Постанова № 21736945, 18.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 січня 2012 року <Час проголошення >№ 2а-12537/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді ПащенкаК.С. при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сен-Гобен будівельна продукція України»

доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

проскасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі міста Києва №0000992303/0 від 23.12.2010, №0000982303/0 від 23.12.2010, а також №0002461750/0 від 23.12.2010 в частині донарахованої суми за основним платежем у сумі 8002,53 грн. і за штрафними санкціями в розмірі 16005,06 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.01.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23.01.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08.12.2010 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»ДПІ у Дніпровському районі міста Києва було складено Акт №5640/23-322-30116163 (далі Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем:

п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобовязань з податку на прибуток на 9316,00грн.;

пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 236921грн.;

пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7, п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та, як наслідок, заниження податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 19648,74грн.

23.12.2010 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№0000992303/0, яким у звязку з порушенням п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 9316грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 4685грн.;

№0000982303/0, яким у звязку з порушенням пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 236921грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 118461грн.

№0002461750/0, яким у звязку з порушенням пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.3 ст. 7, п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 19648,74грн., а також застосовано штрафні санкції у розмірі 16499,24грн.

Як видно з Акту перевірки, підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобовязань з податку на прибуток на 9316грн. стало віднесення позивачем до складу валових витрат за 1 квартал 2006 року витрат у розмірі 37263,00 грн. з оплати консультаційних послуг відповідно до договору №08/01-2007, незважаючи на відсутність матеріалізованих результатів інформаційної діяльності у вигляді звіту до акту про надані консультаційні послуги.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»м валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що 01.06.2007 позивачем укладено з ТОВ «ЄВРУС Капітал»договір про надання консультаційних послуг з економічних питань №08/01-2007, на підставі якого ТОВ «ЄВРУС Капітал»надало у 1 кварталі 2008 року ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»відповідні послуги на загальну суму 37263,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття наданих послуг. ТОВ «Сен-Гобен будівельна продукція України»надані послуги оплатило повністю, що підтверджується банківськими виписками, копії яких залучені до матеріалів справи.

Судом не приймається посилання відповідача на положення ст. 40 Закону України «Про інформацію», за змістом якого інформаційною продукцією є матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом п.п. 2.2-2.3 Договору №08/01-2007 від 01.06.2007 консультаційно-інформаційні послуги надаються в усній або письмовій формі залежно від запиту замовника, а факт надання виконавцем замовнику певного обсягу послуг за певний проміжок часу засвідчується Актом про прийняття послуг.

Як встановлено судом, Акт здачі-приймання робіт за договором №08/01-2007 №А07/01-2007 від 04.01.2008 відповідає вимогам, встановленим ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»до первинних документів, та відповідно до ст. 40 Закону України «Про інформацію»містить інформацію про зміст наданих інформаційно-консультативно послуг, з урахуванням чого суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу належних підстав для висновку про не підтвердження первинними документами валових витрат ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»за 1 квартал 2008 року у розмірі 37263,00 грн.

Таким чином, враховуючи, що витрати позивача за Договором №08/01-2007 від 01.06.2007 з ТОВ «ЄВРУС Капітал»у розмірі 37263,00 грн. підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000992303/0 від 23.12.2010 безпідставним та неправомірним.

Крім того, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для твердження відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та, як наслідок, заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на 236921грн., стало, віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, у яких, по-перше, порядкові номери містили буквені позначення, по-друге, невірно зазначено свідоцтво платника ПДВ.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е)опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037, порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, враховуючи, що чинне законодавство не містить заборони використання для позначення порядкового номеру податкової накладної буквеного позначення, суд вважає безпідставним висновок податкового органу про порушення ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, порядкові номери яких містили буквені позначення.

Що стосується зазначення невірного номеру свідоцтва платника ПДВ у податкових накладних № 7 від 15.01.2009, №176 від 22.01.2009, №164 від 21.01.2009, №181 від 22.01.2009, №202 від 23.01.2009, №200 від 23.01.2009, №32 від 29.01.2009, суд зазначає, що пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не містить такого обовязкового реквізиту податкової накладної, як «номер свідоцтва платника ПДВ», а відтак вказані податковим органом помилки не можуть бути підставою для позбавлення платника ПДВ права на суми податкового кредиту, визначені відповідними податковими накладними.

Крім того, незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат по податковому кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій. Згідно з абц. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Отже, недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені органом податкової служби в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість доказів.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служок суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 у справі № К-20927/10.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок ДПІ у Дніпровському районі міста Києва про порушення ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»пп.пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000982303/0 від 23.12.2010 безпідставним та неправомірним.

Крім того, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для донарахування ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»податковим повідомленням-рішенням №0002461750/0 від 23.12.2010 податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8002,53 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 16005,06 грн. стало утримання податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 у період з грудня 2009 року по березень 2010 року за ставкою 15 %, а не 30%.

Відповідно до пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб для доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Відповідно до пп.«ї» п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Згідно з абз. «е»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

З системного аналізу п. 1.15 ст. 1, пп. «ї»п. 1.3 ст. 1, абз. «е»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в контексті пп. «а»п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»видно, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб при наданні юридичною особою фізичним особам додаткових благ лежить на податковому агенті фізичної особи, яким в такому випадку є юридична особа, що надає вказані блага.

Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону (проценти, дивіденди та роялті), тобто і до заробітної плати нерезидентів.

Згідно із п. 1.1 та 1.3 "д" ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»заробітна плата - це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця. Також для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Статтею 8 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України №322 від 08.04.2009 "Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства" суб'єкти господарювання - роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців Дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пп. 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

При цьому, згідно із ст. 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. При цьому згідно із ст.3 цього Закону відомості про місце проживання мають бути внесені до паспортного документу з зазначенням адреси житла та внесення цих даних в реєстраційний облік, що здійснюється відповідним органом, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію»посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 видана посвідка на постійне проживання на території України серії НОМЕР_1 з 03.04.2007, дійсна безстроково.

Крім того, з 06.03.2008 громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується Свідоцтвом серії НОМЕР_2 та відповідно до змісту п.1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»є достатньою умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи.

Таким чином, враховуючи, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 мав право на постійне проживання на території України у 2009-2010 роках, суд приходить до висновку, що він є фізичною особою-резидентом в розумінні положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а відтак на нього не поширюється положення п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»про подвійний розмір ставки податку з доходів фізичних осіб.

Судом не береться до уваги посилання відповідача на порушення позивачем у 1 кварталі 2010 року Наказу Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 "Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу" внаслідок того, що у цей період не видавалось повідомлення (довідка) працедавця про самостійне визначення громадянином Російської Федерації ОСОБА_2 резидентського статусу, оскільки вказане повідомлення є примірною (зразковою) формою, не є обов'язковим до виконання та використовується виключно за бажанням фізичної особи, а відтак вказаний Наказ Державної податкової адміністрації України № 581 від 05.10.2004 відповідно до позиції Міністерства юстиції України, викладеної у листі № 2336-09-24 від 31.12.2009, навіть не підлягає державній реєстрації як нормативно-правовий акт.

Враховуючи викладене, утримання ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»податку з доходів фізичних осіб з нарахованих та виплачених доходів громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 у період з грудня 2009 року по березень 2010 року за ставкою 15 % за висновком суду є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі міста Києва про заниження ТОВ«Сен-Гобен будівельна продукція України»податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8002,53 грн. є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0002461750/0 від 23.12.2010 безпідставне та неправомірне в частині визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 8002,53 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 16005,06 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, з аналізу п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України видно, що вимога про визнання нечинним рішення може стосуватися лише нормативно-правового акта, а вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) індивідуального акта (рішення) виключає вимогу про скасування цього ж акта, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Дніпровському районі міста Києва №0000992303/0 від 23.12.2010, №0000982303/0 від 23.12.2010, а також №0002461750/0 від 23.12.2010 в частині донарахованої суми за основним платежем у розмірі 8002,53 грн. і за штрафними санкціями в розмірі 16005,06 грн.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сен-Гобен будівельна продукція України»задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва №0000992303/0 від 23.12.2010.

3.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва №0000982303/0 від 23.12.2010.

4.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва №0002461750/0 від 23.12.2010 в частині донарахованої суми за основним платежем у розмірі 8002,53 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 16005,06 грн.

5.Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сен-Гобен будівельна продукція України»(20002, м. Київ, вул.Марини Раскової, 13) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп. (три гривні 40 коп.).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко