Постанова № 21760470, 07.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2012 року Справа № 2а-11636/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Ігнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 14.12.2011 б/н)

від відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 30.12.2011 № 2/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-11636/11/1270 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, в якому позивач просить визнати протиправними:

- податкове повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року № 0000052300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року № 0000062300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено позапланову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620. В акті перевірки відповідач вказує на те, що підприємством позивача безпідставно сформовані валові витрати у 2, 3, 4 кварталах 2010 року по накладним, виписаним товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» на загальну суму 25825,00 грн., тому що за наслідками документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ», результати якої оформлено актом від 28 березня 2011 року № 148/23/34642270, встановлено безпідставне формування зазначеним підприємством податкових зобовязань з податку на додану вартість по операціям продажу товарів (робіт, послуг) в сумі 266292,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року в сумі 266292,00 грн. Надані до перевірки податкові накладні не мають статусу юридично значимих. Зазначені висновки відповідача позивач вважає такими, що суперечать нормам чинного законодавства, оскільки якщо продавці на момент проведення господарських операцій були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, то покупець не може нести відповідальності ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, не наведених у зазначеному реєстрі. Товариство з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» на момент проведення господарських операцій, а саме у грудні 2010 року, було зареєстроване як платник податку на додану вартість, а також було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а отже мало право на виписування податкових накладних, як того вимагає підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Несплата податку продавцем (у даному випадку товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ») при здійсненні господарських операцій, за твердженням позивача, не впливає на податковий кредит покупця (у даному випадку товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження») і податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість, податок на прибуток та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цих податків продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення таких санкцій за будь-яких обставин.

Стосовно правовідносин із приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» позивач зазначив, що згідно із статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Якщо продавці, на момент проведення господарських операцій були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, то покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі. Відсутність документального підтвердження плати податку на додану вартість або податку на прибуток постачальником в ланцюгу поставки товару не впливає на право покупця на віднесення сум до складу податкового кредиту та валових витрат сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару.

Також у позовній заяві позивач вказав, що доводи відповідача щодо нікчемності правочину не можуть бути прийняті до уваги та покладені в обґрунтування акта перевірки, оскільки діюче законодавство не надає органам державної податкової служби право робити висновки, які належать виключно до компетенції суду. Посилання відповідача на те, що приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариство з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» є фіктивними, не доведено належним чином. Всі без виключень податкові накладні, виписані від приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» на імя товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» не суперечать законодавчим та нормативним актам, а саме виписані з дотриманням відповідних норм законодавства, містять усі зазначені вимоги заповнення податкових накладних, а тому висновки відповідача, що податкові накладні виписані з порушенням, є безпідставними.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську адміністративний позов не визнала, про що подала суду заперечення проти позову від 25 січня 2012 року № 2795/10 (арк. справи 107-116). В запереченнях проти адміністративного позову відповідач у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав.

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську на підставі направлень від 21 листопада 2011 року № 1168, від 21 листопада 2011 року № 1169 відповідно до наказу від 18 листопада 2011 року № 2014 проведена позапланова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620. Перевіркою встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» відображено та віднесено до складу валових витрат операції з придбання освітлювальних електрозасобів у приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ», чим завищено скориговані валові витрати всього на суму 25825,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 5587,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 12039,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 8199,00 грн. Зазначені операції також були відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість, чим завищено податковий кредит та занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість всього на 5165,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1117,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 2408,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 1640,00 грн. Операції по придбанню товарів від підприємств мають ознаки «фіктивності» через відсутність факту постачання товару на адресу позивача. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, інформації від відділу податкової міліції Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську та інших документів, встановлено відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Операції з придбання товарів (робіт, послуг) товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» не містять у суті своїй розумних економічних та або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, якщо платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» є виключно чи переважно формування валових витрат та податкового кредиту на адресу покупців (у тому числі товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження»). У результаті порушення контрагентами - приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» своїх податкових зобовязань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» на реалізацію товару на адресу останнього, має протиправний характер. Правочин, внаслідок якого товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» неправомірно сформовані валові витрати, по суті спрямовано на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. За результатами перевірки встановлені нікчемні правочини між товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ». З огляду на вищевикладене, відповідач вважає правомірними оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов від 25 січня 2012 року № 2795/10.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» (ідентифікаційний код 34386620) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 22 травня 2006 року за № 1382102 0000 008599, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 21 грудня 2011 року серії ААВ № 228883 та довідка Головного управління статистики у Луганській області з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 23 травня 2006 року № 48456 (том 1, арк. справи 191, 192).

На податковому обліку товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» перебуває у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську, про що свідчить довідка про взяття на облік платника податків від 22 травня 2006 року № 816 (том 1, арк. справи 193).

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 343866212364, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 07 червня 2006 року № 17331328 (том 1, арк. справи 194).

Відповідно до пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України на підставі заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» від 19 вересня 2011 року № 11, згідно з наказом від 18 листопада 2011 року № 2014 та за направленнями від 21 листопада 2011 року за №№ 1168, 1169 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» (код за ЄДРПОУ 34386620) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620 (том 1, арк. справи 117, 118, 119, 120, 125-143).

Згідно висновків акта від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620 перевіркою, серед іншого, встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження»:

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6457,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1397,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 3010,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 2050,00 грн.;

- пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5165,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1117,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 2408,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 1640,00 грн.

Висновок про заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість вмотивований безпідставним віднесенням сум до складу валових витрат та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, за нікчемними правочинами товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ».

На підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року:

- № 0000052300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, арк. справи 154);

- № 0000062300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, арк. справи 152).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 08 грудня 2011 року № 0000052300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та № 0000062300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), є протиправними з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (пункт 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Валовий доход у відповідності із підпунктами 4.1.1 та 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону та доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Датою збільшення валового доходу у відповідності із підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) у відповідності із підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

На час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із статтею 1 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»:

- податкове зобовязання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6);

- податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7);

- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (пункт 1.8).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Згідно із підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності- зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то у відповідності із підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що в рамках здійснення господарської діяльності позивач отримав: від приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податкові накладні від 26 травня 2010 року № 260513 на суму 6704,40 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1117,40 грн., від 02 липня 2010 року № 41 на суму 3285,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 547,50 грн., від 05 вересня 2010 року № 05091003 на суму 11162,04 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1860,34 грн., від 21 жовтня 2010 року № 21101064 на суму 9738,54 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1623,09 грн. (том 1, арк. справи 67-70, 189-190); від товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» податкові накладні від 13 квітня 2010 року № 000845 на суму 191,16 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 31,86 грн., від 20 квітня 2010 року № 000930 на суму 356,04 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 59,34 грн., від 07 травня 2010 року № 1100 на суму 75,25 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 12,54 грн., від 17 грудня 2010 року № 3045 на суму 100,44 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 16,74 грн. (том 1, арк. справи 71-74).

Всі вищезазначені податкові накладні включені товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за 2 квартал 2010 року, за 3 квартал 2010 року, за 4 квартал 2010 року (том 2, арк. справи 29-32, 33-36, 37-40).

Також, в рамках здійснення господарської діяльності позивач отримав: від приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» видаткові накладні від 26 травня 2010 року № 260513, від 02 липня 2010 року № ТЕ-0000031, від 05 вересня 2010 року № ТЕ-050910006, від 21 жовтня 2010 року № УП-211010066 (том 1, арк. справи 75-78); від товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» видаткові накладні від 22 квітня 2010 року № ООО-001095, від 22 квітня 2010 року № ООО -001098, від 11 травня 2010 року № 1370, від 21 грудня 2010 року № 3563 (том 1, арк. справи 79-82).

За отримані товарно-матеріальні цінності товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» здійснило товариству з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» оплату у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (том 1, арк. справи 83-90).

Витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей у товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» включені товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» до складу валових витрат відповідних періодів, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток підприємства за півріччя 2010 року, за 3 квартали 2010 року, за 2010 рік (том 2, арк. справи 18-28).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 2 квартал 2010 року до складу податкового кредиту 2 кварталу 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» включено по господарським операціям із товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» податок на додану вартість в сумі 103,74 грн. та по господарським операціям із приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податок на додану вартість в сумі 1117,40 грн. (том 2, арк. справи 1-3).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 3 квартал 2010 року до складу податкового кредиту 3 кварталу 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» включено по господарським операціям із приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податок на додану вартість в сумі 2407,84 грн. (том 2, арк. справи 8-10).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 4 квартал 2010 року до складу податкового кредиту 4 кварталу 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» включено по господарським операціям із товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» податок на додану вартість в сумі 16,74 грн. та по господарським операціям із приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податок на додану вартість в сумі 1623,09 грн. (том 2, арк. справи 13-15).

Таким чином, позивачем валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість у 2 кварталі 2010 року, 3 кварталі 2010 року та 4 кварталі 2010 року сформовані із дотриманням вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

Висновок Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську в акті перевірки від документальної позапланової виїзної перевірки від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620 щодо нікчемності правочинів товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» із товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок (том 1, арк. справи 128-129, 133 на звороті - 136).

Суд вважає висновки відповідача щодо нікчемності правочинів товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» із товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» безпідставними з огляду на таке.

По-перше, використання відповідачем під час проведення спірної перевірки позивача актів невиїзних документальних перевірок приватного підприємства «Виробниче-комерційна фірма «Укрпромснаб» (ідентифікаційний код 34202109) від 04 березня 2011 року за № 72/23-34202109 та від 28 березня 2011 року за № 158/23-34202109 є неправомірним, оскільки постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі № 2а-4045/11/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Укрпромснаб» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську задоволено частково: визнано протиправним наказ Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 25 березня 2011 року № 552 «Про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпромснаб» (код за ЄДРПОУ 34202109) з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року»; визнано протиправним наказ Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 03 березня 2011 року № 364 «Про призначення невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпромснаб» (код за ЄДРПОУ 34202109) з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010року»; визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпромснаб» (код за ЄДРПОУ 34202109) з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, результати якої оформлено актом від 28 березня 2011 року № 158/23-34202109; визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську з проведення документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Укрпромснаб» (код за ЄДРПОУ 34202109) з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01 грудня 2010 року по 31 грудня 2010 року, результати якої оформлено актом від 04 березня 2011 року № 72/23-34202109; в решті позовних вимог відмовлено (том 1, арк. справи 178-183, 184-185).

Частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обовязковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Визнання протиправними у судовому порядку наказів на проведення перевірки та дій з проведення перевірки свідчить про відсутність у податкового органу правових підстав на проведення перевірки та протиправність проведених документальних позапланових невиїзних перевірок приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб», результати яких оформлені актами від 04 березня 2011 року № 72/23-34202109 та від 28 березня 2011 року № 158/23-34202109.

Набрання постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі № 2а-4045/11/1270 законної сили доводить порушення відповідачем порядку проведення перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій, та як наслідок цього неналежність актів перевірки як доказу, покладеного в основу податкового правопорушення.

По-друге, посилання відповідача на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З розяснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правочини між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними правочинами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обовязкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обовязковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що у податкового органу відсутні підстави для збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 07 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 13 лютого 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним податкове повідомлення - рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 08 грудня 2011 року № 0000052300 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнати протиправним податкове повідомлення - рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 08 грудня 2011 року № 0000062300 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» (ідентифікаційний код 34386620, місцезнаходження: 91047, м. Луганськ, вул. Експедіціонная, буд. 13) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень двадцять три копійки).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 13 лютого 2012 року.

СуддяТ.І. Чернявська