Постанова № 21737245, 30.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 січня 2012 року 16:40 № 2а-18322/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Трест "Київміськбуд-3"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування повідомлень - рішень Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень №№ 0001934230, 0001944230 від 29.11.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення прийняті на підставі хибних висновків податкового органу про порушення позивачем порядку зменшення скоригованого валового доходу на розмір валових витрат та формування податкового кредиту.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в позовній заяві, наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав рішення відповідача обґрунтованими та прийнятими без порушення чинного законодавства в результаті перевірки, яка свідчать про порушення позивачем положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Позивач збільшив позовні вимоги та просив суд визнати дії службових осіб відповідача протиправними щодо не виконання вимог податкового законодавства під час підготовки та відправлення висновків за результатами розгляду заперечень позивача на Акт від 14.11.2011 р. № 1019/42-30/04012678 та визнати факти неналежного виконання службових обовязків працівниками відповідача під час розгляду заперечень на Акт від 14.11.2011 р. № 1019/42-30/04012678.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-3», перейменоване із Відкритого акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-3»відповідно до протоколу позачергових загальних зборів акціонерів № 18 від 12.07.2011, що зареєстровано 27.07.2011 року Соломянською районною у місті Києві державною адміністрацією, про що видано виписку з Єдиного держаного реєстру підприємств, організацій, установ серії ААБ № 392033 , ідентифікаційний код 04012678.

Відповідно до направлення від 15.08.2011 № 511 працівниками Спеціалізованої Державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ БК «БМР-Сервіс», ТОВ ІПБК «Новітні технології»за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р. Перевірка проводилась з 15.08.2011 р. по 31.10.2011 р. Термін проведення перевірки продовжувався з 06.09.2011 р. на 10 робочих днів на підставі наказу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 06.09.2011 р. № 676. Термін проведення перевірки зупинявся з 07.09.2011 року на 30 робочих днів на підставі наказу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 07.09.2011 р. № 681. Термін проведення перевірки поновлювався з 19.10.2011 р. на 9 робочих днів на підставі наказу СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 19.10.2011 р. № 810.

14.11.2011 року відповідачем було закінчено проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ БК «БМР-Сервіс», ТОВ ІПБК «Новітні технології» за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р.

Результати перевірки оформлені Актом № 1019/42-30/04012678 від 14.11.2011.

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що позивачем у порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями), пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України неправомірно сформовано податковий кредит з ПДВ та валові витрати по господарських операціях із ТОВ БК «БМР-Сервіс»та ТОВ ІПБК «Новітні технології»за перевіряємий період.

Позивач оскаржив в адміністративному порядку висновки викладені в Акті № 1019/42-30/04012678 від 14.11.2011 до відповідача. Проте заперечення позивача на Акт № 1019/42-30/04012678 було залишено без задоволення.

29.11.2011 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №№ 0001934230, 0001944230, яким позивачу донараховано податку на прибуток у сумі 6292529,50 грн., в тому числі основного платежу 5580849,00 грн., штрафних санкцій 711 680,50 грн. та податку на додану вартість у сумі 5232693,75 грн., в тому числі основного платежу 4663349,00 грн., штрафних санкцій 569344,75.

Оцінюючі правомірність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Донарахована сума податку на прибуток складається з наступного:

ПАТ «Трест «Київміськбуд-3»(ВАТ «Трест «Київміськбуд-3») за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011 р. до складу скоригованих валових витрат по податку на прибуток декларації по податку на прибуток включено витрати на будівельні роботи, надані ТОВ БК «БМР-Сервіс»на суму 12606621,03 грн. згідно актів приймання виконаних робіт.

ПАТ «Трест «Київміськбуд-3»(ВАТ «Трест «Київміськбуд-3») за період з 01.01.2010р. по 30.06.2011 р. до складу скоригованих валових витрат по податку на прибуток декларації по податку на прибуток включено витрати на будівельні роботи, надані ТОВ ІПБК «Новітні технології»на суму 10710121,67 грн. згідно актів приймання виконаних робіт.

В свою чергу, контролюючий орган дійшов висновку про завищення задекларованих позивачем витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р. на загальну суму 12606621,03 грн. у звязку із придбанням робіт саме від ТОВ БК «БМР-Сервіс»та витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2011 р. у ТОВ ІПБК «Новітні технології»на загальну суму 10710121,67, посилаючись на нікчемність правочинів між останніми та позивачем.

Суд вважає такий висновок відповідача необґрунтованим, враховуючи наступне.

Підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ВАТ«Трест «Київміськбуд-3»(Генпідрядник) та ТОВ «БК «БМР-Сервіс»(Субпідрядник) укладені договори: від 31.03.2010 р. №76, від 08.06.2010 р. №111, від 07.06.2010 р. №110, від 10.06.2010 р. №113, від 04.08.2010 р. №158, від 10.01.2011 р. № 3, від 10.01.2011 р. № 41, від 20.01.2011 №43, від 03.03.2011 р. № 48. Між ВАТ «Трест «Київміськбуд-3»(Генпідрядник) та ТОВ ІПБК «Новітні технології»укладені договори: від 30.03.2010 р. №75, від 30.03.2010 р. №79, від 08.06.2010 р. №112, від 10.06.2010 р. №114, від 10.01.2011р. №2, від 17.01.2011 р. №42.

Предметами укладених договорів було визначено виконання субпідрядниками загально-будівельних робіт на обєктах, визначених кожним із договорів. Вказані договори підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Із пояснень представника позивача встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що характер діяльності, яка провадиться позивачем потребує виконання субпідрядних робіт, а тому договори укладалися позивачем з метою здійснення господарської діяльності.

Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що контрагенти позивача за договорами, зокрема Товариство з обмеженою відповідальністю «БК «БМР-Сервіс»зареєстровано як юридична особа, 10.12.2007 Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, має ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України серії АВ № 490674 на будівельну діяльність строком дії з 22.12.2009р по 22.12.2012, яку здійснювало згідно з переліком робіт провадження господарської діяльності, що викладений у додатку до ліцензії АВ № 490674. Також, відповідно до копії свідоцтва № 100242669 серії НБ № 452139 (копія якого приєднана до матеріалів справи) ТОВ БК «БМР-Сервіс»є платником податку на додану вартість з 01.09.2009 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна промислово-будівельна компанія «Новітні технології» зареєстровано як юридична особа Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, має ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України серії АВ № 512075 на будівельну діяльність строком дії з 22.01.2010 р по 22.01.2013, яку здійснювало згідно з переліком робіт провадження господарської діяльності, що викладений у додатку до ліцензії АВ № 512075. Відповідно до копії свідоцтва № 100242668 серії НБ № 452147 (копія якого приєднана до матеріалів справи) ТОВ ІПБК «Новітні технології»є платником податку на додану вартість з 01.09.2009 р.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 1.32 статті 1 цього ж Закону).

Згідно із підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належить до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 Податкового кодексу.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стаття ж 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлює жодних вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б необхідні для включення до складу валових витрат.

Стаття 138 Податкового кодексу також не містить жодних вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем були подані суду всі необхідні господарські, цивільно-правові та первинні бухгалтерські документи щодо фактичного здійснення підрядних будівельних робіт, зокрема , й довідки про вартість виконаних робіт форми КБ -3 та акти приймання виконаних підрядних робіт форми КБ - 2в, типові форми яких визначені наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 № 237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві», а також, договори на виконання будівельних робіт, виписки із банку та платіжні доручення.

Представлені бухгалтерські документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства, при цьому податковим органом зауважень до їх складання не заявлено.

Крім того, відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»закріплено диспозитивний метод організації бухгалтерського обліку на підприємстві: питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів, для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації; підприємство самостійно: визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообігу технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Також, суд зазначає, що факт оприбуткування позивачем послуг отриманих від ТОВ БК «БМР-Сервіс»та ТОВ ІПБК «Новітні технології» встановлений в ході перевірки податковим органом, про що зазначено у акті перевірки № 1019/42-30/04012678 від 14.11.2011 р. та сторонами не спростовувався.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В свою чергу, статтею 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено правила ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий звітний період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів ( робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В матеріалах справи наявні виписки із банку та платіжні доручення відповідно до яких ПАТ «Трест «Київміськбуд-3»перераховано на користь контрагентів-одержувачів ТОВ БК «БМР-Сервіс»та ТОВ ІПБК «Новітні технології»грошові кошти за виконані роботи, що в свою чергу підтверджує факт виконання укладених договорів та настання за ними правових наслідків, а дати списання коштів з банківського рахунку повязується із настанням «другої події», що є передумовою для збільшення валових витрат.

Твердження відповідача про те, що договори між ПАТ «Трест «Київміськбуд-3»та ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології», укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та з метою завищення ПАТ «Трест «Київміськбуд-3» податкового кредиту та валових витрат і, як наслідок, несплати податків до бюджету, з посиланням на відсутність у ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології»працівників будівельних спеціальностей, які б виконували будівельно-монтажні роботи, а також у звязку із відсутністю на балансі підприємства будівельної техніки, суд вважає упередженими.

Так, відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобовязується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу. А згідно із статтею 838 цього ж Кодексу, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником як замовник.

Відповідно до положень статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Судом встановлено, що у ВАТ «Трест «Київміськбуд-3»була ліцензія (серії АБ № 118783) на будівельну діяльність, згідно із додатку, строк дії якої з 30.06.2006 по 30.06.2011.

Таким чином, залучення субпідрядників позивачем у здійсненні ним будівельної діяльності не суперечить вимогам чинного законодавства України, а отже зазначені вище договори укладалися позивачем з метою здійснення господарської діяльності.

В ході судового розгляду справи позивачем подано податкові накладні, які містять усі необхідні реквізити, передбачені чинним законодавством, а також платіжні доручення на оплату за виконанні роботи, з відміткою про проведення платежів банком, а отже підтверджують реальність оформлених такими документами господарських операцій.

У звязку з наведеним, вказані документи відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Крім того, відповідач невірно ставить правомірність віднесення витрат на придбання робіт позивачем у контрагентів у залежність від наявності у контрагентів працівників будівельних спеціальностей, які б виконували будівельно-монтажні роботи та наявність будівельної техніки на балансі підприємств та в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності контрагентів ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології», оскільки таке законом не передбачено.

Зокрема, пункт 5.11 статті 5 Закону «Про оприбуткування прибутку підприємств»встановлює, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до склад валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 № 9 визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не було надано доказів, які підтверджують вину позивача при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України.

Вищевказані правочини,укладені між позивачем та ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології», не можуть свідчити, що вони порушують публічний порядок, були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави та не про наявність умислу сторін, тобто, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків, а також не підтверджені в ході судового розгляду даної справи.

В даному випадку нікчемність правочинів прямо не встановлена законом, сторони правочинів не заперечують їх дійсність, тому такі правочини можуть бути визнані недійсними лише у судовому порядку (ст. 215 ЦК України).

Що стосується посилання представника відповідача на показання допитаних свідків у кримінальній справі, а саме: ОСОБА_2 від 14.12.2010 р., який перебував на посаді директора ТОВ БК «БМР-Сервіс», та ОСОБА_3 від 22.12.2009 р., який перебував на посаді директора ТОВ ІПБК «Новітні технології»як на обставини, які вказують на нікчемність укладених між позивачем та ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології»договорів, то суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Загальні правила набуття цивільної дієздатності субєктами цивільних правовідносин встановлені у розділі 2 ЦК України. Так, фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту досягнення нею 18-річного віку.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України дієздатність юридичної особи набувається одночасно з її правоздатністю та у моменті виникнення прирівнюється до моменту внесення запису про державну реєстрацію створення юридичної особи. Припинення цивільної право-дієздатності юридичної особи повязується із внесенням до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ст. 92 ЦК України здійснення юридичною особою своїх цивільних прав та обов'язків відбувається через її органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Стаття 207 ЦК України передбачає, що правочини, які вчиняються юридичними особами, підписуються уповноваженим на те особами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. У разі, коли правочин від імені юридичної особи вчиняється уповноваженою особою, така особа не буде стороною правочину, оскільки своїми діями вона створює юридичні наслідки для особи, яку вона представляє.

Тобто сторонами у взаємовідносинах і взаєморозрахунках між ПАТ «Трест «Київміськбуд-3»та ТОВ БК «БМР-Сервіс», ТОВ ІПБК «Новітні технології»є саме товариства, як самостійні субєкти цивільних прав та обовязків, а не їх представники. У звязку з чим посилання відповідача на відсутність у таких юридичних осіб цивільної дієздатності під час вчинення між ними правочинів, суд вважає необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем перед укладенням договорів між ПАТ «Трест «Київміськбуд-3»та ТОВ БК «БМР-Сервіс», ТОВ ІПБК «Новітні технології»було встановлено достатність правових підстав, необхідних для підписання таких договорів. Зазначене встановлюється доданими до матеріалів справи документами, а саме: довідкою юридичного відділу позивача, копією протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «БК «БМР-сервіс», копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, виданого ТОВ «БК «БМР-сервіс», копією ліцензії на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури, виданою ТОВ «БК «БМР-сервіс», копією додатку до ліцензії на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури, виданого ТОВ «БК «БМР-сервіс»; копією витягу зі статуту ТОВ «БК «БМР-сервіс», копією паспорту та ідентифікаційного номеру директора ТОВ «БК «БМР-сервіс», копією протоколу № 1/09 загальних зборів учасників ТОВ «ІПБК «Новітні технології», копією витягу зі статуту ТОВ «ІПБК «Новітні технології», копією свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, виданого ТОВ «ІПБК «Новітні технології», копією ліцензії на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури, виданої ТОВ «ІПБК «Новітні технології», копією додатку до ліцензії на здійснення господарської діяльності, повязаної із створенням обєктів архітектури, виданого ТОВ «ІПБК «Новітні технології», копією паспорту та ідентифікаційного номеру директора ТОВ «ІПБК «Новітні технології».

Судом було досліджено повідомлення про відмову у порушенні кримінальної справи відносно службових осіб позивача за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 212 КК України, за результатами проведеної перевірки по акту № 1019/42-30/04012678 від 14.11.2011 р. Таке повідомлення було направлено службовою особою відповідача на адресу позивача листом від 23.12.2011 р. № 5420/10/26-0/322, що встановлюється матеріалами справи.

Крім того, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон України «Про податок на додану вартість»та Податковий кодекс України не ставлять у залежність право на формування податкового кредиту чи валових витрат платником податків від показань свідків у триваючих кримінальних справах. Наявність таких документів не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту чи валових витрат у тому разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що підстави для визнання укладених між позивачем та ТОВ БК «БМР-Сервіс» і ТОВ ІПБК «Новітні технології»договорів нікчемними відсутні. Відповідно твердження відповідача про нікчемність правочинів суперечить фактичним обставинам справи.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.3. Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 1.7. Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена цим Законом.

Згідно із підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6).

Податкова накладна відповідно до підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 7.2.4. пункт 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні вимоги містяться і в пункті 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037), який визначає, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Згідно із пунктом 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Реєстрація платників податку на додану вартість відповідно до пункту 9.3. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», здійснюється у податковому органі за місцезнаходженням (місцем проживання) особи.

Згідно із пунктом 9.2. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість,присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, визначених пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як випливає із приписів вищенаведених правових норм Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку : відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

При цьому, суд наголошує на тому, що контролюючим органом не ставиться під сумнів право контрагентів позивача (ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології») складати податкові накладні, реєстрація їх в податковому органі як платників ПДВ під сумнів не ставиться, а також не заперечується наявність відповідних податкових накладних на момент проведення перевірки. Зазначене підтверджується актом перевірки.

При цьому, суд наголошує, що перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлювався факт неналежного оформлення спірних податкових накладних, а також, як зазначено у самому акті перевірки, позивач здійснював ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних у документальному вигляді, у відповідності до діючого законодавства.

Крім того, суд враховує, що згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У матеріалах справи наявні платіжні доручення, відповідно до яких позивачем перераховано на користь контрагентів по вище вказаних правочинах - ТОВ БК «БМР-Сервіс»і ТОВ ІПБК «Новітні технології»грошові кошти, що в свою чергу підтверджує реальність здійснення господарських операцій, а дати списання коштів з банківського рахунку повязується із настанням «події», що є передумовою для виникнення права на податковий кредит.

До того ж, Закон України «Про податок на додану вартість»та Податковий кодекс України не передбачають отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів субєкта оподаткування в якості обовязкової умови відшкодування податку на додану вартість, а також не ставлять в залежність право на отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового стану інших осіб та фактичної сплати ними податку на додану вартість до бюджету. Питання щодо відємного значення суми поширюється лише на окремо взятого платника податків і такий факт не ставиться в залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У звязку з зазначеним вище, посилання відповідача на акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.09.2011 р. №1290/23-5/35633235 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «БК «БМР-Сервіс»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за березень, квітень 2011 року, як на підставу, що обмежує позивача у праві на формування податкового кредиту, суд вважає безпідставними.

Таким чином, висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 5232 693,75 грн. є помилковим, оскільки підприємство позивача має належним чином оформлені податкові накладні, підтверджений факт оплати послуг наданих контрагентами - в матеріалах справи наявні належним чином оформленні акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, банківські виписки, платіжні доручення тощо.

Що стосується позовних вимог про визнання дій службових осіб відповідача протиправними щодо не виконання вимог податкового законодавства під час підготовки та відправлення висновків за результатами розгляду заперечень позивача на Акт від 14.11.2011 р. № 1019/42-30/04012678 та визнання фактів неналежного виконання службових обовязків працівниками відповідача під час розгляду заперечень на Акт від 14.11.2011 р. № 1019/42-30/04012678, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач не вказав в чому саме полягає протиправність дій службових осіб відповідача під час розгляду заперечень на Акт від 14.11.2011 р. № 1019/42-30/04012678 та які норми податкового законодавства при цьому порушувались.

У матеріалах справи міститься висновок відповідача на заперечення позивача на Акт від 14.11.2011 р. № 1019/42-30/04012678, який надісланий позивачеві у строк та порядку, визначеному податковим законодавством. Отримання такого висновку позивачем сторонами не оспорювалося.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-3»задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001934230 та № 0001944230 від 29 листопада 2011 року, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків у м. Києві.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати в сумі 28,23 грн. присудити на користь Публічного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-3»за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій