Постанова № 21761640, 07.02.2012, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 року Справа № 2а/2370/96/2012

07.02.12

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді –Гаращенка В.В.,

при секретарі –Шалько І.П.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 –за довіреністю,

представника відповідача: ОСОБА_2 –за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Агросервіс»до державної податкової інспекції у м. Черкаси Черкаської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Агросервіс»звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2011 року №0004822301 та податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2011 року №0004812301.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення вимог Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України здійснює невірне тлумачення норм чинного законодавства, господарські операції між позивачем та його контрагентом фактично здійснені та оформлені належним чином, а наведені в акті перевірки факти ймовірності відсутності господарської діяльності та нікчемності угод не є достатніми для висновків, за результатами яких прийняті спірні рішення.

Представник позивача в судовому засіданні заявлений позов підтримав у повному обсязі, в обґрунтування вимог зазначив, що податковий орган дійшов висновку про порушення платником податків законодавства про оподаткування, виходячи з обставин, які є припущеннями, і не відповідають дійсності відносно нікчемності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, відповідачем протиправно визнано операції, за рахунок яких сформовані податкові зобов’язання контрагента позивача –приватного підприємства «Фін»нікчемними, отже, висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів є необґрунтованими, а оскаржувані податкові рішення підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечила повністю, посилаючись на обставини, пояснивши, що перевіркою, проведеною ДПІ у м. Черкаси з питань дотримання вимог податкового законодавства ПП «Фін»щодо формування податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, встановлено неможливість фактичного здійснення даним підприємством господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв’язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому укладені правочини є нікчемними оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже податкові накладні, виписані в адресу позивача не є належним підтвердженням податкового зобов’язання, оскільки не мають статусу юридично значимих.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив.

Приватне підприємство «Агросервіс»як суб’єкт господарювання –юридична особа, ідентифікаційний код 30829259, зареєстроване Черкаською районною державною адміністрацією 10.03.2000 року, перебуває на обліку у державній податковій інспекції в місті Черкаси Черкаської області та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №32157731.

Державною податковою інспекцією в місті Черкаси Черкаської області згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами відносин з приватним підприємством «Фін»за березень 2011 року, за результатами якої складено акт від 13.12.2011 року №2721/23 –4/30829259 в якому зазначено, що з врахуванням результатів перевірки ПП «Фін», викладеними в акті від 10.06.2011 року №1498/23-2/32503944 відповідач дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та ПП «Фін»не спричинили реального настання правових наслідків, а отже є –нікчемними.

За висновками акту від 13.12.2011 року №2721/23 –4/30829259 ПП «Агросервіс»заниження податок на додану вартість в березні 2011 року на суму 105160 грн. по взаємовідносинах з ПП «Фін»та занижено податок на прибуток на суму 131450 грн.

За результатами проведеної перевірки та на підставі встановленого порушення ДПІ у м. Черкаси прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 року №0004822301, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 131451 грн., у тому числі основний платіж в розмірі 131450 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 року №0004812301, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 105161 грн., у тому числі основний платіж в розмірі 105160 грн. та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судом встановлено, що 04.01.2011 року між позивачем та ПП «Фін» укладено договір, згідно якого ПП «Фін»зобов’язується передати у власність позивача пічне паливо, а позивач –прийняти та оплатити його. Кількість та сума товару зазначається в накладній.

Згідно п. 2 зазначеного договору позивач здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок ПП «Фін». Оплата здійснюється на підставі виставленого ПП «Фін»рахунку.

В п. 3 договору зазначено, що приймання товару проводиться згідно товаросупроводжувальних документів. Датою передачі вважається дата відпуску товару зазначена в накладній.

В підтвердження виконання зазначеного договору суду надано акти приймання-передачі товарів від 22.03.2011 року та від 12.03.2011 року, також за видатковими накладними вбачається, що в березні 2011 року позивачем придбано 12.03.2011 року паливо пічне на загальну суму із ПДВ 88800 грн. та 22.03.2011 року на загальну суму із ПДВ 149085 грн.

На підтвердження одержаного від ПП «Фін»пічного палива видані податкові накладні від 12.03.2011 року №18 та від 22.03.2011 року №30, які мають всі необхідні реквізити та складені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Також, на підтвердження фактичного здійснення господарської операції позивачем надано документи, що підтверджують можливість придбання, транспортування та використання у власній господарській діяльності одержаного від ПП «Фін»пічного палива - свідоцтво про підготовку уповноваженого з питань безпеки перевезень небезпечних вантажів, посвідчення про підвищення кваліфікації з питань діяльності, пов’язаної з наданням послуг автомобільного транспорту: внутрішні перевезення вантажів, свідоцтва про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, ліцензія на внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, паспорт якості та сертифікат відповідності придбаної продукції.

Також судом встановлено, що 03.01.2011 року між позивачем та ПП «Фін»укладено договір, згідно якого ПП «Фін» зобов’язується надати позивачеві консультаційні послуги, а позивач –прийняти та оплатити їх. Консультаційні послуги надані з метою участі в проведенні відкритих торгів на закупівлю пічного палива, зокрема з Державним підприємством Хлібна база №76, Азовською районною лікарнею Джанкойського району АР Крим, Держаним підприємством «Судак», Красногвардійською центральною лікарнею АР Крим, комунальним закладом Херсонської облради Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат тощо.

В підтвердження виконання зазначеного договору суду надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №21 від 15.03.2011 року, №26 від 18.03.2011 року, №32 від 28.03.2011 року, також за одержаними від ПП «Фін» консультативними послугами видані податкові накладні від 15.03.2011 року № 21, від 18.03.2011 року №26 та від 28.03.2011 року №32, які мають всі необхідні реквізити та складені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Отже, судом з’ясовано, що умови укладених позивачем договорів від 03.01.2011 року та від 04.01.2011 року повністю відповідали характеру господарської діяльності позивача, а придбані на його виконання послуги були використані саме в господарській діяльності, зокрема, з метою отримання прибутку.

Судом також встановлено, що позивачем у березні 2011 року придбано та оплачено у ПП «Фін»наступні товари: доводчик у кількості 3 шт. на загальну суму 840 грн., в тому числі ПДВ на суму 140 грн. (видаткова накладна № Ф-0000058 від 21.03.2011 року, податкова накладна №28 від 21.03.2011р.), кухонні меблі на загальну суму 88000 грн., в тому числі ПДВ на суму 14666 грн. 67 коп. (видаткова накладна № Ф–0000050 від 14.03.2011 року, податкова накладна № 20 від 14.03.2011р.), агрегати до автомобілів на загальну суму 61130 грн., в тому числі ПДВ на суму 10188 грн. 32 коп.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про безпідставність посилання відповідача про нікчемність вказаних правочинів, оскільки податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Фін», яке на момент їх видачі зареєстроване у встановленому податковим законодавством порядку як платник податку на додану вартість і йому відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Крім того, відносно твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Фін», суд зазначає, що згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними»судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини –якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219 ЦК України, ч. 1 ст.220 ЦК України, ч.1 ст. 224 ЦК України) та оспорювані –якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Як свідчать обставини справи, відповідачем самостійно визначено нікчемними угоди, укладені між позивачем та контрагентом –ПП «Фін», у зв’язку з чим винесено спірні податкові повідомлення-рішення.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені в судовому засіданні письмові докази, вважає вказаний висновок відповідача безпідставним.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсний є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 Цивільного кодексу України недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 Цивільного кодексу України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто, спрямований на порушення конституційних прав і свобод громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім того згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Тому суд приходить до висновку про безпідставність твердження відповідача, що вищевказаний правочин не спричиняє настання правових наслідків, а отже є нікчемним по ланцюгу до «вигодонабувача».

Виходячи зі змісту положень пункту 14.1.181. частини 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит –сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Частиною 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до вимог ст.201 цього Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи те, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку, у зв'язку з одержанням від ПП «Фін»пічного палива, кухонних меблів, запчастин та агрегатів до автомобілів, будівельних матеріалів та консультаційних послуг, що підтверджено податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі товарів за господарськими угодами, жодних доказів на підтвердження фіктивності якої суду не надано, тому суд приходить до висновку, що сформований позивачем податковий кредит відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Також суд зазначає, що відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) правочину, укладеного між ПП «Агросервіс» та ПП «Фін», доказів того, що угода очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, а також рішень суду про визнання правочину таким суду не надано.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що ПП «Агросервіс»та ПП «Фін»належним чином оформили договірні правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відносно визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств суд зазначає наступне.

Підпунктом 5.2.1. пункту 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п. п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на те, що податковим органом не зазначено, які саме розрахункові, платіжні та інші документи, не надані позивачем на підтвердження валових витрат, суд вважає не обґрунтованими висновки податкового органу, щодо визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств.

На підставі вищевикладеного та беручи до уваги, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення посадовими особами позивача та/або ПП «Фін»протиправних дій, спрямованих на порушення публічного порядку, доказів існування та форми прояву мети завідомо суперечної інтересам держави й суспільства, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо нікчемності правочинів.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача –орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В ході розгляду справи, відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, доказів порушення позивачем вимог ст.198 Податкового кодексу України до суду не надано, таким чином та враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 17, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2011 року за №0004822301 та податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2011 року №0004812301, прийняті державною податковою інспекцією у м. Черкаси Черкаської області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Агросервіс»32 (тридцять дві) грн. 19 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 лютого 2012 року.

Суддя В.В. Гаращенко