Рішення № 21682029, 27.02.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" лютого 2012 р.Справа № 5017/202/2012 За позовом: державного підприємства "Житомирський лікеро-горілочний завод" до відповідача: приватного підприємства "Антре Едвертайзінг"

про стягнення 1387001,65 грн.

Суддя Цісельський О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 02.02.2012р.

від відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, державне підприємство "Житомирський лікеро-горілочний завод" (далі по тексту ДП "Житомирський ЛГЗ"), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Антре Едвертайзінг" (далі по тексту ПП "Антре Едвертайзінг") суми основного боргу у розмірі - 991312 грн.; 11895,74 грн. інфляційних нарахувань; 19962,04 грн. 3% річних; 242871,44 грн. пені; 69391,84 грн. штрафу за прострочення зобов'язання понад 30 днів; 51868,59 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, всього 1387001,65 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.01.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження по справі, їй присвоєно їй № 5017/202/2012 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а саме, за його юридичною адресою, підтвердженою даними з Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.02.2012р., а також повідомленням телеграфом відповідача про час та місце проведення судового засідання, наданим суду позивачем, але в судове засідання не зявився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, своє право на захист не використав.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України № 18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

23.03.2011р. між ДП "Житомирський ЛГЗ" (продавець) та ПП "Антре Едвертайзінг" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 141, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язувався поставити і передати у власність покупця солод житній ферментований (надалі - товар), а покупець зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що кількість, асортимент та вартість товару обумовлюються у Специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п.4.1. договору продавець зобов'язується передати товар у власність покупця протягом 5-ти днів з моменту підписання договору купівлі-продажу.

Згідно з п.4.2 договору покупець зобов'язується вивезти товар на умовах передбачених чинним договором на протязі 50-ти днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару.

На підтвердження факту передачі товару та у випадку відсутності претензій щодо кількості та якості товару сторони підписують акт прийому-передачі (п.4.5. договору).

Згідно з п.5.1. договору покупець оплачує поставлений продавцем товар за ціною, вказаною у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що загальна сума договору складається з загальної вартості товару, що перелічений у Специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною.

Оплата товару здійснюється у безготівковій формі на умовах відстрочення платежу терміном на 50 календарних днів, з моменту підписання акту передачі товару у розмірі 100% вартості товару, визначених у специфікаціях до договору та відповідних рахунках-фактурах, на розрахунковий рахунок продавця (п.6.1. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору за порушення умов договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

У випадку прострочення оплати переданого за даним договором товару, покупець сплачує продавцю штрафні санкції, передбачені ст.231 ГК України та ст. 625 ЦК України від загальної суми заборгованості за кожний день такого прострочення.

Як встановлено судом, між сторонами укладено Додаток № 1 до договору Специфікацію № 1, відповідно до якої продавець продав, а покупець купив солод житній ферментований у кількості 187040 кг на загальну суму з ПДВ 991312 грн.

24.03.2011р. між сторонами укладено та підписано акт прийому-передачі товару, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв солод житній ферментований у кількості 187040 кг на загальну суму з ПДВ 991312 грн. Як зазначено у акті товар повністю відповідає умовам договору та покупець претензій до прийнятого товару не має.

24.03.2011р. між сторонами також оформлено та підписано розхідну накладну № 3.

Відповідач згідно з п.4.2. договору у період з 05.05.2011р. по 06.05.2011р. вивіз товар з території позивача про що свідчать товарно-транспортні накладні №№ 89, 90, 91, 92, 93 від 05.05.2011 р. та №№ 94, 95, 96, 98 в загальній кількості 187040 кг (а.с.21-29).

Як зазначає позивач, термін розрахунку за товар сторонами погоджено 50 днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару, враховуючи те, що акт було підписано 24.03.2011р. відповідач повинен був розрахуватися у строк до 13.05.2011р. На час подачі позову відповідач за отриманий товар не розрахувався.

Несплата відповідачем за отриманий товар, на думку позивача порушує його права та охоронювані законом інтереси, що й зумовило звернення останнього до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

З правового аналізу укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що він за своєю правовою природою є договором поставки товару.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач в порушення вищезазначених приписів закону та договору, договірні зобовязання не виконувалися, внаслідок чого згідно наданого позивачем розрахунку, за відповідачем утворилась заборгованість, а саме: основного боргу у розмірі - 991312 грн.; 11895,74 грн. інфляційних нарахувань; 19962,04 грн. 3% річних; 242871,44 грн. пені; 69391,84 грн. штрафу за прострочення зобов'язання понад 30 днів; 51868,59 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, всього 1387001,65 грн.

Судом перевірено розрахунки позивача приведені в позовній заяві, та встановлено, що позивачем помилково двічі застосовано штрафні санкції за порушення відповідачем одного самого зобов'язання, а саме нараховано: пеню у розмірі 242871,44 грн. відповідно до пп.3 п.2 ст.231 ГК України та відсотки згідно з п.6 ст.231 ГК України у розмірі 51568,59 грн.

А тому суд дійшов до висновку, що у задоволені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 51868,59 грн. штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, відповідно до п.6 ст. 231 ГК України слід відмовити як незаконної та необґрунтованої.

Згідно із ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до п.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем при розрахунку пені застосований період що дорівнює 245 днів, замість передбаченого Законом шість місяців.

Виходячи з наступного, за розрахунком суду розмір пені, повинен дорівнювати 77879,10 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги державного підприємства "Житомирський лікеро-горілочний завод" обґрунтовані, законні, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи, а тому такими що підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок Відповідача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.32,33,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "Антре Едвертайзінг" (65023, м. Одеса, вул. Садова, 3А, код ЄДРПОУ 32086932) на користь державного підприємства "Житомирський лікеро-горілочний завод" (10008, м. Житомир, вул. 1-го травня, 38, код ЄДРПОУ 00375504) основного боргу у сумі - 991312 (дев'ятсот дев'яноста одна тисяча триста дванадцять) грн.; 11895(одинадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн. 74коп. інфляційних нарахувань; 19962 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн. 04 коп. 3% річних; 77879 (сімдесят сім тисяч вісімсот сімдесят дев'ять) грн. 10 коп. пені; 69391(шістдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто одна) грн. 84 коп. штрафу за прострочення зобов'язання понад 30 днів; 23409(двадцять три тисячі чотириста дев'ять) грн. 81 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Суддя Цісельський О.В.

Повне рішення складено 28.02.2012 р.