Постанова № 21759877, 02.02.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2012 р. справа № 2а/0570/22842/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14-55

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріПоповій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглехімічна лабораторія», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 жовтня 2011 року № 0000202344 та № 0000192344

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 за дов. від 26.12.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3 за дов. від 17.08.2011р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуглехімічна лабораторія» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 жовтня 2011 року № 0000202344 та № 0000192344.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехнології ВС», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехнології ВС», ґрунтуючи свої висновки на акті перевірки контрагента позивача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вуглехімічна лабораторія» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 34604192, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100268745.

Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехнології ВС» за період грудень 2010 року лютий 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 12 жовтня 2011 року № 2854/23-4/34604192 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 27 жовтня 2011 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

№ 0000192344, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 7436 грн., у тому числі за основним платежем 7435 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.;

№ 0000202344, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 19058 грн., у тому числі за основним платежем 18102 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 956 грн.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000202344 наведені норми підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та норми пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Правовою підставою визначення податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000192344 наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем в порушення вищенаведених норм Закону № 334 та Закону № 168 завищено податковий кредит за грудень 2010 року у розмірі 3816 грн., за січень 2011 року у розмірі 1026 грн., за лютий 2011 року у розмірі 13260 грн.; завищено валові витрати за 1 квартал 2011 на суму 27449 грн., завищено амортизаційні відрахування на суму 2290 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року на суму 7435 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 18102 грн. за грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року. Дані порушення відповідачем встановлені у зв'язку із висновком відповідача про наявність ознак нікчемності угоди, укладеної між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехнології ВС», оскільки перевіркою встановлено відсутність обєктів оподаткування по операціях з придбання товарів у підприємства-постачальника ТОВ «НВП «Промтехнології ВС», внаслідок чого, на думку відповідача, не підтверджено придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем від ТОВ «НВП «Промтехнології ВС».

Судом встановлено, що між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехнології ВС» як постачальником (надалі - ТОВ «НВП «Промтехнології ВС») був укладений договір від 20 жовтня 2010 року № 20-10/2010-ЗЧ, відповідно до якого постачальник зобовязується поставити у власність покупця товар у кількості, строки, за ціною відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною договору. До даного договору між сторонами були підписані специфікації від 13 грудня 2010 року, 28 січня 2011 року, 1 лютого 2011 року, 11 лютого 2011 року, 18 лютого 2011 року, 21 лютого 2011 року на постачання запчастин до обладнання та цинку хлористого. ТОВ «НВП «Промтехнології ВС» були надані позивачу рахунки на оплату, які були оплачені позивачем у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями. Також ТОВ «НВП «Промтехнології ВС» на виконання зазначеного договору були видані позивачу видаткові накладні та податкові накладні від 14 грудня 2010 року на загальну суму 22896 грн., в тому числі податок на додану вартість 3816 грн., від 31 січня 2011 року на загальну суму 2052 грн., в тому числі податок на додану вартість 342 грн., від 31 січня 2011 року на загальну суму 4104 грн., в тому числі податок на додану вартість 684 грн., від 3 лютого 2011 року на загальну суму 6156 грн., в тому числі податок на додану вартість 1026 грн., від 15 лютого 2011 року на загальну суму 26445 грн., в тому числі податок на додану вартість 4407 грн. 50 коп., від 23 лютого 2011 року на загальну суму 8462 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 1410 грн. 40 коп., від 23 лютого 2011 року на загальну суму 8462 грн. 40 коп., в тому числі податок на додану вартість 1410 грн. 40 коп., від 24 лютого 2011 року на загальну суму 13176 грн., в тому числі податок на додану вартість 2196 грн., від 24 лютого 2011 року на загальну суму 3748 грн., в тому числі податок на додану вартість 624 грн. 80 коп., від 22 лютого 2011 року на загальну суму 21571 грн. 20 коп., в тому числі 3595 грн. 20 коп. Перевезення товару на виконання даного договору підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Долучені до матеріалів справи податкові, видаткові накладні, платіжні доручення, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України. Суд зазначає, що норми Закону № 168 та Податкового кодексу України не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочину.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та ТОВ «НВП «Промтехнології ВС», став акт Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 11 квітня 2011 року № 732-23-311/36276633. Судом досліджений даний акт перевірки від 11 квітня 2011 року та встановлено, що податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «НВП «Промтехнології ВС» по взаємовідносинам з позивачем, а висновок щодо ознак нікчемності з іншими контрагентами (покупцями) здійснений як наслідок визначення наявності ознак нікчемності угоди між ТОВ «НВП «Промтехнології ВС» та його постачальником Приватним підприємством «Енерго Атлас». Судом також встановлено, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року був задоволений позов ТОВ «НВП «Промтехнології ВС», внаслідок чого скасовано висновок акту Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 11 квітня 2011 року № 732-23-311/36276633. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року постанова суду першої інстанції була залишена без змін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що ні Закон № 168, ні Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Суд зазначає, що ТОВ «НВП «Промтехнології ВС» були сформовані податкові зобов'язання за господарськими операціями з позивачем, що підтверджується детальною інформацією по деклараціям з податку на додану вартість за грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року, наданої відповідачем. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Позивачем суду також надані письмові докази (акти списання цинку хлористого, акти установки запчастин), які посвідчують використання у власній господарській діяльності товару, який отриманий позивачем від ТОВ «НВП «Промтехнології ВС». Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки перше за все на підставі висновків акту перевірки контрагента позивача Горлівської ОДПІ, які були скасовані в судовому порядку.

З огляду на те, що відповідачем в акті перевірки правочин між позивачем та ТОВ «НВП «Промтехнології ВС» визначений як нікчемний, тобто такий, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає за необхідне зазначити також наступне. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обовязків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглехімічна лабораторія» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 жовтня 2011 року № 0000202344 та № 0000192344 задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька від 27 жовтня 2011 року № 0000192344, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 7436 грн., у тому числі за основним платежем 7435 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька від 27 жовтня 2011 року № 0000202344, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 19058 грн., у тому числі за основним платежем 18102 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 956 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вуглехімічна лабораторія» витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 2 лютого 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 7 лютого 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.