Ухвала суду № 21762645, 08.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-8309/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Гром Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Гром Л.М.

суддів Денісова А.О.,

Міщука М.С.

при секретарі судового засідання Губі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна продуктова кооперація «Еколайф»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна продуктова кооперація «Еколайф» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (надалі відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 22 квітня 2011 року №0001062320 та №0001072320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2011 року позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 22 квітня 2011 року №0001062320 та №0001072320.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлення від 01.04.2011 року № 902/23-2011 та наказу на чальника ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 01.04.2011р. № 1009 інспектором ДПІ у Святошинському районі м. Києва була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Прогрес-2010»(код ЄДРПОУ 37135622) за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки складено Акт від 12 квітня 2011 року №80/23-20/37099621 “Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” (код за ЄДРПОУ 37099621) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” (код за ЄДРПОУ 37135622) за період з 01.10.2010 по 31.12.2010” (далі по тексту Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року №0001062320 та №0001072320.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 22 квітня 2011 року №0001072320 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 614135,00 грн., в тому числі за основним платежем 491308,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 122827,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва від 22 квітня 2011 року №0001062320 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів7.2.1,7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті7Закону України “Про податок на додану вартість” ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 491 308,75 грн., в тому числі за основним платежем “+” 393047,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями “+”98 261,75 грн.

Перевіряючим, в Акті перевірки зазначено, що у періоді, що перевірявся ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” мало взаємовідносини з ТОВ “Компанія “Прогрес-2010”; договори між вказаними підприємствами, видаткові та податкові накладні від імені ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” підписано ОСОБА_3; відповідно до висновку старшого експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ від 16 лютого 2011 року №27 підписи від імені ОСОБА_3 з деклараціях з податку на додану вартість за вересень-грудень 2010 року, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою; при здійсненні виїзду за місцем реєстрації громадянина ОСОБА_3 для його опитування встановлено його відсутність.

На підставі викладеної інформації відповідач прийшов до висновку, що створення ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” було направлено на здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків; операції ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” з контрагентами не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин, систематичного придбання та продажу товарів, а наслідком діяльності ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” є виключно або переважно формування податкових зобовязань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Далі по тексту Акта перевірки, посилаючись на норми Бюджетного та Цивільного кодексів України, Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, відповідач встановив нікчемність правочину, укладеного між ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” та ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ”.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2010 року між ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” (продавець) та ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” (покупець) укладено договір №24/11 купівлі-продажу продукції, відповідно до якого продавець по заявкам покупця зобовязується здійснити поставку печива вівсяного в асортименті та кількості згідно товарних накладних, передати його у власність покупця, який зобовязується прийняти товар та здійснити його оплату.

На виконання умов вказаного договору ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” за період листопад-грудень 2010 року поставило на адресу ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” печиво вівсяне та борошно згідно видаткових накладних на загальну суму 2358278,12 грн., в тому числі податок на додану вартість 393046,35 грн.

Розрахунки за товар здійснені у повному обсязі шляхом перерахуванняТОВ“Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” на розрахунковий рахунокТОВ“Компанія “Прогрес-2010” грошових коштів, про що свідчать відповідні виписки баку, копії яких знаходять в матеріалах справи.

Суд на підставі копій документів, наданих позивачем (договорів, видаткових та податкових накладних, довіреностей на отримання товару, виписок банку, квитанцій до прибуткових касових ордерів) встановив, що придбане позивачем вівсяне печиво та борошно в подальшому було реалізоване ним іншим субєктам підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ “Еквітас”, ТОВ “Кондитерська фабрика “Десна”, АТ “Прилуцький хлібозавод”, ТОВ “База матеріально-технічного забезпечення агропромислового комплексу”.

Враховуючи наведене, печиво вівсяне та борошно придбавалися позивачем з метою та були використані у власній господарській діяльності.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку ДПІ у Святошинському районі м. Києва про порушення позивачем норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та про нікчемність угоди, укладеної між ним та ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” є висновок старшого експерта сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Броварського МВ від 16 лютого 2011 року №27 про те, що підписи від імені ОСОБА_3 з деклараціях з податку на додану вартість ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” за вересень-грудень 2010 року виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Частиною 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не наведено підстав для визнання нікчемними угод, укладених між ТОВ “Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” та ТОВ “Компанія “Прогрес-2010”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд встановив, що на час здійснення спірних операцій ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” було зареєстроване як субєкт підприємницької діяльності, було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що збільшення позивачу суми податкового зобовязання з податку на прибуток за основним платежем на 491308,00 грн. є протиправним.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З огляду на відсутність факту заниження позивачем податкових зобовязань, суд першої інстанції вірно зазначив, що збільшення грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями на 122827,00 грн. є безпідставним.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року №0001072320 є обґрунтованим.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ “Компанія “Прогрес-2010” вівсяного печива та борошна безпосередньо повязано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека)в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України “Про податок на додану вартість” передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

З матеріалів справи вбачається, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ“Компанія “Прогрес-2010” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи є належно оформленими.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ“Торговельна продуктова кооперація “ЕКОЛАЙФ” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за листопад, грудень 2010 року, а тому збільшення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на 393047,00грн. є протиправним, а збільшення грошового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями позивача є безпідставним.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року №0001062320.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства, а отже, не підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись статтями 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 липня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя Гром Л.М.

Судді: Денісов А.О. Міщук М.С. Ухвала виготовлена в повному обсязі 13.02.2012 року.