Рішення № 21680142, 28.02.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.12 Справа № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11

Суддя Мірошниченко М.В.

За позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (адреса: 69035, АДРЕСА_1)

до відповідача: Концерн «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району (адреса: 69057, м.Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, б. 4)

про визнання недійсним договору

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 07.12.2010р.;

від відповідача: ОСОБА_3 довіреність № 27/27 від 03.01.2012р.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.09.2011р. у справі № 17/5009/5117/11 на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України було припинено провадження у справі із посиланням на факт наявності рішення у справі № 17/33д/10 в спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2011р. ухвалу господарського суду від 22.09.2011р. було скасовано, а справу передано для розгляду по суті до господарського суду Запорізької області.

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Запорізької області із позовом про визнання недійсним договору № 2035 від 01.11.2005р. про постачання та використання теплової енергії, укладеного з Концерном «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району.

У якості підстави заявленого позову в позовній заяві та в письмових поясненнях до позовної заяви позивачем вказані наступні обставини.

Посилаючись на норми ч. 1 ст. 215 ЦК України, ст. 203 ЦК України, зазначає, що Договір № 2035 від 01.11.05 р. був укладений з порушенням норм цивільного та господарського права та Законів України «Про теплопостачання», «Правил будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води», «Правил технічної експлуатації теплових установок і теплових мереж», Постанови Кабінету Міністрів України № 955 від 10.07.06 та Рішення Виконкому Запорізької міської ради № 327 від 22.09.2005р. Про це свідчать надані суду: Акт про відсутність теплових мереж у споживача, відсутність Акту про готовність споруди до опалювального сезону, відсутність схеми та Акту розмежування меж балансової належності теплових мереж між відповідачем та позивачем. Крім того, спірний договір та додатки до нього не узгоджені з ВРЕЖО № 13 (балансоутримувачем теплових мереж, по яким надається тепло до будівлі)

Згідно чинного законодавства та Рішення Виконкому Запорізької міської ради № 327 від 22.09.2005р., використання теплової енергії допускається тільки на підставі договору купівлі-продажу між теплопостачальником та балансоутримувачем (будинку, груп будинків, житлового комплексу) -власником відповідного майна або юридичною особою, яка за договором власника утримує на балансі це майно. В порушення цих вимог відповідачем була укладена угода з юридичною особою, яка на той час не була власником або орендарем цієї будівлі.

Згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питана практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»№ 02-5/111 від 12.03.1999р. угода, укладена представником юридичної особи без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Зазначає, що дію спірного договору № 2035 від 01.11.2005р. припинено ще у 2006 році, що підтверджується листом від 25.10.2006 року № 25/10-06 на адресу відповідача (додається).

Посилаючись на п.10.1 Договору, вказує, що у зв'язку з незадовільним теплопостачанням на приміщення по АДРЕСА_2 розташованих в багатоквартирних будинках, позивач неодноразово звертався до відповідача зі скаргами про незадовільне теплопостачання (листи від 27.12.2005р. та 23.01.2006р.), а вподальшому скористався своїм правом, згідно п.10.1 договору відмовитися від продовження дії договору на наступний термін. На той час, від відповідача не були надані заперечення про припинення дії договору, і це є фактичним узгодженням його припинення. Факт припинення дії Договору було підтверджено 10.01.2007 року, а саме - відповідач уклав та підписав договір купівлі-продажу теплової енергії на ті ж самі приміщення АДРЕСА_2, що підтверджується інформацією з листів відповідача від 19.08.2008р. за № 09/13, та № 05/1680 від 16.12.2009р.

У спірному Договорі стороною від Споживача повинен бути балансоутримувач цих будинків, а саме ВРЕЖО № 13, тому, що згідно чинного законодавства, позивач може бути тільки Абонентом, що підтверджується змістом пункту 7.2.2. договору. Зміст цього пункту договору підтверджує те, що позивач, як власник нежитлових приміщень - колишніх квартир, ніяк не може нести відповідальність за всі теплові мережі багатоквартирного будинку, які знаходяться на балансі ВРЕЖО №13.

Згідно ст.1, ст.19 та ст.25 ЗУ «Про теплопостачання»від 02.06.2005 року (чинний з 06.07.2005 року) встановлено, що теплова енергія - товарна продукція, призначена для безпосереднього постачання споживачу, згідно з договором купівлі-продажу. В рішенні виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.07.2008 року № 327 зазначено, що використання теплової енергії допускається тільки на підставі договору купівлі-продажу. Таким чином, форма оспорюваного договору, який є договором постачання - не відповідає формі, встановленій законом (купівля-продаж).

Оскільки оскаржений договір укладений з порушенням припису ч.4 ст.203 ЦК України, то він має бути визнаний недійсними відповідно до положень ч. І ст.215 ЦК України та ч. 1 ст.207 ГК України.

Відповідно до п.20 Правил, облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. Пунктом 41 Правилвстановлено, що споживач несе відповідальність за технічний стан, обслуговування та експлуатацію системи теплоспоживання, що перебуває у межах його балансової належності (експлуатаційної відповідальності). За визначенням, наведеним цими Правилами, межею експлуатаційна відповідальності є межа розподілу теплової мережі за ознакою договірних зобов'язань…, з експлуатації та утримання тих чи інших її ділянок або елементів, яка встановлюється за згодою сторін між теплопостачальною організацією та споживачем.

Відповідно до пунктів 5.3, 5.4 спірного договору, встановлення приладів комерційного обліку виконується згідно з узгодженим теплопостачальною організацією та територіальним ДЦСМС Держспоживстандартом проектом на межі експлуатаційної відповідальності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача. Межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін вказана у додатку № 2 та додатку № 4 до договору та не може бути змінена в односторонньому порядку.

Отже, така умова договору як узгодження межи балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, є істотною. Статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначені істотні умови договору на надання житлово-комунальних послуг, тобто такі, що за законом мають бути обов'язково викладені у договорі та узгоджені сторонами. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005р. № 56 затверджено Типовий договір купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води. Договір № 2035 не містить усіх істотних умов, визначених законом, та не відповідає умовам Типового договору ні щодо визначення його предмету, ні щодо істотних умов, що є порушенням ст. 203 ЦК України.

Строк дії Договору теж не узгоджений сторонами, оскільки в грудні 2005 р. термін дії Договору припиняється згідно п. 10.1 Договору на підставі листів відповідача від 06.12.2005 р. та від 23.01.2006 р

Виходячи зі ст. 202 ЦК України, вказує, що угода між сторонами є такою, що не відбулася, що підтверджується ст.ст. 202 203, 215,216 ЦК України, а правочин не є дійсним . Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлено, що процедура погодження документів відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту пропозицій однією із сторін. На листи позивача, в яких йдеться про порушення відповідачем чинного законодавства відповіді не дочекався.

Посилаючись на ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, ст. 179 ГК України зазначає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та що при укладанні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Спонукання будь-якої сторони по договору до примусового підписання Актів прийомки не виконаних робіт та додаткових угод до договору у власній редакції - є порушенням приписів вказаних норм, згідно яких встановлено, що договірними відносинами є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правових актів становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, як умови, які є обов'язковими відповідно до актів Цивільного законодавства.

Просить позов задовольнити. Представник позивача в судових засіданнях підтримав викладені доводи в повному обсязі.

Концерн «Міські теплові мережі»в особі філії в Орджонікідзевському районі заперечив проти позову, пославшись на наступні обставини. Обставини, з якими позивач повязує недійсність договору № 2035 від 01.11.2005р. щодо: відсутності повноважень позивача на підписання договору; необхідності вільного волевиявлення учасників договору при його укладенні; спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків; форми договору; правової природи договору як договору купівлі-продажу; наявності істотних умов договору, вже були предметом судового дослідження у справі № 17/33д/10 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Концерну «МТМ»про визнання недійсним договору № 2035 від 01.11.2005р. При цьому, рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10 було відмовлено в задоволенні позову позивачу. Вказане судове рішення було залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.06.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010р. За таких обставин, в розумінні ст. 35 ГПК України факти, встановлені судовими рішеннями у справі № 17/33д/10 про відсутність підстав для визнання договору недійсним є звільненими від доказування при розгляді справи № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11.

Що стосується посилання позивача на відсутність Додатків № 2 (Схема межи поділу теплової мережі»), № 4 (Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін») до договору, то такі додатки заповнюються з ініціативи позивача і надаються на узгодження відповідачу (теплопостачальній організації). Однак, позивач не надав відповідачу для узгодження такі додатки № 2 та № 4 до договору. Крім того, вказані додатки не віднесені до суттєвих умов договору, а тому їх відсутність не є підставою для визнання договору недійсним.

Вказуючи, що позивачем не доведено наявності підстав, передбачених ч.1 ст. 215 ЦК України щодо недійсності правочину, просить у задоволенні позову відмовити. Представник відповідача в судових засіданнях підтримав доводи, викладені в відзиві на позовну заяву.

05.01.2012р. до господарського суду надійшла письмова заява відповідача у справі подана на підставі ч.3 ст. 267 ЦК України про застосування при вирішення спору загальної позовної давності тривалістю у три роки. Заява мотивована тим, що договір № 2035 був укладений 01.11.2005р., а тому на момент звернення позивача із позовом до господарського суду, минув трирічний строк позовної давності за вимогою про визнання договору недійсним.

28.02.2012р. від позивача до господарського суду надійшли письмові заперечення на заяву про застосування строку позовної давності. Свої заперечення позивач мотивує тим, що він згідно ч.1 ст. 261 ЦК України довідався про порушення свого права лише 23.03.2009р. При цьому посилається на п.10.1 оспорюваного договору, вказуючи, що позивач скористався своїм правом відмовитись від дії договору внаслідок незадовільного стану теплопостачання, направивши листи відповідачу від 26.01.2006р. та від 26.09.2006р. Лише 25.03.09р. на адресу позивача від відповідача надійшла вимога за № 05/271 від 19.03.09р., з якої позивач довідався про спонукання його підписати Акти виконаних робіт на суму 18240,91грн. за період з грудня 2005р. по 01 березня 2009р. Крім того, редакція договору, яка оскаржується була надана відповідачем у поштовому конверті від 27.01.2011р. при розгляді справи № 30/5009/4256/11 в господарському суді Запорізької області. Просить відмовити в заяві про застосування трирічного строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду від 13.12.2011р. справу прийнято до провадження господарським судом, її розгляд призначено на 24.01.2012р. У звязку з хворобою судді, ухвалою господарського суду від 24.01.2012р. розгляд справи перенесено на 13.02.2012р. Ухвалою господарського суду від 13.02.2012р. на підставі ст. 69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 28.02.2012р.

За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В судовому засіданні 28.02.2012р. справу розглянуто по суті спірних правовідносин, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Як свідчать матеріали справи, 01.11.2005року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (Споживач) і концерном «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району (Енергопостачальна організація (Виробник) укладено договір про постачання та використання теплової енергії № 2035 з додатками, за умовами якого (розділ 1) Енергопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобовязується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими цінами (тарифами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір набирає сили з моменту його підписання та діє протягом року. Договір підлягає продовженню на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Доказів припинення договору суду не надано.

Пунктом 2.1. договору сторони обумовили, що теплова енергія постачається Споживачу за передбаченим тарифом на обєкти, потреби, в обсягах передбачених Додатком № 1, що є невідємною частиною цього договору.

Згідно з додатком № 1 до договору, Енергопостачальна організація постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до наступних обєктів Споживача з максимальним тепловим навантаженням 0,021807 Гкал/годину, у тому числі:

1. АДРЕСА_2 максимальним тепловим навантаженням: на опалення 0,004006 (прибор обліку опалення відсутній); на гаряче водопостачання 0,000204 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження обєкта Гкал/год 0,004210. Загальна опалювальна площа, 135 м2.

2. АДРЕСА_1 з максимальним тепловим навантаженням: на опалення 0,017484 (прибор обліку опалення відсутній); гаряче водопостачання відсутнє. Загальне максимальне теплове навантаження обєкта Гкал/год 0,017484. Загальна опалювальна площа, 226,2 м2.

3. АДРЕСА_1 з максимальним тепловим навантаженням: опалення відсутнє; на гаряче водопостачання 0,000113 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження обєкта Гкал/год 0,000113. Загальна опалювальна площа 221,6 м2.

Відповідно до п. 3.2.3 договору, Споживач зобовязується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим договором.

Згідно з п. 5.1 договору, облік споживання Споживачем теплової енергії проводиться за показаннями приладів обліку, або розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.5 Договору).

Споживач до 25 числа місяця, наступного за звітним, сплачує позивачу вартість фактично спожитої теплової енергії (п. 6.6. договору).

Факт поставки та використання теплової енергії підтверджується актами виконаних робіт, який щомісячно надається Енергопостачальною організацією Споживачу, який Споживач в разі відсутності зауважень повинен оформити належним чином один примірник повернути Енергопостачальній організації (п. 6.8 Договору).

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, (ГК України), кожний субєкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 215 вказаного кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом (недійсним).

Приписами ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності ), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

У відповідності до приписів ст. 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обовязковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обовязком для субєкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обовязковості укладання договору для певних категорій субєктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ст. 180 цього ж Кодексу, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Слід зазначити, що 28.12.2009року до господарського суду Запорізької області вже надходила позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі»в особі філії концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району про визнання недійсним договору від 01.11.05 № 2035 про постачання та використання теплової енергії.

Вказаний позов був предметом судового розгляду у справі № 17/33д/10 в господарському суді Запорізької області. У якості підстави заявленого позову ФОП ОСОБА_1 у справі № 17/33д/10 вказувала на наступні обставини.

01.11.05 між сторонами було укладено договір № 2035 про постачання та використання теплової енергії, який від імені відповідача був підписаний директором філії концерну «МТМ»Орджонікідзевського району, ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності від 30.09.04 № 1768/2-10. З актів теплової інспекції відповідача вбачається, що як до укладання спірного договору так і на момент його укладання, позивач не мав реальної можливості отримувати та споживати, начебто поставлену за договором теплову енергію. Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки позивач на мав технічних засобів для одержання енергії, тобто була відсутність спрямування сторін договору на реальне настання правових наслідків. Тому відповідач, відповідно до ч. 4 ст. 275 ГК України, був зобовязаний відмовити позивачу в укладанні зазначеного договору, внаслідок відсутності у останнього можливості отримувати теплову енергію. Таким чином, договір має бути визнаний недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, яка відсилає до ч. 5 ст. 203 ЦК України, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені ним - є фіктивним правочином (ст. 234 ЦК України), який визнається недійсним, в судовому порядку. Також, позивач вказував, що форма спірного договору, який є договором постачання, не відповідає формі, встановленій законом (купівля-продаж). Крім того, укладаючи (підписуючи та скріплюючи печаткою) спірний договір, посадова особа відповідача не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що в свою чергу, є підставою для визнання оскаржуваного правочину недійсним, за ч. 2 ст. 203 ЦК України, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України. Враховуючи викладене, позивач просив суд на підставі ст. 175, ч. 1ст. 207, ст. 275 ГК України, ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 203, ч. 1ст. 215, ст. 655, ст. 712 та ст.714 ЦК України, позов задовольнити.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі 17/33д/10 в задоволенні позову було відмовлено.

Згідно п3 ч.1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині судового рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення;… законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

У мотивувальній частині рішення господарського суду від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10 судом були встановлені наступні факти.

Як встановлено судом, спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. ст. 655, 656 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути зокрема товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Суттєвими умовами договору купівлі-продажу є ціна та предмет договору.

Вбачається, що позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про укладання договору з теплопостачання на вищезазначені обєкти, підписав та скріпив печаткою договір без протоколу розбіжностей до нього.

Таким чином, позивач прийняв пропозицію відповідача укласти договір на зазначених у ньому умовах.

Згідно актів обстеження системи теплопостачання на вищезазначені приміщення, здійснювалось на потреби опалення та гарячого водопостачання. Кількість спожитої теплової енергії визначалась розрахунковим способом на підставі договірних навантажень. Теплові навантаження були заявлені/надані позивачем та зазначені у розрахунках теплового навантаження на опалення та гаряче водопостачання розроблених приватним підприємством «Аріадна-2»(ліцензія серії ЗП № 00340 від 1997 року; ліцензія серії АА № 219586 від 29.08.01) та у розрахунках теплового навантаження на гаряче водопостачання та опалення, розроблені Концерном «МТМ»за № 5693/14 від 24.11.2005 та № 5694/14 відповідно. Всі розрахунки нарахувань позивачу за теплову енергію були зроблені у відповідності з Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні, затверджені Держжитлокомунгоспом України від 14.12.93 (КТМ 204 України 244-94).

Додатком № 1 до договору сторонами було визначено обєкти, на які відбувається теплопостачання, обсяги та порядок постачання теплової енергії споживачу, а додатком № 5 закріплені тарифи на теплову енергію, на підставі яких позивач повинен був здійснювати розрахунки з відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд визнав, що сторонами досягнуто згоди з суттєвих умов даного виду договору.

Згідно із ч. 4 ст. 275 Господарського кодексу України, виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема субєкти природних монополій, зобовязані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Як було встановлено судовим рішенням у справі № 17/33д/10, спірний договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, посилання позивача на той факт, що при укладанні договору у нього не було технічної можливості споживати теплову енергію не є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Також суд визнав, що технічна не готовність відповідача до споживання теплової енергії не є підставою для визнання правочину недійсним на підставі п. 5 ст. 203 та ст. 234 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів позивача стосовно укладання 01.12.05р. між позивачем та відповідачем двох договорів суд зазначив, що ці договори укладено з різними юридичними особами. Концерн «МТМ»має код ЄДРПОУ 32121458, а ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж»має код ЄДРПОУ 19282136. До того ж, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.01.03р. по справі № 5/5/212 визнано банкрутом ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж»(код ЄДРПОУ 19282136). Таким чином, концерн «МТМ»не відповідає за зобовязаннями ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж», оскільки не є його правонаступником.

Отже, саме концерном «МТМ»в особі філії концерну «МТМ»Орджонікідзевського району, як юридичною особою, укладено в з ПП ОСОБА_1 договір від 01.11.05 № 2035. Будь-якого відношення до ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж» концерн «МТМ»не має.

Господарським судом було встановлено, що позивачем не доведено належним чином факт неукладеності та фіктивності спірного договору, а також його невідповідність вимогам закону.

Не доведено позивачем і укладення спірного договору з його боку без належних повноважень на укладення такої угоди.

Приймаючи рішення у справі № 17/33д/10 суд дійшов висновку, що договір від 01.11.2005р. № 2035 про постачання та використання теплової енергії укладено відповідно до приписів чинного законодавства України, підстав щодо його недійсності суд не вбачає, як і порушення будь-яких прав позивача внаслідок його укладення.

При цьому, вказане судове рішення у справі № 17/33д/10 було залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.06.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2010р.

Згідно ч.2 ст 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Аналіз викладених обставин у їх сукупності свідчить, що не потребують доказування і є звільненими від цього при розгляді справи № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 зазначені факти, встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10, а саме:

1)що виходячи з його правової природи, договір № 2035 від 01.11.2005р. є договором

купівлі-продажу;

2)договір було укладено з ініціативи ФОП ОСОБА_1, яка відобразила в ньому усі

суттєві його умови виходячи з власного волевиявлення;

3) договір укладено в належній формі;

4) договір був спрямований на реальне настання правових наслідків;

5) позивач не довів відсутності у нього повноважень на укладення цього договору;

6) договір № 2035 від 01.11.2005р. укладено у відповідності до приписів чинного

законодавства України.

Слід зазначити, що пунктом 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26.12.2011р. № 18 визначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Таким чином, підстави позову у справах № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 і № 17/33д/10 відрізняються лише тим, що у справі № 17/5009/5117/11-33/5009/7887/11 позивач обґрунтував свої доводи за вимогою про визнання договору № 2035 недійсним також:

-посиланням на відсутність узгоджених сторонами Додатків № 2 (Схема межі поділу

теплової мережі»), № 4 (Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін») до договору;

-що дію спірного договору № 2035 від 01.11.2005р. припинено ще у 2006 році, що

підтверджується листом від 25.10.2006 року № 25/10-06 на адресу відповідача (додається);

-із посиланням на ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, ст. 179 ГК України зазначає, що

сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та що при укладанні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Спонукання будь-якої сторони по договору до примусового підписання Актів прийомки не виконаних робіт та додаткових угод до договору у власній редакції - є порушенням приписів вказаних норм, згідно яких встановлено, що договірні відносини є домовленість двох або більше сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правових актів становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, як умови, які є обов'язковими відповідно до актів Цивільного законодавства.

Відносно відсутності підписаних сторонами Додатків № 2 (Схема межи поділу теплової

мережі»), № 4 (Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін») до договору, суд вважає за необхідне визначити наступне.

Згідно п.3 прикінцевих положень Закону України «Про теплопостачання»визначено, що Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом необхідно привести свої нормативно-правові акти у відповідність із ним. Із урахуванням висновку суду у справі № 17/33д/10, позивачем не доведено, що додаток № 2 та додаток № 4 є суттєвими умовами договору № 2035 від 01.11.2005р. Крім того, згідно п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею ст. 275 Господарського кодексу України окремо виділено питання договірних відносин в сфері теплопостачання, а саме: за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Згідно ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Крім того, як встановлено у справі № 17/33д/10 і не потребує доказування, позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про укладання договору з теплопостачання на об'єкти зазначені у Договорі, підписав та скріпив печаткою договір без протоколу розбіжностей до нього.

Пунктом 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є угода двох або більше сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Пунктом 1 ст. 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту отримання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Підписавши та скріпивши печаткою договір № 2035 від 01 листопада 2005 року про постачання та використання теплової енергії, позивач виразив своє волевиявлення зовні саме на укладення договору в такій редакції.

Посилання позивача на те, що спірний договір та додатки до нього неузгоджені з КП ВРЕЖО № 13 є безпідставними, оскільки КП «ВРЕЖО № 13»не є стороною Договору № 2035 від 01 листопада 2005 року та відповідно не має жодних прав та обов'язків по ньому. Більш того, Постановою КМУ № 560 від 12.07.2005 року «Про затвердження порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій»(діяла на момент укладання договору) встановлено, що витрати на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло -, водопостачання, водовідведення (від зовнішньої стіни будинку до внутрішньої стіни квартири) і зливової каналізації визначаються відповідно до укладених договорів між власником (балансоутримувачем) будинку або його уповноваженою особою та організацією, яка здійснює експлуатацію внутрішньобудинкових систем (п. 13 Порядку).

Враховуючи, що саме КП «ВРЕЖО № 13»є балансоутримувачем житлового будинку, в якому знаходяться нежитлові приміщення позивача, слід дійти висновку, що відповідно і правовідносини в частині належного утримання будинку і споруд позивач повинен був врегулювати самостійно з КП «ВРЕЖО № 13»шляхом укладання відповідного договору.

Суд зауважує, що пунктом 2.1 Договору передбачено, що теплова енергія постачається Споживачу за передбаченим тарифом на об'єкти, потреби, в обсягах передбачених Додатком № 1, що є невід'ємною частиною цього договору. Згідно з Додатком № 1 до Договору теплова енергія постачалась на наступні приміщення:

1) АДРЕСА_2 та підвал з наступним максимальним тепловим навантаженням:

- на опалення 0,004006 (прибор обліку опалення відсутній);

-на гаряче водопостачання 0,000204 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження об'єкта Гкал/год 0,004210. Загальна опалювальна площа, 135 м2. 2) АДРЕСА_1 з наступним максимальним тепловим навантаженням:

- на опалення 0,017484 (прибор обліку опалення відсутній);

- гаряче водопостачання відсутнє.

Загальне максимальне теплове навантаження об'єкта Гкал/год 0,017484.

Загальна опалювальна площа 226,2 м2.

3) АДРЕСА_1 з наступним максимальним тепловим навантаженням:

-опалення відсутнє;

-на гаряче водопостачання 0,000113 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження об'єкта Гкал/год 0,000113. Загальна опалювальна площа 221,6 м2 . Аналіз вказаних обставин свідчить, що сторони домовились про усі істотні умови Договору, а саме: предмет договору, кількість теплової енергії що поставляється, її вартість, порядок розрахунку та інше. Цей факт так само встановлений рішенням суду по справі № І7/33д/10 від 13.05.10 року. і є звільненим від доказування. Система опалення приміщень позивача є загальною з будинками, в яких вони знаходяться.

Згідно з Актами готовності будинку по АДРЕСА_2 та Актами готовності будинку по АДРЕСА_1, зазначені будинки належним чином підготовлені до опалювального сезону, що підтверджує надання можливості подачі теплової енергії.

Крім того, позивач помилково вважає, що відсутність належним чином оформлених та погоджених додатків № 2 та № 4 до договору є підставою для визнання оговору недійсним. Адже, переліків підстав для визнання договору недійсним є вичерпним.

Відносно додатку № 2 «Схема межи поділу теплової мережі»та Додатку № 4 «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін»до Договору № 2035 від 01.11.2005 року, вони первісно заповнюються споживачем та надаються для узгодження Теплопостачальній організації. Однак, позивач ці Додатки не заповнив і відповідачу для узгодження не надав. Тобто, в розумінні вимог ст. 181 Господарського кодексу України в випадку , якщо позивач вважав би за необхідне оформити додаток № 2 та № 4 до договору, саме він повинен був оформити проект додатку до договору і направити його відповідачу у справі, а в разі не підписання відповідачем, звернутись до суду за захистом порушеного права, яке у відповідності до ч.1 ст. 12 ГПК України є предметом розгляду господарського суду. Доказів такого звернення позивач не надав. Таким чином, має місце неналежним спосіб захисту порушеного права, оскільки вважаючи, що додатки №№ 2, 4 до договору обовязково повинні мати місце, позивач повинен був звернутись до відповідача із пропозицією їх укласти, а в випадку відмови останнього, повинен був звернутись до суду із вимогою про їх укладення в судовому порядку. Натомість позивач заявив вимогу про визнання договору недійсним. Позов в цій частині є безпідставним, необґрунтованим і не підлягає задоволенню. Більш того, «Схема межи поділу теплової мережі»та «Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін»не відносяться до суттєвих умов Договору відповідно до ЦК України. Тому, факт їх не укладання не є підставою для визнання недійсним всього Договору № 2035 від 01.11.2005 року.

До того ж посилання позивача на п.20 та п.41 Постанови КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

від 3 жовтня 2007 р. N 1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією» в обґрунтування обовязковості укладення Додатків № 2 та № 4 до договору, не може мати наслідком визнання договору недійсним. Так, спірний договір № 2035 був укладений 01.11.2005р., в той час, як вказані Правила затверджені постановою КМУ значно пізніше 03.10.2007р. Тобто, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України на момент укладення спірного договору такої постанови не існувало і, відповідно, п.20 та п.41 не були частиною діючого законодавства України.

Пункт 20 Правил користування тепловою енергією передбачає, що облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Пункт 41 Правил визначає, що Споживач несе відповідальність за:

- вихід з ладу обладнання та приладів комерційного обліку теплової енергії, що входить до складу вузлів обліку, які перебувають на його балансі. За прилади комерційного обліку інших

власників несе відповідальність згідно з умовами договору;

- технічний стан, обслуговування та експлуатацію системи теплоспоживання, що перебуває у межах його балансової належності (експлуатаційної відповідальності);

- недотримання затверджених договірних значень обсягу споживання теплової енергії та режиму теплоспоживання;

- самовільне переобладнання системи теплоспоживання;

- витікання теплоносія через несвоєчасне усунення пошкоджень на власних теплових мережах та системі теплоспоживання;

- утримання в антисанітарному стані приміщень вузлів управління, технічних підвалів, горищ, де прокладені теплові мережі теплопостачальної організації;

- достовірність наданої інформації.

У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Аналіз вказаних норм свідчить, що мова в них ведеться про порядок обліку обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія та про відповідальність споживача при невиконанні господарського договору, тобто вказані пункти визначають умови виконання господарського договору з теплопостачання (купівлі-продажу), а не регулюють відносини законності вже укладених до набрання постановою чинності, господарських договорів.

Крім того, в розумінні вимог ст. ст. 651, 652 , 641, 642 Цивільного кодексу України, з моменту набрання чинності Постановою КМУ від 03.10.2007р., і маючи намір привести договір № 2035 від 01.11.2005р. у відповідність до п.20, п.41 Правил, позивач мав право звернутись із пропозицією змінити умови цього договору і не досягнувши згоди, звернутись до суду за захистом порушеного права в порядку ч.2 ст 652 ЦК України. Тобто, посилання на п.20, п.41 Правил не є підставою для визнання недійсним договору від 01.11.2005р.

Підписавши та скріпивши печаткою договір № 2035 від 01.11.2005 року Про постачання та використання теплової енергії, обидві сторони погодилися на зазначені в ньому умови.

Посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.07.2005р. № 56, якою було затверджено Типовий договір купівлі-продажу теплової енергії у вигляді гарячої води, а відповідно Договір № 2035 не містить усіх істотних умов, визначених законом, та не відповідає умовам Типового договору ні щодо визначення його предмету, ні щодо істотних умов, що є порушенням ст. 203 ЦК України, є безпідставним, оскільки вказана Постанова КМУ втратила чинність згідно з Постановою КМУ від 20 травня 2009 р. N 529 Про затвердження Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Щодо посилання позивача в обґрунтування необхідності визнання договору недійсним,

що дію спірного договору № 2035 від 01.11.2005р. припинено ще у 2006 році, що

підтверджується листом від 26.01.2006р. № 26/01-06, від 26.09.2006р. № 26/09-06, від 25.10.2006 року № 25/10-06 на адресу відповідача, суд зауважує, що факт припинення дії договору (або відсутність такого факту) ніяким чином в розумінні ст. 203, ст. 215 ЦК України не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Щодо посилання позивача на ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, ст. 179 ГК України і

зазначення, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та що при укладанні господарських договорів сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; посилання, що спонукання будь-якої сторони по договору до примусового підписання Актів прийомки виконаних робіт та додаткових угод до договору у власній редакції - є порушенням приписів вказаних норм, згідно яких встановлено, що договірні відносини є домовленість двох або більше сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; і що зміст правових актів становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, як умови, які є обов'язковими відповідно до актів Цивільного законодавства, суд не приймає до уваги, з наступної обставини. Питання щодо спонукання запропонованих відповідачем до підпису позивачу Актів прийомки-передачі виконаних робіт (наданих послуг з теплопостачання) не входить до предмету судового розгляду у цій справі і не має відношення до вирішення позовної вимоги про визнання договору № 2035 недійсним. Питання щодо правомірності надання до підписання вказаних Актів і відповідно, набуття такими Актами статусу доказів наданих послуг, повинно вирішуватись у спорі про стягнення суми коштів, яка складає вартість наданих (ненаданих) послуг з теплопостачання, але не у спорі про визнання договору недійсним. Згідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому частини перша-третя, пята та шоста статті 203 ЦК України не містять у якості підстави для визнання правочину недійсним невиконання сторонами (стороною) умов вже вчиненого правочину. Тобто, надання послуг з теплопостачання або їх ненадання (що повинно підтверджуватись вказаними Актами) не є підставою для визнання договору № 2035 недійсним.

Посилання Позивача на існування, крім спірного договору, щодо тих самих об'єктів теплопостачання, також договору № 2035 від 10.09.2002р. про постачання та використання теплової енергії є безпідставним, оскільки не впливає на результат розгляду справи за вимогою по визнання недійсним іншого договору - від 01.11.2005р. № 2035. Договір № 2035 від 30.09.2002 року про постачання та використання теплової енергії не є діючим, оскільки 01.11.2005 року між позивачем та відповідачем було укладено наступний договір N 2035 про постачання та використання теплової енергії.

Таким чином наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав для визнання договору № 2035 від 01.11.2005р. недійсним.

Крім того, є правомірною заява відповідача про застосування строку позовної давності тривалістю у три роки, встановленого ст. 257 ЦК України, згідно з якою загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності передбачені ст. 267 ЦК України. Так, згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вже зазначалось, згідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тобто законодавчо повязані моменти вчинення правочину із додержанням сторонами вказаних вимог ст. 203 ЦК України. Спірний договір № 2035 був укладений 01.11.2005р., а тому є безпідставними доводи позивача, що він дізнався про порушення свого права лише в 2009році, виходячи з того, що вважав договір припиненим. Підписуючи та скріплюючи печаткою договір станом на 01.11.2005р. позивач усвідомлював суттєві умови договору та саме з цього моменту він дізнався про зміст цього договору (його суттєві умови). Вказана обставина також є підставою для застосування судом строку позовної давності і відмови у позові.

Обставини справи у їх сукупності свідчать про безпідставність і необґрунтованість заявленого позову. У задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуальногокодексуУкраїни, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України - 01.03.2012р.

Суддя М.В. Мірошниченко