Ухвала суду № 21740451, 12.01.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" січня 2012 р.                               м. Київ                                        К-35006/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Карася О.В., Нечитайла О.М., Островича С.Е., Усенко Є.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на постанову господарського суду Сумської областівід 22 грудня 2008 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2009 року

у справі №АС2/569-07 (22-а-5425/09)

за позовом Спільного українсько-російського підприємства «Технополіс»(надалі –СП «Технополіс»)

до Державної податкової інспекції в м. Суми (надалі –ДПІ в Суми)

про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з адміністративним позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 03.10.2007р. №000312306/0/66699 та №000322306/0/66700.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що підприємством виконано вимоги Закону України «Про податок на додану вартість»в частині формування податкового кредиту на підставі сплаченого податку на додану вартість (надалі –ПДВ) в ціні придбаних товарів (робіт, послуг). Також зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними та такими, що прийнято без урахування фактичних обставин справи.

Постановою господарського суду Сумської областівід 22 грудня 2008р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2009р., адміністративний позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 03.10.2007р. №000312306/0/66699 та №000322306/0/66700. Стягнуто з державного бюджету м. Суми на користь позивача 3,40грн. витрат по сплаті державного мита.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з яким погодилась судова колегія апеляційної інстанції, виходив з того, що право платника податків на податковий кредит не залежить від виконання зобов’язань перед бюджетом іншими суб’єктами господарювання, а висновок податкового органу про безпідставне віднесення сум передплати до складу податкового кредиту суперечить приписам п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій та прийняти у справі нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини справи.

Контролюючим органом було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Енергохолдинг»за лютий 2005р., про що складено акт № 6495/23-6/21115144-97 від 02.10.2007р.

Висновками зазначеного акта перевірки встановлено, що в порушення п.п.7.2.1, п.7.2, п.п.7.4.5, п.7.4, п.п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем до складу податкового кредиту віднесено податкову накладну №11 від 11.02.2005р. на загальну суму 193446,00грн., в т.ч. ПДВ 32241,00грн., що виписана ТОВ «Енергохолдинг».

При цьому, за даними податкового органу постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007р. у справі №2-а-22/2007 визнано недійсними установчі та реєстраційні документи, запис про проведення державної реєстрації ТОВ «Енергохолдінг»: статут ТОВ «Енергохолдінг»з дати державної реєстрації з 25.09.2003р.; свідоцтво платника ПДВ №02385599 від 29.09.2003р. з дати реєстрації з 29.09.2003р.; реєстрацію ТОВ «Енергохолдінг»як платника податків з дати реєстрації податковим органом з 26.09.2003р. Таким чином, за висновком перевірки на час видачі податкової накладної №11 від 11.02.2005р. ТОВ «Енергохолдінг»не мав статусу платника ПДВ, а тому видана ним податкова накладна не може формувати податковий кредит позивача у лютому 2005р.

На підставі зазначених висновків прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.10.2007р.:

- №000312306/0/66699 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 2538,00грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1269,00грн.;

- №000322306/0/66700 про визначення податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 29703,00грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 14851,50грн.

З матеріалів справи вбачається, що в лютому 2005р. на виконання умов угоди №04-02-05 від 09.02.2005р. ТОВ «Енергохолдинг»(постачальник) поставив на адресу СП «Технополіс»(покупець) природний газ на суму 193446,00грн., в т.ч. ПДВ 32241,00грн., про що свідчить податкова накладна №11 від 11.02.2005р.

Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робі, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником товарів (робіт, послуг).

Таким чином, податкова, накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість.

Відповідно до ст.2 та п.п.10.1, 10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідальними за дотримання достовірності та своєчасність визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку на додану вартість, які зареєстровані як платники податку та яким присвоєно індивідуальний податковий номер.

Таким чином, особою, відповідальною за сплату податку на додану вартість є особа, яка зобов'язана сплачувати суми такого податку до бюджету у випадку настання підстав та умов такої сплати відповідно до закону.

Щодо посилання податкового органу, як на підставу для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на визнання недійсним статут та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Енергохолдинг», судова колегія касаційної інстанції зазначає наступне.

В ході судового розгляду справи встановлено, що на час виникнення податкових зобов'язань у зв'язку з господарською діяльністю позивача та суб’єктом господарювання ТОВ «Енергохолдинг»(станом на лютий 2005р.), останній був внесений до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ та був платником податку на додану вартість, зареєстрований в органах державної податкової служби.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Згідно п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається зокрема у випадку, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання. У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні. При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Інших правил чи застережень щодо дати виникнення права у платника податку на податковий кредит Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Приймаючи до уваги, що на час укладання та виконання договору між позивачем та ТОВ «Енергохолдинг»останній був зареєстрований платником податку на додану вартість (І кв. 2005р.), а скасування реєстрації платника ПДВ відбулось лише на підставі рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007р. у справі №2-а-22/2007, тобто більше ніж через два роки, висновки податкового органу про неправомірність віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту у лютому 2005р. є безпідставними.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, суди попередніх судових інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Суми –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Сумської областівід 22 грудня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:                                                   ____Н.Є. Маринчак

Судді:                                                             ____О.В. Карась

                                        ____О.М. Нечитайло

                                        ____С.Е. Острович

                                        ____Є.А. Усенко

Суддя Н.Є. Маринчак