Постанова № 21683562, 28.02.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2012 № 17/5026/2740/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі Кулачок О. А.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 представник за довіреністю від 01.12.2011

від відповідача 1: ОСОБА_2 представник за довіреністю № 20/ю від 01.09.2011

від відповідача 2:не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос»

на рішення господарського суду Черкаської області від 19.01.2012

у справі № 17/5026/2740/2011 (суддя Боровик С. С.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Мареллі»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський деревообробний комбінат»

про стягнення 112037,41 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідачів основного боргу в сумі 108860 грн. за надані за укладеним між позивачем та відповідачем 2, договором на використання митно ліцензійного складу ТОВ «Торговий Дім «Логос» для зберігання товарів та їх комплексну обробку № 12-08 від 05.02.2008, але неоплачені послуги, 3 % річних в сумі 2217,12 грн. та збитків від інфляції в сумі 960,29 грн.

Звернення з позовними вимогами до відповідача 1 ґрунтується на укладеному між ним та позивачем договорі поруки № 46/4 від 31.09.2009 року, яким забезпечувалось виконання відповідачем 2 своїх зобовязань за договором на використання митно ліцензійного складу ТОВ «Торговий Дім «Логос» для зберігання товарів та їх комплексну обробку № 12-08 від 05.02.2008.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою, в якій відмовився від позовних вимог до відповідача 2.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 19.01.2012, повний текст якого підписаний 19.01.2012, у справі № 17/5026/2740/2011 провадження у справі в частині вимог до відповідача 2 припинено, в позові відмовлено повністю.

Припинення провадження до відповідач 2 ґрунтується на поданій позивачем заяві про відмову від позову в цій частині.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог до відповідача 1, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи той факт, що постановою господарського суду Черкаської області від 22.03.2011 у справі № 10/2136 відповідача 2 визнано банкрутом, строк виконання зобовязання по оплаті спірних послуг настав саме 22.03.2011, проте, враховуючи той факт, що позивач у шестимісячний строк з цієї дати не звернувся до відповідача 1 з вимогою щодо оплати спірної суми, відповідно до приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припинилась.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 19.01.2012 у справі №17/5026/2740/2011 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі за рахунок відповідача 1 та відповідача 2.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції невірно надано оцінку його заяві, поданій в судовому засіданні 19.01.2012, оскільки у вказаній заяві він висловив не клопотання про відмову від позову в частині вимоги до відповідача 2, а намір висловити таке клопотання, яке позивачем в подальшому заявлено не було, з огляду на що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про припинення провадження у справі в частині вимог до відповідача 2.

Крім того, позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що оплата спірних послуг поставлена сторонами у залежність від факту підписання відповідачем 2 актів виконаних робіт.

Ухвалою від 10.02.2012 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник відповідача 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

05.02.2008 позивач та відповідач 2 уклали договір на використання митно ліцензійного складу ТОВ «Торговий Дім «Логос» для зберігання товарів та їх комплексну обробку № 12-08 (далі Договір), предметом якого є надання позивачем відповідачу 2 послуг зі зберігання товарів відповідача 2 на митно ліцензійних складах позивача.

Відповідно до п. 1.1 Договору, митно-ліцензійний склад використовується для розміщення товарів, дозволених для зберігання на митно-ліцензійних складах, крім тих товарів, що потребують особливих умов зберігання, або тих, що можуть завдати шкоди іншим товарам.

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що обєкт та термін зберігання товару визначається позивачем та відповідачем 2 на кожну товарну партію окремими доповненнями до Договору на підставі наданих відповідачем 2 специфікацій, які є його невідємними частинами.

Доповненням № 1 від 05.05.2008 до Договору сторони дійшли згоди про те, що відповідача 2 передав на зберігання фарбувальну лінію (комплектний обєкт), та встановили, що зобовязання відповідача 2 по кінцевому зберіганню цієї партії товару на складі 04.02.2011.

Доповненням № 2 від 05.05.2008 до Договору сторони доповнили п. 4.2.2 Договору реченням, яким встановили, що у випадку, якщо відповідача 2 не задекларував товар до іншого митного режиму до закінчення строку зберігання згідно з Доповненням № 2, позивач заявляє про передачу зазначеного товару на склад Черкаської митниці у відповідності до наказу ДМСУ № 835 від 05.12.2003, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2003 за № 1186/8507.

Як слідує з матеріалів справи, спірний товар відповідач 2 в строк до 04.02.2011 зі складу позивача не забрав, з огляду на що позивач, у відповідності до умов Договору, передав його на склад Черкаської митниці, що підтверджується доданою до матеріалів справи копією Уніфікованої митної квитанції МД-1 серія КА № 999971 від 17.02.2011 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору плата за зберігання товарів навантажувально-розвантажувальні роботи та інші додаткові послуги стягується згідно з діючими тарифами (прейскурантами) і за Договором становить 2,00 грн. за 1 кв.м. за добу зайнятої товаром площі з урахуванням технологічних проходів; 20,40 грн. за 1 т. навантажувально розвантажувальних робіт; 15 грн. ручне переміщення 1 вантажником 1 година мінімум та підлягає сплаті у відповідності до п. 3.1 Договору.

Як слідує з матеріалів справи, а саме рахунків фактур та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких додані позивачем до позовної заяви, щомісячна вартість послуг зі зберігання спірного товару на складі позивача становить: 7750 грн. в місяцях, в яких 31 календарний день, 7500 грн. в місяцях, в яких 30 календарних днів, та 7000 грн. в лютому 2010 року (28 календарних днів).

Послуги позивача не оплачувались відповідачем 2 починаючи з грудня 2009 і по дату передачі позивачем спірного товару на склад Черкаської митниці. Загальна вартість наданих послуг за спірний період становить 109860 грн.

В той же час, як слідує з наданого позивачем акту звірки розрахунків (а.с. 43), станом на початок спірного періоду у відповідача існувала переплата в розмірі 1000 грн., з огляду на що за спірний період неоплаченими залишились послуги на суму 108860 грн.

На підтвердження розміру основного боргу позивач додав до позову відповідний розрахунок.

Згідно з п. 3.1 Договору, відповідач 2 оплачує послуги за Договором у відповідності до діючих тарифів шляхом готівкового або безготівкового розрахунку не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання рахунку і підписання акту про виконані роботи.

Згідно п. 3.3 Договору наступна оплата за зберігання товарів на митно-ліцензійному складі здійснюється відповідачем 2 щомісяця у відповідності до рахунку та Акту про виконані роботи та оплачується не пізніше трьох календарних днів з дня отримання рахунку і підписання Актів про виконані роботи.

Тобто, строком виконання відповідачем 2 зобовязання з оплати наданих позивачем протягом місяця послуг, згідно Договору, сторони визначили три календарні дні з дня (в тому числі) підписання відповідачем 2 наданого позивачем акту про виконані роботи за відповідний місяць.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як слідує зі змісту Договору, оплата послуг здійснюється на підставі акту, а отже, позивач та відповідач 2 мають обовязок щодо їх підписання.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з умов Договору, відповідач 2 має зобовязання підписати надані позивачем акти про виконані роботи, проте умовами Договору сторони не визначили строку (терміну) виконання відповідачем 2 цього зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

Оскільки Договором не визначено термін, на протязі якого сторони мають підписати акти приймання виконаних робіт, до спірних правовідносин застосовується положення ч. 2 ст. 530 УК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2011 листом № 25 від 22.02.2011 (а.с.23) позивач направив відповідачу 2 для підписання підписані з свого боку акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний період та відповідні рахунки-фактури на оплату спірних послуг. У вказаному листі позивач просив підписати акти та повернути їх позивачеві за адресою: 18003, м. Черкаси, вул. Різдвяна, 175. На доказ направлення вказаного листа до матеріалів справи долучено копії опису вкладення та фіскального чеку № 5518 від 24.02.2011.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач 2 мав підписати зазначені акти протягом семи днів з дати їх отримання.

Згідно строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 N 1149 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за N 1383/14650, строк пересилання рекомендованої кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) для даного випадку становить день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку та три дні (п.п. 4.1, 4.2).

Враховуючи, що лист позивача № 25 від 22.02.2011 відправлений 24.02.2011, цей лист вважається відповідачем 2 одержаним 01.03.2011. Відповідно, направлені позивачем з цим листом акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) мали бути підписані відповідачем 2 в строк по 08.03.2011 включно.

Відповідач 2 на вказаний лист не відповів, акти не підписав, жодних заперечень проти них не висловив.

Відповідно до статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідач 2 жодного доказу того, що він вживав заходів щодо виконання свого договірного зобовязання по підписанню спірних актів, суду не надав.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач 2, отримавши від позивача акти для підписання, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобовязання по їх підписанню та оплаті спірних послуг, оскільки зазначені послуги не були позивачем відповідачу 2 подаровані, і відповідач 2 мав певні обовязки перед особою, яка їх надає.

За обставин, що склалися, колегія суддів приймає акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спірний період як такі, що 01.03.2011 одержані відповідачем 2 і підписані з його боку 08.03.2011.

Відповідно, виходячи з термінів оплати послуг, встановлених п. 3.1 Договору (3 календарні дні з дня отримання рахунку і підписання Актів про виконані роботи), спірні послуги мали бути оплачені відповідачем протягом строку з 09.03.2011 по 11.03.2011 включно.

В зазначений строк послуги позивача на суму 108860 грн. відповідачем 2 оплачені не були, тому, починаючи з 12.03.2011, відповідач 2 є таким, що прострочив виконання цього зобовязання.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача 2 перед позивачем по оплаті наданих за Договором послуг в сумі 108860 грн., право на стягнення якої у судовому порядку позивач набув 12.03.2011.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як слідує з матеріалів справи, 3% річних та збитки від інфляції позивачем розраховані за період з 01.04.2011 по 04.12.2011 і становлять 2217,12 грн. та 960,29 грн. відповідно, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Отже, позивач правомірно рахує за відповідачем 2 борг в сумі 108860 грн. за надані за Договором послуги зберігання, 3% річних в сумі 2217,12 грн. та збитки від інфляції в сумі 960,29 грн.

В той же час, слід зазначити наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.08.2009 у справі № 10/2136 порушено провадження у справі про банкрутство відповідача 2.

Як слідує зі змісту ухвали господарського суду Черкаської області від 30.09.2010 року у справі № 10/2136, зазначена публікація (повідомлення про порушення справи про банкрутство і відкриття процедури санації в офіційному друкованому органі) відбулась в газеті «Голос України» від 13.01.2010 року.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що:

- кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів);

- конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство;

- поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Виходячи з встановленого Договором строку виконання відповідачем 2 свого обовязку по оплаті спірних послуг, враховуючи, що зобовязання з оплати спірних послуг у відповідача 2 виникло 09.03.2011, позивач є поточним кредитором по відношенню до відповідача 2, а отже, його вимоги не можуть вважатися погашеними згідно приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно, позивач має право у судовому порядку вимагати стягнення з відповідача спірної заборгованості.

Припиняючи провадження в частині позовних вимог до відповідача 2, суд першої інстанції виходив з того, що заявою, поданою позивачем в судовому засідання 19.01.2012, позивач відмовився від позовних вимог до відповідача 2.

Відповідач 2 в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції невірно надав оцінку його заяві, поданій в судовому засіданні 19.01.2012, оскільки у вказаній заяві він висловив не клопотання про відмову від позову в частині вимог до відповідача 2, а намір висловити таке клопотання, яке позивачем в подальшому заявлено не було.

Колегія суддів не може погодитись з зазначеним твердженням позивача, оскільки це спростовується змістом зазначеної заяви (а.с. 74), в якій вказано, що позивач вважає за необхідне висловити клопотання про відмову від позовних вимог позивача до відповідача 2, а в частині вимог до відповідача 1 просить суд розглянути по суті та прийняти рішення на свою користь.

Тобто позивач висловлює саме клопотання про свою відмову від позовних вимог до відповідача 2, а не намір його вчинити.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Частиною 6 ст. 22 ГПК України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що відмова позивача від позову в частині вимог до відповідача 2 не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про прийняття відмови позивача від позовних вимог до відповідача 2 та припинення провадження у справі в цій частині. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог до відповідача 1 слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Як свідчать матеріали справи, в забезпечення виконання відповідачем 2 своїх обовязків за Договором, 30.01.2009 позивач та відповідач 1 уклали договір поруки № 46/4 (далі Договір поруки), згідно з яким відповідач 1 поручився перед позивачем за виконання обовязку відповідача 2, щодо сплати заборгованості за Договором.

Пунктом 2.2 Договору поруки встановлено, що предметом Договору є використання митно-ліцензійного складу позивача для розміщення лінії фарбування (комплектний обєкт) з зобовязанням відповідача 2 по кінцевому терміну зберігання даної товарної партії до 04.02.2011 із щомісячною оплатою за зберігання товару з розрахунку 125 кв.м. займаної товаром площі за ціною 2,00 грн. за 1 кв.м. на добу, і складає 7500,00 грн. (30 календарних днів), або 7750,00 грн. (31 календарний день). Строк виконання зобовязання за Договором становить до 04.02.2011.

Згідно з п. 3.1 Договору поруки відповідач 1, як поручитель, зобовязаний самостійно виконати зазначений обовязок відповідача 2 перед позивачем.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Умовами Договору поруки сторони не визначили строк виконання відповідачем 1 своїх обовязків по виконанню обовязку відповідача 2 щодо сплати заборгованості за Договором, а отже, при його визначенні слід керуватись приписами ст. 530 ЦК України.

Претензією вимогою № 35 від 09.03.2011 (а.с. 26) позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою сплатити заборгованість за Договором та Договором поруки в сумі 108860 грн. та зазначив, що у випадку неоплати вказаної заборгованості позивач буде вимушений нарахувати до суми основного боргу пеню та збитки від інфляції та звернутись до господарського суду. На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи долучено копію фіскального чеку № 6223 від 11.03.2011 року.

Відповідач 1 на вказану претензію не відповів, кошти не перерахував, наслідком чого і стало звернення позивача до суду з вказаними позовом.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог до відповідача 1, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи той факт, що постановою господарського суду Черкаської області від 22.03.2011 у справі № 10/2136 відповідача 2 визнано банкрутом, строк виконання зобовязання по оплаті спірних послуг настав саме 22.03.2011 року, проте, враховуючи той факт, що позивач у шестимісячний строк з цієї дати не звернувся до відповідача 1 з вимогою щодо оплати спірної суми, відповідно до приписів ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припинилась.

Проте, з огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів вважає таку правову позицію суду першої інстанції помилковою з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як було встановлено вище, строк виконання відповідачем 2 обовязку по оплаті спірних послуг виник 09.03.2011, а не 22.03.2011, як помилково вважає суд першої інстанції, в той час як вимогу про виконання відповідачем 1 зазначеного обвязку позивач предявив 11.03.2011, направивши відповідачу 1 претензію вимогу № 35 від 09.03.2011 (а.с. 26) (фіскальний чек № 6223 від 11.03.2011 року), тобто без порушення встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відмову в задоволення позовних вимог за рахунок відповідача 1. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. Стягненню з відповідача 1 на користь позивача підлягає основний борг в сумі 108860 грн., 3 % річних в сумі 2217,12 грн. та збитки від інфляції в сумі 960,29 грн.

Згідно розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне зясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду Черкаської області від 19.01.2012 у справі № 17/5026/2740/2011 підлягає зміні, позов задовольняється частково, провадження у справі в частині вимог до відповідача 2 припиняється, стягненню з відповідача 1 на користь позивача підлягає основний борг в сумі 108860 грн., 3 % річних в сумі 2217,12 грн. та збитки від інфляції в сумі 960,29 грн.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос» задовольняється частково.

Згідно приписів ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі, в тому числі і витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача 1.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос» на рішення господарського суду Черкаської області у справі № 17/5026/2740/2011 від 19.01.2012 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Черкаської області у справі № 17/5026/2740/2011 від 19.01.2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Черкаської області у справі № 17/5026/2740/2011 від 19.01.2012 в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мареллі» (18030, м. Черкаси, вул. Чигиринська,15, ідентифікаційний код 36262384) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос» (18003, м. Черкаси, вул. Різдвяна, 175, ідентифікаційний код 30705409) основний борг в сумі 108860 (сто вісім тисяч вісімсот шістдесят) грн., 3 % річних в сумі 2217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн. 12 коп., збитки від інфляції в сумі 960 (девятсот шістдесят) грн. 29 коп. та судовий збір в сумі 2240 (дві тисячі двісті сорок) грн. 75 коп.

3. Провадження у справі в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський деревообробний комбінат» припинити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Мареллі» (18030, м. Черкаси, вул. Чигиринська,15, ідентифікаційний код 36262384) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Логос» (18003, м. Черкаси, вул. Різдвяна, 175, ідентифікаційний код 30705409) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1120 (одна тисяча сто двадцять) грн. 37 коп.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Черкаської області.

6. Повернути до господарського суду Черкаської області матеріали справи №17/5026/2740/2011.

Головуючий суддяКалатай Н.Ф.

СуддіПашкіна С.А.

Баранець О.М.