Ухвала суду № 21763284, 14.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7125/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" лютого 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Статус-Плюс»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Статус-Плюс»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2011 з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 24 вересня 2010 року № 0000692303/0, на його думку, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, відповідно до безпідставних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2011 року задоволено зазначений вище позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000692303/0 від 24 вересня 2010 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку TOB «Статус-плюс»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з TOB «Кедр-Л»за травень 2010 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 3773/23-322-24226128 від 30 серпня 2010 року, за змістом якого даною перевіркою було встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 528702,00 грн., в тому числі: за травень 2010 року на суму 528702,00 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2010 року № 0000692303/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в розмірі 793053,00 грн.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення № 0000692303/0 від 24 вересня 2010 року позивач вважає таким, що суперечить вимогам податкового законодавства, чинного на час його прийняття.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Станом на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення дані правовідносини регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників Податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Судом першої інстанції було встановлено, що в ході проведеної перевірки відповідачем було встановлено, що TOB «Статус Плюс»завищило податковий кредит з податку на додану вартість на суму 528701,95грн., в тому числі: за травень 2010 року на суму 528701,95 грн.

В ході відпрацювання податкової декларації ПДВ за травень 2010 року та додатка 5 до декларації відповідачем було встановлено відносини TOB «Статус Плюс»з підприємством TOB «Кедр-Л», яким не було подано декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року, що підтверджується, як зазначено в акті перевірки, даними АІС «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Порядок обчислення і сплати податку визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього Закону поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 даного Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для : л оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою винесення спірного податкового повідомлення-рішення став висновок відповідача про те, що контрагентом позивача TOB «Кедр-Л»до ДПІ у Деснянському районі м. Києва не подано декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року та не відображено податкових зобов'язань на суму 528701,95 грн.

При цьому судом першої інстанції було встановлено наявність податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року та розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, які подавалися TOB «Кедр-Л»до ДПІ у Деснянському районі міста Києва 18 червня 2010 року, що містить печатку податкового органу та підпис відповідальних осіб про її прийняття.

Як вбачається зі змісту розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, які подавалися TOB «Кедр-Л»суму податку на додану вартість в розмірі 528701,96 грн. було включено TOB «Кедр-Л»до податкової декларації за травень 2010 року.

Оскільки чинним законодавством України, зокрема, Конституцією України встановлено відповідальність за наявності вини у вчиненні правопорушення, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач правомірно відніс спірні суми до податкового кредиту, а тому даний позов підлягав задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А Федотов І.В.