Постанова № 21736470, 16.02.2012, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/2570/552/2012

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2012 р. м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі

головуючого суддіСоломко І.І.,

за участю секретаряРозмовенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України в м Чернігові до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

07.02.2012 року позивач, Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові (далі позивач), звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції (далі відповідач), в якому просить суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Помилуйко А.С.; скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 30770305 від 24.01.2012 року та зобовязати головного державного виконавця Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Помилуйко А.С. відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а/25705674/2011 від 26.12.2011 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем при здійсненні виконавчих дій неправомірно відмовлено у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа з підстав неналежного стягувача, оскільки в заяві позивача від 18.01.2012 року про направлення виконавчого листа до виконання зазначено, що УПФУ в м. Чернігові є правонаступником УПФУ в Новозаводському районі в м. Чернігові згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України» № 803 від 27.07.2011 року. За таких обставин позивач вважає, що вказаними діями та рішенням відповідач порушує чинне законодавство України та перешкоджає виконанню завдань Пенсійного фонду в частині забезпечення збору єдиного внеску.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, просив розглянути справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, в задоволенні позову просив відмовити. Заперечень на позов не надав.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними в ній доказами.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Що стосується позовних вимог про визнання неправомірними дії головного державного виконавця Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Помилуйко А.С. та скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 30770305 від 24.01.2012 року з примусового виконання виконавчого листа №2а/25705674/2011 від 26.12.2011 року, то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 18.01.2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою за № 944/08 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2а/25705674/2011 від 26.12.2011 року, при цьому в заяві зазначив, що УПФУ в м. Чернігові є правонаступником УПФУ в Новозаводському районі в м. Чернігові згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України» № 803 від 27.07.2011 року (а.с.4). Виконавчий документ містить в собі стягнення на користь УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова.

Постановою головного державного виконавця Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Помилуйко А.С. від 24.01.2012 року позивачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на те, що заява подана УПФУ в м. Чернігові, яке не є стягувачем за виконавчим документом (а.с.3).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції а час виникнення спірних правовідносин) від 21.04.1999 року № 606 визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 11 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою також виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Виходячи із змісту вищевказаних положень Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець при вчиненні виконавчих дій керується не тільки своїм спеціальним законом, а і іншими нормативно-правовими актами та здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 81 Цивільного кодексу України юридична особа може бути створена шляхом обєднання осіб та (або) майна, юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Як встановлено судом, згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України» № 803 від 27.07.2011 року, створено Управління Пенсійного фонду України в м. Чернігові як юридичну особу шляхом злиття УПФУ в Деснянському та Новозаводському районі в м. Чернігові.

Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Встановлена законодавством можливість обєднання (злиття) установи публічного права з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) попередньої юридичної особи, не виключає, а включає обовязок в даному випадку органу державної виконавчої служби вчиняти дії щодо попередньої юридичної особи.

Стягувачем, відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ.

Як вбачається з матеріалів справи, стягувачем за виконавчим листом №2а/25705674/2011 від 26.12.2011 року, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом було УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова.

Відповідач, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження помилково виходив з того, що з виконавчим документом звернулась не та особа, який належить право вимоги, оскільки УПФУ в м. Чернігові є правонаступником УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова до якого відповідно частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України переходять всі майнові права та обовязки, а тому має право звертатися до органів державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження за вимогами, стягувачами по яких було УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігова.

Отже, оскільки до УПФУ в м. Чернігові перейшли всі майнові обовязки від попередньої юридичної особи - УПФУ в Новозаводському районі м. Чернігові, тому підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом №2а/25705674/2011 від 26.12.2011 року відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що головним державним виконавцем Новозаводського ВДВС ЧМУЮ Помилуйко А.С. неправомірно відмовлено у відкритті виконавчого провадження шляхом винесення постанови від 24.01.2012 року ВП № 30770305, яка виходячи із вищенаведеного є протиправною та підлягає скасуванню.

Що стосується вимог позивача про зобовязання відповідача відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а/25705674/2011 від 26.12.2011 року, то суд не може підміняти державний орган, зобовязуючи його вчиняти дії та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого субєкта владних повноважень, тому в цій частині позивних вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 2 статті 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведена правомірність оспорюваних дій та рішення, а тому є наявні підстави для задоволення позову в частині визнання неправомірними дій головного державного виконавця Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Помилуйко А.С. щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП № 30770305 від 24.01.2012 року та її скасування.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) згідно частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м Чернігові до Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області про визнання дій неправомірними, скасування постанови та зобовязання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Помилуйко А.С. щодо винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №30770305 від 24.01.2012 року.

Скасувати постанову Новозаводського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП № 30770305 від 24.01.2012 року.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Соломко І.І.