Постанова № 21736063, 18.01.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а- 14617/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2012 р. м. Харків

Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

суддів - Зінченко А.В., Чалого І.С.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників: позивача - Халабурдіна С.В., відповідача - Лавренчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Союз супермаркетів Харкова», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0001442330 від 28.10.2011.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що судження субєкта владних повноважень, які викладені в акті перевірки від 18.10.2011 № 4409/233/33289854, є помилковими. Позивач стверджував, що податкові зобовязання обчислював правильно, господарські операції з контрагентами мали реальний характер, були здійснені за правочинами, які повністю відповідають вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м. Харкова, з поданим позовом не погодився. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що контрагенти позивача віднесені до ризикової групи, актами перевірок відповідних податкових інспекцій угоди контрагентів позивача визнані нікчемними, підпис на посиленому сертифікаті відкритого ключа ТОВ «Компанія «Істсервіс»виконаний не директором Асюковим К.Т. На думку податкового органу, позивачем безпідставно надані знижки фізичним особам, що призвело до необґрунтованого зменшення податкових зобовязань. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги поданих проти позову заперечень, просив ухвалити рішення про відмову в позові.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що державну реєстрацію ТОВ «Союз супермаркетів Харкова»проведено виконавчим комітетом Харківської міської ради. ТОВ «Союз супермаркетів Харкова»зареєстровано ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова як платник ПДВ, про що свідчить свідоцтво № 100240293 від 14.08.2009.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання податкового законодавства за період: 01.01.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2011.

За наслідками перевірки складено акт від 18 жовтня 2011 року № 4409/233/33289854.

На підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0001442330 від 28 жовтня 2011 року, яким збільшено грошове зобовязання з ПДВ за основним платежем у розмірі 944259,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 155738,5 грн.

Судом зясовано, що підставою визначення відповідачем зобовязання з ПДВ із сум знижок, наданих покупцям супермаркету, слугував висновок відповідача про те, що у звязку з відсутністю бухгалтерського та податкового обліку по ТОВ «ССХА»з питання використання у господарській діяльності дисконтних карток «супермаркет Рост», то позивачем неправомірно виключено зі складу податкових зобовязань розмір торгівельної знижки по дисконтним карткам «Рост».

Судом встановлено, що позивач здійснює господарську діяльність з оптової та роздрібної торгівлі у супермаркеті «РОСТ», який знаходиться у м. Харкові, по вул. Плеханівській, 135/139. Зазначене визнано сторонами у судовому засіданні та вказано відповідачем в акті перевірки (аркуш 2 акту).

У ході перевірки ДПІ встановлено, що позивачем на адресу покупців фізичних осіб, розповсюджені дисконтні картки та, на підставі «Положення про надані покупцям знижки та бонуси», затвердженого директором ТОВ «Союз супермаркетів Харкова», позивачем певні товари продавалися володільцям дисконтних карток зі знижкою.

Так, відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Стаття 19 Конституції України гарантує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, ані п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», ані п. 188.1. ст. 188 ПК України не передбачають визначення бази оподаткування, враховуючи знижку, що фактично надана іншій особі.

Судова колегія погоджується з доводами позивача про те, що покупці придбавали товар за ціною за вирахуванням знижки, а тому позиція субєкта владних повноважень про обовязкове придбання цих товарів у цей же строк за вищою ціною (без знижки) є помилковою та жодним чином не обґрунтованою.

Відповідачем в акті перевірки та представником у судовому засіданні не зазначено в чому конкретно полягає порушення, яке на думку податкового органу допущено позивачем, яка конкретно норма чинного законодавства встановлює обмеження у застосуванні знижок або використанні дисконтних карток.

Водночас, безпредметне посилання субєкта владних повноважень на загальні норми податкового законодавства та відсутність бухгалтерського та податкового обліку по ТОВ «ССХА»з питання використання у господарській діяльності дисконтних карток «супермаркет Рост»не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про порушення позивачем вимог податкового зобовязання, які призвели до заниження податкових зобовязань у цій частині.

При цьому, відповідачем визнано у судовому засіданні те, що позивачем продавалися всі товари фізичним особам з використанням дисконтних карток за ціною, що перевищує ціну придбання. Тобто, продаж товарів з використанням дисконтних карток та наданням знижок фізичним особам, не був збитковим, а операції носили прибутковий характер.

У відповідності до ч. 1 ст. 698 ЦК України за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Частиною 1 ст. 706 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.

Зазначені положення чинного законодавства свідчать, що продавець, яким у даному випадку виступав позивач, не обмежений у праві вільно формувати ціну товару, при цьому, виходячи з власної маркетингової політики, надавати знижки тощо.

Більше того, навіть після продажу товарів зі знижками продаж цих товарів, по-перше, носив прибутковий характер, а, по-друге, сприяв збільшенню товарообігу, заохоченню покупців і в подальшому придбавати товари саме у магазині позивача.

Водночас, втручання податкової інспекції у ціни, які за визначенням ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», є вільними, виходить за межі повноважень відповідача.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не порушено вимог податкового законодавства у цій частині, а висновок відповідача про неправомірне не включення до складу доходу розміру торгівельної знижки є протиправним.

На підставі викладеного, визначення податкового зобовязання у розмірі 773 141,00 грн. та відповідне застосування штрафних санкцій є незаконним, а податкове повідомлення-рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку позовним вимогам про скасування податкового повідомлення-рішення у частині визначення зобовязання по взаємовідносинах з ТОВ «АПО Харківцукорзбут»та ТОВ «Компанія Істсервіс», суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що підставою для визначення податкового зобовязання по взаємовідносинах з ТОВ «АПО Харківцукорзбут»був висновок відповідача про нікчемність господарських операцій, оскільки трудові ресурси та основні засоби для здійснення поставок товару замалі, свідоцтво платника ПДВ було анульовано.

Матеріали справи свідчать, що 01 грудня 2009 року між позивачем та ТОВ «АПО Харківцукорзбут»було укладено договір № 399 поставки цукру білого кристалічного. На підставі цього, ТОВ «АПО Харківцукорзбут»поставляло цукор фасований (1 кг, 5 кг, 10 кг), про що свідчать видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

В обґрунтування своєї позиції, відповідач посилається на те, що у четвертому кварталі 2009 року, першому кварталі 2010 року в штаті підприємства працювало 6 осіб, та за цивільно-правовими договорами ще 4 особи, тобто 10 чоловік. У другому кварталі 2010 року в штаті підприємства працювало 6 осіб, та за цивільно-правовими договорами ще 2 особи, тобто 8 чоловік. На підставі цього, відповідач зазначає, що трудових ресурсів для здійснення операцій з купівлі-продажу товару недостатньо.

Однак, будь-яких доказів, розрахунків або фактичних даних в обґрунтування цього твердження відповідач не надав.

Тому, суд вважає безпредметним та бездоказовим висновок відповідача про те, що трудових ресурсів контрагента позивача (10 осіб) та основних фондів недостатньо для здійснення операцій з купівлі-продажу цукру, оскільки матеріали справи свідчать про протилежне.

Досліджені у судовому засіданні договір поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення, у сукупності з іншими встановленими судом обставинами, свідчать, що між позивачем та ТОВ «АПО Харківцукорзбут»проведено реальні господарські операції та податковий кредит сформовано у повній відповідності до чинного законодавства України.

Придбаний у ТОВ «АПО Харківцукорзбут»товар (цукор) позивачем використано у господарській діяльності, продано в роздріб покупцям супермаркету із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій. Зазначена обставина не оспорюється відповідачем.

Тому, факт наявності придбаного позивачем у ТОВ «АПО Харківцукорзбут»цукру, подальшої його реалізації суд вважає доведеним, що спростовує висновок відповідача про відсутність реального характеру вчиненої господарської операції.

Стосовно доводу відповідача про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «АПО Харківцукорзбут», суд зазначає, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «АПО Харківцукорзбут»було анульовано 16.12.2010, у той час як останню поставку товару проведено, а податкову накладну виписано у липні 2010 року.

Подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ жодним чином не впливає на правомірність формування податкового кредиту, оскільки зазначене є лише відображенням реальних господарських операцій, які є обєктами оподаткування, у податковому обліку позивача.

Доводи відповідача в акті перевірки про те, що декларації з ПДВ вказаного підприємства не визнані як податкові також не заслуговують на увагу, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у справі № 2-а-10832/10/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, зазначені дії ДПІ визнано неправомірними, зобовязано визнати декларації в якості податкової звітності.

Таким чином, у відповідача не було законних підстав для донарахування податкового зобовязання по взаємовідносинах з ТОВ «АПО Харківцукорзбут», а тому податкове повідомлення-рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Стосовно виключення зі складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Істсервіс»слід зазначити наступне.

З аркушів 16-23 акту перевірки вбачається, що підставою для визначення податкового зобовязання по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Істсервіс»є те, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова складено акт перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс», за яким зазначене підприємство має стан «9», а податкові декларації, що надавались до ДПІ не підписані директором ТОВ «Компанія «Істсервіс».

Так, згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тобто, правочин є нікчемним не у випадку визнання його таким податковою інспекцією, а у випадку, якщо він за прямою вказівкою закону є нікчемним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до повноважень судів.

У той же час, судових рішень про визнання договору між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс»недійсними не існує, відповідач з вказаним позовом до суду не звертався, що в повному обсязі визнається сторонами.

Крім того, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс»проведені реальні господарські операції (поставка товарів), які є обєктом оподаткування.

Так, 01 квітня 2010 року між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс»було укладено договір № 1604/2 купівлі-продажу касових стрічок, бланків, паперу.

На підставі вказаного договору, ТОВ «Компанія Істсервіс»передавало у власність позивача товар для використання у господарській діяльності, про що свідчать видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, а позивач у свою чергу оплачував товар, що підтверджується платіжними дорученнями.

У звязку з цим, ТОВ «Компанія Істсервіс»виписало податкові накладні, що оформлені у повній відповідності з чинним законодавством. Зазначене не спростовується відповідачем в акті перевірки, а також не оспорюється в судовому засіданні.

Посилання відповідача на те, що посилений сертифікат відкритого ключа підписаний не директором ТОВ «Компанія Істсервіс»не може бути підставою для визначення податкового зобовязання позивачеві.

Відповідач ані в акті перевірки, ані в запереченнях проти позову не зазначив, яке відношення до не підписання посиленого сертифікату відкритого ключа Асюковим К.Т., як директором ТОВ «Компанія Істсервіс»має позивач ТОВ «Союз супермаркетів Харкова».

З цього приводу суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Первинними документами підтверджується, а відповідачем належними доказами не спростовано проведення господарських операцій, які є обєктами оподаткування податком на додану вартість, реальність вчинених поставок між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс»не викликає сумнівів.

Таким чином, висновок відповідача про завищення валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Компанія Істсервіс»є безпідставним, а тому податкове повідомлення-рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Витребувані судом та приєднані до справи документи по взаємовідносинах позивача з ТОВ «АПО Харківцукорзбут»(код ЄДРПОУ 34470172), ТОВ «Компанія Істсервіс»(код ЄДРПОУ 36988381) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та послуг за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи не має.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу положень Податкового кодексу України, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Окрім того, суд бере до уваги, встановлений в ході судового розгляду і визнаний представниками відповідача факт належного оформлення всіх первинних документів, які були включені ТОВ «Союз супермаркетів Харкова» до складу податкового кредиту.

В акті перевірки від 18 жовтня 2011 року № 4409/233/33289854 не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та ТОВ «АПО Харківцукорзбут»(код ЄДРПОУ 34470172), ТОВ «Компанія Істсервіс»(код ЄДРПОУ 36988381) про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність перелічених договорів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

На підставі викладеного, позивачем не допущено порушень чинного законодавства України щодо віднесення до складу валових витрат сум по взаємовідносинах з ТОВ «АПО Харківцукорзбут», ТОВ «Компанія Істсервіс», а тому податкове повідомлення-рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку визначенню податкових зобовязань на підставі встановленої розбіжності у декларуванні позивачем податкового кредиту та його контрагентами податкових зобовязань, суд виходить з такого.

З акту перевірки (стор 59-74) вбачається, що визначення відповідачем податкового зобовязання у розмірі 74117,6 грн. обґрунтовано тим, що за результатами опрацювання даних автоматизованої системи співставлення розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту встановлено розбіжність по контрагентам-постачальникам.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що фахівцями ДПІ при проведенні перевірки первинні документи з цього питання не досліджувалися, оскільки на думку субєкта владних повноважень недекларування контрагентом податкового зобовязання виключає можливість відображення таких сум податку у складі податкового кредиту.

Однак, такий висновок відповідача не ґрунтується на законі, а тому донарахування податкового зобовязання у цій частині, колегія суддів вважає протиправним.

Згідно з п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про ПДВ»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 187.1. ст. 187.1. ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Отже, законодавством не встановлено та не було встановлено до 01.01.2011 обмежень, які фактично висунуті відповідачем та викладені в акті перевірки.

Крім того, колегія суддів критично сприймає доводи ДПІ про те, що контрагенти позивача (серед яких, зокрема, Міська державна лікарня ветеринарної медицини м. Харкова, ПАТ «Укртелеком», УДППЗ «Укрпошта», Південна залізниця), у порушення положень податкового законодавства, не задекларували свої податкові зобовязання, оскільки відповідачем первинні документи, а також безпосередньо декларації з ПДВ вказаних субєктів господарювання не досліджувалися.

Більше того, Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) викладені правові позиції за якими не декларування контрагентом власних податкових зобовязань не може спричиняти негативних наслідків для іншої особи.

Представник відповідача у судовому засіданні, а також фахівці ДПІ в акті перевірки не зазначили, в чому саме полягає порушення вимог податкового зобовязання зі сторони саме позивача.

Судом на виконання ст. 11 КАС України витребувано належним чином засвідчені копії податкових накладних, а також докази проведення оплати на користь контрагентів, суми ПДВ по взаємовідносинам з якими було виключено зі складу податкового кредиту.

Оцінивши витребувані та приєднані до справи копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу положень Податкового кодексу України, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704; спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, відповідач ні документально, ні нормативно не довів обґрунтованість проведеного донарахування податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 74117,6 грн.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості складеного ним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності винесеного спірного податкового повідомлення-рішення, а позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено незаконність рішень відповідача, то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат у справі належить провести за правилами ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" до Державна податкова інспекція у Червонозаводському районі м.Харкова скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0001442330 від 28 жовтня 2011 року, винесене ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Союз супермаркетів Харкова" 28,23 грн. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 23 січня 2012 року.

Головуючий суддя Шевченко О.В.

Суддя Зінченко А.В.

Суддя Чалий І.С.