Постанова № 21761501, 02.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

02 лютого 2012 р. №2а-13468/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді - Ізовітової - Вакім О.В.,

при секретарі судового засідання - Шевчук А.В.,

за участю: представників позивача - Крашеніннікова В.В., Третьяк В.А.,

представника відповідача - Жданової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові №0001450854 від 30.09.2011р. на суму 2340,00 грн. та №0001470854 від 30.09.2011р. на суму 970843,25 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач послався на правомірність віднесення до валових витрат сум сплачених за придбання паливно-мастильних матеріалів для службових спеціальних автомобілів та здійснення страхування отриманих у лізинг автомобілів, оскільки вони безпосередньо повязані зі здійсненням позивачем своєї господарської діяльності з виконання покладених на нього державою обовязків та правоохоронних функцій щодо здійснення охорони майна та громадян на договірних засадах.

З позиції позивача, згідно вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" віднесення платником податків своїх витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів у випадках, коли такі витрати безпосередньо повязані з його господарською діяльністю є правомірним.

Також в позові зазначено, що відповідачем по справі не надано доказів вини позивача в намірі порушити встановлений публічний порядок шляхом укладення цивільно-правових угод з ФО-П ОСОБА_4 та ТОВ "Донбаснафтатрейд", не порушено в суді будь-якої справи про визнання цих угод недійсними, не наведено посилань на норми будь-якого закону, відповідно до якого вчинені ним правочини вважаються нікчемними, а тому правові підстави для визнання їх нікчемними (або недійсними) - відсутні.

Висновки відповідача, що взаємовідносини Управління ДСО з ФО-П ОСОБА_4 не повязані з фінансово-господарською діяльністю останнього, позивач вважає безпідставними і такими, що спростовуються наявними у нього доказами, оскільки ТМЦ від ФО-П ОСОБА_4 отримані та використовуються за призначенням.

Щодо взаємовідносин ТОВ "Донбаснафтатрейд", за якими позивачем сформовано податковий кредит у серпні 2010 року на суму 64,00 грн., останній посилається на той факт, що сума сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість підтверджується відповідними касовими чеками, у відповідності до норм пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові - у судовому засіданні проти позову заперечувала та зазначила, що оскаржувані рішення винесені у відповідності до норм діючого законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування поданих заперечень зазначила, що під час проведення перевірки Управління Державної служби охорони було встановлено: порушення п.5.1, пп.5.4.6, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 830090 грн. та порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість всього на 1872 грн.

З позиції податкового органу, вчинення позивачем порушення вимог пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" призвело до заниження податку на прибуток у розмір 766930 грн., що полягає у включенні до складу валових витрат витрати платника податку на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів у розмірі 100 %.

Порушення вимог п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 63160,00 грн., що полягало у включенні до складу валових витрат витрати платника податку на страхування цивільної відповідальності, повязаної з експлуатацією транспортних засобів, які перебувають і фінансовому лізингу та не є власністю платника податків.

Крім цього, внаслідок порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентами ФО-П ОСОБА_4 на суму 1807,50 грн., та ТОВ "Донбаснафтатрейд" на суму 64,17 грн.

З вказаних підстав представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать обставини справи, у період з 25.07.2011 по 05.09.2011 року посадовими особами Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові проведена документальна планова перевірка діяльності Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Харківській області (далі скорочено Управління ДСО), за підсумками якої СДПІ складено та надіслано на адресу позивача акт перевірки №1976/23-106/08597026 від 12.09.2011р. (т.1 а.с. 9 - 27).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення: п.5.1, пп.5.4.6, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 830090 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість всього на 1872 грн.

22 вересня 2011 року позивачем подано до СДПІ заперечення №48/8-2774 на акт перевірки №1976/23-106/08597026 від 12.09.2011р. (т.1 а.с. 28 - 30). Листом №13313/10/23-112 від 30.09.2011р. СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові повідомлено платника податків, що висновки акту перевірки щодо встановлених порушень залишено незмінними (т.1 а.с.31 - 34).

На підставі встановлених порушень СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0001450854 від 30.09.2011р. про збільшення суми грошового зобовязання УДСО з податку на додану вартість на загальну суму 2340,00 грн., в т.ч. за основним платежем на суму 1872,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 468,00 грн.;

- №0001460854 від 30.09.2011р. про збільшення суми грошового зобовязання УДСО з податку на доходи фізичних осіб за штрафними санкціями на суму 01,00 грн.;

- №0001470854 від 30.09.2011р. про збільшення суми грошового зобовязання УДСО з податку на прибуток підприємств на загальну суму 970843,25 грн. в т.ч. за основним платежем на суму 795128,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 175715,25 грн.

Суд зазначає, що у даній справі позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення СДПІ №0001450854 від 30.09.2011р. та №0001470854 від 30.09.2011р., як такі, що є неправомірними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.

В частині висновків акту перевірки щодо порушення позивачем п.5.1, пп.5.4.6, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд дійшов висновку про наступне.

В ході документальної планової перевірки позивача було встановлено факт включення до складу валових витрат вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів, використаних при експлуатації легкового автотранспорту по 112 автомобілям у повному обсязі, без зменшення таких валових витрат на 50%, що з позиції податкового органу є порушенням вимог пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (зі змінами та доповненнями).

Суд не погоджується з такою позицією податкового органу, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З наведеного можна зробити висновок, що визначальною ознакою валових витрат є їх звязок з господарською діяльністю. При цьому, господарська діяльність платника податку являє собою сукупність господарський операцій, які відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначаються як дії і події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі субєкта господарювання.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

З наведеного випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до пункту 5.11 Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Віднесення позивачем витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для службових спеціальних автомобілів безпосередньо повязано зі здійсненням позивачем господарської діяльності з виконання покладених на нього державою обовязків та правоохоронних функцій щодо здійснення охорони майна та громадян на договірних засадах.

Суд зазначає, що пунктом 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачені особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку, зокрема, підпунктом 5.4.1 врегульований порядок віднесення до валових витрат витрат на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації).

Встановлюючи обмеження щодо розміру валових витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів 50-ти відсотками витрат на зазначені цілі, законодавець одночасно звільняє платника від обов'язку доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю. З наведеного можна зробити висновок, що законодавець презумує можливість відсутності зв'язку таких витрат з господарською діяльністю платника податку в повному обсязі, у зв'язку з чим і встановлене таке обмеження.

Положенням про Державну службу охорони при МВС України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №615 від 10.08.1993р., визначено правові засади господарської діяльності підрозділів ДСО. Одним із основних завдань Державної служби охорони є розроблення та здійснення заходів реалізації єдиної на території України концепції охорони обєктів усіх форм власності та громадян, у тому числі забезпечення охорони обєктів державної власності.

Для забезпечення здійснення правоохоронних функцій Управління ДСО використовує спеціальний (спеціалізований) автотранспорт на автопатрулях, під час інкасації коштів, охорони вантажів, обєктів та фізичних осіб.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001р. визначено поняття "транспортний засіб спеціалізованого призначення", згідно з яким транспортним засобом спеціалізованого призначення є транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Згідно з вимогами чинного законодавства, після придбання Управлінням ДСО будь-якого легкового автомобіля, останній підлягає переобладнанню для здійснення охоронних функцій, яке полягає в оснащенні його світловими та звуковими сигнальними пристроями, відповідними кольорографічними полосами, емблемами та написами відповідно до ДСТУ 3849-99, 2984-95.

Після переобладнання такі легкові автомобілі підлягають перереєстрації в органах ДАІ згідно з вимогам наказу МВС України від 11.08.2010 № 379 "Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них", зареєстрованого Міністерством юстиції України 27.01.2011 за № 123/18861 (попередній наказ МВС України від 10.04.2002 № 335 втратив чинність). Відповідно до пункту 9.1 цієї Інструкції, під час проведення перереєстрації легкового транспортного засобу у спеціалізований чи спеціальний, співробітниками Державтоінспекції України у свідоцтві про його реєстрацію робиться відмітка про те, що цей транспортний засіб є спеціальним або спеціалізованим.

Із матеріалів справи вбачається, що транспортні засоби, які Управління ДСО використовувало для виконання своїх правоохоронних функцій та службових завдань, є спеціальними або спеціалізованими, про що свідчать відмітки у свідоцтвах про реєстрацію зазначених у Акті автомобілів (крім 7 одиниць) (т.1 а.с. 41-83).

Враховуючи те, що автотранспорт Управління є спеціальним (спеціалізованим) та використовується позивачем для виконання правоохоронних функцій та службових завдань, а також враховуючи податкове розяснення, надіслане безпосередньо на адресу підрозділів ДСО при МВС України і викладене у листі ДПА України №3303/5/15-1216 від 27.04.1999р., суд дійшов висновку, що витрати позивача на придбання паливно-мастильних матеріалів пов'язані виключно з його господарською діяльністю, підстави для обмеження розміру, в якому вони можуть бути віднесені до складу валових витрат, відсутні. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 31.07.2008р. по справі №К-13126/06.

За таких обставин, вимоги адміністративного позову в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В частині висновків акту перевірки щодо неправомірного включення позивачем до складу валових витрат витрат за договорами добровільного страхування транспортних засобів, суд зазначає наступне.

Актом перевірки №1976/23-106/08597026 від 12.09.2011 року встановлено, що позивачем занижено податок на прибуток в сумі 63160,00 грн. оскільки до складу валових витрат останнім віднесено вартість страхових платежів за договорами добровільного страхування транспортних засобів, придбаних на умовах фінансового лізингу.

Судом встановлено, що згідно з Генеральним договором фінансового лізингу №489 від 10.09.2008р. Управлінням ДСО від ТОВ "АІС-Лізинг" було отримано у володіння автотранспортні засоби, які перебували у складі основних фондів Управління ДСО, на вартість яких збільшена відповідна група основних фондів з подальшою амортизацією, та реєстрація яких в органах ДАІ здійснена безпосередньо за Управлінням ДСО. Умовами Генерального договору фінансового лізингу №489 від 10.09.2008 також передбачено обовязок Управління ДСО здійснити страхування предмету лізингу (отриманих автомобілів) на користь Лізингодавця (ТОВ "АІС-Лізинг") (т.1 а.с. 122 - 149).

Умовами укладеного між позивачем та лізингодавцем Генерального договору фінансового лізингу від 10.09.2008 №489/189, зокрема, пунктів 6.1-6.6, 6.8, 8.1.3, 8.4.3, 8.9.3 та умовами пунктів 2.1, 2.2 укладених до нього лізингових угод від 10.09.2008 №01-489, 02-489, 03-489, 04-489, 05-489 передбачено обовязок позивача здійснити страхування предмету лізингу, також пунктом 6.4 Генерального договору фінансового лізингу від 10.09.2008 № 489/189 визначено, що вигодонабувачем за договорами страхування є лізингодавець або банк-кредитор.

Згідно вимог статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997р. (із змінами і доповненнями), з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором. Предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, нормами цього закону не встановлена обовязковість страхування лізингоодержувачем предмету лізингу безпосередньо на свою користь, а не на користь лізингодавця.

Тобто, обовязковість здійснення страхування предмету лізингу лізингоодержувачем пов'язується законом (стаття 13 Закону України №723/97-ВР від 16.12.1997р.) безпосередньо з умовами укладеного сторонами договору фінансового лізингу.

Приписами абз.1 пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до валових витрат платника податків включаються: будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Абзацом 3 підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що віднесення до складу валових витрат платника податку витрат зі страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обовязковими видами страхування) здійснюється у розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Витрати позивача за договорами добровільного страхування транспортних засобів, придбаних на умовах фінансового лізингу вказаний вище граничний рівень можливості віднесення витрат зі страхування на валові витрати не перевищує.

Відповідно до пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України №334/94-ВР термін "фінансовий лізинг (оренда)" - це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Підпунктом 8.5.2 п. 8.5 ст. 8 Закону передбачено, що балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку у фінансовий лізинг (оренду) у порядку, передбаченому для продажу основних фондів. При цьому лізингоотримувач (орендар) збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку, передбаченому для придбання основних фондів.

Згідно з пп.7.9.6 п. 7.9 ст.7 Закону, яким встановлено порядок оподаткування операцій лізингу (оренди), передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування також прирівнюється до операції його продажу в момент такої передачі.

В свою чергу пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Зважаючи на викладене, витрати платника податків лізингоотримувача (позивача) у вигляді страхових внесків зі страхування автомобіля, придбаного у фінансовий лізинг, може бути включено до його валових витрат з урахуванням 5 відсоткового обмеження цих витрат у разі, якщо використання застрахованих автомобілів безпосередньо пов'язано з власною господарською діяльністю платника податку.

Аналогічна позиція викладена у листі ДПА України від 23.05.2008р. №10518/7/15-0517 "Про окремі питання оподаткування", який має статус узагальнюючого податкового розяснення (консультації) і відповідно до норм статей 52, 53 Податкового кодексу України та норм пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000р. унеможливлює (виключає) можливість притягнення платника податку до відповідальності за допущені порушення податкового законодавства, який керувався таким роз'ясненим (консультацією).

Крім цього, згідно розяснень ДПА України №413/л/15-1116 від 19.02.1999р. та №5328/6/15-1116 від 25.09.2000р., податковим органом держави чітко визначено право платника податків відносити на свої валові витрати витрати зі страхування орендованого майна, бо відповідно до пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону фінансовий лізинг є нічим іншим, як орендою. При цьому, Закон не ставить в залежність право платника податку на віднесення до валових витрат витрати зі страхування ні від настання страхового випадку, ні від отримання страхового відшкодування, ні від визначення вигодонабувача за відповідним договором страхування.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997р. та умов укладеного позивачем договору фінансового лізингу, страхування позивачем автомобілів на користь лізингодавця є обовязковим видом страхування згідно норм абзацу 3 підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" і витрати на таке страхування правомірно віднесені позивачем на валові витрати, у т.ч. згідно з нормами абзацу 1 пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р.

Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 13 Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16.12.1997р. та враховуючи умови укладеного позивачем договору фінансового лізингу, суд дійшов висновку, що витрати позивача у вигляді страхових внесків зі страхування автомобілів, придбаних у фінансовий лізинг, правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат з урахуванням 5 відсоткового обмеження цих витрат.

Щодо завищення податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з ФО-П ОСОБА_4, суд зазначає наступне.

В ході проведення перевірки встановлені взаємовідносини позивача з ФО-П ОСОБА_4 (код НОМЕР_1), загальна сума яких за період, що перевірявся склала 10845,01 грн., в т.ч. ПДВ 1807,50 грн.

В акті перевірки №1976/23-106/08597026 від 12.09.2011р. (стор.100 - 101 акту) здійснено посилання на акт перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова №4717/17-214/НОМЕР_1 від 28.10.2010р. та зазначено, що в ході проведення перевірки ФО-П ОСОБА_4 за період з 01.04.2007 по 31.12.2009р. щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків встановлено відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, п.7.3, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (зі змінами та доповненнями), в частині придбання та продажу товарів, робіт, послуг.

З позиції податкового органу, не можливо встановити звязок понесених позивачем витрат (з урахуванням ПДВ) в частині взаємовідносин з ФО-П ОСОБА_4 з фінансово-господарською діяльністю позивача.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу №140 від 16.06.2009р., укладеному між ФО-П ОСОБА_4 (Продавець) та УДСО при ГУМВС України в Харківській області (Покупець), Продавець зобовязується передати у власність Покупця належний Продавцю товар (меблі), а Покупець зобовязується прийняти цей товар (меблі) та оплатити його (т.2 а.с.2).

Факт поставки ФО-П ОСОБА_4 на користь УДСО при ГУМВС України в Харківській області товарів (меблі) підтверджується прибутковою накладною №14-0000522 від 10.07.2009р. (т.2 а.с.3)

Отримання товарно-матеріальних цінностей було проведено уповноваженою особою позивача - ОСОБА_5, на підставі виданої довіреності №1334 від 10.07.2009р. (термін дії до 20.07.2009р.), що підтверджується витягом із Журналу реєстрації довіреностей (т.2 а.с.4 - 5).

Отримані від ФО-П ОСОБА_4 товарно-матеріальні цінності були належним чином оприбутковані позивачем та віднесені до основних засобів підприємства, що підтверджується Витягом із Книги обліку інвентарних номерів основних засобів, актами введення в експлуатацію основних засобів, інвентарними картками обліку основних засобів (т.2 а.с. 6 - 31).

Суд враховує, що позивач при укладанні договору поставки не мав обовязку перевіряти наявність у контрагента основних фондів, трудових ресурсів та інших обставин ведення ним господарської діяльності. При цьому, якщо особа не виконує своїх зобовязань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи на підтвердження виконання угоди укладеної між позивачем та ФО-П ОСОБА_4, за змістом відповідають вимогам законодавства, що предявляються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

В ході розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, які підтверджені належними документами, не спростував, підстав для невизнання або критичної оцінки наданих позивачем документів по взаємовідносинам між позивачем та ФО-П ОСОБА_4, суд не знаходить.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

В частині висновків акту перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ "Донбаснафтатрейд", суд дійшов наступних висновків.

Під час проведення перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові було встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ "Донбаснафтатрейд" (код ЄДРПОУ 36167999) на загальну суму 385 грн., в т.ч. ПДВ 64,17 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу УДСО № 381 від 11.08.2011р., з метою виконання договірних зобовязань по супроводженню цінних вантажів ДП "Балаклійський ремонтний завод" з міста Харкова до міста Артемівськ Донецької області був відряджений екіпаж СПМО "Титан" Управління ДСО на службовому автомобілі VW-golf д.н. 1201. З пояснень представника позивача судом встановлено, що під час виконання охоронних функцій у співробітників підприємства виникла необхідність в придбанні палива. Заправка автомобіля була проведена на АЗС №20 ТОВ "Донбаснафтатрейд" (код ЄДРПОУ 36167999) за адресою: м.Слав'янськ, вул.Ген.Батюка, 11-а.

Суд зазначає, що згідно положень п.п.7.2.6 п.7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є, зокрема: касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість).

Суд враховує, що в якості документів, що підтверджують фактичні витрати відряджених працівників СПМО "Титан" УДСО на заправку паливом службового автомобіля були надані касові чеки №92008, №92112 на загальну суму 385,00 грн., в т.ч. ПДВ 64,17 грн., на підставі яких згідно пп.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" Управлінням ДСО правомірно був нарахований податковий кредит без отримання податкової накладної (т.1 а.с. 193).

Як вбачається із Звіту №23-552 від 31.08.2010р., отримані працівником УДСО ОСОБА_6 кошти у сумі 385,00 грн. були використані саме на придбання палива А-95 у кількості 50 літрів, що свідчить про повязаність понесених витрат із господарською діяльністю позивача (т.1 а.с. 191).

Відповідно до норм пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по правовідносинам з ТОВ "Донбаснафтатрейд" є підтвердженою відповідними касовими чеками.

Посилання податкового органу на завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на суму 64,00 грн. у серпні 2010 року та визнання взаємовідносин Управління ДСО та ТОВ "Донбаснафтатрейд" не повязаними з фінансово-господарською діяльністю, суд вважає неправомірним та нормативно не обґрунтованими.

За таких обставин, висновки акту перевірки №1976/23-106/08597026 від 12.09.2011 року є необґрунтованими та неправомірними, у звязку з чим податкові повідомлення рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові №0001450854 від 30.09.2011р. та №0001470854 від 30.09.2011р. підлягають скасуванню у судовому порядку.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8-14, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Управління Державної служби охорони при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові №0001450854 від 30.09.2011 року на суму 2340,00 грн. та №0001470854 від 30.09.2011 року на суму 970843,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Управління Державної служби охорони при Головному Управлінні Міністерства Внутрішніх Справ України в Харківській області (код ЄДРПОУ 08597026, юридична адреса: м.Харків, вул. Полтавський шлях, 20) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 09.02.2012 року.

Суддя Ізовітова-Вакім О.В.