Постанова № 21736085, 31.01.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31 січня 2012 р. справа №2-а- 15935/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чубукіної М.В.,

представників

позивача - Платициної О.Г.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зооветеринарний центр" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зооветеринарний центр", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача, Чугуївської ОДПІ від 20.07.2011 р. № 00002792311 та №00002782311.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що податковий кредит за період з 01.08.2010 по 31.12.2010 року було сформовано за результатами здійснення господарської діяльності з дотриманням вимог чинного законодавства. Правочин укладений позивачем з ПП „Рем-Тех-Ком" є дійсним, виконаний сторонами у повному обсязі, фактичне виконання правочину, підтверджено первинними бухгалтерськими та податковими документами. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Чугуївська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що під час проведення перевірки та складанні акту перевірки податковий орган діяв згідно до вимог чинного податкового законодавства. В результаті перевірки встановлено, зокрема, порушення ст.ст.203, 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 та п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за рахунок формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат обігу і виробництва за первинними документами (податковими і видатковими накладними), виписаними по господарським операціям, котрі відбулись в межах нікчемних правочинів. В судовому засіданні представник відповідача просив суд прийняти рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вислухавши представника позивача, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що спірні податкові повідомленнярішення від 20.07.2011р. № 00002792311 про визначення грошового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 167.187,00грн. (основний платіж - 133.750,00грн., штраф - 33.437,50 грн.); від 20.07.2011р. №00002782311 про визначення грошового зобовязання з ПДВ на загальну суму 133.750,00 грн. (основний платіж - 107.000,00грн., штраф 26.750,00 грн.) були винесені Чугуївською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області з посиланнями на акт перевірки від 11.07.2011р. за №00539/2311/31293151.

Згідно з висновками згаданого акту перевірки в діяльності позивача податковим органом було виявлено порушення, зокрема:

- ч. 1 ст. 203, 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, а саме: недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ПП "Рем-Тех-Ком";

- п.п. 7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок показників первинних документів, що були складені за господарськими операціями в межах нікчемного правочину;

- п.п. 5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: формування валових витрат обігу та виробництва за рахунок показників первинних документів, складених по взаємовідносинам з ПП "Рем-Тех-Ком", котрі мали місце в межах нікчемного правочину.

Перевіряючи законність спірного податкового повідомлення - рішення в оскарженій частині, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Зооветеринарний центр" та ПП "Рем-Тех-Ком" (код ЄДРПОУ 36370633) було укладено договір поставки б/н від 01.08.2010р., предметом якого є купівля продаж товару - субст. ліпофільної фракції на суму 642000,00 грн. (в тому числі ПДВ 107000,00грн.) (а.с.64,65).

Оглянувши вказаний правочин, суд не встановив підстав для висновку про невідповідність змісту правочину вимогам закону, оскільки правочин укладений між дієздатними та правоздатними суб'єктами господарювання, за формою закону не суперечить, положень, які б протирічили інтересам держави та суспільства не містить, предметом правочину є товар, котрий не обмежений в цивільному обороті.

За таких обставин, оглянутий договір визнається судом допустимим та належним доказом вчинення між позивачем та контрагентом правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження реальності господарських операцій за вказаним правочином позивач подав до суду складені ПП "Рем-Тех-Ком":

- накладні №850-5 від 30.08.2010 року, № 930-1 від 30.03.2010 р., № 1029-1 від 29.10.2010 р., № 1129-1 від 29.11.2010 р., від 29.12.2010 р.;

- податкові накладні № 1129-1 від 29.11.2010 р., № 830-5 від 30.08.2010 р., № 1229-1 від 29.12.2010р., № 930-1 від 30.09.2010 р., № 1029-1 від 29.10.2010 р.;

- платіжні доручення № 2386 від 10.09.2010 р., № 2387 від 10.09.2010 р., № 2395 від 14.09.2010 р., № 2434 від 29.09.2010 р., № 2441 від 04.10.2010 р., № 2435 від 29.09.2010 р., № 2442 від 04.10.2010р., № 2468 від 12.10.2010р., № 2494 від 21.10.2010 р., № 2503 від 26.10.2010 р., № 2569 від 12.11.2010 р., № 2575 від 17.11.2010 р., № 2576 від 17.10.2010 р., № 2578 від 19.11.2010 р., № 2579 від 19.11.2010 р.,№ 2590 від 22.11.2010 р., № 2645 від 10.12.2010 р., № 2646 від 10.12.2010 р., № 2647 від 10.12.2010 р., № 2654 від 13.12.2010 р., № 2677 від 17.12.2010 р., № 2749 від 11.01.2011 р., № 2776 від 19.01.2011 р., № 2794 від 25.01.2011 р., № 2802 від 16.01.2011 р., № 2801 від 26.01.2011р., № 2803 від 28.01.2011 р. (а.с.66-77).

Оглянувши перелічені документи, суд не виявив недоліків в їх оформленні, а тому ці документи визнаються судом належними доказами реальності здійснення господарських операцій.

Судом встановлено, що оплата за вказаним правочином була здійснена у повному обсязі, що визнано сторонами в ході розгляду справи. Отже, у спірних правовідносинах має місце зміна стану та структури активів і зобов'язань учасників спірного правочину.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін спірного правочину як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що оскільки спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочину не є речі, обмежені в цивільному обороті, а також постачання таких речей не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ, то відсутні підстави для висновку про суперечність спірного правочину вимогам закону.

Окрім того, оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобовязань за спірним правочином.

Так, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано суду копії первинних документів та копії розрахункових документів.

Оцінивши ці документи в якості доказів, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобовязань за спірними правочинами. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст.7 Закону України "Про ПДВ", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченими вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання ПП "Рем-Тех-Ком" (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Спір по справі стосовно рішення суб'єкта владних повноважень про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ склався з приводу формування платником податків податкового кредиту з ПДВ, а тому суд при розгляді справи вважає за необхідне керуватись п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", де вказано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В частині спору щодо рішення суб'єкта владних повноважень про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, суд вважає за необхідне керуватись нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до п.5.1 ст.5 якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Судом встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків за придбаний товар, відсутності фізичного переміщення товару або змін у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків учасників спірних господарських операцій не були покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Як зясовано судом, єдиним мотивом, покладеним субєктом владних повноважень в основу судження про порушення позивачем закону, є висновок ДПІ у Жидачівському районі (акт №6598/7/23-1 від 16.05.2011р.) про відсутність у ПП "Рем-Тех-Ком" можливості здійснювати господарську діяльність.

Однак, з положень ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України, ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для висновку іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону.

При цьому, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності реального виконання господарських операцій, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості висновків про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП "Рем-Тех-Ком".

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

На підставі вище наведеного суду дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зооветеринарний центр" підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Зооветеринарний центр" до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкові повідомлення - рішення Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 20.07.2011 р. № 00002792311, № 00002782311.

3.Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

4.У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 06.02.2012 року.

СуддяСтаросєльцева О.В.