Постанова № 21737235, 31.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2012 року 09:35 № 2а-14778/11/2670

За позовом Приватного акціонерного товариства «Восток-Сервіс Україна»

до відповідача Державної податкової адміністрації в Київській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар с/з Юзина О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 23.09.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 4102/9/10-021 від 15.11.2010 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 31.01.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Восток-Сервіс Україна»звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової адміністрації в Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2011 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Восток-Сервіс Україна»було залишено без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2011 р. було відкрито провадження у справі № 2а-14778/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 31.01.2012 р. представник позивача позовні вимог підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР щодо завищення валових витрат підприємства на суму 144690, 00 грн., в тому числі по періодах: 3 квартал 2010 р. на суму 41473, 00 грн. та 4 квартал 2010 р. на суму 103217, 00 грн., вимог абзацу 1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV щодо завищення валових витрат підприємства на суму 171 595, 00 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2011 р. на суму 171595,00 грн., а також вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV щодо завищення податкового кредиту за перевіряємий період в загальній сумі 49726, 00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 р. у сумі 8 295, 00 грн., жовтень 2010 р. у сумі 535, 00 грн., листопад 2010 р. у сумі 5 862, 00 грн., грудень 2010 р. у сумі 1 236, 00 грн., січень 2011 р. у сумі 645, 00 грн., лютий 2011 р. у сумі 17985, 00 грн., березень 2011 р. у сумі 15 168, 00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомленнярішення, винесене за наслідками даного Акта, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та зазначив, що при проведенні виїзної планової перевірки Приватного акціонерного товариства «Восток-Сервіс Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, внаслідок чого завищено валові витрати підприємства на суму 144690, 00 грн., в тому числі по періодах: 3 квартал 2010 р. на суму 41473, 00 грн. та 4 квартал 2010 р. на суму 103217, 00 грн., вимог абзацу 1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV, внаслідок чого завищено валові витрати підприємства на суму 171 595, 00 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2011 р. на суму 171595,00 грн., а також вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV, внаслідок чого завищено податковий кредит за перевіряємий період в загальній сумі 49726, 00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 р. у сумі 8 295, 00 грн., жовтень 2010 р. у сумі 535, 00 грн., листопад 2010 р. у сумі 5 862, 00 грн., грудень 2010 р. у сумі 1 236, 00 грн., січень 2011 р. у сумі 645, 00 грн., лютий 2011 р. у сумі 17985, 00 грн., березень 2011 р. у сумі 15 168, 00 грн.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що правовідносини позивача із контрагентами ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Пелопс»та ТОВ «Ліссиб»мали характер фіктивних, оскільки в ході перевірки відповідачем встановлено, що ПП «ВКФ «Укрпромснаб» відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня має стан - 8 «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей», згідно бази облікових даних було встановлено чисельність працюючих, що складається тільки з його засновника та директора - ОСОБА_5, а відповідно до пояснення ОСОБА_5, наданого до ВПМ Ленінського МДПІ у м. Луганську, він ніякого відношення до діяльності зазначеного підприємства не має та фінансово-господарську діяльність на підприємстві не вів, заробітну плату на підприємстві не отримував, податкову звітність не складав та до податкового органу не подавав. Також, інший контрагент позивача ТОВ «Пелопс»має стан - 3 «розпочато ліквідаційну процедуру», та перевіркою встановлено відсутність у підприємства виробничих, торгівельних, складських приміщень та трудового персоналу, що необхідні для здійснення відповідного виду діяльності. Такі самі обставини щодо фіктивної діяльності були встановлені перевіркою відносно контрагента позивача ТОВ «Ліссиб», а саме відсутність в останнього власних, орендованих, складських та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності, та зазначений контрагент має стан - 8 «відсутність за місцем знаходження», а загальна чисельність працюючих становить - 1 особа.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою адміністрацією в Київській області було проведено виїзну планову перевірку Приватного акціонерного товариства «Восток-Сервіс Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем було складено Акта перевірки від 24.06.2011 р. № 10/38-111/32903873, в якому встановлено порушення позивачем вимог абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР щодо завищення валових витрат підприємства на суму 144690, 00 грн., в тому числі по періодах: 3 квартал 2010 р. на суму 41473, 00 грн. та 4 квартал 2010 р. на суму 103217, 00 грн., вимог абзацу 1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV щодо завищення валових витрат підприємства на суму 171 595, 00 грн., в тому числі по періодах: 1 квартал 2011 р. на суму 171595,00 грн., а також вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV щодо завищення податкового кредиту за перевіряємий період в загальній сумі 49726, 00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 р. у сумі 8 295, 00 грн., жовтень 2010 р. у сумі 535, 00 грн., листопад 2010 р. у сумі 5 862, 00 грн., грудень 2010 р. у сумі 1 236, 00 грн., січень 2011 р. у сумі 645, 00 грн., лютий 2011 р. у сумі 17985, 00 грн., березень 2011 р. у сумі 15 168, 00 грн.

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем було винесено податкові повідомленнярішення від 11.07.2011 року № 0000193810, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємства в загальному розмірі 88115, 38 грн. (в тому числі за основним платежем 79071, 25 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 9044, 13 грн.) та від 11.07.2011 року № 0000213810, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах в загальному розмірі 62157, 50 грн. (в тому числі за основним платежем 49726, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 12 431, 50 грн.).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до податкового органу вищого рівня Державної податкової служби України (скарга № 20/07/11-1 від 20.06.2011 р.).

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 15.09.2011 р. № 247/6/10-2315 Державна податкова служба України залишила оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810 без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Зважаючи на викладене, позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення Державної податкової адміністрації в Київській області від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810 в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що висновки податкового органу про порушення позивачем приписів п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зроблені внаслідок дослідження взаємовідносин позивача з ПП «ВКФ «Укрпромснаб»(код за ЄДРПОУ 34202109).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, та встановлено в Акті перевірки, позивачем було реалізовано контрагенту-покупцю ПП «ВКФ «Укрпромснаб»спецодяг на суму 97 474,13 грн. враховуючи ПДВ в сумі 16 245,69 грн. Відвантажений товар був сплачений в повному обсязі, що підтверджується відповідними банківськими виписками (від 01.11.2010 р. № ВС - 0000256, від 16.11.2010 р. № 0000271, від 17.11.2010 р. № 0000272, від 16.12.2010 р. № 0000304).

В ході перевірки відповідачем встановлено, що ПП «ВКФ «Укрпромснаб»відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня має стан - 8 «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей», згідно бази облікових даних було встановлено чисельність працюючих, що складається тільки з його засновника та директора - ОСОБА_5, а відповідно до пояснення ОСОБА_5, наданого до ВПМ Ленінського МДПІ у м. Луганську, він ніякого відношення до діяльності зазначеного підприємства не має та фінансово-господарську діяльність на підприємстві не вів, заробітну плату на підприємстві не отримував, податкову звітність не складав та до податкового органу не подавав.

Підтвердженням зазначених даних відносно контрагента позивача ПП «ВКФ «Укрпромснаб»є зокрема інформація з облікових даних вказаного контрагента та Акта невиїзної документальної перевірки ПП «ВКФ «Укрпромснаб»від 04.03.2011 р. № 72/23-34202109, що проведена Ленінською МДПІ у м. Луганську, в якому зазначено про відсутність в ПП «ВКФ «Укрпромснаб»необхідних трудових ресурсів та основних фондів, що дає підстави зробити висновок про неможливість реального придбання зазначеного спецодягу, а відповідно і про відсутність у позивача можливості продати зазначену продукцію.

Так, відповідно до вимог абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, в Акті перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність даного правочину позивача з ПП «ВКФ «Укрпромснаб».

Згідно Акта перевірки, нікчемність правочину між позивачем та ПП «ВКФ «Укрпромснаб»встановлюється законом на підставі ст.215 Цивільного кодексу України.

Позивачем не було допустимими доказами заперечено зазначений висновок відповідача.

Так, стаття 203 Цивільного кодексу України визначає необхідні вимоги, дотримання яких є обов'язковим для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виділяючи одним з критеріїв обов'язковість вчинення правочину особою, що має необхідний обсяг цивільної дієздатності, в розрізі правовідносин юридичних осіб, Закон визначає необхідність вчинення останнього особою, що уповноважена діяти від імені тієї чи іншої юридичної особи.

Так само, Закон визначає правові наслідки вчинення правочину фізичною особою в інтересах юридичної особи без повноважень або з перевищенням повноважень, що як наслідок передбачає визнання такого правочину оспорюваним і встановлює можливість визнання такого правочину недійсним в судовому порядку за певних умов.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином первинні документи між позивачем та ПП «ВКФ «Укрпромснаб»(зокрема договір та податкові накладні) були підписані від імені ПП «ВКФ «Укрпромснаб»не уповноваженою особою, оскільки відповідно до протоколу допиту ОСОБА_5 (директора та засновника ПП «ВКФ «Укрпромснаб»), наданого до ВПМ Ленінського МДПІ у м. Луганську, останній ніякого відношення до діяльності зазначеного підприємства не має та фінансово-господарську діяльність на підприємстві не вів, заробітну плату на підприємстві не отримував, податкову звітність не складав та до податкового органу не подавав.

Отже, зазначений правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ч.5 ст.203 ЦК України, заважаючи також на фактичну відсутність в ПП «ВКФ «Укрпромснаб»(що підтверджується наявними матеріалами справи) трудових ресурсів та основних засобів для здійснення основного виду діяльності, а відповідно до даних автоматизованої інформаційної системи обласного рівня контрагент має стан - 8 «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей».

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.10999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Зважаючи а викладене, суд погоджується із висновком контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо заниження в 4 кварталі 2010 року балансової вартості товарів.

Також, як видно з наявних матеріалів справи, під час перевірки позивачем було надано договір поставки товарів від 12.01.2011 року № 120111 із ТОВ «Пелопс»(загальна сума за податковою накладною від 02.02.2011 р. 98600 грн., в т.ч. ПДВ 16433, 33 грн.), за яким ПрАТ «Восток-Сервіс Україна»було віднесено суми грошових коштів в розмірі 98600 грн. до валових витрат підприємства.

Однак, як вбачається з матеріалів даної справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, ТОВ «Пелопс»було зареєстровано платником ПДВ тільки 20.01.2011 року, в той час як договір датований 12.01.2011 року, та свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Пелопс»було анульовано 12.04.2011 року.

Крім того, відповідно до облікових даних та Акта невиїзної перевірки ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 06.04.2011 року № 748/23-04/37270428, у ТОВ «Пелопс»відсутні будь-які виробничі, торгівельні, складські приміщення, до податкового органу товариство не звітує, за юридичною та фактичною адресами не знаходиться, місце посадових осіб не відомо. Інформація щодо видів діяльності ТОВ «Пелопс»відсутня.

Також, з наявних матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача ТОВ «Пелопс»має стан - 3 «розпочато ліквідаційну процедуру», та перевіркою даного контрагента встановлено відсутність у підприємства виробничих, торгівельних, складських приміщень та трудового персоналу, що необхідні для здійснення відповідного виду діяльності.

Як передбачено ст. 1 Закону України від 07.02.1991 р. № 698-ХІІ «Про підприємництво» із змінами та доповненнями, підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином операції ТОВ «Пелопс»та контрагентів-покупців не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Таким чином, в ході проведення перевірки контрагента позивача ТОВ «Пелопс», контролюючим органом було встановлено:

- неможливість фактичного здійснення ТОВ «Пелопс»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку із відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів;

- порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215 , п.1 ст.216, ст.228, Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Пелопс»із постачальниками та покупцями.

На порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ТОВ «Пелопс»не було надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновком податкового органу щодо порушення позивачем абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України щодо завищено валових витрат у І кварталі 2011 р. на суму 82 167 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Пелопс».

Також, як видно з наявних матеріалів справи, позивач в перевіряємому періоді мав господарські правовідносини ТОВ «Ліссиб»щодо купівлі в контрагента-постачальника фурнітури для пошиву спецодягу на суму 202 877, 66 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 33 812,94 грн. (договір постачання № 11/10 від 04.01.2011 р.), та суму ПДВ по вказаних правовідносинах відобразив у складі податкового кредиту.

Кошти за товар було сплачено в повному обсязі відповідно до банківських виписок, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно вимог п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як видно з матеріалів справи, перевіркою ДПІ у Києво-Святошинському районі було встановлено, що ТОВ «Ліссиб»має стан - 8 «відсутність за місцем знаходження», загальна чисельність працюючих осіб становить - 1 особа, не встановлено за ТОВ «Ліссиб»власних, орендованих держаних по договорах лізингу, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності враховуючи той факт, що ПрАТ «Восток-Сервіс Україна»купувало в ТОВ «Ліссиб»фурнітуру для пошиву спецодягу на суму 202 877 грн.

Доказів, щодо укладення ТОВ «Ліссиб»субпідрядних договорів з метою виконання договору із позивачем, який відповідно передбачав необхідність наявності відповідних основних фондів, а також устаткування та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності позивачем до суду надано не було.

Зважаючи на викладене, податковим органом також було зроблено висновок про фіктивний характер даного правочину, оскільки даний правочин не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1,3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів»від 08.10.2004 року №15 ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи, державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об'єктів оподаткування, а також шляхом заниження об'єктів оподаткування та іншими способами.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Крім того, доказів щодо наявності в контрагента ТОВ «Ліссиб»відповідних основних фондів, а також устаткування та трудових ресурсів для здійснення відповідного виду діяльності позивачем до суду також надано не було, так само, як і не було надано доказів укладення контрагентом ТОВ «Ліссиб»субпідрядних договорів з метою виконання зобовязань перед позивачем.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З огляду на викладене вище, господарські операції між позивачем та контрагентами ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Пелопс»та ТОВ «Ліссиб»об'єктивно призвели до порушення інтересів держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до пп. 19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Зважаючи на викладене, суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем абз 4 п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо завищення валових витрат підприємства на загальну суму 79 636 грн., а також п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IV щодо завищення позивачем податкового кредиту за перевіряємий період в загальній сумі 49726, 00 грн., в тому числі по періодах: серпень 2010 р. у сумі 8 295, 00 грн., жовтень 2010 р. у сумі 535, 00 грн., листопад 2010 р. у сумі 5 862, 00 грн., грудень 2010 р. у сумі 1 236, 00 грн., січень 2011 р. у сумі 645, 00 грн., лютий 2011 р. у сумі 17985, 00 грн., березень 2011 р. у сумі 15 168, 00 грн.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, оскільки допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810, натомість позивач не надав суду обґрунтованих пояснень та допустимих доказів в їх підтвердження, щодо протиправності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 11.07.2011 року № 0000193810 та № 0000213810, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 03.02.2012 р.