Постанова № 21734918, 24.10.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

24 жовтня 2011 р. 17:07 Справа №2а-4963/11/0170/7 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Будторг-Техно" <Список ><Позивач в особі >

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача представники за довіреністю ОСОБА_3,

Обставини справи: позивач звернувся до суду та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0016451502/0 від 08.10.2010р., яке було прийнято на підставі акту невиїзної документальної перевірки ПП «Будторг Техно» від 23.09.10р. №13674/15-2/34700734.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення, відповідач дійшов необґрунтованих висновків щодо господарських відносин позивача з контрагентами ТОВ «Камад» та формування з цих підстав податкового кредиту з податку на додану вартість. Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про укладення угод між позивачем та контрагентом з метою ухилення від сплати податків, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочину та, як наслідок, неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що він є добросовісним платником податків, укладені між ним та контрагентом правочини мали реальний характер і він мав право на формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийнято ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість», обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.2 а.с.21-22).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим була проведена документальна невиїзна перевірка Приватного підприємства «Будторг - Техно», за наслідком якої був складений акт перевірки від 23.09.2010р. №13674/15-2/34700734 «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Будторг - Техно», ЄДРПОУ 34700734 з питань повноти нарахування податку на додану вартість за квітень 2010р. по взаємовідносинах з ТОВ «Камад» ЄДРПОУ 36692762 (т.1 а.с.10-14) (далі за текстом Акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0016451502/0 від 08.10.2010р. (т.1 а.с.20), яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 1307210,70грн., з яких за основним платежем 881333грн., та штрафні санкції у сумі 425877,7грн.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У період діяльності позивача, що перевірявся відповідачем, а також під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення був чинний Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення позивачем п.п. 7.5.1 та п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з ПДВ за квітень травень 2010р. у сумі 2088063грн., завищене податкове зобовязання з ПДВ за квітень травень 2010р. на суму 1106100грн., що призвело до завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у квітні 2010р. у сумі 10230грн., та заниження податкового зобовязання по р. 18.1 у квітні 2010р. у сумі 743657грн. та заниження податкового зобовязання по р. 18.1 у травні 2010р. у сумі 147888грн.

В акті перевірки зазначено, що за даними дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване зіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» було виявлено розбіжність задекларованих сум ПДВ з контрагентом ТОВ «Камад», який у свою чергу не включив у податкове зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2010 року та травень 2010р.

В акті перевірки вказано, що з наданих до перевірки та наявних у податкових органів відомостей встановлено, що за наслідком угод укладених позивачем з ТОВ «Камад», останнє не сплатило і не могло сплатити до бюджету податків, так як податкова декларація з ПДВ за квітень 2010р. надана з показниками, які свідчать про відсутність діяльності, та за травень 2010р. не надана до ОДПС, а разом з тим ПП «Будторг - Техно», на підставі отриманих та виданих ТОВ «Камад» податкових накладних, включив до складу свого податкового кредиту та податкового зобовязання відповідні суми ПДВ.

Виходячи з вказаного відповідач, керуючись нормами Цивільного кодексу України, зробив висновки про те, що від укладання та виконання угод між позивачем та контрагентом інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету податків, угоди між позивачем та його контрагентом були укладені з метою ухилення від сплати обовязкових податків, що суперечить інтересам держави та суспільства. Відповідач вказує на нікчемність укладених правочинів, як таких, що суперечать моральним засадам суспільства.

Актом перевірки також встановлено, що на момент складання податкової накладної ТОВ «Камад» не звітувало, але виписувало податкові накладні, тобто вчиняло дії, направлені на ухилення від сплати податків.

Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Камад» були укладені договори, за умовами яких позивач придбав у ТОВ «Камад» товари, роботи (послуги).

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Камад» у квітні - травні 2010 були виписані податкові накладні (т.1 а.с.41-250, т. 2 а.с.1-19), з яких вбачається, що загальна сума ПДВ по податковим накладним, які були виписані у квітні складає 845230,12грн., загальна сума ПДВ по податковим накладним виписаним у травні складає 1242825,62грн.

Згідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Факт відсутності складання контрагентом позивача податкових накладених не встановлений актами перевірки.

В акті перевірки відсутні посилання, а з боку відповідача у порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів допущення порушень при складенні вказаних податкових накладних.

З урахуванням вказаних норм, виписані контрагентом податкові накладні необхідно вважати первинними документами.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних контрагентом, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» з підстав встановлення під час перевірки проведення позивачем та контрагентами операцій спрямованих на незаконне заволодіння майном держави, без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів суд зазначає наступне.

З акту перевірки, вбачається, що контрагент позивача ТОВ «Камад» зареєстрований в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України ЄДРПОУ 36692762 та знаходиться на податковому обліку у ПДІ в м. Сімферополі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст.80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що контрагент на момент укладення угод був виключений з ЄДРПОУ, у звязку з чим не був наділений цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Проте відповідач в акті перевірки вказав на недійсність правочину без будь-якого обґрунтованого підтвердження такого факту.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (що був чинним на час проведення перевірки та прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення) (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Пунктом 1.2. Порядку встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7 Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в звязку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності правочину, при цьому акт перевірки взагалі не містить жодних даних про укладені між позивачем та контрагентом договори та їх оцінку.

Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність правочину без фактичного дослідження договорів або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Суд критично оцінює посилання відповідача в актах перевірки на обґрунтування встановлених порушень формування позивачем податкового кредиту з ПДВ відсутністю звітування контрагента позивача до ДПІ, а також посилання на відсутність декларування контрагентом позивача податкових зобовязань внаслідок проведених з позивачем операцій, оскільки між цими обставинами та встановленими діючим законодавством підставами для формування податкового кредиту з ПДВ немає причинного звязку, оскільки не визнання податкової звітності або ненадання її до контролюючого органу або надання з невлученням показників не може прямо вказувати на відсутність господарських операцій.

Необхідно також врахувати, що чинним законодавством позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по операціях, правильність декларування та сплати ним податків, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обовязок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум ПДВ до податкових зобовязань, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем платником ПДВ своїх зобов'язань по сплаті ПДВ до бюджету, неподача податкової звітності або невірного відображення в ній показників, не є підставою для позбавлення покупця платника ПДВ права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.02.11р. по справі №13187/10/12/0170 за позовом ТОВ «Камад» до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (т.2 а.с.23-27), яка набрала законної сили відповідно до ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.07.11р. по справі №13187/10/12/0170 (т.2 а.с.33-35), частково задоволено адміністративний позов.

Відповідно до резолютивної постанови Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.02.11р. по справі №13187/10/12/0170 судом визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополь АР Крим про анулювання реєстрації платника ПДВ оформлене актом №482/15-2 від 28.05.2010р., а також зобовязано ДПІ в м. Сімферополі вчинити дії щодо відображення в картці особового рахунку з ПДВ ТОВ «Камад» показники податкової декларації за травень 2010р. (від 05.07.2010р. за вих. №107078) та уточнюючого розрахунку до податкової декларації з ПДВ за квітень 2010р. (від 25.05.2010р. за вих. №83855).

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 24.02.11р. по справі №13187/10/12/0170 встановлено, що ДПІ в м. Сімферополі не визнавши податковою звітністю уточнюючий розрахунок ТОВ «Камад» за квітень 2010р. та декларацію з ПДВ ТОВ «Камад» за травень 2010р. діяв всупереч наданих повноважень.

Вказане свідчить про необґрунтованість встановлених відповідачем в акті перевірки фактів не включення ТОВ «Камад» показників податкової звітності за квітень та травень 2010р. і виникнення з цих підстав розбіжностей задекларованих сум ПДВ та свідчать про необґрунтованість, на підставі таких даних, висновків про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» в частині неправомірності формування сум податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Камад».

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про те, що висновки відповідача зроблені в акті перевірки є необґрунтованими, в звязку з чим прийняте на їх підставі податкове повідомлення рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

З викладеного вище суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 28.10.11р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0016451502/0 від 08.10.2010р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Будторг - Техно» 3,40грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

<Текст >

Суддя <підпис >Маргарітов М.В.

<Текст >