Ухвала суду № 21702921, 28.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" грудня 2011 р. м. КиївК-16056/08

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Лосєва А.М.

Нечитайла О.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2008

у справі № 2-а-10695/08

за позовом Закритого акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод»

до 1. Державної податкової інспекції у м. Краматорську,

2. Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області

про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2008, позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод»заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2008 року в сумі 168682,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2008 року у сумі 168682 грн.

ДПІ у м.Краматорську подала касаційну скаргу, якою просить визнати вказані судові рішення такими, що втратили чинність, та закрити провадження у справі, посилаючись при цьому на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», наголошуючи на тому, що однією з обовязкових підстав включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є сплата цих сум до Державного бюджету України, проте зустрічними перевірками такий факт підтвердженим не був. Також зазначає, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції заявлена сума ПДВ була повністю відшкодована, а тому суд апеляційної інстанції повинен був відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157, ст.198 та ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України визнати постанову суду першої інстанції нечинною та закрити провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

19.03.2008 позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2008 року, якою визначив до бюджетного відшкодування податок на додану вартість у сумі 5816612 грн., частина з якої 168682 грн. позивачеві відшкодована не була.

Достовірність визначення бюджетного відшкодування підтверджена довідкою від 09.04.2008 № 635/23-3-05763599, складеною за результатами перевірки, проведеної на виконання вимог п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість та правомірністю бюджетного відшкодування, зобовязаний діяти у спосіб, передбачений законом. Відповідно, суди правильно застосували Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР, зокрема п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який зобовязує податковий орган у пятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Як було встановлено судами, податковий орган, провівши таку перевірку та підтвердивши бюджетне відшкодування довідкою, утримався від надання органу державного казначейства висновку із зазначенням 168682 грн., що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У касаційній скарзі податкова інспекція свою позицію обґрунтовує неможливістю відшкодування у звязку з непідтвердженням зустрічними перевірками факту наявної надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету.

Інших правових та фактичних підстав для невідшкодування позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не наведено.

Проте, податковий орган не враховує, що порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобовязаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, заявлення відємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням відємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п.7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту дотримання платником податку вимог п.п. «а»п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 щодо заявлення до бюджетного відшкодування частини відємного значення у межах суми податку, фактично сплаченої ним у попередніх податкових періодах постачальникам товару, та вимог п.п.7.7.4 щодо подання податковому органу податкової декларації, розрахунку та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, платник податку на додану вартість має право на бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на заявлення до відшкодування відємного значення з податку на додану вартість.

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування на рахунок у банку в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками сплати податку на додану вартість усіма попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару до виробника.

Щодо доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції вимог п. 1 ч. 1 ст.157, ст. 198 та ст.203 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції наголошує на відсутності таких порушень, оскільки ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено такої підстави для закриття провадження у справі як відсутність предмету спору. Суд апеляційної інстанції переглядав в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції, на час ухвалення якої сума податку на додану вартість не була відшкодованою. До того ж, з матеріалів справи не вбачається надання суду апеляційної інстанції доказів здійснення позивачеві бюджетного відшкодування на суму, вимоги щодо якої є предметом даного позову.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.06.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2008 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

СуддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

А.М. Лосєв

О.М. Нечитайло