сумі 33000, грудень 2009 року в сумі 30583 грн., березень 2010 року в сумі 3176 грн. Наведено порушення призвело заниження податку на додану вартість у загальному розмірі 137641 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке було оскаржено позивачем в адміністративному порядку та за його результатами залишено без змін.

Висновок щодо порушення наведених вище норм податкового законодавства, зроблено відповідачем виходячи з того, що в період 2008 2009 років між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було підписано низку договорів про надання послуг та виконання робіт, які фактично не виконувались.

Зокрема, за результатами перевірки цього контрагенту встановлено, що він не знаходиться за зареєстрованим місцем знаходження, не має ні людських (трудових, фахових), ні матеріальних (виробничих) ресурсів для виконання цих операцій, наявність яких є необхідною для виконання спірних операцій.

Первинні документи та податкові первинні документи за цими операціями підписані невідомими (не уповноваженими особами), що підтверджується показами особи, яка рахувалася керівником зазначеного підприємства, про те, що він жодних документів по фінансово-господарській діяльності цього підприємства не підписував та не уповноважував інших осіб вчиняти такі дії, а відтак зазначені не мають правого значення, не можуть вважатися первинними документами, з огляду на що в сукупності, відповідач по суті вважає, що позивач не довів наявності обставин та підстав з якими Закон про ПДВ повязує можливість виникнення у позивача права на формування податкового кредиту.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що в судовому засіданні не доведено фактичного здійснення спірних операцій, з огляду на відсутність у ТОВ «С.Дж.Р.Груп»будь-яких ресурсів та можливостей для виконання вищенаведених робіт та неможливість їх виконання цим підприємством, таким чином відсутні умови, обставини та підстави, які повязують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Водночас, за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судом першої інстанції були досліджені шість договорів укладених між Позивачем та ТОВ “С.Дж.Р.Груп”, на підставі яких сформовані суми податку на додану вартість.

З аналізу проведених операцій даних договорів, суд першої істанції прийшов до висновку, що зобовязання, які виникли на підставі вказаних договорів, не мали реального характеру, оскільки роботи не передбачались для використання у господарській діяльності позивача.

Разом з тим, суд першої істанції прийшов до висновку, що наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відсутність сукупності зазначених чинників, з якими Закон про ПДВ у взаємозвязку з положеннями наведених вище норм законодавства повязують можливість формування платником податків податкового кредиту, у т.ч. недоведеність фактичного (реального) виконання операцій, відсутність звязку витрат платника податків з господарською діяльністю, відсутність наміру використовувати придбані товари (роботи, послуги) у власній господарській діяльності, відсутність розумних економічних причин для вчинення певних операцій, виключає можливість формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою первинних документів (у т.ч. податкових накладних) та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товару (роботи/послуги) з ПДВ.

Колегія суддів погоджується з даним висновком першої інстанції, оскільки для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

Зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозвязку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: податкових накладних, актів приймання виконаних підрядних робіт, належного відображення вартості підрядних робіт у бухгалтерському обліку, не встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, за правилами п.п.7.4.4. України «Про податок на додану вартість»позивачем неправомірно сформувано суму податкового кредиту

В порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів товарності операцій, на основі яких сформовано суду податкового кредиту.

Разом з тим, відповідачем надано докази правомірності винесеного податковогоповідомлення-рішення.

Таким чином, відповідач при винесенні оскаржуваного повідомлення рішення діяв на підставі та в межах своїх повноважнь та у спосіб встановлений законом.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурне бюро Стиль" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О. Петрик І.Й.

Попередній документ : 21763860
Наступний документ : 21763922