Рішення № 21706665, 28.02.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/1/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.12 Справа № 33/5009/6762/11

Суддя Соловйов В.М.

м. Запоріжжя

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче комерційне підприємство “ТРІКС” (69015, м. Запоріжжя, вул. Михайлова, 9, кв. 95, ідентифікаційний код 33961023)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАЗІНВЕСТБУД” (69118, м. Запоріжжя, вул. Луначарського, 11-Б, ідентифікаційний код 33836562)

про відшкодування збитків

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 7 від 10.01.2012р.

від відповідача: не зявився

ТОВ “НВКП “ТРІКС” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” про стягнення збитків в розмірі 289,54 грн. за невиконання судового рішення та моральної шкоди завданій діловій репутації позивача в сумі 2000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.10.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 33/5009/6762/11 (суддя Мірошниченко М.В), справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 15.11.2011р. о 12 годині 00 хвилин.

Ухвалами від 15.11.2011р. та від 29.11.2011р. розгляд справи відкладений відповідно на 29.11.2011р. о 12 годині 00 хвилин та на 27.12.2011р. о 10 годині 30 хвилин.

Ухвалою суду від 27.12.2011р. строк розгляду справи № 33/5009/6762/11 продовжено до 12.01.2012р. та розгляд справи відкладений на 12.01.2012р. о 09 годині 30 хвилин.

Відповідно до протоколу перерозподілу справ між суддями від 12.01.2012р. автоматизованою системою документообігу суду у звязку із тривалою хворобою судді Мірошниченко М.В. справу № 33/5009/6762/11 передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Ухвалою від 13.01.2012р. справу № 33/5009/6762/11 прийнято до розгляду судді Соловйова В.М. з привласненням їй номеру провадження - № 3/1/12. Справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 25.01.2012р. о 10 годині 00 хвилин.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 32 Конституції України, ст. 8, 11, 16, 22, 23, 94, 297, 299, 625, 1048, 1167, 1214 ЦК України, ст. 224, 225, ч. 4 ст. 232, 265 ГК України, ст. 54 - 57 ГПК України.

Заявою від 12.01.2012р. № 12/01-03 ТОВ “НВКП “ТРІКС” збільшило позовні вимоги та просить стягнути з відповідача ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” інфляційні збитки в сумі 99,88 грн., 3% річних в сумі 233,70 грн. та проценти за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої вигоди) в сумі 161, 59 грн.

Ухвалою господарського суду від 13.01.2012р. вказана заява ТОВ “НВКП “ТРІКС” повернута без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

В судовому засіданні 25.01.2012р.оголошено перерву до 08.02.2012р. о 10 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 08.02.2012р. розгляд справи відкладений на 28.02.2012р. об 11 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 28.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 02.03.2012р.

Під час розгляду справи позивач вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

12.01.2012р. до господарського суду надійшла заява № 12/01-01 від 12.01.2012р. про часткову відмову від позовних вимог, в якій представник позивача ОСОБА_1 просить суд прийняти відмову ТОВ “НВКП “ТРІКС” від позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Заява позивача № 12/01-01 від 12.01.2012р. не суперечить законодавству (ч. 4 ст. 22 ГПК України) і не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів. Тому відмова від позову в частині стягнення моральної шкоди приймається судом.

24.01.2012р. до суду надійшла заява позивача ТОВ “НВКП “ТРІКС” від 12.01.2012р. № 12/01-03 про збільшення позовних вимог та стягнення з відповідача ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” інфляційних збитків в сумі 99,88 грн., 3% річних в сумі 233,70 грн. та процентів за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої вигоди) в сумі 161, 59 грн.

В судовому засіданні 28.02.2012р. представник позивача надав заяву № 28/02-01 від 28.02.2012р. про зменшення позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” інфляційні збитки в сумі 74,87 грн., 3 % річних в сумі 233,70 грн. та проценти за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої вигоди) в сумі 161, 59 грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. сплати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 4, 11 грн. судового збору та 2500,00 грн. оплати за послуги адвоката.

Вказана заява позивача не суперечить законодавству (ст. 22 ГПК України) і не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів. Тому заява приймається до розгляду та задоволена судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 14 Розяснення Вищого господарського суду України від 29.06.2010р. № di_500846 “Про деякі питання, порушені у відповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році, щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач в праві до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Про зменшення розміру позовних вимог господарський суд зазначає в описовій частині рішення зі справи; розгляд останньої і прийняття рішення в ній здійснюється виходячи з нового розміру позовних вимог (якщо судом не буде застосовано припис ч. 6 ст. 22 ГПК України, щодо неприйняття зменшення розміру позовних вимог).

Як зазначено в п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, заява позивача від 28.02.2012р. № 28/02-01 про зменшення позовних вимог прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначив наступне.

Рішенням господарського суду Запорізької області № 9/5009/4468/11 від 02.09.2011р. позовні вимоги ТОВ “НВКП “ТРІКС” про стягнення з ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” 26411,84 грн. заборгованості за поставлений товар задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 24939, 55 грн. основного боргу, 628,19 грн. втрат від інфляції, 235,75 грн. 3% річних, 3250,00 грн. на оплату послуг адвоката, 258,03 грн. витрат на державне мито та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті заявлених вимог відмовлено.

19.09.2011р. господарським судом Запорізької області видано наказ про примусове виконання рішення № 9/5009/4468/11.

Відповідач стягнуту за рішенням суду суму боргу не сплатив.

Таким чином ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” з 19.09.2011р. неправомірно користується належними грошовими коштами ТОВ “НВКП “ТРІКС”, внаслідок чого повинен відшкодувати збитки від інфляції в розмірі 74,87 грн., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 233,70 грн. та сплатити відсотки за користування чужими коштами за весь час невиконання судового рішення в розмірі 161,59 грн.

Обґрунтовуючи заявлену до стягнення суму процентів за користування коштами за час невиконання судового рішення, позивач посилається на ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Практичну інструкцію про вимоги справедливої сатисфакції, затверджену Головою Європейського Суду, ст. 22 ЦК України.

Відповідач проти позовних вимог в частині стягнення інфляційних збитків, 3% річних та процентів за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої вигоди) не заперечив. У відзиві, що надійшов до суду 20.02.2012р., просить зменшити стягнення витрат на оплату послуг адвоката до 500,00 грн.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.09.2011р. по справі № 9/5009/4468/11 (суддя Боєва О.С.) позов ТОВ “НВКП “ТРІКС” до ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 24939,55 грн. основного боргу, 628,19 грн. - втрат від інфляції, 235,75 грн. 3% річних, 3250,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 258,03 грн. витрат на державне мито та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті заявлених вимог - відмовлено.

На виконання судового рішення видано наказ № 9/5009/4468/11 від 19.09.2011р.

Вказані у наказі господарського суду суми сплачені відповідачем на адресу позивача лише 10.01.2012р. при оплаті 302 468, 89 грн. по зведеному виконавчому провадженню.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обовязок відповідача по сплаті основного боргу у розмірі 24939,55 грн. встановлено рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 9/5009/4468/11.

Обовязковість виконання судових рішень закріплена Конституцією України та іншими законодавчими актами України.

Так, статтею 124 Конституції встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 13 Закону України від 07.07.2010р. N v1636323-10 “Про судоустрій і статус суддів”, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно ч. 1 ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факт існування в період з 19.09.2011р. по 10.01.2012р. заборгованості ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” перед ТОВ “НВКП “ТРІКС” в розмірі 24 939,55 грн. за рішенням господарського суду Запорізької області від 02.09.2011р. по справі № 9/5009/4468/11 відповідачем не заперечується та не спростований.

Оскільки на час розгляду справи № 33/5009/6762/11 відповідач не відшкодував збитки позивачу, а норми чинного законодавства України (ч.3 ст.22 ЦК України, ч.1 ст.226 ГК України) закріплюють принцип повного відшкодування збитків, позивач правомірно вважає, що має право додатково стягнути з відповідача інфляційні витрати та 3 % річних від простроченої суми основного боргу.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.11.2008р. № 01-8/685 “Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)” надано правове обґрунтування вимог кредитора щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

При цьому зазначено, що згідно з статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. Водночас, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (постанова Верховного Суду України від 30.09.2008 N 1/384-07).

Як зазначив Верховний Суд України в постановах від 04.07.2011р. № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Господарський суд звертає увагу відповідача, що відповідні нарахування кредитор може здійснити незалежно від відстрочки або розстрочки виконання рішення, зупинення виконавчого провадження тощо, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Судом також враховується, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В контексті наведеної норми, під здійсненням підприємницької діяльності на власний ризик розуміється здатність субєкта господарювання відповідати власним майном за результати ведення підприємницької діяльності.

Крім того, в силу вищенаведених норм чинного законодавства, відповідач взагалі мав би, не очікуючи якихось дій з боку органу примусового виконання, виконати добровільно судове рішення по справі № 9/5009/4468/11, яке набрало законної сили ще 19.09.2011р.

Відповідно до “Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів за період жовтень-грудень 2011р. в сумі 74,87 грн. (100,3002 % від суми боргу 24 939,55 грн.) є обґрунтованими, підтверджуються розрахунком позивача в позовній заяві і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Господарським судом встановлено, що 3 % річних від простроченої суми 24939,55 грн. за період з 19.09.2011р. (день набрання законної сили рішення суду по справі № 9/5009/4468/11) по 10.01.2012р. (день сплати 302468,89 грн. по зведеному виконавчому провадженню, в якій знаходиться сума боргу за рішенням суду по справі № 9/5009/4468/11 в розмірі 24939,55 грн.) в розмірі 233,70 грн. розрахована позивачем не вірно.

Тобто, позивач при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми допустив арифметичну помилку, оскільки 3 % річних від простроченої суми 24939,55 грн. за період з 19.09.2011р. по 10.01.2012р. складає 233,62 грн., а не 233,70 грн.

За таких обставин, в частині стягнення 3 % річних від простроченої суми в розмірі 0,08 грн. слід відмовити.

В задоволенні вимог про стягнення процентів за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої угоди) в сумі 161,59 грн. слід відмовити у звязку з наступним.

Відповідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, представник позивача при зверненні до суду просить суд стягнути з відповідача проценти за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої вигоди) в сумі 161,59 грн., посилаючись при цьому на ст. 22, 625 ЦК України, ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду” та Практику Європейського суду.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 1, 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.07.2008р. № 01-8/451 “Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 N 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини"”, з огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - Суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Крім того, у рішеннях Суду неодноразово зазначалося, що він керується своєю попередньою практикою і тлумачить Конвенцію та протоколи до неї, розглядаючи фактичні обставини конкретної справи в світлі вимог сьогодення (див. рішення Суду у справі S. A. Dangeville v. France, no. 36677/97, параграф 47, ECHR, 2002- III).

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, зокрема по справі "Гімадуліна та інші проти України", по справі "Качко проти України", в яких Суд, встановивши, що мало місце порушення Конвенції та прав заявника і стягнувши на його користь відповідні кошти, зазначив, що зі спливом тримісячного розрахунку і до повного розрахунку на зазначені суми нараховується простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.

Проте, позивач не враховує, що постанова про справедливу сатисфакцію передбачена Правилом 75 Регламенту Європейського суду з прав людини, який набрав чинності з 1 листопада 2003 року.

В Правилі 75 Регламенту, зокрема зазначено, що проголошуючи постанову про справедливу сатисфакцію згідно зі статтею 41 Конвенції, палата може розпорядитися про те, що - у разі коли розрахунок не буде проведено в межах зазначеного строку, - на суми, призначені до сплати як відшкодування, мають нараховуватися відсотки.

У Преамбулі Практичної інструкції, що затверджена Головою (Президентом) Європейського Суду з прав людини відповідно до Правила 32 Регламенту Європейського Суду з прав людини 28.03.2007р., зазначено, що присудження справедливої сатисфакції не є автоматичним наслідком встановлення Європейським Судом з прав людини порушення прав, гарантованих Європейською Конвенцією з прав людини або Протоколами до неї. Це ясно випливає з формулювання Статті 41, яка передбачає, що Суд присуджує справедливу сатисфакцію лише в тому випадку, якщо внутрішнє право не допускає повного відшкодування, і лише "у випадку необхідності".

Також, за змістом Розділу IV "ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ" (Правило 103) випливає, що Правила Регламенту стосуються внутрішнього розпорядку роботи Суду.

Отже, застосовування господарським судом судових рішень та ухвал Європейського Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні, не є тотожним автоматичному застосуванню господарським судом внутрішнього Регламенту Суду, на підставі якого Європейський Суд з прав людини у деяких випадках встановлює відповідальність для Країни у випадку невиконання рішення Суду у тримісячний строк.

До того ж, внутрішнє право України (ст. 625 ЦК України),а також стала судова практика, в тому числі постанови Верховного Суду України, які у відповідності до приписів ст. 111-28 ГПК України є обовязковими для всіх судів України, допускає повне відшкодування в цій частині позивачу.

Не є заявлена до стягнення сума 161, 59 грн. і збитками позивача.

Так, відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 224, ч.1 ст.225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Із змісту цих норм, а також ст. 610, 611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобовязання, мірою відповідальності. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

На кредитора покладений обовязок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобовязання, прямого причинного звязку між порушенням зобовязанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника відсутність вини (ст. 614, 623 ЦК України).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного звязку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) повязана зі збитками.

Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Приписами ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач не надав належних доказів на підтвердження реальності існування збитків в сумі 161, 59 грн.

Що стосується стягнення моральної шкоди в сумі 2 000,00 грн.

12.01.2012р. до господарського суду надійшла заява № 12/01-01 від 12.01.2012р. про часткову відмову від позовних вимог, в якій представник позивача ОСОБА_1 просить суд прийняти відмову ТОВ “НВКП “ТРІКС” від позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 78 ГПК України, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Господарський суд розяснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Повноваження представника позивача на вчинення цих дій перевірені господарським судом Запорізької області до припинення провадження по справ, а саме:

повноваження адвоката ОСОБА_1 підтверджені довіреністю № 7 від 05.08.2011р., договором № 51/9 від 17.10.2011р. про надання юридичних послуг, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 780 від 11.03.2010р.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Розяснити позивачу, що відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Покладаючи судові витрати з відповідача, господарський суд враховує наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача 2 500,00 грн. на відшкодування витрат за послуги адвоката.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Договір № 51/9 про надання юридичних послуг між адвокатом ОСОБА_1 і ТОВ “НВКП “ТРІКС” укладений 17.10.2011р. Згідно квитанції № 3156\з18 від 27.10.2011р. ТОВ “НВКП “ТРІКС” сплатило за вказаним договором 2 500, 00 грн.

Як зазначив Вищий господарський суд України в п.11 Інформаційного листа № 01-8/155 від 13.02.2002 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів”, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Предметом договору № 51/9 від 17.10.2011р. між адвокатом ОСОБА_1 і ТОВ “НВКП “ТРІКС” є надання правової допомоги шляхом вчинення юридичних дій спрямованих на стягнення з ТОВ “ЗАЗІНВЕСТБУД” (Боржника) збитків завданих невиконанням судового рішення № 9/5009/4468/11 та моральної шкоди, завданої діловій репутації ТОВ “НВКП “ТРІКС”, а Клієнт зобовязується оплатити послуги Адвоката у строки та на умовах дійсного Договору.

Позовна заява складена на 4 аркушах та підписана директором ТОВ “НВКП “ТРІКС” Бєляєвою О.В. з відміткою “виконавець адвокат ОСОБА_1 ”, в судових засідання по справі № 33/5009/6762/11 була присутня адвокат ОСОБА_1 за довіреністю № 7 від 10.01.2012, які відбувалися 25.01.2012р, 08.02.2012р. та 28.02.2012р. тривали по 30 хвилин кожне з оголошенням 28.02.2012р. вступної та резолютивної частини рішення.

Також суд враховує наступні фактори в їх сукупності: ціна позову складає 2289,54 грн.; невеликий обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; відсутність складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; відсутність необхідності великого досвіду для його успішного завершення; відсутність вірогідності того, що прийняття доручення перешкоджає прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнює їх виконання в звичайному часовому режимі; відсутність необхідності виїзду у відрядження; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт.

Законом України від 22.12.2011р. № va315731-11 “Про Державний бюджет України на 2012 рік” розмір мінімальної заробітної плати на час прийняття судового рішення по справі № 33/5009/6762/11 встановлений в сумі 1073,00 грн.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що розмір відшкодування витрат за послуги адвоката в сумі 2 500,00 грн. є неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд обмежує цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи сумою 1250,00 грн.

Керуючись ст. 44, 49, п. 4 ст. 80, ст. 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗАЗІНВЕСТБУД” (69118, м. Запоріжжя, вул. Луначарського, 11-Б, ідентифікаційний код 33836562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче комерційне підприємство “ТРІКС” (69015, м. Запоріжжя, вул. Михайлова, 9, кв. 95, ідентифікаційний код 33961023) 233 (двісті тридцять три) грн. 70 коп. три проценти річних від простроченої суми, 74 (сімдесят чотири) грн. 87 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат на держмито, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1 250 (одна тисяча двісті пятдесят) грн. 00 коп. відшкодування витрат за послуги адвоката

3. В частині стягнення з відповідача процентів за користування коштами за час невиконання судового рішення (втраченої угоди) в сумі 161 (сто шістдесят одна) грн. 59 коп. в задоволенні позову відмовити.

4. В частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. провадження у справі припинити.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст. 82-85 ГПК України 02.03.2012р.