Постанова № 21734944, 09.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

<Текст >

09 лютого 2012 р. о 14:08 Справа №2а-509/12/0170/4 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Шевцовій Г.В., за участі представника відповідача - Кирюхіної Я.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Славутич" <Список ><Позивач в особі >

до Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: Закрите акціонерне товариство "Санаторій "Славутич" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із позовом до Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим (далі - відповідач) про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001252301 від 15.07.2011 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків податкового органу про безтоварний характер господарських операцій позивача із ТОВ "Альянс +". Позивач зазначає, що господарські операції, про які вказано в акті перевірки, виконані реально, оформлені усі необхідні документи податкового і бухгалтерського обліку, придбані роботи призначені для використання в господарській діяльності позивача.

Ухвалами суду від 10.01.2012 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача направив заяву про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що проведеною відповідачем перевіркою встановлено завищення позивачем задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість через віднесення до його складу сум податку, сплачених ТОВ "Альянс +", постачальниками якого, у свою чергу, є ТОВ "Елфра Дисплей". За твердженням представника відповідача у обох підприємств відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності. Постачальником для ТОВ "Елфра Дисплей" є ТОВ "Сорсум", щодо якого державному реєстратору направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Представник відповідача стверджує, що ТОВ "Елфра Дисплей" проводило транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту іншими суб'єктами господарювання. В ході перевірки не було встановлено об'єкту оподаткування податком на додану вартість, укладені господарські операції, на думку відповідача, не переслідують мети настання реальних правових наслідків. Посилаючись на положення статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, представник відповідача стверджує, що господарські операції, на підставі яких позивач сформував податковий кредит з ПДВ мають ознаки нікчемних правочинів.

Заслухавши представників відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 05532374, перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Алушті, на час виникнення спірних відносин зареєстрований у якості платника податку на додану вартість.

Посадовими особами податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Альянс +" за серпень 2010 року, за результатами перевірки складено акт від 04.07.2011 року №782/23/05532374.

За висновками акту встановлено порушення позивачем приписів пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинний на час виникнення спірних відносин, далі - Закон №168), що призвело до безпідставного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 133333,60 грн. у серпні 2010 року, нарахованих на вартість послуг, отриманих від ТОВ "Альянс +" у зв'язку із непідтвердженням факту придбання послуг при здійсненні нікчемного правочину.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001252301 від 15.07.2011 року про збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 166667,00 грн., у тому числі 133333,60 грн. за основним платежем і 33333,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Досліджуючи правомірність прийняття цього податкового повідомлення-рішення суд встановив таке.

За даними акту перевірки у перевіреному періоді позивач мав правові відносини із ТОВ "Альянс +". На підставі податкових накладних, виданих вказаним контрагентом позивачем сформовано суму податкового кредиту у розмірі 133333,60 грн. Вказані суми податку на додану вартість відображені у складі податкового зобов'язання ТОВ "Альянс +" у відповідному звітному податковому періоді. Разом з тим, перевіркою встановлено, що одним з постачальників ТОВ "Альянс +" у серпні 2010 року є ТОВ "Елфра Дисплей", стосовно якого з ДПІ в Печерському районі м. Києва надійшов лист, у якому зазначено, що це підприємство має ознаки "податкової ями". Вказане господарське товариство не знаходиться за адресою місцезнаходження, звітність до ДПІ не надає, на підставі акту від 05.05.2010 року анульовано свідоцтво ТОВ "Елфра Дисплей" як платника податку на додану вартість. У серпні 2010 року ТОВ "Елфра Дисплей" задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 955,9 млн. грн. та податковий кредит на суму 955,8 млн. грн., який сформовано за рахунок операцій із ТОВ "Сорсум", що має стан "направлено повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням". Керівником та засновником ТОВ "Сорсум" є громадянин Узбекистану ОСОБА_2, дозвіл на працевлаштування якому за інформацією Київського міського центру зайнятості, не видавався.

Далі в акті перевірки наведено зміст статті 3, 17, 55 Господарського кодексу України, статей 30, 92, 203, 215, 216, 626, 629, 655, 658, 664 Цивільного кодексу України, норм Бюджетного кодексу, Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704, інших законодавчих актів. На підставі вказаних норм в акті перевірки робиться висновок про те, що господарські операції між позивачем і ТОВ "Альянс +" не мали "товарного характеру", а укладені правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, ними обумовлених.

Судом встановлено, що податковий кредит у розмірі 133333,60 грн. у серпні 2010 року позивач сформував на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Альянс +" від 26.08.2010 року №082617 на суму ПДВ 40833,40 грн., від 25.08.2010 року №082517 на суму ПДВ 10375,80 грн., від 31.08.2010 року №081317 на суму ПДВ 82124,40 грн. (а.с 161-163).

Вказані податкові накладні виписані за номенклатурою поставки послуг: ремонт і заміна насосу на свердловині, аварійний ремонт теплотраси, влаштування дренажу на території.

Судом встановлено, що між позивачем і ТОВ "Альянс +" були укладені відповідні договори, предметом яких було виконання робіт, вказаних у податкових накладних від 26.08.2010 року №082617, від 25.08.2010 року №082517, від 31.08.2010 року №081317 (а.с. 82-84, 94-96, 106-108). Факт виконання вказаних робіт та їх вартість підтверджується складеними сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт (типова форма КБ -2в) (а.с. 149-160), довідками про вартість виконаних будівельних робіт (типова форма КБ-3) (а.с. 85, 86, 97, 98, 109, 110), локальними кошторисами. Факт сплати вартості проведених робіт підтверджується платіжними документами (а.с. 125-132). Зазначені документи досліджені судом в судовому засіданні, їх копії долучено до матеріалів справи.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 (тут і далі за текстом нормативно правові акти в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі досліджених в судовому доказів суд дійшов висновку, що податковий кредит у розмірі 133333,60 грн. у серпні 2010 року позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо безтоварності проведених господарських операцій, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і яке відношення мають операції ТОВ "Альянс +" з іншими контрагентами до виконання зобов'язань з виконання робіт за договорами із позивачем.

При цьому суд звертає увагу на помилкове тлумачення податковим органом норм Цивільного кодексу України.

Так, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочину, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались таким правочином. Втім відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України. Інших підстав для визнання укладених првочинів нікчемними відповідач не зазначив, а суд не встановив. Тож застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим і помилковим.

Саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні права на податковий кредит.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської обєднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Застосування санкцій у цьому податковому повідомленні-рішенні обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи, що позивачем невірно зазначені позовні вимоги про скасування спірного податкового повідомлення-рішення і визнання його не чинним, замість вимог про визнання його протиправним, як передбачено КАС України для правових актів індивідуальної дії, суд керуючись статею 11 КАС України, вважає можливим вийти за межі позовних вимог в цій частині.

В судовому засіданні 09.02.2012 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 14.02.2012 року.

Керуючись статтями 11, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим №0001252301 від 15.07.2011 року про збільшення Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Славутич" (ідентифікаційний код 05532374) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 166667,00 грн., у тому числі 133333,60 грн. за основним платежем і 33333,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя <підпис >Циганова Г.Ю.

<Текст >