Постанова № 21760236, 02.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/16504/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15год. 26хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю

представника позивача - Гладкова Л.М., Стрихар Г.В.,

представника відповідача - Іванченко В.А., Обліцов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000282330 від 04.07.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Макіїввугілля», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000202330 від 08.04.2011 року, №0000252330 від 25.05.2011 року, №0000282330 від 04.07.2011 року, №0000382330 від 12.08.2011 року

Ухвалою суду від 24 листопада 2011 року розєднано у самостійні провадження позовні вимоги в адміністративній справі № 2а/0570/16504/2011.

Справа в частині позовних вимог Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської ОДПІ про визнання недійсним податкове повідомлення-рішення №0000282330 від 04.07.2011 року на суму 1715694,00грн. залишено за №2а/0570/16504/2011 у своєму провадженні.

В обґрунтування позову зазначає, що в акті перевірки Макіївської обєднаної державної податкової інспекції, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства “Макіїввугілля” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за лютий 2011 року підставою для визнання нікчемним договору №243 від 25.10.2010 року, укладеного між ДП «Макіїввуггілля» та ТОВ «Іолід» є довідка Антрацитівської ОДПІ від 25.03.2011 року в звязку із незнаходженням за юридичною адресою. З метою організації проведення зустрічної перевірки, відповідачем направлено запит до ГВПМ ДПІ у м. Красний Луч, але, як вбачається з актів, на дату їх складання, тобто і на дату перевірки відповідь не надана. Таким чином, вважає позивач, податковою службою занадто повільно виконуються посадові зобовязання, якщо станом на дату складання акту не вжито заходів по встановленню місцезнаходження платника та проведення перевірки з питань нікчемності правочину. Тобто докази, які б свідчили про наявність умислу на ухилення від сплати податків ТОВ «Іолід» чи інших шкідливих наслідків, відповідачем не надані, тому що вони відсутні. Відповідач вбачає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. При цьому відсутні докази обґрунтованості такого висновку, відсутні докази, згідно яким зазначені платники податків мали намір не одержати економічний ефект в результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а мали намір виключно чи переважно сформувати «штучний» податковий кредит.

В акті перевірки податковим органом визнана зазначена угода нікчемною з посилання при цьому на порушення платником податків статей 203, 207, 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України. Але податковим органом не доведено будь-які докази наявності того, що зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину, що має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недійсність договору №243 від 25.10.2010 року не встановлена законом. Договір не порушує жодної вищевказаної норми Цивільного кодексу України.

Податковий орган керується лише припущеннями щодо фіктивності (недійсності) укладеного договору, а його висновок про те, що даний договір очевидно суперечить інтересам держави та суспільства, не підкріплений належними доказами та рішенням суду про визнання його таким.

Разом з тим, податковим органом не доведено: у чому ж саме полягає порушення публічного порядку, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним згідно ст.228 ЦК України.

Актом перевірки не встановлено жодного порушення вимог норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, при формуванні податкового кредиту, у відповідача були відсутні підстави для висновку про відсутність у позивача права на податковий кредит.

Виконання позивачем і його контрагентом зобовязань по вказаному договору підтверджується отриманням позивачем від ТОВ «Іолід» вугілля, їх оплатою та продажем і розрахунками з ДП «Вугілля України» (споживачем). Відомості про ТОВ «Іолід» внесено до Єдиного державного реєстру, як на момент укладання договору так і на момент подання позовної заяви, тобто вони вважаються достовірними.

З наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем, а відповідачем не надано доводів про безтоварність операцій.

Таким чином, ДП «Макіїввугілля», як покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує отриманий ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою, тощо. Чинним законодавством не передбачено обовязку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобовязань згідно з податковим законодавством.

У порушення вищенаведених норм та норми статті 19 Конституції України щодо обовязку органів державної влади, та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідачем в акті не надані докази, підтверджуючі нікчемність правочинів. При таких обставинах твердження відповідача про порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість», вимог Цивільного кодексу та Господарського кодексу України не може вважатись обґрунтованим та таким, що відповідає положенням чинного законодавства України.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення аналогічні позову, та просили позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення, в яких зазначено, що підставами для визнання операцій між підприємствами ТОВ «Іолід» та ДП «Макіїввугілля», окрім акту проведення зустрічної перевірки, був комплекс обставин, які в сукупності вказують на е, що підприємство ДП «Макіїввугілля» не здійснювало придбання вугільної продукції у підприємства ТОВ «Іолід». Зокрема до них відносяться невідповідності у оформленні квитанцій про приймання вантажу та відсутність у позивача окремих документів, які мають підтверджувати фактичне здійснення господарської операції та обовязковість наявності яких визначена умовами договору №243 від 25.10.2010 року. Отже, у випадку зясування обставин, які у сукупності свідчать про здійснення підприємством нікчемного правочину, у даному випадку відсутність факту реального здійснення постачання вугільної продукції від підприємства ТОВ «Іолід» на адресу підприємства ДП «Макіїввугілля», Макіївська ОДПІ має право застосувати відповідні наслідки у податковому обліку та визнати податковий кредит, який позивач сформував на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Іолід», неправомірним.

Крім того, платники податків мають змогу подавати податкову звітність засобами електронного звязку. Тому надання податкових декларацій підприємством ТОВ «Іолід» не свідчить про те, що підприємство знаходиться за юридичною адресою та дозволяє здійснити щодо себе контрольно-перевірочні заходи.

До перевірки посадовими особами підприємства ДП «Макіїввугілля» не надано копії залізничних накладних, довіреності, акти приймання-передачі вугілля, відповідно неможливо встановити факт реального здійснення постачання вугільної продукції від підприємства ТОВ «Іолід» на адресу підприємства ДП «Макіїввугілля».

Відповідно до умов договору ДП «Макіїввугілля» зобовязане сплатити вартість перевезення залізницею відвантаженого постачальником вугілля від шахти до збагачувальної фабрики. Чи здійснювалася оплата вартості перевезення встановити неможливо, оскільки до перевірки не надано первинних документів, які мають підтверджувати зазначену операцію.

Наявність у позивача податкових накладних, виписаних підприємством ТОВ «Іолід» не є вичерпною підставою для формування податкового кредиту, оскільки операція постачання вугільної продукції від підприємства ТОВ «Іолід» на адресу ДП «Макіїввугілля» не відбулася, отже не виконані вимоги п.п.14.1.191, п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

На підставі вищевикладеного, просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Державне підприємство «Макіїввугілля» (далі ДП «Макіїввугілля») зареєстровано юридичною особою Виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 29.04.2003 року №12731200000000106, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, довідка АБ №218616 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т.1 а.с.7,8). Згідно Свідоцтва №06516407 зареєстровано платником податку на додану вартість 01.06.2005 року. (т.1 а.с.9) Свою діяльність здійснює на підставі Статуту. (т.1 а.с.10)

Відповідач, - Макіївська обєднана державна податкова інспекція (далі - Макіївська ОДПІ), у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є субєктом владних повноважень.

Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП “Макіїввугілля” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за лютий 2011 року, за результати якої складений акт від 20.06.2011 року №3094/23-3/32442295. (т.1 а.с.95)

В висновках акта перевірки з боку ДП “Макіїввугілля” встановлено порушення:

1.ч.ч.1, 5 ст.203, п.1, 2 ст.215, п.1 ст. 216, ст.ст. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, правочин щодо виконання умов договору №243 від 25.10.2010 року укладений між ДП “Макіїввугілля” та ТОВ “ІОЛІД”, є нікчемним.

2.п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ДП «Макіїввугілля» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ 1715693,49грн. за лютий 2011 року нараховані на вартість товарно-матеріальних цінностей отриманих від ТОВ «Іолід» в звязку з не підтвердженням факту придбання товарів чи послуг при здійсненні нікчемного правочину. Зазначені порушення призвели до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду (ряд.27) загальна сума ПДВ 1715693,49грн. за лютий 2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення №0000282330 від 04.07.2011 року, яким згідно з п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, абз.4 п.123.1 ст.123, п.7 підрозділу ХХ Податкового кодексу України нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1715694,00грн., з якої основний платіж 1715693,00грн. та штрафна санкція 1,00грн., що оскаржується. (т.1 а.с.28).

У ході судового розгляду справи, судом встановлено, що між ДП “Макіїввугілля” (Покупець) та ТОВ «Іолід» (Постачальник) укладений договір поставки вугілля №243 від 25.10.2010 року. (т.1 а.с.113)

Предметом договору є Постачальник поставляє Покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в договорі. Покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених в договорі. Загальна сума даного договору орієнтовано становить 865200000,00грн. з урахуванням ПДВ. Загальний обсяг постачаємого вугілля 1200000 тон.

Крім того відповідно до п.2.4 договору право власності на вугілля від Постачальника до Покупця переходить після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля. Датою виконання зобовязання по поставці вугілля є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі.

Також договір містить основні розділи, а саме права та обовязки сторін, кількість, якість і асортимент, загальний порядок приймання вугілля за кількістю і якістю, приймання вугілля за кількістю і якістю спільно з представниками постачальника, ціна та умови оплати, відповідальність сторін, інші умови, термін дії договору з 1 листопада 2010 року і діє до 31 грудня 2011 року, а в частині фінансових розрахунків до повного їх виконання.

На виконання умов зазначеного договору підприємством ТОВ «Іолід» виписано на адресу підприємства ДП “Макіїввугілля”:

рахунок фактура №7 від 22.02.2011 року, розрахунок №7 від 22.02.2011 року знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля за договором поставки, акт приймання-передачі вугільної продукції №7 від 22.02.2011 року, реєстри відвантаження вугільної продукції, посвідчення про якість вугілля №19, квитанція про приймання вантажу №48219366, податкова накладна №1 від 22.02.2011 року на вугілля марки П 0-100 кількістю 1747,760 тон на суму 1189829,26грн. у т.ч. ПДВ 198 304,88грн. (т.2 а.с.23-30,49);

рахунок фактура №12 від 28.02.2011 року, розрахунок №12 від 28.02.2011 року знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля за договором поставки, акт приймання-передачі вугільної продукції №12 від 28.02.2011 року, реєстри відвантаження вугільної продукції, посвідчення про якість вугілля №40, квитанції про приймання вантажу №48884242, 48884250, податкова накладна №6 від 28.02.2011 року на вугілля марки П 0-100 кількістю 728,680 тон на суму 329 305,07грн. у т.ч. ПДВ 54 884,18грн. (т.2 а.с.58-65,50);

рахунок фактура №11 від 28.02.2011 року, розрахунок №11 від 28.02.2011 року знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля за договором поставки, акт приймання-передачі вугільної продукції №11 від 28.02.2011 року, реєстри відвантаження вугільної продукції, посвідчення про якість вугілля №34, квитанції про приймання вантажу №43810556, податкова накладна №5 від 28.02.2011 року на вугілля марки П 0-100 кількістю 7059,473 тон на суму 4655 247,13грн. у т.ч. ПДВ 775874,52грн. (т.2 а.с.66-72,51);

рахунок фактура №10 від 28.02.2011 року, розрахунок №10 від 28.02.2011 року знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля за договором поставки, акт приймання-передачі вугільної продукції №10 від 28.02.2011 року, реєстри відвантаження вугільної продукції, посвідчення про якість вугілля №57, №56 квитанції про приймання вантажу, податкова накладна №4 від 28.02.2011 року на вугілля марки П 0-100 кількістю 1006,004 тон на суму 729 648,80грн. у т.ч. ПДВ 121 608,13грн. (т.1 а.с.229-238, т.2 а.с.47);

рахунок фактура №9 від 28.02.2011 року, розрахунок №9 від 28.02.2011 року знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля за договором поставки, акт приймання-передачі вугільної продукції №9 від 28.02.2011 року, реєстри відвантаження вугільної продукції, посвідчення про якість вугілля №47, №51, №52, №53, №55, №58 квитанції про приймання вантажу №49061724, №49141039, №49149917, №49217730, №49288413, №49419330 податкова накладна №3 від 28.02.2011 року на вугілля марки П 0-100 кількістю 1599,462 тон на суму 1131 726,94грн. у т.ч. ПДВ 188 621,16грн. (т.1 а.с.239 - т.2 а.с.6, т.2 а.с.46);

рахунок фактура №8 від 28.02.2011 року, розрахунок №8 від 28.02.2011 року знижок/надбавок, ціни та вартості вугілля за договором поставки, акт приймання-передачі вугільної продукції №8 від 28.02.2011 року, реєстри відвантаження вугільної продукції, посвідчення про якість вугілля №46, №48, №49, №50, №54 квитанції про приймання вантажу, податкова накладна №2 від 28.02.2011 року на вугілля марки П 0-100 кількістю 3257,687 тон на суму 2258 403,76грн. у т.ч. ПДВ 376 400,63грн. (т.2 а.с.7 - а.с.22, 48)

Суми ПДВ за вказаними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відповідно до податкової декларації по податку на додану вартість за лютий 2011 року від 18.03.2011 року. (т.2 а.с.106)

Згідно договору поставки №243 від 25.10.2010 року транспортування товару та вантажні роботи проводились за рахунок Продавця. Вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом на умовах DDP згідно з “Інкотермс” в редакції 2000 з урахуванням особливостей та за реквізитами Покупця, вказаних в додатках до договору.

Оплата по договору поставки вугілля №243 від 25.10.2010 року здійснювалася позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ «Іолід». (т.2 а.с.202)

На виконання умов договору між сторонами були підписані акти звіряння кількості та якості із зазначенням посвідчення про якість, сорт, станції відправлення, дати приймання, № накладної, № вагону, показників вантажовідправника, показників ТЕС, показників прийняті до розрахунку. (т.2 а.с.193-201)

Таким чином, в судовому засіданні позивачем підтверджені операції поставки вугілля за договором №243 від 25.10.2010 року первинними документами.

Суд бере до уваги, що податковий орган при проведені перевірки посилається виключно на довідку №87/23-36621639 від 25.03.2011 року Антрацитівської ОДПІ про неможливість підтвердження господарських відносин із контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ. (т.1 а.с.184)

Згідно зазначеної довідки, перевірку неможливо провести у звязку із тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, довідка про неможливість вручення направлення на перевірку та наказу від 21.03.2011 року № 16/23-36621639.

В ході організації проведення перевірки з метою забезпечення підтвердження господарських відносин, направлено запит до ГВПМ ДПІ у м. Красний Луч на встановлення місцезнаходження. Відповіді на зазначений запит не надходило.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів та інших документів встановлено наступні обставини.

Декларація за період з 01.11.2010 року по 31.01.2011 не надавались. Основні засоби у ТОВ “Іолід” відсутні. До декларації з податку на прибуток за 2010 рік додаток К1 не надавався. Значення в рядках 4.10 “Витрати на поліпшення основних фондів” та 07 “Сума амортизаційних відрахувань” відсутні.

Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 4 кварталі 2010 року складала 8 осіб, за основним місцем роботи 6 осіб, за сумісництвом 2 особи.

Враховуючи те, що у ТОВ “Іолід”, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст.228 Цивільного кодексу України зазначена угода має ознаки нікчемності.

Проте суд не погоджується із висновками акта перевірки з наступних підстав.

Згідно п.п.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України,-

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В обґрунтування висновків акта перевірки, щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 1715 693,49грн., податковим органом покладено ознаки нікчемності правочинів укладених між ДП “Макіїввугілля” та ТОВ “Іолід”.

На підтвердження реальності зазначеної операції позивачем надано до суду такі первинні документи, як договір, рахунки-фактури, акти приймання-передачі вугільної продукції, розрахунки вартості вугілля узгоджені і скріплені печатками та підписані уповноваженими особами, листи ТОВ «Іолід» про підтвердження відвантаженої продукції, квитанції про приймання ватажу, посвідчення якості, акт звіряння кількості та якості тощо. Судом досліджені зазначені документи.

Суд не приймає доводи податкового органу щодо неповноти та недостатності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки для правомірності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки в матеріалах справи містяться протоколи виїмки оригіналів первинних документів на підтвердження фінансово-господарської діяльності ДП “Макіїввугілля” із ТОВ “Іолід”. (т.2 а.с.153-169)

Суд також не приймає доводи податкового органу щодо невідповідності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки для правомірності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Така позиція суду полягає у наступному.

Згідно ч. 5 ст.8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, - підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, - метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства, відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, - є господарською операцією.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704,- господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань та фінансових результатів.

Податковим органом при проведенні перевірки та формуванні висновків не прийнято до уваги інші документи, які є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та відповідають її вимогам.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст.1 «Визначення термінів «Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.15 цього положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п.2.16 цього положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд дослідивши документи, на підставі яких податковим органом під час проведення перевірки зроблено висновки про порушення підприємством вимог податкового законодавства, не знаходить невідповідності зазначених первинних документів приписам ст.ст. 3,9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, п.п.2.4, п.п.2.15 п.2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року №88.

Згідно ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу не встановлено обставин невідповідності інформації, викладеної у видаткових накладних, фактично поставленим товарам.

Щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит звітних періодів, відповідачем не встановлено порушень щодо їх складання.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді сторонами не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Суд не приймає до уваги обставини, покладені податковим органом в обґрунтування висновків акта перевірки, щодо довідки Антрацитівської ОДПІ №87/23-36621639 від 25.03.2011 року про не можливість підтвердження господарських відносин із контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ.

Суд вважає, що вищезазначеними обставинами не підтверджується факт “безтоварності” господарських операцій або нікчемності правочинів із ТОВ “Іолід” за перевіряємий період.

Податковим органом не надано доказів що контрагент позивача не відобразив суми ПДВ у податкових зобовязаннях по наведеним господарським операціям, та того, що на момент здійснення господарської операції підприємством виключені з реєстру платників ПДВ та з Єдиного реєстру підприємств та організацій України.

Таким чином вищезазначеними обставинами не підтверджується факт “безтоварності” господарських операцій або нікчемності правочинів за перевіряємий період.

Щодо висновків акту перевірки в обґрунтування яких покладено ознаки нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.204 цього кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем не надано жодних доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних умов у контрагента для ведення господарської діяльності.

Разом з тим, відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за спірними угодами.

Також відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала відповідальність одного субєкта господарювання за порушення, допущені іншим субєктом.

Згідно п. 18. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Таким чином, зважаючи на вищевикладене відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, що вчиненні на виконання укладених договорів господарські операції є такими, що вчинені з метою штучного формування податкового кредиту з ПДВ. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Отже в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу позивача у скоєнні правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є матеріальним правом позивача.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України №7 від 03.04.2009 “Про стан здійснення судочинства адміністративними судами” наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Одержання економічного ефекту, за наслідками реалізації товарів та послуг підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми нарахованого податку, у звязку з придбанням товарів від контрагента, у межах спірних правовідносин.

Відповідачем, для встановлення обставин, що стосуються спірних правовідносин, не надано доказів на вчинення належних дій, з метою підтвердження відомостей отриманих від осіб, які мали правові відносини позивачем.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст.203 ЦК України, оскількиця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум грошових зобовязань, зроблене відповідачем відповідно до спірного рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Згідно абз.2 п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1 ст.55 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав прийняття спірного рішення, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000282330 від 04.07.2011 року, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1715694,00грн., з якої основний платіж 1715693,00грн. та застосована штрафна санкція у розмірі 1,00грн. підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 0,85 гривень.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства “Макіїввугілля” до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000282330 від 04.07.2011 року, задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції №0000282330 від 04.07.2011 року, яким визначене податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1715694,00грн., з якої основний платіж 1715693,00грн. та застосована штрафна санкція у розмірі 1,00грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства “Макіїввугілля” витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40грн.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 02 лютого 2012 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 07 лютого 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.