Постанова № 21707874, 27.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2012 р. Справа № 5023/8420/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 10.12.2010 р.,

відповідача - ОСОБА_2 (особисто), ОСОБА_3 довіреністьб/н від 09.11.2011 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 5202Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 07.11.11 р. у справі № 5023/8420/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свідіс-Україна", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Люботин Харківської області

про стягнення 46 134,84 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач ТОВ "Свідіс-Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості за договором купівлі-продажу № 634 від 31.08.10р. в сумі 37303.93грн. грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 2602.29грн. пені, 6228.62грн. -17% річних, крім того, судові витрати повязані з розглядом справи просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.11.2011 р. у справі № 5023/8420/11 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свідіс-Україна" 33853,26 грн. заборгованості, 3450,67 грн. інфляційних нарахувань, 17% річних в сумі 6228,62 грн., 1164,46 грн. пені, 9688,34 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 446,97 грн. державного мита та 228,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині вимог щодо стягнення з відповідача 1437,89 грн. пені в позові відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011 р. у даній справі скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, з посиланням на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Так, відповідач стверджує, що він не був належним чином повідомлений про час та місце засідання суду, а тому був позбавлений можливості надати свої мотивовані заперечення у суді першої інстанції. Відповідне, як вважає відповідач, є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення. Що ж стосується суті позовних вимог: на думку відповідача, позов було подано до неналежного відповідача і тому рішення прийнято господарським судом Харківської області передчасно.

13.01.2012 р. позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу (вх. №306), в якому зазначає про те, що апеляційна скарга свідчить про недобросовісність відповідача, та направлена на невиконання погашення заборгованості за договором поставки, а вимоги апеляційної скарги необґрунтовані та безпідставні. Також позивач вважає, що судом першої інстанції не були порушені норми процесуального та матеріального права, тому просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011 р. без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши представників позивача та відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Як встановлено судом попередньої інстанції та під час апеляційного провадження, 31.08.2010 р. між ТОВ "Колорит ЛТД" (постачальник) та ФО-П ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки № 634 (договір) та доповнення до нього № 1, відповідно до умов яких постачальник зобов'язався поставити у зумовлені договором строки покупцеві товари для ремонту автомобіля, промислові та інші фарби, а покупець зобов'язався прийняти вказаний товар і розрахуватись з постачальником на умовах даного договору (п.1.1. договору).

Згідно з п. 7.4 договору, ціна товару остаточно вказується сторонами у видатковій накладній.

Відповідно до п. 8.1 договору, остаточний розрахунок за отриманий товар покупець здійснює не пізніше 21 днів з дати виписки видаткової накладної.

В абзаці 2 доповнення № 1 до договору, підписаного в той же день що і договір - 31.08.2010 р., сторонами встановлено, що покупець зобов'язується сплатити за товари, поставлені постачальником згідно накладної № 1503 від ЗІ.08.2010 р. на загальну суму 35 853,26 грн., що еквівалентно сумі 3549,89 євро (за комерційним курсом, визначеним згідно курсу купівлі валюти банку ВАТ «СебБанк»на день виписки рахунку - фактури ( видаткової накладної).

Договір вступає в дію з дати його укладання і діє до 31 грудня 2010 року (п.11.1. договору).

На виконання умов договору поставки №634 від 31 серпня 2010 року, відповідач отримав у серпні 2010 року у власність товар на загальну суму 35 853,26 грн., що підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною №1503 від 31.08.2010р. (а.с. 23) (та не заперечується самим покупцем), підписаною як з боку постачальника, так і з боку покупця та скріплена печатками сторін (а.с.23).

ФО-П ОСОБА_2 21.11.2010р. частково сплатила постачальнику за поставлений товар у сумі 2 000,00 грн. (доказом чого є банківська виписка (а.с. 34)), у звязку з чим у ФО-П ОСОБА_2 виникла заборгованість перед постачальником у розмірі 33 853,26 грн.

01.12.2010 року між ТОВ "Свідіс-Україна" (новий кредитор - цесіонарій) та ТОВ "Колорит ЛТД" (первісний кредитор - цедент) був укладений договір про відступлення права вимоги №Ц-52 (цесії), за умовами якого ТОВ "Колорит ЛТД" відступило на користь ТОВ "Свідіс-Україна" право вимоги заборгованості та всі права, які забезпечують виконання відповідачем зобов'язання за договором поставки № 634 від 31.08.2010 р. на користь позивача.

Таким чином, за цим договором цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання наступних зобов'язань - погашення заборгованості на загальну суму 33853,26 грн.

Право вимоги засновано на видаткових накладних, виданих цедентом боржнику на отримання замовленого товару, а саме: видаткова накладна № 1503 від 31.08.2010р. на загальну суму 35853,26 грн.

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до п.1 ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобовязанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обовязку первісному кредиторові є належним виконанням.

Проте 07.06.11 р. відповідачем було отримано від позивача (нового кредитора ) вимогу № 48 від 25.05.11 р., в якій позивач повідомляє відповідача про відступлення права вимоги та просить відповідача погасити заборгованість у сумі 33853,26 грн. протягом семи робочих днів з дня отримання даної вимоги (а.с. 24-25).

В частині першій статті 509 ЦК України зазначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням всього вищевикладеного, місцевим господарським судом правомірно частково задоволено позовні вимоги позивача про стягнення з першого відповідача 33 853,26 грн. боргу на підставі дійсного договору цесії .

Відтак, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення на користь ТОВ "Свідіс-Україна" як нового кредитора за договором поставки на підставі договору цесії зазначеної суми та обґрунтовано задовольнив позов.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 9.3 договору передбачена пеня за несвоєчасно проведені розрахунки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період вчинення правопорушення за кожен день прострочення зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що в разі прострочення покупцем оплати товару, він сплачує 17% річних за весь період користування грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Колегія суддів з урахуванням вищезазначених приписів чинного законодавства у сукупності з умовами договору, також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1164,46 грн. пені, 17% річних у розмірі 6228,62 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3450,67 грн.

Також судом першої інстанції цілком правомірно відмовлено в частині вимог щодо стягнення з відповідача 1437,89 грн. пені як такі, що заявлені безпідставно.

При цьому колегія суддів зазначає, що перевіркою наданих розрахунків встановлено, що перерахунок річних, інфляційних та пені здійснено позивачем у суді апеляційної інстанції, попередній розрахунок було здійснено позивачем з помилкою, так як сума основного боргу була вказана з помилкою, але оскільки відповідні нарахування були заявлені позивачем у меншому розмірі і він погодився з цими сумами, суд апеляційної інстанції вважає їх такими, що підлягають задоволенню в розмірі встановленому судом першої інстанції.

Колегія суддів також вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (в тому числі і витрат по оплаті послуг адвоката) узгоджується з приписами чинного процесуального законодавства, оскільки такі витрати сплачені у межах даної справи та підтверджені належними доказами.

Так, як вірно вказує суд першої інстанції, через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, для представництва та захисту своїх порушених прав в господарському суді, позивач змушений був залучити адвоката.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що у звязку з необхідністю отримання правової допомоги щодо захисту інтересів позивача в господарському суді Харківської області з питання стягнення з відповідача заборгованості, позивач уклав договір б/н від 23.09.2011р. про надання адвокатських послуг з ОСОБА_1 (а.с. 37) та сплатив передбачені цим договором грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн., що підтверджено наявним у справі видатковим касовим ордером від 05.10.2011 р. ( а.с. 39 ).

Надання юридичних послуг позивачу здійснено безпосередньо адвокатом, який приймав участь у судових засіданнях, позивачем надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1477/10 на імя ОСОБА_1.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, оплата послуг адвоката є доведеною належними доказами та віднесення цих витрат до складу судових витрат узгоджується як з фактичними обставинами справи, так і з положеннями Закону України «Про адвокатуру».

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом порушені його права на судовий захист у звязку з неналежним повідомленням про час та місце розгляду справи і справу було розглянуто за відсутності представника відповідача, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що на момент прийняття рішення по справі - 07.11.2011р. відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується штампом канцелярії господарського суду першої інстанції на зворотній стороні ухвал суду від 14.10.2011р. про порушення провадження у справі, від 24.10.2011р. про відкладення розгляду справи (яку було винесено судом у звязку з неявкою у судове засідання представника відповідача та його клопотанням про відкладення розгляду справи (а.с. 49) без жодних доказів на підтвердження обставин, заявлених в клопотанні. Також, доказом відповідного є повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.48) та клопотання самої ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами справи від 20.10.2011р.

Таким чином, колегія суддів вважає, що скаржник, будучи належним чином повідомлений про час та місце проведення засідань суду, в жодне судове засідання суду першої інстанції не зявився.

Тобто, господарським судом Харківської області виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами).

Проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими с. 22 Господарського процесуального кодексу України, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обовязком сторони, крім того, відповідач не опікувався результатом розгляду даного господарського спору, а відтак, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи зазначене, процесуальних підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що позов був подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, оскільки 01.12.2010р. між відповідачем і ФОП ОСОБА_4 був укладений договір про переведення боргу (копія договору надана до апеляційної скарги), відповідно до якого боржник переводить борг за договором поставки №634 від 31 серпня 2010р., укладеного між первісним боржником ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Колорит ", а новий боржник приймає на себе зобовязання за цім договором та письмова згода кредитора на переведення боргу підтверджується його договором поставки № 66 від 01 грудня 2010р. та договором №Ц-50 уступки вимоги (цессії), колегія суддів вважає такими, що не підтверджуються належними доказами.

Так укладення з ФОП ОСОБА_4 договору поставки №66 від 01.12.2010р. не має жодного відношення до боргових зобов'язань відповідача у справі за отриманий товар по накладній № 1503 на загальну суму 35 853,26 грн, та не являється доказом письмової згоди кредитора у справі на переведення боргу з ФОП ОСОБА_2 на ФОП ОСОБА_4 При цьому наявність боргу відповідач не заперечує

Згідно статті 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу згідно якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже договір про переведення боргу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 01.12.2010 року, (укладений в один день. що і договір уступки вимоги), суперечить Цивільному кодексу України, оскільки відповідач не надав доказів, відповідно до вимог Цивільного кодексу України, щодо письмової згоди кредитора ( яким на час укладання договору був первісний кредитор ) на переведення боргу з ОСОБА_2 на ОСОБА_4, а посилання відповідача на будь-які інші документи, які, на його думку, є доказами такої згоди ТОВ «Свідіс-Україна»на переведення боргу за договором поставки № 634 від 31.08.2010 року на ФОП ОСОБА_4 є безпідставними.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення норм матеріального права, однак з матеріалів справи вбачається порушення, щодо безпідставного направлення однієї вимоги від 25.05.2011р. про погашення боргу як ФОП ОСОБА_2 так і ФОП ОСОБА_4 та укладання з ним акту звіряння розрахунків за накладною № 1503 на загальну суму 35 853,26 грн., товар по якій не отримував.

Той факт, що одночасно були направлені вимоги про погашення заборгованості до обох із подружжя ОСОБА_2, свідчить про неналежне оформлення позивачем бухгалтерських документів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд Харківської області всебічно дослідив обставини справи та прийняв відповідне рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011 р. у справі № 5023/8420/11, яке є правомірним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.11.2011 р. у справі № 5023/8420/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гончар Т. В.

Повний текст постанови підписано 27.02.2012 р.