Рішення № 21706730, 09.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" лютого 2012 р. Справа № 25/006-12

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства “Електрокомплект”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз Електрополімер”, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область про стягнення 29057,00 грн.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність від 31.12.2011 № 6-12);

відповідача не зявився.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства “Електрокомплект” (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз Електрополімер” (далі відповідач) про стягнення 29057,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобовязань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар.

Крім того, у позовній заяві заявлено про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку відповідача.

Ухвалою суду від 13.01.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.01.2012.

У судове засідання 26.01.2012 представник відповідача не зявився, у звязку з чим розгляд справи відкладено на 09.02.2012.

09.02.2012 присутній у судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених у позові.

Представник відповідача у судове засідання 09.02.2012 не зявився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.02.2012 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі укладено договір поставки від 14.04.2011 № 403-11/4 (далі Договір), відповідно до умов якого постачальник позивач зобовязується передати у власність покупця відповідача електротехнічну продукцію (далі товар), а покупець зобовязаний прийняти і оплатити цей товар на умовах Договору (пункт 1.1. Договору). Відповідно до пункту 1.2. Договору найменування, загальна кількість товарів (асортимент, сортамент, номенклатура) і вартість товарів визначаються у видаткових накладних, які є невідємними додатками до Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що ціни на товар вказані в додатках до Договору (видаткових накладних).

Згідно з пунктом 2.4. Договору розрахунок за товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу до 10 банківських днів від дати фактичного постачання товару, вказаного в підписаній сторонами видатковій накладній.

Відповідно до пункту 3.4. Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця у момент підписання сторонами видаткової накладної (пункт 3.4. Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по Договору (пункт 8.1. Договору).

На виконання умов Договору, позивач за накладними на відвантаження від01.08.2011 № ЕКД-000684 на суму 24890,00грн. та від 08.08.2011 №ЕКД-000713 на суму 106167,00грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 131057,00грн., а відповідач на підставі довіреності від 29.07.2011 № 97 вказаний товар отримав. Зазначені накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками їх печаток, завірені копії залучені до матеріалів справи.

Відповідач свої зобовязання щодо оплати за поставлений товар здійснив частково, у розмірі 102000,00 грн. За таких обставин, за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 29057,00 грн. різниця між загальною вартістю товару та перерахованими коштами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача надіслано претензію від 02.12.2011 № 0212/4/1 з вимогою погашення заборгованості. В підтвердження надіслання претензії позивач надав суду оригінал чеку “Укрпошти” від 02.12.2011 № 1375 та опис вкладення у цінний лист. Відповідач відповіді на вказану претензію не надав.

Також, у якості письмового доказу того, що відповідач не повністю перераховував на рахунок позивача кошти за поставлений товар, судом взято до уваги банківську довідку від 23.01.2012 № 4423-28.1-131216, з якої вбачається, що за період з 01.08.2011 по 18.01.2012 на рахунок позивача від відповідача надходили кошти тільки в межах часткової оплати за поставлений товар. Оригінал довідки залучений до матеріалів справи.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав договірне зобовязання з оплати товару частково, що стало підставою для звернення позивача до суду

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобовязань щодо проведення повного розрахунку за поставлений товар, у звязку з чим за останнім на час розгляду справи існує заборгованість в розмірі 29057,00 грн. Доказів сплати зазначеного боргу відповідач суду не надав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 29057,00 грн. заборгованості є доведеною, обґрунтованою, відповідачем не спростованою, а, відтак, підлягає задоволенню.

У позовній заяві заявлено про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку відповідача.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідністю забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять: факти про наявність у боржника-відповідача майна (зокрема, грошових сум); ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові кошти), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися на момент виконання рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обовязковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. За змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів фактичних даних.

Докази у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості. При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини.

Між тим, всупереч вищевказаних положень закону, заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована, не наведено обставин для вжиття таких заходів, не надано доказів, які б свідчили про необхідність їх вжиття, у звязку з чим, судом було відмовлено в задоволені вимоги позивача щодо застосування заходів до забезпечення позову.

Відшкодування витрат на сплату судового збору відповідно до статті49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Союз Електрополімер” (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Петропавлівська Борщагівка, вул. Лесі Українки, буд. 34, код ЄДРПОУ 36712411) на користь Приватного підприємства “Електрокомплект” (04074, м.Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, код ЄДРПОУ 30783141) 29057 (двадцять девять тисяч пятдесят сім) грн. 00 коп. заборгованості, 1609 (одну тисячу шістсот девять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя С.О. Саванчук

Повне рішення складено 14.02.2012.