Постанова № 21736645, 13.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 січня 2012 року 10:29 № 2а-9162/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. при секретарі Сервачинській І.М., за участю представників сторін:

від позивача: Баклана О.В.,

від відповідача: Маньковської К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ Ексмо-Україна»

до Київської регіональної митниці

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 15 червня 2011 року № 124 та № 125,- ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «РДЦ Ексмо-Україна»(далі по тексту Позивач, ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна») з позовом до Київської регіональної митниці (далі по тексту Відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень форми «Р»від 15 червня 2011 року № 124 та № 125.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2011 року було відкрито провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними рішеннями відповідач безпідставно донарахував податкові зобовязання по податку на додану вартість та ввізного мита. Як зазначав позивач, вказані рішення ґрунтуються на невірному висновку митного органу про заниження позивачем митної вартості товарів, оскільки митна вартість визначалась ним відповідно до ст. 267 Митного кодексу України та включала до себе, зокрема, витрати на транспортування товарів до митного кордону України. Посилання відповідача не неможливість виокремити з поданих документів вартість перевезення по іноземній території та після ввезення на територію України позивач вважає безпідставним, оскільки до кожної ВМД позивачем додавалась довідка підприємства-перевізника, в якій визначалась вартість перевезення до кордону України.

Стосовно невключення до складу митної вартості витрат на страхування позивач зазначав, що згідно договорів страхування фактична страхова премія визначалась кожного місяця за попередній місяць, тому на момент митного оформлення товарів визначити суму витрат на страхування було неможливо. Крім того, позивач посилався на пропуск відповідачем 1095-денного строку позовної давності при нарахуванні податкових зобовязань за травень, червень 2008 року.

З огляду на вищевказане позивач вважає прийняті відповідачем рішення протиправними та просить їх скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач Київська регіональна митниця проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки позивача було виявлено заниження митної вартості товарів шляхом подання недостовірних відомостей про витрати на транспортування та не включення до митної вартості витрат на страхування.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РДЦ Ексмо-Україна»є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.

Судом встановлено, що позивачем ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна» здійснювалось ввезення товарів (книжкової продукції) на митну територію України з Російської Федерації, відповідно до зовнішньоекономічних договорів на базових умовах «Інкотермс 2000»FCA («франко-перевізник»). Ці обставини підтверджується зовнішньоекономічними договорами № ВТ-14 від 16.04.2007 року, № ВТ-17 від 01.02.2010 року (том ІІ, 139-148) та визнаються сторонами.

Перевезення товарів здійснювалось експедиторами: ТОВ «АВІ Логістик»та ТОВ «ТІР»на підставі договорів на здійснення транспортно-експедиційних послуг при перевезенні товарів. Ці обставини встановлені на підставі договорів про надання транспортно-експедиційних послуг та визнаються сторонами.

Під час здійснення митного оформлення вантажу ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»була заявлена митна вартість товару, встановлена відповідно до наданого позивачем інвойсу, наданих підприємствами перевізниками довідок про транспортні витрати, виставлених рахунків. Нарахування та сплата податку підтверджується записами у графах 47 „Нарахування мита та митних платежів” на усіх вантажно-митних деклараціях та відбитками печаток митниці про сплату усіх обовязкових платежів.

Відповідно до ст. 69 Митного кодексу України, незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

На виконання наказів Київської регіональної митниці від 18.02.11р. № 173, від 16.03.11 р. № 292, від 21.03.11 р. № 333 та посвідчень на право проведення перевірки посадовими особами митниці була проведена перевірка дотримання ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»вимог законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період за період 01.04.2008р. по 01.02.2011р.

За результатами перевірки було складено акт про проведення перевірки стану дотримання на підприємстві законодавства України з питань митної справи від 10.05.2011 року № 6/11/100000000/34809566 (а.с. 12-38).

На підставі акту перевірки митним органом були винесені податкові повідомлення форми «Р»:

- № 124 від 15.06.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання з мита на товари, на загальну суму 34,54 грн. (за основним платежем: 27,63 грн., за штрафними санкціями 6,90 грн.) том І, а.с. 10;

- № 125 від 15.06.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, на загальну суму 64125,36 грн. (за основним платежем: 51300,29 грн., за штрафними санкціями 12825,07 грн.) том І, а.с. 11.

Під час перевірки, з метою зіставлення заявлених під час митного оформлення та фактично здійснених витрат на доставку імпортних вантажів, проведено звірку даних вантажних митних декларацій та первинних документів бухгалтерського обліку підприємства (рахунків, актів виконаних робіт). В процесі звірки було виявлено випадки неповного декларування сум, сплачених за транспортування товарів, ввезених на митну територію України та невключення до складу митної вартості товарів витрат на страхування, що призвело до заниження податкового зобовязання по сплаті мита на суму 41,12 грн. та по податку на додану вартість на суму 78940,89 грн.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи суд зважає на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Митним Кодексом України, Податковим кодексом України, Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року за № 2181-ІІІ із змінами і доповненнями (стосовно правовідносин, які виникли до моменту набрання чинності Податковим кодексом України), Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів»№ 339 від 09.04.2008 року, КАС України.

Основні засади організації та здійснення митної справи в України регулюються Митним кодексом України.

Правила визначення митної вартості товарів врегульовані розділом 10 Митного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами з митної справи.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 1 статті 261 Митного кодексу України встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Статтею 262 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до ч.1 ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів i подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з приписами статті 265 Митного кодексу України митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України. Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Згідно із п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 6.2.4. ст. 6 «Про податок на додану вартість»встановлено, що у тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з: поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Згідно п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

Відповідно до п. 5, п. 7 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До таких витрат, зокрема, належать витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п. 5) та витрати на страхування цих товарів (п. 7).

Згідно з п. «б»ч. 3 ст. 267 Митного кодексу України, при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема: витрати на транспортування після ввезення.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що до складу митної вартості товарів, яка використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), включаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на територію України. Витрати на транспортування товару після його ввезення на митну територію України не включаються за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.

У даному випадку, враховуючи здійснення поставки товарів на умовах FCA (Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів “Інкотермс”, редакція 2000 року) до ціни товарів не включались транспортні витрати. Відповідно, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України повинні були додаватись позивачем до ціни, а відповідно, й включатись до митної вартості.

Умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, подання декларантом відомостей для її підтвердження, визначені положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 1766 від 20 грудня 2006 року, якою затверджений Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.

Згідно із п. 8 зазначеного Порядку, для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобовязаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, до митної вартості товарів за ціною договорів, що імпортуються, відносяться договірна вартість таких товарів, зазначена у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

Крім того, відповідно до статті 69 Митного кодексу України митні органи здійснюють митний контроль і після митного оформлення товарів, які ввозилися на митну територію України, в тому числі шляхом проведення перевірок суб'єктів ЗЕД. Повноваження митних органів при здійсненні перевірок визначені в постанові Кабінету Міністрів України від 23.12.04 № 1730 «Про затвердження Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України».

Митний кодекс України закріплює принцип вибірковості здійснення митного контролю. Вибір форм митного контролю та його обсягу здійснюється у відповідності з принципом достатності для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи, з урахуванням положень статті 40 Кодексу стосовно проведення мінімуму митних процедур.

Незастосування будь-яких форм митного контролю, так само як і звільнення від них, не звільняє громадян і підприємства від обов'язків по додержанню законодавства України з питань митної справи.

Як вбачається з акту перевірки від 10.05.2011 року, відповідачем виявлено порушення ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»норм митного законодавства, а саме, невідповідність між розміром заявлених під час митного оформлення та фактично сплачених експедиторам транспортно-експедиційних витрат.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та мати реквізити, визначені нормою вказаної статті.

Як встановлено у судовому засіданні, під час митного оформлення товару, декларантом позивача для підтвердження транспортних витрат подавались, зокрема: договори про перевезення, транспортні документи міжнародні товарно-транспортні накладні, довідки перевізників про транспортні витрати.

При цьому, подані для митного оформлення довідки про транспортні витрати експедиторів ТОВ «АВІ Логістик»та ТОВ «ТІР»містили розподіл транспортних витрат на понесені на території України та за її межами, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за послуги та підпис керівника, що відповідає вимогам п. 8 Порядку 1766.

В той же час, під час перевірки відповідачем здійснено перевірку достовірності декларування митної вартості товарів, імпортованих позивачем на умовах поставки FCA шляхом співставлення даних, що містяться у документах, поданих до митного оформлення, з даними отриманими від перевізників -експедиторів (рахунки-фактури, акти виконаних робіт, калькуляції транспортних витрат з розподілом до моменту перетину пункту митної території та після ввезення на митну територію України до остаточного місця вивантаження) в розрізі витрат на доставку.

За результатами перевірки встановлено, що вартість витрат на доставку імпортованих товарів до митного кордону України, зазначених у довідках, що подавалися позивачем до митного оформлення, не підтверджуються у документах бухгалтерського обліку підприємства та документах, що надішли від перевізників/експедиторів/.

Перевіряючими зазначено, що за результатами опрацювання отриманих від ТОВ «ТІР»актів здачі-прийняття робіт та рахунків-фактур до них встановлено, що в окремих випадках до митного оформлення Товариством були надані недостовірні відомості про вартість транспортних витрат, що в свою чергу призвело до заниження митної вартості імпортованих товарів. Зокрема, за даними документами неможливо виділити із повної ціни транспортування імпортованих товарів територіями іноземних держав та обчислити витрати на транспортування товарів після їх ввезення на територію України.

У ході судового розгляду справи судом з метою з'ясування обставин визначення перевізниками розміру транспортних витрат, які відповідно до МК України включаються до ціни товару, було витребувано від ТОВ «АВІ Логістик»та ТОВ «ТІР»первинні документи (рахунки, акти здавання - приймання робіт), якими підтверджується надання відповідних послуг позивачу.

Дослідивши первинні документи стосовно транспортних витрат, використані позивачем при митному оформленні імпортованих товарів, та порівнявши їх вартістю послуг перевезення, яка відображена в актах виконаних робіт, отриманих від перевізників експедиторів, які надавали позивачу послуги з перевезення визначених товарів з території іноземних держав до митної території України, суд встановив невідповідність розміру транспортних витрат, заявлених під час митного оформлення, фактичним витратам, понесеними на оплату послуг перевізників вантажу.

Так, згідно довідки про транспортні витрати від 14.05.2010р. сума транспортних витрат по перевезенню до митної території України було вказано у розмірі 3446,00 грн. (том ІІ, а.с. 209), в той час як згідно акту здачі-приймання робіт ОУ- 0000059 від 18.05.2010 року вартість перевезення до митного кордону України вказано у розмірі 4520,00 грн. (том IV а.с. 242); згідно довідки про транспортні витрати від 20.05.2010 р. сума транспортних витрат по перевезенню до митної території України було вказано у розмірі 3446,00 грн. (том ІІ, а.с. 211), в той час як згідно акту здачі-приймання робіт ОУ-0000060 від 20.05.2010 року вартість перевезення за межами митного кордону України вказано у розмірі 4520,00 грн. (том IV, а.с. 243); згідно довідки про транспортні витрати від 07.09.2009 р. сума транспортних витрат по перевезенню до митної території України було вказано у розмірі 3446,00 грн. (том ІІІ, а.с. 133), в той час як згідно акту здачі-приймання робіт ОУ-00000139 від 08.09.2009 року вартість перевезення за межами митного кордону України вказано у розмірі 4600,00 грн. (том IV а.с. 191); згідно довідки про транспортні витрати від 11.05.2010 р. сума транспортних витрат по перевезенню до митної території України було вказано у розмірі 3446,00 грн. (том ІІІ, а.с. 43), в той час як згідно акту здачі-приймання робіт ОУ-0000054 від 14.05.2010 року вартість перевезення за межами митного кордону України вказано у розмірі 4520,00 грн. (том IV а.с. 241); згідно довідки про транспортні витрати від 13.04.2010 р. сума транспортних витрат по перевезенню до митної території України було вказано у розмірі 3446,00 грн. (том ІІІ, а.с. 49), в той час як згідно акту здачі-приймання робіт ОУ-0000040 від 22.04.2010 року вартість перевезення за межами митного кордону України вказано у розмірі 4600,00 грн. (том IV а.с. 237); згідно довідки про транспортні витрати від 07.09.2009 р. сума транспортних витрат по перевезенню до митної території України було вказано у розмірі 3446,00 грн. ( том ІІ, а.с. 133), в той час як згідно акту здачі-приймання робіт ОУ-00000139 від 08.09.2009 року вартість перевезення за межами митного кордону України вказано у розмірі 4600,00 грн. (том IV а.с. 191).

Таким чином, під час проведення перевірки шляхом зіставлення даних щодо фактичних витрат, понесених позивачем на транспортування імпортованих товарів, з їх розміром, зазначеним у документах, поданих до митного оформлення, вбачається, що в окремих випадках мали місце значні розбіжності. При цьому суми, фактично сплачені перевізникам, не були задекларовані митному органу у повному обсязі та відповідно не включені до митної вартості імпортованих товарів.

Наведені розрахунки всебічно відображені у порівняльній таблиці митного органу, що міститься у матеріалах справи (том ІІ, а.с. 118-133), досліджені, проаналізовані та співставленні судом з іншими доказами, наданими сторонами під час судового розгляду, а отже з метою уникнення дублювання відображення аналогічних показників у тексті судового рішення, суд для наочного відображення структури та методу вираховування показників вирішив обмежитися декількома прикладами невідповідності задекларованих позивачем затрат на транспортування імпортованих товарів до пункту перетину митної території України з фактичними витратам.

Суми податкових зобовязань, нарахованих у звязку з виявленням розбіжностей між вартістю перевезення, включеної позивачем до складу митної вартості товарів, та фактичних витрат на транспортування згідно актів приймання-передачі робіт у розрізі вантажних митних декларацій вказано у розрахунку податкових зобовязань, складеному відповідачем.

Таким чином, фактичні транспортні витрати за окремим вантажними митними деклараціями, не збігається з їх розміром, задекларованому при митному оформленні, що призвело до порушення статті 267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості, що в свою чергу, спричинило несплату до бюджету належних платежів і податків.

На підставі наведеного перевіряючі дійшли вірного висновку, що до складу митної вартості повинна бути включена повна сума витрат на транспортування оцінюваних товарів.

Крім того, під час перевірки було встановлено факти заниження позивачем митної вартості товарів шляхом неподання до митного оформлення відомостей про страхування.

До перевірки позивачем було надано договори страхування, укладені з ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»: від 30.05.2008р. № 20020355, від 22.05.2009р. № 200203006, від 08.06.2010р. № 200200367.10.

Як зазначав в судовому засіданні представник позивача, витрати на страхування не були включені ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»до складу митної вартості у звязку із неможливістю виокремити зазначені витрати стосовно конкретної партії товару, оскільки витрати на страхування здійснювались після митного оформлення товарів.

Суд не погоджується з твердженнями позивача виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом періоду, що перевірявся, позивачем було укладено 3 договори страхування ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»(том І, а.с. 140-145, 150-155, 206-211).

Предметом вказаних договорів є майнові інтереси позивача, повязані з перевезенням вантажу (поліграфічної продукції) включаючи навантаження та розвантаження автомобільним транспортом з території Російської Федерації до України (м. Києва, м. Львова, м. Сімферополя та м. Донецька).

Згідно п. 3.1. зазначених договорів страховою сумою є 110% вартості вантажів, що підлягають страхуванню. На одному і кожному транспортному засобі, що здійснює перевезення вантажів в рамках цього договору, максимальна страхова сума обмежена лімітом в розмірі 550000,00 грн.

Підставою для визначення страхової вартості за кожним обєктом страхування є дійсна вартість застрахованого майна, яка дорівнює 110% вартості вказаної у товаротранспортній накладній, яка супроводжує вантаж (п.3.6 Договорів).

Розмір страхового тарифу згідно договору страхування від 30.05.2008р. № 20020355 складає 0,25% від страхової суми, вказаної в щомісячному звіті про здійснення перевезення вантажів (п. 7.1 договору).

Згідно договорів страхування від 22.05.2009р. № 200203006 та від 08.06.2010р. № 200200367.10 розмір страхового тарифу встановлено у розмірі 0,2375% від страхової суми, вказаної в щомісячному звіті про здійснення перевезення вантажів (п. 7.1 договорів).

В матеріалах справи містяться звіти про здійснені ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»перевезення вантажів згідно вищевказаних договорів страхування (том 1 а.с. 147, 163-174, 189-205, 226-249, том 2 а.с. 1-13).

В той же час, як було встановлено під час перевірки та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, розмір витрат на страхування не був включений ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»до складу митної вартості товарів.

Суд вважає безпідставними доводи позивача стосовно неможливості виокремлення розміру витрат на страхування при ввезенні кожної окремої партії товару, оскільки умовами вищевказаних договорів страхування чітко визначено розмір страхового тарифу.

Відтак, розмір витрат на страхування щодо окремої партії товару міг бути здійснений шляхом множення зазначеного тарифу на вартість розмитнюваного товару, вказану у товаротранспортній накладній, що надавало позивачу можливість визначити витрати на страхові виплати пропорційно обсягу товару імпортованого на територію України щодо кожної партії товару окремо.

З огляду на викладене, судом не приймаються посилання позивача на неможливість визначення суми, яка підлягала сплаті, на момент ввезення товару, оскільки Митним кодексом України встановлено обовязок декларанта щодо визначення суми, яка підлягає сплаті, додавання подальших витрат, зокрема, витрат на страхування.

Неможливість обчислення цих витрат своїм наслідком мала неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди, проте, позивачем було застосовано саме такий метод.

Застосовуючи даний метод визначення митної вартості позивач задекларував можливість документального підтвердження всіх витрат, що, в свою чергу, обумовлювало його обовязок з надання документів щодо всіх витрат.

Відповідно до розділу 2 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997р. „Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації", у графі 47 ВМД проводиться розрахунок податків та зборів, що підлягають сплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, митна вартість товару декларувалась без врахування витрат на страхування, що не заперечувалось представниками позивача.

Таким чином, невірне заповнення графи 47 ВМД призвело до заниження податкових зобов'язань за перевіряємий період по ввізному миту на суму 41,12 грн. та по податку на додану вартість на суму 78940,89 грн. (розрахунок податкових зобовязань наведено у Додатку № 3 до Акту перевірки том І, а.с. 25-38).

Як вбачається з розрахунку податкових зобовязань, відповідачем донараховано податкові зобовязання за частину вказаного періоду - з 12.05.2008 року по 25.12.2010 р., а саме: по податку на додану вартість у розмірі 51372, 92 грн. та по ввізному миту у розмірі 27,63 грн.

Відповідно до п.п. 54.3.2. п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваних рішень, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених п.п. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

На підставі наведеного, Суд погоджується із висновком відповідача про заниження ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»податкових зобовязань при митному оформленні товарів, що імпортувались з 01.04.2008р. по 01.02.2011р.

В той же час суд вважає, що частина податкових зобовязань було нараховано відповідачем з порушенням 1095-денного строку давності.

Так, згідно п. 111.2. ст. 111 Податкового кодексу України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відповідно до п. 114.1 ст. 114 згаданого Кодексу граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Згідно п. 102.1. ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що законодавець передбачає можливість здійснення контролюючим органом його контролюючої функції, що полягає у вчиненні дій щодо справляння до бюджетів та державних цільових фондів податків та зборів в процесі здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства платниками податків, метою яких , у випадку вчинення податкового правопорушення, чи за наявності підстав для самостійного визначення податкового зобовязання контролюючим органом, є застосування штрафних (фінансових) санкцій чи самостійне визначення податкового зобовязання контролюючим органом відповідно у строк, передбачений ст. 102 Податкового кодексу України.

Як було зазначено вище, перевірка, за результатами якої було складено акт про проведення перевірки стану дотримання на підприємстві законодавства України з питань митної справи від 10.05.2011 року № 6/11/100000000/34809566, охоплювала період підприємницької діяльності з 01 квітня 2008 року по 01 лютого 2011 року.

Згідно наданого відповідачем розрахунку, податкові зобовязання були нараховані ним за період з 12.05.2008р. по 25.12.2010р. (том ІІ, а.с. 118-133).

У цьому випадку, враховуючи застосування граничного строку у 1095 днів з визначення податкових зобовязань контролюючим органом, передбаченого п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, та дату прийняття оскаржуваних рішень 15.06.2011 року- вантажні митні декларації датою митного оформлення з 03.04.2008 р. по 14.06.2008 р. не підпадають під строк нарахування податкових зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій, отже ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»вважається вільним від грошових зобов'язання, розрахованих відносно зазначених митних декларацій (том V а.с. 208).

Таким чином, суд вважає, що відповідачем було порушено вимоги п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, що встановлює строки давності для самостійного визначення контролюючим органом суми грошових зобовязань платника податків.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що визначення сум грошових зобовязань згідно податкових повідомлень-рішень форми «Р»від 15 червня 2011 року № 124, № 125 по митних деклараціях за період з 12 травня 2008 року по 14 червня 2008 року у розмірі 9874,80 грн. по податку на додану вартість, 7,47 гривень з ввізного мита та, відповідно, застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2468,70 грн. (по податку на додану вартість) та 1,49 грн. (по ввізному миту) здійснено відповідачем неправомірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 2 зазначеного Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, частково довів правомірність прийнятих ним рішень, що є предметом оскарження у даній справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ Ексмо-Україна» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання рішень недійсними, а не про визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

На розподілі судових витрат позивач не наполягав.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення форми «Р»Київської регіональної митниці № 125 від 15 червня 2011 року в частині донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість у розмірі 12343,50 гривень, з яких 9874,80 гривень основного платежу та 2468,70 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення форми «Р»Київської регіональної митниці № 124 від 15 червня 2011 року в частині донарахування податкових зобовязань з ввізного мита у розмірі 7,47 гривень, з яких 5,98 гривень основного платежу та 1,49 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано:20 січня 2012 року.