Постанова № 21759940, 27.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22477/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріНовіковій А.В.

за участю

представника позивача Бабіної К.О.

представника позивача Матюхіної І.К.

представника відповідача Івашкевича В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроборудование» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення від 01.08.2011 року № 0001112341,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укроборудование» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення від 01.08.2011 року № 0001112341.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується із сумою визначеного податковим повідомленням рішенням № 0001112341 від 01.08.2011 року податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму збору 183333,00 грн. та штрафної санкції на суму 1,00 грн., прийнятого на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укроборудование» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року та податку на прибуток за 4 квартал 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ «Фієста Плюс».

Позивач посилався на порушення відповідачем п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства в частині необґрунтованих та безпідставних висновків про недодержання вимог ч.1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст.. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України. ДПІ у Ленінському районі м. Донецька в акті перевірки не зазначила, яким саме чином взаємовідносини з ТОВ «Фієста Плюс» були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянства, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи.

Крім того, позивач зазначив, що усі документи відповідають приписам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і нікчемність правочину не може обґрунтовуватися лише відсутністю товарно-транспортних накладних, які не передбачались самим договором і відповідальність за постачання товару взагалі покладалась на продавця товару.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити, надав суду заперечення у письмовому вигляді.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укроборудование», згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 300005, зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради 25.04.2001 року за № 1266120 0000 000010 та є платником податку на додану вартість.

Відповідно до довідки АА№ 466923 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності ТОВ «Укроборудование» за КВЕД є оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту та консультування з питань комерційної діяльності та управління.

На підставі наказу на перевірку ДПІ у Ленінському районі м. Донецька № 518 від 05.07.2011 року і направлень № 752/23-1/31427234, № 753/23-1/31427234, № 754/23-1/31427234 від 05.07.2011 року, виданих ДПІ у Ленінському районі м. Донецька, на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та у звязку із ненаданням підприємством у повному обсязі пояснень та їх документальних підтверджень на запити ДПІ у Ленінському районі м. Донецька № 17242/10/23-213-6 від 19.05.2011 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укроборудование» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Фієста Плюс» з податку на додану вартість за лютий 2011 року, про що було складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 18.07.2011 року № 1833/23-1/31427234.

Зазначеним актом перевірки від 18.07.2011 року № 1833/23-1/31427234 податковим органом були встановлені наступні порушення:

- ч. 1 ст. 201, ч. 1-6 ст. 203, ст.. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Укроборудование» при придбанні товарів. Товар при вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.. 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України;

-п. 198.3 ст. 198 Податкового кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI, тобто формування податкового кредиту від ТОВ «Фієста» внаслідок чого занижено ПДВ на 183333,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року на 183333,00 грн.

На підставах визначених в акті перевірки, податковим органом було винесене податкове повідомлення рішення форми «р» № 0001112341 від 01.08.2011 року, яким позивачу згідно п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та на підставі акта перевірки від 18.07.2011 року № 1833/23-1/31427234 збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 183334,00 грн. (за основним платежем 183333,00 грн., за штрафними санкціями 1,00 грн.)

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 15.11.2011 року за № 5564/6/10/2115, податкове повідомлення рішення, що було оскаржене позивачем - залишено без змін.

Отже, як встановлено з матеріалів справи, за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року ТОВ «Укрооборудование» задекларувало податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 242178,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що позивач знаходився у господарських відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фієста Плюс» на підставі договору за № 02/02-11УГ від 02.02.2011 року, відповідно до умов якого ТОВ «Фієста Плюс» постачає ТОВ «Укроборудование» (покупець) вугільну продукцію (товар), кількість та ціна якої зазначена в специфікації від 02.02.2011 року.

У лютому 2011 року ТОВ «Укроборудование» перерахувало ТОВ «Фієста Плюс» грошові кошти у розмірі 1100000,00 грн. як попередню оплату.

На виконання умов зазначеного договору, постачальником було видано позивачу видаткові накладні за № 93 від 22.02.2011 року на суму 287123,02 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 47853,84 грн., за № 199 від 11.03.2011 року на суму 13725,60 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 2287,60 грн., за № 201 від 17.03.2011 року на суму 254321,27 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 42386,88 грн., за № 205 від 21.03.2011 року на суму 212849,06 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 35474,84 грн., за № 210 від 25.03.2011 року на суму 13555,23 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 2258,87 грн., за № 215 від 28.03.2011 року на суму 160640,80 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 26773,47 грн., за № 217 від 29.03.2011 року на суму 14734,27 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 2455,71 грн., за № 220 від 30.03.2011 року на суму 231599,35 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 38599,89 грн., акти приймання передачі за № 199 від 11.03.2011 року на суму 13725,60 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 2287,60 грн., за № 201 від 17.03.2011 року на суму 254321,27 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 42386,88 грн., за № 205 від 21.03.2011 року на суму 212849,06 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 35474,84 грн., за № 207 від 24.03.2011 року на суму 26966,02 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 4494,34 грн., за № 210 від 25.03.2011 року на суму 13553,23 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 2258,87 грн., за № 215 від 28.03.2011 року на суму 160640,80 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 26773,47 грн., за № 217 від 29.03.2011 року на суму 14734,27 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 2455,71 грн., за № 220 від 30.03.2011 року на суму 231599,35 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 38599,89 грн. та податкові накладні від 22.02.2011 року за № 109 на суму 287123,02 грн. та від 28.02.2011 року за № 135 на суму 812876,98 грн. з урахуванням ПДВ у розмірі 135479,50 грн.

На підставі вищезазначених документів, позивачем за період з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року було віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму 242178,00 грн.

Як вже зазначалось, у висновку акту перевірки податковим органом зазначено, що ТОВ «Укроборудование» порушено п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 183333,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року.

Податковим кодексом України врегульовано відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

-придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

При чому , згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Ознайомившись із наданими документами, суд вважає, що вони безумовно підтверджують реальність поставки вугілля від ТОВ «Фієста Плюс» до ТОВ «Укроборудование» та в свою чергу спростовують наступні висновки податкового органу.

Посилаючись на вимоги Наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346 та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року відповідач зазначив, що транспортні і вантажні документи, сертифікати якості, погодження або сертифікати виробника у позивача відсутні, що вказує на відсутність транспортування та взагалі унеможливлює транспортування товарно-матеріальних цінностей на території України.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Так, дійсно, відповідно до вказаних правил товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, як на то посилається відповідач, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, при чому відповідно до п. 11.2 Правил являлась бланком суворої звітності.

Отже, до початку 2006 року бланки товарно-транспортної накладної визначались як бланки суворої звітності, оскільки така вимога містилась у спільному Наказі Міністерства статистики України та Міністерства транспорту України от 07.08.96 № 228/253 "Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи".

Проте 24 лютого 2006 року Державний комітет України з питання регуляторної політики та підприємництва прийняв рішення № 27 "Про необхідність усунення порушень Державним комітетом статистики України, Міністерством транспорту та звязку України принципів державної регуляторної політики згідно вимогам Закону України від 11.09.2003 № 1160-IV "Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у якому було запропоновано скасувати норми щодо віднесення товарно-транспортної накладної до бланку суворої звітності, як таку, що не відповідає принципам державної регуляторної політики та таку, що призводить до здійснення перешкод у здійсненні господарської діяльності у сфері вантажоперевезень автомобільним транспортом. Отже, на підставі даного рішення Інструкція була виключена з Державного реєстру нормативно-правових актів 31 травня 2006 року відповідно висновку Міністерства юстиції України от 15.05.2006 г. N 10/68, а в Правила перевозки були внесені зміни відповідно наказу Мінтрансу України від 22.05.2006 г. № 493 - пункт 11.2 був виключений.

Таким чином було скасовано вимогу відносно визначення товарно-транспортної накладної у якості бланку суворої звітності та жодних інших змін до вищезазначених нормативно-правових актів або інших нормативно-правових документів відносно необхідності застосування товарно-транспортної накладної не вносилось.

Проте, податковий орган, посилаючись в спірному акті перевірки на норми Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р. № 363 не врахував факту втрати товарно-транспортної накладної статусу суворої звітності та на підставі викладеного помилково зробив висновок про непідтвердженість факту отримання товару за відсутністю у позивача товарно-транспортних накладних.

Отже, діючим законодавством не передбачена обовязкова наявність товарно-транспортної накладної, це право залишено за субєктами господарювання і їх відсутність не є прямим доказом нездійснення транспортування товарів.

Відтак, товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування податковим органом обставин правомірності (неправомірності) формування податкового кредиту платника податків, у звязку із чим, суд вважає, що в даному випадку, первинним документом, що підтверджує фактичне отримання товару є акти приймання передачі вугільної продукції.

Щодо посилань представника відповідача на відсутність довіреності на отримання продукції від ТОВ «Фієста Плюс» платником податків ТОВ «Укроборудование», суд зазначає, що у судовому засіданні позивачем було пояснено, що він здійснював продаж вугілля шляхом посередництва, тобто був проміжною ланкою для встановлення та здійснення ділових контактів.

Так, вказаний товар був проданий ТОВ «Тандем 2006» на підставі угоди № 07/02 від 07.02.2011 року, ВАТ «Докучаєвський флюсодоломітний комбінат» на підставі угоди № 136 від 23.02.2011 року, ТОВ «Союзпромінвестдонбас» на підставі угоди № 01/3 від 01.03.2011 року.

В підтвердження зазначеного позивачем були надані вище визначені угоди, акти приймання передачі товару, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки фактури, податкові накладні, які відображені позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних. Крім того, були надані квитанції про приймання вантажу, оскільки при продажу товару покупцям використовувався залізничний транспорт.

Крім того факт отримання вугілля ТОВ «Укроборудование», який оспорюється відповідачем, підтверджується його переданням позивачем для переробки Товариству з обмеженою відповідальністю «Донецьке вугільне паливо» на підставі угоди № 27/10 від 11.03.2011 року та балансів переробки давальницької сировини.

В спірному акті перевірки ДПІ у Ленінському районі, в обґрунтування виявлених порушень, посилається на зустрічний акт перевірки ТОВ «Фієста Плюс» від 15.04.2011 року за № 1213/23-2/32725008, що отриманий від ДПІ у м. Херсоні, де зазначено, що згідно податкової звітності ТОВ «Фієста Плюс», у нього відсутні основні засоби, складські приміщення, транспортне та торгівельне обладнання для здійснення господарської діяльності, загальна чисельність працюючих згідно розрахунку комунального податку від 08.02.2011 року відсутня та відповідно до даних «Журналу звірки податкових зобовязань в розрізі контрагентів» встановлено, що ТОВ «Фієста Плюс» у періоді за лютий 2011 року не задекларувало податкові зобовязання по взаємовідносинах з ТОВ «Укроборудование» в сумі 183333,34 грн.

Ознайомившись із зазначеними доводами та проаналізував діюче законодавство, суд вважає, що чинним законодавством не передбачена відповідальність субєкта господарювання за невиконання його контрагентами своїх податкових зобовязань, зокрема, дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету, наявність або відсутність у них основних фондів, технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, як і не передбачена відповідальність в подальшому за можливі порушення контрагентів, що також підтверджується пп. 14.1.139 Податкового кодексу України яким визначено, що для цілей оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну діяльність без утворення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності.

За таких підстав, слід зробити висновок, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку і позивач ТОВ «Укроборудование» не несе відповідальності за порушення ТОВ «Фієста Плюс» своїх господарських та податкових зобовязань.

Щодо посилань відповідача на довідку ГВПМ ДПІ у м. Херсоні від 07.04.2011 року № 1701/26-506 про відсутність ТОВ «Фієста Плюс» за юридичною адресою, що в свою чергу не дало можливості встановити факт передачі товарів від продавця до покупця, у звязку із відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування та зберігання товарів, суд зазначає наступне.

Так, дійсно п. 45.2 ст. 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», юридична адреса щорічно, починаючи з наступної дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобовязана подати державному реєстратору реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну адресу.

З аналізу зазначених норм також вбачається, що кожний платник податків окремо повинен підтверджувати відомості про своє місцезнаходження, що не зобовязує покупця товару перевіряти знаходження або незнаходження за юридичною адресою свого контрагента.

Таким чином, обставина незнаходження за юридичною адресою ТОВ «Фієста Плюс» на момент проведення перевірки (доказів щодо відсутності контрагента за юридичною адресою на час здійснення правовідносин суду не надано) вказує саме на факт неможливості підтвердження формування податкових зобовязань та податкового кредиту саме податковим органом, а не на факт «ненадання підтверджуючих документів», тобто їх відсутності, як на то посилається ДПІ Ленінського району.

Тобто, слід зазначити, що у звязку із відсутністю ТОВ «Фієста Плюс» на час проведення перевірки за юридичною адресою, первинні документи не досліджені та не співпоставлені в розрізі контрагентів, що не дає можливості податковому органу стверджувати про факти порушення, оскільки нормами Податкового кодексу України право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника, як і не містить такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як незнаходження контрагентів за юридичною адресою.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що при посиланні ДПІ Ленінського району м. Донецька на відсутність контрагента позивача - ТОВ «Фієста Плюс» за юридичною адресою, податковий орган фактично керувався довідкою, наданою ГВПМ ДПІ у м. Херсоні від 07.04.2011 року № 1701/26-506 та не перевірив її дійсність станом на час складання акту документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Укроборудование» від 18.07.2011 року № 1833/23-1/31427234.

Вказаного висновку суд прийшов на підставі дослідження Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців Товариства з обмеженою відповідальністю «Фієста Плюс», відповідно до відомостей якого було встановлено, що дійсно, 18.04.2011 року державним реєстратором було внесено відомості щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою, проте вже 21.04.2011 року відомості про юридичну особу були підтверджені, а 29.04.2011 року була здійснена державна реєстрація змін до установчих документів та то відомостей про юридичну особу. Станом на 14.09.2011 року відомості про юридичну особу також були підтверджені.

Таким чином, з урахуванням викладеного, податковим органом в спірному акті перевірки, на підставі якого було винесено податкове повідомлення рішення від 01.08.2011 року № 0001112341, були відображені не підтверджені дані відносно незнаходження за юридичною адресою контрагента позивача, що, з урахуванням викладеного, є фактором, який залежав виключно від податкового органу та в свою чергу не є обставиною яка забороняє позивачу відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ відповідно до Закону.

Посилаючись на нікчемність правочину, тобто отримання документів позивачем від ТОВ «Фієста» по придбанню ТМЦ та сплату коштів без мети реального настання правових наслідків, а лише з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків, податковий орган вказував на результати відпрацювання ГВПМ ДПІ у м. Херсоні ТОВ «Фієста Плюс» та його контрагентів, якими встановлено, що у відповідності до отриманих 18.03.2011 року пояснень від директора ПП «Віллія Експортрейд» ОСОБА_4 (постачальника ТОВ «Фієста»), він не мав ніяких господарських відносин з ТОВ «Фієста Плюс», за грошову винагороду у розмірі 5 тис. грн. погодився на посаду директора та не займався веденням фінансово-господарської діяльності.

Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК, у відповідності до Постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин. При цьому немає значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесені законом до нікчемних, оскільки відповідач у судовому засіданні ніяким чином не пояснив та не обґрунтував чим саме укладені між позивачем та його контрагентами договори порушують публічний порядок: які саме права і кого порушені, яким майном та хто заволодів (знищив) у результаті їх вчинення, та не довів наявності складу господарського правопорушення у діях позивача в частині наявності вини (умислу на заволодіння чужим майном), проте відповідно до ст. 71 КАСУ відповідач як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність своїх доводів та заперечень.

Отже, стосовно посилання податкового органу на пояснення директора ПП «Віллія Експортрейд» ОСОБА_4 (постачальника ТОВ «Фієста») щодо нездійснення господарських відносин з ТОВ «Фієста Плюс», суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

За таких підстав, суд вважає необєктивними дані посилання з боку податкового органу, оскільки доказів щодо існування вироку відносно посадових осіб ПП «Віллія Експортрейд», ТОВ «Фієста Плюс» або ТОВ «Укроборудование» суду не надано.

Під час судового розгляду справи, ДПІ у Ленінському району, окрім вищезазначеного, посилалась на постанову Ленінського районного суду м. Донецька № 3-1934/2011 по адміністративному матеріалу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька у відношенні ОСОБА_5 директора ТОВ «Укроборудование» про здійснення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 163-1 ч. 1 Кодексу про адміністративні правопорушення, в мотивувальній частині якої зазначено, що ОСОБА_5 допустив ведення податкового обліку з порушенням встановленого порядку, а саме завищив податковий кредит у лютому 2011 року на суму 183333,00 грн. шляхом включення до податковому кредиту податку на додану вартість з вартості товару по взаємовідносинам з ТОВ «Фієста Плюс» за нікчемною угодою, що підтверджується актом перевірки № 1833/23-1/31427234 від 18.07.2011 року.

Проте, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 163-1 Кодексу про адміністративні правопорушення визначено, що відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України тягне за собою накладення штрафу у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином суд вважає, що відповідач, встановлюючи факти нікчемності укладених між ТОВ «Укроборудование» та його контрагентом ТОВ «Фієста Плюс» правочинів, фактично керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, що є недопустимим. Його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами, в тому числі і усними поясненнями.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає, позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення рішення від 01.08.2011 року № 0001112341 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроборудование» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про скасування податкового повідомлення рішення № 0001112341 від 01.08.2011 року - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька № 0001112341 від 01.08.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 173304,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроборудование» витрати по сплаті судового збору у сумі 28 грн. 23 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 січня 2012 року.

Постанова у повному обсязі складена 27 січня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.